ПР:Правила поводження з «кошенятами» від опозиції".

Події різко випереджають їх осмислення. На дітей від політики накладають дорослу відповідальність за дитячі (по науковому – інфантильні) вчинки.

Тепер детальніше:

 

1.  Об’єднана Опозиція проводить запланований з’їзд 30 липня.

Партія регіонів теж проводить запланований з’їзд 30 липня.

30 липня Литвин призначив позачергову сесію Верховної Ради теж 30 липня, де не збирається головувати!

Партія регіонів НЕ хоче відставки Литвина – і потрібно ставити першим питанням відставку Литвина. Тобто сесія Верховної Ради, де партія регіонів домінує, може ставити, а може і не ставити питання про відставку спікера, без підпису якого закони не можуть бути підписані президентом і ввійти у дію.

Абсурд?

Як для кого – для регіоналів – розвага та знущання зі слабкості духу опонентів.

 

2. Зрозуміло – що собі на голову. Гітлер теж свого часу своїми знущаннями призвів до зміни Чемберлена на Черчілля, Даладье – на де Голля.

Як він закінчив – усі знають.

Навіть диктатори, крім Лукашенка, не поздоровили Януковича із днем народження.

Що ж не пробачають Януковичу інші диктатори?

Те – що ті, такі ж бандити, вважають себе цивілізованими лідерами. Янукович існує як їх КАРИКАТУРА. Він сигналить власним прикладом та біографією – хто вони усі є насправді.

Путін у Криму щосили доводив, що ВІН НЕ ТАКИЙ!

Такий, такий…          

 

Регіонали взагалі можуть проігнорувати сесію ВРУ або дуже спізнитися – як захочуть. Можуть - взагалі через спеку не йти на цю кляту сесію – просто оголосити про сесію – і не піти на неї.

Або навпаки: скасувати сесію – потім зненацька провести, нічого не повідомляючи про це опозицію.

 

Є ще такий варіант: оголосити, що провели «виїзну» сесію Верховної Ради без опозиції в якомусь ресторані – але пояснити публіці, що опозиції ліньки було прийти на сесію – тобто у ресторан чи казино. Можна ще і так: натякнути, що йдуть у ресторан чи казино проводити сесію – але самі туди не прийдуть – але усім скажуть, що поки партія регіонів працює у Верховній Раді – опозиція у цей час ошивається у ресторані та казино…

Варіантів провести «кошенят» - безліч ще з часів Сулли та Калігули з Стародавнього Риму.

У нас читати історію не люблять («час заробляти на життя!») – тому нагадаємо: Імператор Калігула примусив визнати сенаторів ще одного сенатором – власного коня.

 

Дорослі але погані дяді з партії регіонів нагадують, що Україна живе за законами кримінального світу, де усілякі «акції громадянського протесту» подібні до ігор у пісочниці.

Тобто – кримінальність влади, режиму гармоніює з інфантильністю протестного руху.

 

3. Тепер серйозно: навіть акція голодування НЕ МАЄ жодного сенсу – якщо голодуючий незгоден голодувати ДО СМЕРТІ. Як ірландець Роберт Сендс та його три товариша – які теж довели своє голодування до власної смерті. Припинили голодування інші учасники жахливого заходу – бо Маргарет Тетчер цим було не залякати.

Справді – в Північній Ірландії Ірландська республіканська армія воювала по справжньому – тому голодування у них теж не мало ніякого сенсу. Але суспільний резонанс був.

 

4. У нас НЕМАЄ ніякого сенсу протестувати проти мовного закону – бо вирішальними є не не положення Конституції, не закони, а усні таємні розпорядження диктатора.

Тому акція протесту західних українських рад НЕ МАЄ СЕНСУ.

 

5. Об’єднана опозиція даремно узгоджує початок свого з’їзду з початком позачергової сесії Верховної Ради – таким чином партія регіонів примусить ОО весь час сіпатися туди-сюди – регіоналам, як дорослим кримінальним дядям залишається лише сміятися з недолугих «кошенят».  

Адже ні сесія ВР, ні доля Литвина, ні навіть доля мовного закону не мають СЬОГОДНІ ніякого значення. Це що – з’їзд буде проходити з 8.00 до 9.30 – щоб встигнути на зустріч з регіоналами та тушками?

 

6. Якщо проголосили, що не повернемося до кінця каденції – потрібно цього і додержуватися. Або не казати цього. Час муляжних вил пройшов. Уявного голодування та усього подібного теж. Час дорослішати. Якщо рух протесту стане дорослим – кримінальному світу в Україні не буде місця.

Однозначно.

 

7. Останнє: при тоталітарному устрої навіть смерть від голодування є нерозумною:

- якщо ти вмреш при голодуванні – туди тобі і дорога

- якщо ти готовий вмерти за святу справу – треба прихопити з собою власного ворога. А краще самому залишитися живим.

Зараз ситуація докорінно змінилася – владі нічого втрачати крім власного статку та свободи - протестний рух ще продовжує ностальгувати за карнавалом 2004 року.

Янукович вже тоді закликав Кучму застосувати силу проти Майдану.

 Але Кучма не хотів бруднити руки кров’ю заради когось – хоч і власного висуванця.

Простіше було купити засланого козачка Ющенка…

Тепер все буде не так.

 

Ось приклад:

B чeтвepг, 26 июля, нa пoлигoнe «Шиpoкий лaн», чтo нa Hикoлaeвщинe, в paмкax тaктичecкиx yчeний «Cлaвянcкoe coдpyжecтвo-2012» yкpaинcкиe, бeлopyccкиe и poccийcкиe дecaнтники yчилиcь «нaвoдить кoнcтитyциoнный пopядoк» в cтpaнe в cлyчae вoccтaния нeдoвoльныx peжимoм.

   O лeгeндe и cцeнapии чeтвepтoгo дня yчeний paccкaзaл выcтyпивший cpaзy пocлe зaвepшeния eщe oднoгo этaпa yчeний иx pyкoвoдитeль, кoмaндyющий aэpoмoбильными вoйcкaми Cyxoпyтныx вoйcк BC Укpaины пoлкoвник Cepгeй Лиcoвoй.

- Ha этиx yчeнияx мы coздaли cвoдный бaтaльoн из тpex poт: yкpaинcкoй, бeлopyccкoй и poccийcкoй… Пo лeгeндe yчeний, в oднoй из cтpaн пpoизoшли вoлнeния нa пoчвe нaциoнaльныx и peлигиoзныx кoнфликтoв. Mиpoтвopчecкиe cилы, кoтopыe были coздaны в cocтaвe бaтaльoнa, выпoлняли зaдaчy пo ликвидaции этoгo кoнфликтa, - cкaзaл oн.

   И oтмeтил, чтo зaчинщики кoнфликтa – пpeдcтaвитeли мecтнoгo нaceлeния, кoтopыe нe лoяльны к мecтнoй влacти, нeдoвoльны и выcтyпaют пpoтив peжимa, зaxвaтили opгaны мecтнoй влacти и пытaютcя coздaть cвoю aвтoнoмию, дpyгиe paзныe нaциoнaльныe oбpaзoвaния».

- Ecтecтвeннo, нeoбxoдимa cилa, кoтopaя этo вce дoлжнa пpeceчь, нaвecти кoнcтитyциoнный пopядoк в этoй ycлoвнoй cтpaнe и peшить зaдaчy, жeлaтeльнo миpным пyтeм, - cкaзaл пoлкoвник.

   Oн пoдчepкнyл, чтo ocтaлcя oчeнь дoвoльным дeйcтвиями пoдpaздeлeний.

Станіслав Овчаренко

svetiteni

Лесик Довгий, округу №214 (м. Київ), а від опозиції хто?

Увага! Шановне громадянське суспільство! Об‘єднана опозиція звертається до активістів, до свідомих-небайдужих громадян, до патріотів України, до тих, кому набридла влада мародерів в краю, а солодкоголосі крадії в столиці: запропонуйте достойного кандидата по київському мажоритарному виборчому округу №214, висування якого підтримає опозиція. Суперником його на окрузі буде гречкосій Лесик Довгий з команди молодих крадіїв ім. Льоні «Космоса» Черновецького. Не можна допустити щоб від Києва у Верховну Раду потрапила людина, яка з 2006 року розкрадала наше місто. Від такої ганьби не відмиємося довго.
Уклінно прошу друзів по ФБ сприяти розповсюдженню цієї інформації. 
Заздалегідь дякую. 
З належною до всіх повагою до всіх DADDY.
http://www.facebook.com/groups/freeyuliatymoshenko/317292898361373/?notif_t=group_activity

Не можна придушити? Тоді виштовхати

Кремль створює законодавчу базу для авторитарної влади

Перед тим, як піти 13 липня на щорічні літні канікули, Державній думі довелося розглянути серйозні питання порядку денного. Парламент країни поспішно проголосував за цілу низку законів – про некомерційні організації (НКО), про наклеп та про інтернет, – які мають на меті зміцнити режим та залякати й розпорошити його найактивніших опонентів.

Попри ознаки непослуху з боку партій, що їх раніше вважали лояльними до Кремля, Дума все ще перебуває в руках стовідсотково провладної «Единой России». У такому статусі вона залишається для президента Владіміра Путіна надійною зброєю в боротьбі з опозиційним рухом усередині країни. Наразі Москва не збирається застосовувати грубої сили: це бачилося б неприйнятним і було б водночас ризикованим та нерезультативним. Путін не бажає, аби Росія за одну ніч перетворилася на парію на кшталт Білорусі, і Кремль вирішив так: «Якщо не можна їх придушити, то треба виштовхати», – вважає Боріс Макарєнко з московського Центру політичних технологій.

Законодавчий наступ розпочався минулого місяця, коли було прийнято закон про підвищення штрафів за участь у несанкціонованих демонстраціях аж до 300 тис. російських рублів, або $9300. А позаминулого тижня з’явилися ще три нові закони. Відповідно до першого, неурядові організації, які отримують фінансування з-за кордону, підлягатимуть відтепер суворішим фінансовим перевіркам і повинні публічно оголосити себе «іноземними агентами» – термін, що має на меті дискредитувати всю їхню роботу. Другий закон повертає кримінальну відповідальність за наклеп (яку лише торік виключили з відповідного кодексу). Відтепер максимальний штраф за це буде піднято аж до 5 млн російських рублів. У межах третього буде створено «чорний список» сайтів, що підлягають блокуванню – нібито для захисту дітей від нелегального або шкідливого контенту. Насправді ж буде застосовано технологію, яку можна використовувати проти будь-якого онлайн-матеріалу, що його держава вирішить заборонити.

Законодавці писали ці проекти поспіхом. Формулювання закону про НКО довелося швиденько відредагувати між першим і другим читаннями, коли стало зрозуміло, що два союзники Кремля – Російська православна церква, яка отримує пожертви з-за кордону, та державний телеканал Russia Today, фінансований коштоміноземних рекламодавців, – підпадають під категорію «іноземні агенти».

Чи то через поспіх, чи так було задумано, але нові закони сформульовані дуже розпливчасто, що дає судам і чиновникам від голови до хвоста російського бюрократичного ланцюга значну свободу дій під час їх застосування. Навряд чи вони стануть початком масових репресій, хоча місцеві та регіональні чиновники напевне скористаються ними для переслідування опонентів і суперників на місцях. Головне, що ці норми створені не так для регулярного застосування, як для постійного тримання опозиції під страхом кари.

Закон про інтернет може мати найдалекосяжніші наслідки. Він вимагає створення нового державного органу для управління списком веб-ресурсів із забороненим контентом; незрозумілим залишається склад цього нового комітету, а також те, як він вибиратиме сайти для блокування.

Що турбує російських інтер­­нет-оглядачів найбільше – то це те, що хоча в тексті закону йдеться переважно про сайти, пов’язані з дитячою порнографією, нелегальними наркотиками й самогубствами, він містить і положення про будь-які види незаконних онлайн-матеріалів, які можна блокувати рішенням суду. Неоднозначність формулювань робить цей документ знаряддям для маніпуляцій на політичному ґрун­­­­ті. Понад те, для блокування як індивідуальних сайтів, так і ІР-ад­­рес інтернет-провайдерам, можливо, застосовуватимуть технологію глибокої перевірки мережевих пакетів (пакетної фільтрації), яка просіює інтернет-трафік окремими потоками, що полегшує блокування окремих сервісів (як-от Skype) або сторінок (на­­приклад, конкретної групи вFacebook).

На виправдання новоприйнятих законів і процедур Дума звич­­но вже киває на закордон, порівнюючи їх з американським законом про реєстрацію іноземних агентів (Foreign Agents Registra­­tion Act). Ініціатор законопроекту про НКО Алєксандр Сідякін вважає, що в терміні «іноземний агент» немає «нічого образливого». А одна з авторів відповідного документа про інтернет Єлєна Мізуліна твердить, що цей закон має на меті лише захист дітей та родини й не може бути використаний із політичною метою.

Насамкінець, за новими законами Думи ховається суміш нервозності з приводу абсолютно нового, незнайомого політичного середовища й віри в жорсткі методи попереднього президентства Путіна. Ще не відомо, чи будуть вони такими самими дієвими, як колись. За останнє десятиліття він показав свою спритність у маніпуляціях офіційною політичною системою – світом партій та виборів, – але і йому, і його радникам іще належить проявити свою майстерність у поводженні з куди менш піддатливою сферою громадянського суспільства. Нещодавні опитування, проведені дослідною організацією «Левада-Центр», свідчать, що хоча загалом рівень підтримки Путіна залишається високим, значна її частина (40–45%) пасивна або залежить від обставин.

tyzhden

Киевская крепость: "сражение" продолжается

Скандальная ситуация вокруг Киевской крепости, расположенной в престижном Печерском районе, вновь всколыхнуло киевлян и ценителей исторического наследия. На этот раз самая большая на территории Европы каменно-земляная фортификация попала на первые полосы СМИ в связи с освобождением с занимаемой должности ее директора. 17 лет Вячеслав Кулинич бессменно возглавлял музей «Киевская крепость”, который вместе с коллективом единомышленников буквально поднял из руин. Их детищем неизменно восхищались все, кто здесь бывал и смог наглядно оценить титанические усилия сотрудников "Киевской крепости", которые создали здесь замечательный музей европейского уровня.

По досадной иронии судьбы, с того момента, когда началось создание музея в крепости, за все свое существование не произведшей ни одного выстрела и не принявшей участия в военных действиях, она постоянно находится в состоянии боевой готовности. За это время научным сотрудникам пришлось освоить профессию юристов для того, чтобы защищать интересы своего музея в различных судебных инстанциях. Всего было 32 судебных процесса и ни один из них в музее не проиграли. «Приходилось воевать с военной прокуратурой, различными коммерческими учреждениями и частным бизнесом, ведь недостатка в желающих иметь участок земли на престижном Печерске или присвоить себе здание, которое входит в комплекс сооружений Киевской крепости, никогда не было», - рассказал корреспонденту «ГолосUA» Вячеслав Кулинич.

Самым продолжительным, по его словам, было противостояние «Киевской крепости» с Национальным спорткомплексом «Олимпийский» - с 2006 года коллектив музея пытался доказать незаконность строительства и добиться прекращения работ на земельном участке «Киевской крепости» со стороны НСК. Реконструкция главного стадиона страны в процессе   подготовки к футбольному еврочемпионату, имела необратимые последствия для комплекса «Киевской крепости». На территории музея исчезла часть исторических земляных валов, созданных в 1842-м году, и возникла угроза разрушения укрепления «Косой капонир», в котором, собственно, расположена центральная экспозиция. Но, несмотря на все судебные решения, принятые в пользу музея, найти компромисс с инвесторами, которые занимались обустройством  так называемой «зоной гостеприимства» для vip-гостей «Евро-2012» не удалось. Более того, среди прочих столичных учреждений подобного уровня, лишь этот музейный комплекс по словам его уже бывшего директора, не получил денег на реконструкцию в контексте подготовки к самому главному спортивному событию года.

Таким отношением к музею, вероятно, можно объяснить и то, что его не включили в официальные туристические маршруты, подготовленные для футбольных болельщиков. Интересно, что футбольные фаны, гостившие в то время в Киеве и случайно попадавшие на территорию «Киевской крепости», были в восторге от этого уникального фортификационного объекта, строительство которого растянулось во времени на несколько столетий - с ХI по ХIХ.

Между тем, по словам Кулинича, решение о выделении средств на ремонтно-реставрационные работы было, но оно так и осталось на бумаге. Впрочем, как и текущее финансирование, которое в соответствии с «Национальным» статусом (а его историко-архитектурный музей «Киевская крепость» получил еще в 2007 году) должно было увеличиться в разы. Но, утверждает Кулинич, городское Управление культуры напротив максимально сократило финансовые поступления на счета музея, исключив расходы на развитие, реставрацию, научную работу, благоустройство территории и охрану. Хотя, согласно действующему законодательству, музей должен перейти в управление Министерства культуры, а его целостный имущественный комплекс вместе с земельным участком (а это почти 130 га в центре столицы) - в государственную собственность. Но этого так и не произошло.

«Безусловно, это положило бы конец посягательствам на историческое наследие, - говорит уже экс-директор музея. Поэтому нынешнее положение вещей наводит на грустные размышления, что депутаты Киевсовета намеренно различными путями затягивают решение, руководствуясь частными интересами». По его мнению, это и есть главная причина невыполнения указа Президента и бездействия столичных чиновников относительно данного исторического объекта.

Последним проявлением несправедливости по отношению к музею там считают решение Киевсовета о передаче в аренду на 49 лет частному Музею исторического наследия «ПЛАТАР» помещения в нежилом доме по улице Старонаводницкой, 2-я (башня № 4 Национального историко-архитектурного музея «Киевская крепость»). Сразу после принятия этого решения, музейщики снова подали иск в суд. «Мы нисколько не сомневаемся, что вновь выиграем этот процесс, - уверяет В. Кулинич, - но в городском Управлении культуры придерживаются иной позиции. Поэтому и решили устранить меня подальше от суда, чтобы поставить «нужного» человека, который согласится со всем. Я же имею принципиальную позицию, которая не устраивает многих. Но иначе нашего музея давно уже не было – его бы растянули по частям».

Сейчас экс - директор "Киевской крепости" решительно настроен «бороться до последнего» и обжаловать в суде свое  увольнение. К сожалению, таковы сегодняшние реалии в государстве. И, наверное, пока те, кто стоит у власти, не поймут, что музеи должны быть вне политики, улучшения ситуации в музейной сфере не начнутся.

Ирина Тимошенко

Ще не вмерли наші граблі

Не знаю, як у вас, а в мене таке враження, що ми сидимо по вуха в якомусь тихому й застиглому болоті. Роки минають, а нічого не міняється. Точніше, міняються дійові особи, а спектакль той самий.

«Те, що президент України – людина, позбавлена моральних засад, ні для кого не секрет. Те, що його безпринципність у політиці переходить усілякі межі, а відверта брехня і звичка виконувати дані напередодні обіцянки з точністю до навпаки стали для нього нормою публічної поведінки, шокує, але вже ні для кого не є несподіванкою. Однак останнє висловлювання нашого гаранта викликає сумніви в його адекватності та психічній повноцінності».

Це – цитата одного з інформаційних агентств. Про кого? А ось і не вгадали. Воно стосується Леоніда Кучми. Жовтень 2001-го.

Але ж актуальне й тепер. І було актуальним після Кучми, бо хіба Ющенко таких слів не заслужив? Адже 10 років тому ми вважали цього балакуна незламним витязем. Думали: ось вона, совість нації! А совість нації тоді, як пригадуєте, підписала гнівного листа проти руху «Україна без Кучми».

Я тоді нарікав: «Ми вірили, що він збереже свою політичну цілочку неторканою, і вибачали йому, що не пристає до опозиції, за те, що не приставав до злочинців. А виявилося, що то ніякий не лицар, а йно булька з носа нашого дорогого Татуська. Але ще не всі на ньому хреста поставили і шукають виправдання, мовляв, мусив підписатися під тими істеричними дурницями, бо ще не час свою позицію розкривати. Але видається, ніби ми постійно самі себе ошукуємо, вбачаючи лицаря в першому-ліпшому діячеві, а ті «лицарі» навіть не підозрювали, що на них аж такі надії покладали. Реальний Ющенко від легендарного відрізняється так, як фільмовий герой відрізняється від актора, який його грає».

Але крок назустріч Кучмі не врятував Віктора Андрійовича. Незабаром його скинули з прем’єрства. І тоді, власне, почалися оті помпезні сходження на Говерлу. Тепер, якби навіть він пішов по воді, це йому не допомоглоб.

Тоді ж під час руху «Україна без Кучми» всі газети стали лякати нас надзвичайним станом. А три танкісти, три веселих екс-прем’єри Ляшко, Фокін і Масол навіть закликали Кучму «визнати на державному рівні зі всіма правовими наслідками, що в Україні здійснюється спроба змови і державного перевороту». Завершувалася тирада тим, що президент просто-таки мусить врешті-решт спертися на комуняків, бо вони «завше були першими тоді і там, де країні загрожувала небезпека». Яку саме країну вони мали на увазі, неважко було здогадатися.

Цього разу комуняки теж не підвели. Регіонали мали на кого спертися.

І ось знову маємо рух «Україна проти Януковича». Ющенко дотримується нейтралітету. А чому? Бо пам’ятає, що тільки-но Іван Плющ – ще один цікавий екземпляр нашої фауни – вирішив іти з ним на вибори, як одного чудового дня за загадкових обставин гинуть двоє його людей: охоронець і водій. Гинуть водночас і навіть (що цікаво!) з однієї причини: гостра серцева недостатність. Тоді, власне, Україна довідалася, що це дуже заразна хвороба. Ще гірша за грип. Вона просто косить наші ряди. Особливо після пляшки горілки.

Років два тому на одному з телеефірів мені випала честь ставити запитання Ющенкові. Я поцікавився, чому, якщо він в опозиції до влади, не використовує термінології, яка звучала з його вуст восени 2004-го: «наперсточники», «злодії в законі», «жити по-панятіях» тощо. Чому він ніколи нічого різкого не скаже про Януковича?

Знаєте, що він відповів? «Янукович не герой мого роману».

Отака гімназистка прокинула­­ся в патріотичній душі Ющенка.

Зараз він відіграє ту саму роль, яку свого часу відіграв Богдан Бойко, організувавши «Рух за єдність». Тоді до цієї гоп-компанії увійшли різні підозрілі персонажі: син колишнього кагебіста Андрія Деркача з партією «Центр», Дмитро Понамарчук, Георгій Філіпчук, Юрій Рогоза, який дуже переймався бідолашним станом російської мови в Україні, Роман Козак із фальшивою «ОУН в Україні».

Тобто я кажу: історія повторюється. Бо наші знання складаються з того, що ми довідалися, і з того, що забули. Довкола Ющенка нині зібралися люди, яких можна вважати політичним неліквідом: майстри словесної еквілібристики, надувні авторитети. Кого нині може повести за собою Юрій Костенко? В епоху Медведчука він фігурував у «темниках» як особа, в якої рекомендовано тележурналістам брати коментарі. Вочевидь, уже була тоді довіра до товариша. Не випадково ж якось опинився поміж почесних гостей на черговому ювілеї газети «2000». На фото він із келихом вина. Причому, зважаючи на задоволений вигляд, не першим. Видання прийшли привітати такі її друзі, як Петро Толочко‚ Нестор Шуфрич‚ Ганця Герман із посланням від «проффесора» Моріарті та інші тролі‚ гобіти і друзі Затуліна. І раптом Костенко! Так і написано: «глава УНП Юрий Костенко сказал‚ что «2000» – газета № 1 в Украине».

Виходить, що це улюблена газета не лише табачників, а й професійних опозиціонерів.

Що ж, історія має своїх героїв і своїх лакеїв. І тих, і тих вона робить безсмертними. Шкода лише, що граблі теж до них затесалися.

Юрій Винничук

Шаповал: процедура выборов будет, "мягко говоря, незаконной"

Глава Центризбиркома рассказал о подготовке к парламентской кампании

Недоработки принятого Верховной радой закона "О выборах народных депутатов" Центризбирком

будет устранять своими постановлениями. Об этом в интервью корреспондентам "Ъ" ОЛЬГЕ КУРИШКО И ВАЛЕРИЮ КАЛНЫШУ рассказал глава Центральной избирательной комиссии ВЛАДИМИР ШАПОВАЛ. Он также выразил недовольство тем, что, принимая решение об установлении видеонаблюдения на участках, депутаты не поинтересовались мнением членов комиссии по этому вопросу. 

— 30 июля официально начинается парламентская избирательная кампания. Как бы вы могли оценить готовность Центризбиркома? 

— Я бы разделил свой ответ на две составляющие. Во-первых, относительно правовой ситуации, сложившейся на данный момент,— я имею в виду закон "О выборах народных депутатов" и другие правовые решения. Бюджет ЦИК был изменен по нашей инициативе, и, поверьте, нам нелегко далось то, чтобы нас в достаточной степени профинансировали. Хочу напомнить, что до принятия соответствующих изменений в госбюджет, к чему приложил руку президент (хотя странно, что приходится включать такие рычаги), парламентские выборы были профинансированы на 2/3. Мы тогда получали примерно 800 млн грн при необходимых 1,2 млрд. Во-вторых, появилось новое обстоятельство — законодательно решен вопрос об организации так называемого видеонаблюдения на выборах. Соответствующий закон я пока детально не изучал, поскольку он еще не подписан президентом, хотя намекают, что в ближайшее время это может произойти. 

С учетом этого дополнительного обстоятельства о стопроцентной готовности к выборам я на данный момент сказать не могу! Согласно новопринятому закону, ЦИК должен быть распорядителем соответствующих бюджетных средств (996 млн грн.— "Ъ"). Кстати, обращаю внимание — с какой легкостью появился этот почти миллиард гривен, в то время как мы еще каких-то пару месяцев назад просили надлежащим образом профинансировать выборы.  

— Чем объясняется то, что к финансированию выборов пришлось подключать президента, а 1 млрд грн на видеокамеры нашелся буквально за три дня, если считать время от регистрации законопроекта до голосования по нему? 

— Это говорит о том, что решение о выделении таких денег было исключительно политическим. На каком уровне оно было принято, мне трудно судить. По всей вероятности, такие решения принимаются на достаточно высоком уровне. Я недоволен тем, что ЦИК в этом вопросе был, по сути, поставлен перед фактом. С нами никто не советовался, хотя я и не претендую на то, чтобы давать технически обоснованные консультации, но было бы неплохо, если бы ЦИК заранее поставили в известность. Сам по себе процесс видеонаблюдения нельзя оценить однозначно. С одной стороны, это как бы положительный момент: визуальное наблюдение, дополнительные контрольные возможности публичного характера. Хотя подсчет голосов выпадает за рамки видеонаблюдения. 

— Это, наверное, тоже политическое решение?  — Мне трудно сказать, но, по всей видимости, да. А с другой стороны, происходит своеобразный ремейк, повтор российского опыта. Я был наблюдателем на выборах в России и хочу сказать, что в неофициальных разговорах с их организаторами, начиная с самого высокого уровня и заканчивая уровнем избирательных участков, практически не слышал положительных отзывов по поводу того, что на участках установлены видеокамеры. Конечно, к этим оценкам можно относиться скептически: как известно, исполнители нередко выражают недовольство, "лучше плохо отдыхать, чем хорошо работать" — это известный принцип и девиз многих. Тем не менее вопросы остаются. 

— Несмотря на то что с вами не посоветовались, вы — сторонник или противник видеонаблюдения на избирательных участках? 

— Я полон сомнений. Одно дело — слушать комментарии тех, кто все это прошел, а другое — пройти самому. Плюсы тоже есть, их я уже назвал, а минусы очевидны. Кстати, очень серьезный минус — необходимость актуальных затрат в 1 млрд грн. Мы не настолько богаты, чтобы легким движением руки "отстегнуть" миллиард на процедуры, которые серьезно не апробированы. Однако могу сказать — закон есть, и, если он вступит в силу, мы его выполним. 

— Как вы его выполните? Это колоссальная техническая работа, необходимо найти подрядчиков, обучить людей, организовать серверы... 

— Насколько я понимаю, львиная доля соответствующей работы будет проведена Кабинетом министров. Надеюсь на это. По закону, Кабмин должен обеспечить закупку и тестирование оборудования, прочие работы. Кстати, парадокс состоит в том, что ЦИК — распорядитель соответствующих средств, а фактически распоряжаться ими будет Кабмин. Он станет реально оперировать деньгами — теми деньгами, которыми мы формально будем распоряжаться. Думаю, это проявление желания перебросить часть ответственности на другого, более "слабого". Наша задача будет состоять в том, чтобы определить технические задания.  

— Вам не кажется, что желание обеспечить участки видеокамерами — замечательная коррупционная схема для "распила" миллиарда гривен? 

— Понимаете, любые подобные подозрения имеют место быть, но для того, чтобы утверждать, нужны факты. Я себя идентифицирую как юриста, поэтому категорически утверждать что-либо в этом роде было бы безответственно с точки зрения правового сознания и той должности, которую я сегодня занимаю.

Как известно, в Украине принято законодательство о борьбе с коррупцией, но в то же время в нашей общественной и государственной жизни присутствует коррупционная составляющая. Если бы процесс организации видеонаблюдения развивался органично и постепенно, то подобных подозрений было бы меньше. А поскольку принятие упомянутого закона произошло как бы внезапно, возникают такие разговоры. Насколько эти разговоры могут быть инсинуациями, не мне судить. 

— Вы говорите о пренебрежительном отношении к ЦИК. Не собираетесь после этой избирательной кампании подать в отставку?

— Я уйду в отставку тогда, когда этого будет требовать закон, а именно закон Украины "О государственной службе".  

— Секретарь Киевсовета Галина Герега обратилась к Верховной раде с просьбой назначить дату внеочередных выборов мэра Киева. Когда они должны состояться? 

— То, что эти выборы должны пройти в текущем году, очевидно. Есть определенный порядок их назначения, регулируемый законом. Вакансия мэра, то есть городского председателя, на данный момент есть, и она должна быть заполнена. Городской председатель — главное должностное лицо местной территориальной общины, которая сейчас представлена  не надлежащим образом. Будет ли Верховная рада соблюдать приличия и требования закона, мне трудно сказать. Но надеюсь! 

— Есть ли теоретическая возможность того, что выборы в Киеве могут состояться одновременно с парламентскими? 

— Если Верховная рада определит, так и будет. ЦИК не занимается этим вопросом. Мы уполномочены лишь давать разъяснения соответствующего законодательства. Ранее Центризбирком вообще был дистанцирован от местных выборов, а самими выборами занимались исключительно территориальные избирательные комиссии. Пока я не хотел бы комментировать те местные выборы, о которых вы спрашиваете: дорога ложка к обеду, а сам обед, как известно, пока не созван. 

— У вас есть объяснение тому, почему Верховная рада не может проголосовать за внесение поправок к закону о выборах народных депутатов? Насколько отсутствие этих поправок может сказаться на ходе избирательной кампании? 

— Я скажу откровенно — когда коллеги по ЦИК инициировали обращение к Верховной раде, чтобы она внесла изменения в закон о выборах, я был настроен скептически, понимая, что это было абсолютно непроходное предложение. Одна сторона боялась, что будет эффект "паровоза", и к так называемым техническим поправкам будут подтянуты политические по смыслу изменения, которые фактически обрушат закон. Другая сторона хотела что-то изменить, но по разным причинам не решалась. Кстати, желание изменить избирательный закон не только в части устранения технических несоответствий существовало объективно и у тех, и у тех. Покажите мне украинского политика, который избирательный закон не хотел бы примерить на себя! Таким образом, мы обратились к парламенту, чтобы показать: "Мы сделали все что могли". Это была попытка передать мяч на другую часть поля. 

— В законе остались нормы, разрешающие кандидату предоставлять в ЦИК только свое имя и отчество, тогда как фамилию указывать необязательно. Осталось положение, не запрещающее баллотироваться одному кандидату одновременно по всем 225 округам. Что вы будете с этим делать? 

— Комментировать закон не хочется, глупостей и абсурдностей там достаточно. Сама ситуация будет разрешена таким образом — это очевидно, и никуда мы от этого не денемся: ЦИК своими постановлениями по существу подменит Верховную раду и будет заниматься тем, что в Конституции отнесено к полномочиям парламента. Моя оценка ситуации: это безобразие, которое говорит о том, что у нас к праву относятся, мягко говоря, легкомысленно. К тому же выходит, что хвост крутит собакой, когда ЦИК устанавливает законодательные по определению правила, которыми он же должен руководствоваться. Так что это безобразие в квадрате! Ну, а что делать?  

— То есть пробелы в законе вы будете корректировать постановлениями ЦИК? 

— Другого выхода сегодня нет. Ведь найдутся же "веселые ребята", которые, к примеру, будут подавать документы без фамилий, а потом обращаться в суды, засыплют их исками. Необходим способ решения этих вопросов. Указанный способ, мягко говоря, незаконный. ЦИК выходит за пределы своих полномочий, к этому нас "загнали"! У нас такой выбор — либо провалить выборы, либо нарушить закон, а что поделаешь? 

—ЦИК обнародовал границы избирательных округов. Они отличаются от тех, что были в 2002 году. Это дало повод политикам выступить с критическими замечаниями. Не ощущали ли вы при "нарезке" округов давления политических сил через делегированных ими членов Центризбиркома? 

— Какая бы ни была "нарезка" округов, всегда будет недовольство. Любое такое предложение ЦИК будут критиковать. Отмечу, что с 2002 года прошло 10 лет, и демографическая ситуация изменилась. В некоторых регионах, например в Донецкой области, количество округов сократилось. На это есть объективные причины. 

Существуют и субъективные моменты, но я не могу членам Центризбиркома высказывать соответствующие претензии. По одной причине закон о ЦИК предполагает, что кандидатов в члены комиссии предлагают фракции в парламенте. Здесь, конечно, имеется предопределенность, но насколько и как она проявляется, это другой вопрос. Я не хочу быть похожим на вопиющего в пустыне, поэтому стараюсь поменьше об этом говорить, но никогда не скажу, что человек, так или иначе представляющий интересы конкретной политической силы, стерилен по отношению к этой политической силе. ЦИК достаточно пестрый по составу, но обратите внимание, только по двум округам при их "нарезке" у нас были явные  разногласия! Как угодно оценивайте это, но в основном голосовали единогласно. Существует наше внутреннее решение, согласно которому каждый член ЦИК курирует определенные области, и он, в частности, предлагает "нарезку" округов. А какие были соображения у куратора, это вопрос к нему, и он нередко выглядит риторическим. 

— То есть, по вашему мнению, нет ничего страшного в том, что кто-то из членов ЦИК, предлагая границы округов, отстаивал интересы делегировавшей его политической силы? 

— Я не могу исключить, и даже более того — могу предположить, что политические соображения присутствовали у кураторов областей, когда они предлагали "нарезку" округов в пределах "своего" региона. И страшно или нестрашно — это не те категории. Это объективно, так формируется ЦИК. Но думаю, что, даже если бы комиссия формировалась по-другому, такой момент присутствовал бы. Попутно отмечу: хорошо, что в ЦИК нет сплоченного "ансамбля", а есть полифония, разноголосица! И когда на заседаниях ЦИК и вне их высказываются разные мнения, хотя бы это хорошо. 

— По вашим прогнозам, изменится ли после парламентских выборов состав Центризбиркома и принцип его формирования? 

— Квотное представительство в ЦИК — это была выдумка 2004 года. А что и кто будет в следующем парламенте, я не знаю. Если состав парламента кардинально изменится и политическая диспозиция будет другая, очевидно, что одна из первых тем, которая будет звучать,— это необходимость изменения нынешнего состава ЦИК. Не забываем, что впереди выборы 2015 года! 

— Не опасаетесь, что, если нынешняя оппозиция придет к власти, она точно захочет поменять состав ЦИК? 

— Я об этом не думал. Громкое слово произнесу, но когда долгое время занимаешь высокие должности, возникает рефлекс государственника. Это, надеюсь, бывает у большинства из тех, кто находится на госслужбе. Я уже в том возрасте и на том уровне сознания, когда выработался достаточный уровень ответственности за дело, которое выполняю. 

— И все же, изменится ли по итогам выборов состав парламента? В смысле расстановки сил? 

— Такой прогноз я мог бы сделать за неделю до выборов, имея на руках объективный социологический мониторинг. Но не стану этого делать. А кто победит на выборах, никто сегодня не знает. И знать не должен! 

Действительно ли смешанная система избрания парламента, на которую перевели Украину, оптимальна? 

— До того, как приняли нынешний закон о выборах, до того, как я пришел в ЦИК,— а тогда действовала пропорциональная избирательная система по закрытым партийным спискам,

— я несчетное количество раз говорил и писал, что смешанная система для нас ненадлежащая. Она не создает импульсов для общественного развития! Почему я сторонник пропорциональной системы по региональным открытым спискам? Самый простой способ: область — территориальный округ. Количество мандатов в каждой области должно быть пропорционально численности населения, и списки обязательно должны быть открытыми. 

Не надо оглуплять наших избирателей, считать, что они примитивны, а потом спекулятивно заявлять, что "народ решил". Пусть решают! Это даст возможность для развития реальных партий, а не проектов под выборы, как это сейчас называется. Когда будет принята упомянутая система, партии будут вынуждены искать людей, которые созвучны общественным интересам, и это не идеалистические взгляды, это объективно. Я прекрасно понимаю мотивацию тех политиков, которые хотят мажоритарную или смешанную систему. Любой политик по-своему эгоистично настроен, ему нужен положительный результат. 

— Вы достаточно спокойно рассуждаете о том, что избирателей подкупают... 

— Я просто обозначил проблему, и лучше называть это не подкупом, а "экономическим стимулированием". Кстати, я живу с родственниками-пенсионерами. Не буду говорить, на каких выборах это было, но им принесли "избирательный" продуктовый набор. Тесть у меня добрый человек, он взял. И потом мы вместе съели эту кашу. Ну, просто я каши люблю! И на мой выбор на выборах это не повлияло. 

— Появятся новые методы фальсификации? Или они будут традиционными — "карусели", фотографирование бюллетеней...  

— Фальсификации — это плохое слово, давайте называть такое явление нарушениями разной степени грубости. Я скажу банальность, что "нет выборов без нарушений", но это так. К тому же мы постсоветская страна, постсоветское "недогражданское" общество со всеми вытекающими отсюда последствиями. Политические силы у нас позволяют себе "больше", чем, к примеру, в Британии или ФРГ, и это в обществе считается нормальным. Не сомневаюсь, что будут попытки нарушений с разных сторон. Насколько масштабные — это вопрос. Меня по-своему тешит, что в нашей стране более чем острая политическая конкуренция, и для меня, как организатора выборов, это плюс. Политические противники так друг за другом наблюдают, что я могу иногда в сторону отойти! Почему сегодня говорят о масштабных фальсификациях? Думаю, это профилактика, политическая обработка, чтобы потом можно было объяснить результаты, если они не будут удовлетворять. 

— Учитывая заявления со стороны ЕС о том, что выборы не могут быть демократическими, если в них не участвует Юлия Тимошенко, Юрий Луценко и другие представители оппозиции, вы ожидаете прибытия большого числа иностранных наблюдателей? 

— Мне этот тезис не очень нравится. Не хочу комментировать ситуацию с Юлией Владимировной и Юрием Витальевичем. Но ставить вопрос так, что если не баллотируются определенные граждане, то выборы будут признаны недемократичными или нелегитимными, будет неправильным.  Еще на предыдущих выборах, парламентских 2007 года и президентских 2010-го, я чувствовал некоторую предопределенность в оценке выборов со стороны части иностранных наблюдателей. Тогда наши западные партнеры были в ожидании демократического "поступа" Украины. Сегодня у меня такое ощущение, что как бы мы не старались, какое бы видеонаблюдение не организовали, оценка выборов будет в лучшем случае "удовлетворительно". Тем не менее я жду и хочу, чтобы иностранных наблюдателей было много. И всегда считал, что чем больше наблюдателей, тем лучше для всех нас. 

 

«Нові обличчя» у Кличка: українофоби, професійні «тушки» та пр.

Ховаючись за рейтинг Віталія Кличка, в парламент йде чимало мажоритарників з вельми сумнівною репутацією
Втома українців від старих облич як у провладних, так і в опозиційних політичних силах, створила попит на нові кадри. Історія Сергія Тігіпка, котрий на минулих президентських виборах завдяки іміджу «третьої сили» посів переконливе третє місце, а потім втратив рейтинг, бо пішов до уряду Миколи Азарова, поки нічого не навчила ні виборців, ні політиків. На майбутніх парламентських перегонах виступить аж дві «треті сили»: партія Наталії Королевської(у співпраці якої з Банковою важко сумніватись), та УДАР Віталія Кличка.

Повні списки кандидатів від політсил, що мають шанси потрапити в парламент нового скликання, стануть відомі вже наступного тижня. Але чимало висновків можна зробити і з попередньо оприлюднених даних. Так, уже відомі кандидати в мажоритарних округах від УДАРу переконують: всесвітньо відомий боксер веде до Ради багато дійсно нових облич. Але є в цій когорті й дуже навіть «старі», а нові нерідко викликають великі запитання.

Власне, найпершою в очі впадає група кандидатів, які раніше обіймали (чи обіймають зараз) високі посади у системі влади. Приміром, по 71 округу на Закарпатті балотуватиметься екс-заступник голови Мінохоронздоров’я часів уряду Юлії Тимошенко Василь Лазоришинець. Широкій громадськості він запам’ятався постійними коментарями щодо поширення в Україні «свинячого грипу» восени 2009-го.

Євген Філіндаш: з лівого флангу - до Кличка

Ще один «сюрприз» - Євген Філіндаш, колишній депутат від соціалістів та людина відверто проросійських поглядів, яка публічно заперечувала геноцид українців в 1932-33 роках. Після того, як Філіндаш через особистий конфлікт з Олександром Морозом був вимушений піти з СПУ, він по черзі був членом двох лівих маргінальних партій: «Народної влади» та «Об’єднаних лівих та селян», де навіть мріяти не міг про потрапляння в парламент. З початком активної піар-кампанії Наталії Королевської з’явилися чутки, що Філіндаш піде по її списках. Але не склалося – Філіндаш балотуватиметься від УДАРу по 141 округу на Одещині.

На Івано-Франківщині по 89 округу УДАРу завдасть екс-губернатор області Микола Палійчук. Перед УДАРом він багато років був членом «Нашої України», від неї ж і пройшов до обласної ради, але врешті-решт пішов від «помаранчевих» до більш перспективного Кличка.

Іван Плачков: урядовець Тимошенко, ющенківський губернатор, менеджер Ахметова і партайгеноссе Кличка

Колишній губернатор Одеської області Іван Плачков, який двічі обіймав посаду міністра енергетики, обиратиметься по 142 округу у цьому ж регіоні. Можливо, він розраховує, зокрема, на підтримку місцевої болгарської спільноти, до якої належить. На початку цього року Плачков, фактично, порвав з Кличком. Він склав мандат депутата Київради від Блоку Кличка та став головою наглядової ради підконтрольної Рінату Ахметову «Київенерго». Тоді він запевняв, що має намір сконцентруватися на неполітичній діяльності, однак перед виборами, схоже, передумав. Сам Кличко, очевидно, не проти наявності в його лавах людини, пов’язаної з бізнесом найбагатшого українського олігарха.

Цікаво виглядає в списку УДАРу Кирило Поліщук, який балотуватиметься по 98 округу у Київській області. Його цілком можна назвати «професійною "тушкою". Пройшовши у 2002 році в парламент як мажоритарник, він вступив до «Нашої України», потім перейшов до провладної «За Єдину Україну!», потім був членом груп «Народовладдя» та «Регіони України», зрештою став членом Партії регіонів.

Окрім такого буремного політичного шляху цікавим у цій постаті є й інше – зв’язки з колишнім головним опонентом Кличка, Леонідом Черновецьким. У 2006 році Поліщук став головою Християнсько-демократичної партії, яка входила в іменний блок одіозного екс-мера Києва. Нагадаємо, Кличко публічно заявляв, що його депутати у Верховній Раді «не зрадять виборців», а його фракція не співпрацюватиме з пропрезидентськими силами, котрі «втратили довіру громадян». Як Віталій збирається забезпечити дотримання цих обіцянок з боку кадрів з подібним минулим – загадка. Змусить кожну «тушку» виходити проти нього на ринг? Так у них же вже буде недоторканність!

Кирило Куликов: від Луценка до Кличка через Балогу

Дивна тенденція зв’язків кандидатів-кличківців з головними опонентами свого шефа простежується і по іншому кандидату, який балотуватиметься по столичному 212 округу – чинному нардепу Кирилу Куликову. Пройшовши в Раду від НУНС за квотою «Народної самооборони», після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року він покинув помаранчеву фракцію й пристав до «Єдиного центру» Віктора Балоги. Коли останнього призначили головою МНС, Куликов вийшов з ЄЦ і почав дрейфувати у бік опозиції, інколи навіть приходячи на суди до свого лідера «Самооборони» Юрія Луценка.

Прикметно, що у 2010 році Куликов був затятим прихильником фактичного керівника столиці Олександра Попова. Ось цитата з його інтерв’ю виданню «Главком» дворічної давнини: «Дай боже, щоб Попов виграв мерські вибори <…> Перед ним стоїть мета допомогти столиці». Вочевидь, точка зору Куликова за цей час змінилася на протилежну...

Питання є по мажоритарниках від УДАРу в Київській області, яку також можна називати базовим для Кличка регіоном. Так, одним з кандидатів став Костянтин Бриль, який балотується по 93 округу – генерал міліції кучмівських часів і близький друг покійного голови МВД Юрія Кравченка, якого вважають причетним до загибелі журналіста Георгія Гонгадзе. Згодом Бриля звинувачували в організації контрабанди в портах південної України. До речі, він не єдиний у Кличка міліцейський генерал часів Леоніда Кучми – на Тернопільщині по 163 округу балотуватиметься колишній головний міліціонер області Віталій Максимов.

Ще одна сумнівний кандидат по Київській області – Дмитро Крейнін, колишній зять спікера Володимира Литвина та власник столичного ринку «Лісовий», який є кандидатом по 96 округу. В ЗМІ його часто звинувачують в організації рейдерських захоплень та «кришуванні» незаконно встановлених ларьків та МАФів.

Інший бізнесмен з сумнівною репутацією збирається балотуватися по Черкаській області. Олексія Фурмана, який піде по 199 округу, називають «чорним банкіром» і вважають причетним до корупційних афер у Промінвестбанку, які розслідувалися СБУ. Слідчі дії тривають і досі.

Загалом, перегляд біографій потенційних кандидатів від УДАРу складає враження, що багато з них прийшли до Кличка лише тому, що не мають шансів потрапити в парламент іншими дорогами. Кількість неофітів УДАРу, які до того торували собі шлях в політичну еліту в інших партіях найширшого політичного спектру, вражає.

Дуже яскраво це видно на прикладі Львівщини. Так, тут в Раду йдуть колишній тигіпківець Андрій Кіт (126 округ), колишній член «Пори» Юрій Муравецький (120 округ), колишня членкиня Української народної партії Лариса Федорів (123 округ), місцевий депутат-НУНСівець Олександр Старовойт (121 округ). Кандидат Михайло Гичка (125 округ) за своє життя встиг побувати у провладних Аграрній партії, СДПУ (о), Партії промисловців та підприємців та партії «Відродження», і вступив до УДАРу лише цього року.

В інших регіонах ситуація не краща. Наприклад, у Криму потенційним кандидатом є Андрій Стратійчук (4 округ), який до минулого року був членом українофобської ПСПУ Наталії Вітренко. Кандидат по вінницькому 11 округу Людмила Станіславенко – депутат міськради минулого скликання від КПУ.

Досить колоритний персонаж представлено у Донецькій області. 74-річний кандидат-пенсіонер Адольф Сльота був членом Партії реабілітації тяжкохворих Україні, «Нашої України», Всеукраїнської партії «Нова сила» та Народного руху України, поки не прийшов до Кличка, від партії якого і висувається кандидатом по 44 округу. Також по 60 округу Донеччини йде Геннадій Ясько, колишній член партій «Собор» та «Українська платформа».

В Івано-Франківській області кандидатами стануть колишні нашоукраїнці Тарас Парфан (86 округ) та Василь Онутчак (87 округ), по Одещині – екс-член «Сильної України» Олександр Тімонін (138 округ).

В Запорізькій області обирається колишній місцевий депутат від Народного блоку Литвина та «Сильної України» Валерій Буцанов (81 округ). На Полтавщині та Рівненщині балотуються колишні «нашоукраїнці» Петро Ворона (148 округ) та Василь Тимощук (154 округ) відповідно. Екс-член Партії промисловців та підприємців Микола Кушнір йде теж по Рівненській області (155 округ), як і його колишній однопартієць Анатолій Усенко – по Чернігівській (208 округ). На Сумщині до УДАРу перейшов колишній бютівець Олег Чайченко, який балотуватиметься по 157 округу.

Досить неоднозначні постаті представляють Кличка на Харківщині. Так, по 173 округу піде Юрій Орел, в минулому – член «Фронту змін». Запам’ятався він зокрема тим, що під час виборів міського голови Харкова 2010 року, які стали символом фальсифікацій та підкупу на місцевих виборах, першим привітав Геннадія Кернеса з обранням і підкреслив, що вибори пройшли чесно. Більш одіозним є інший кандидат – Юрій Шумченко, який раніше очолював обласну організацію українофобського «Союзу лівих сил» Василя Волги (СЛС), а зараз йде в парламент по 176 округу.

Важко повірити, що всі ці люди раптово перейнялися програмними цінностями партії УДАР та йдуть в парламент, щоб там їх відстоювати. Скоріше, ми маємо справу з типовим для України кар’єризмом, пристосуванством та здатністю кардинального міняти ідеологічні погляди під конкретну ситуацію. Особливо це стосується колишніх членів КПУ, ПСПУ та СЛС, які нині представляють партію, що декларує європейські цінності та відданість євроінтеграції.

На жаль, «нові обличчя» Кличка перейняли й інші погані традиції виборчої боротьби. Так, кандидата по Херсонщині Андрія Путілова, який балотується по 183 округу, було спіймано за роздачею виборцям продуктових наборів.

Інший приклад – протягування в парламент найближчих родичів відомих політиків, чим УДАР займається в Києві. Так, по 222 округу (Солом’янський район) кандидатом стала ведуча місцевого телебачення Рена Назарова – дружина екс-кандидата в президенти Юрія Збітнєва. По 211 округу (Голосіївський р-н) йде в Раду Людмила Закревська – дружина нардепа-НУНСівця Олександра Чорноволенка, який теж планує йти на вибори по київському округу. Сумнівно, щоб такі комбінації додали кличківцям авторитету в Києві, який вони штучно перетворили на проблемний для себе регіон.

Безперечно, УДАР може зробити красивий крок, і зняти на вимогу громадськості кількох своїх кандидатів у завідомо програшних округах – приміром, на тотально окупованому адмінресурсом Півдні та Сході. Але до прозорості списків це вже не матиме жодного стосунку.

Візит Ме до Києва:Янукович,Азаров,Бойко,Колесников хотіли....

Візит російського прем'єра Дмитра Медведєва не порушив міжнародної ізоляції української влади, пише у своїй колонці журналіст Віталій Портников. иявилося, що ніякої розмови про газ - принаймні в руслі українських очікувань - взагалі не було...Принципових переговорів з Медведєвим по газу бути не може - тому що питання по газу вирішує Путін...Те, що ми спостерігали напередодні візиту Медведєва, було черговою демонстрацією некомпетентності  й недалекоглядності людей, відповідальних за українську економіку та енергетику. Горе країні, в якій такі керівники" - зазначає журналіст. 

Візит Медведєва: ні газу, ні футболу

Візит російського прем'єра Дмитра Медведєва до української столиці представники української влади намагалися видати мало не за прорив у відносинах двох країн. Та й з точки зору міжнародної ізоляції України, яка фактично вже настала та "нерукопотисненню" Віктора Януковича будь-який гість у Києві - тим більше під час проведення чемпіонату Європи з футболу - вже свято. Саме тому в українській столиці з ентузіазмом приймали міністра закордонних справ Грузії Григола Вашадзе, який попереджав господарів, що Україні загрожують спроби Росії створити "трансформований СРСР", а буквально через кілька днів - прем'єр-міністра самої Росії. Втім, справедливості заради треба сказати, що і з гостем з Тбілісі, і з гостем із Москви українському керівництву - нехай і з різних причин - домовлятися практично нема про що.

Прем'єр-міністр Микола Азаров перед приїздом свого російського колеги обіцяв поговорити з ним на улюблені газові теми. Могло здатися, що розмова буде дуже плідною - міністр палива та енергетики України Юрій Бойко розповів, що вже вдалося домовитися про скорочення обсягів поставок російського газу, а разом з Медведєвим до Києва приїжджав голова правління Газпрому Олексій Міллер. Але виявилося, що ніякої розмови про газ - принаймні в руслі українських очікувань - взагалі не було. Олексій Міллер спростував інформацію Юрія Бойка, зазначивши, що обсяг поставок складає 57, а не 27 мільярдів кубометрів газу. А існуючу ціну назвав досить низькою - "ціни для України нижчі, ніж для багатьох країн в Європі, куди Газпром поставляє газ".

Принципових переговорів з Медведєвим по газу бути не може - тому що питання по газу вирішує Путін

Ось вам і всі переговори. Мені завжди було цікаво, навіщо Азаров або Бойко так завзято видають бажане за дійсне - тим більше буквально за кілька днів або годин до переговорів з росіянами, які без тіні збентеження спростовують їхні слова. Адже ясно ж, що ніяких принципових переговорів з Медведєвим по газу бути не може - тому що принципові питання по газу вирішує Путін. Ясно, що ціна сировини переглянута не буде, тому що для російської сторони є важливим збереження умов чинного контракту. Їх перегляд означає визнання того факту, що документ не є обопільно вигідним і Юлія Тимошенко підписала його, шантажована Володимиром Путіним. Віктор Янукович та Микола Азаров можуть як завгодно довго переконувати в цьому самих себе і вимагати відповідних рішень від покірних суддів, але тільки от Володимир Путін і Дмитро Медведєв вважають інакше - про що неодноразово говорили вголос.

Ясно, що ніяких важелів впливу на російську сторону в Києва немає. У міжнародний суд Янукович і Азаров подавати не будуть - бо такий процес може стати вироком їм самим і продемонструвати, чим насправді був процес над Тимошенко. Гроші на оплату російського газу їм дають у Москві - так що не заплатити за контрактом українська влада просто не може. І те, що ми спостерігали напередодні візиту Медведєва, було черговою демонстрацією некомпетентності і недалекоглядності людей, відповідальних за українську економіку та енергетику. Горе країні, в якій такі керівники.

І навіщо будувати нові аеропорти, якщо в самий відповідальний момент проведення чемпіонату вони не можуть приймати найважливіших гостей турніру

Наостанок елегантний Дмитро Анатолійович завдав ще одного удару по самолюбству господарів, відмовившись відвідувати матч між Іспанією і Португалією в Донецьку. З патріотичних міркувань, звичайно - на полі немає російської збірної. Але не секрет, що Януковичу і Азарову дуже хочеться, щоб в урядовій ложі одного з українських стадіонів з'явився б хоч хтось, крім вимушеного сусідити з ними президента Польщі. Але відмову Медведєва в Києві пояснили приблизно так само, як пояснюють відсутність домовленостей по газу.

Віце-прем'єр Борис Колесников сказав здивованим журналістам, що аеропорт у Донецьку перевантажений і не може забезпечити борту високого гостя належні умови безпеки. Залишилося тільки гадати, взяли б у Донецьку літаки керівників Іспанії і Португалії - якщо б ті, понад сподівання, вирішили б відвідати матч і що чекає високих гостей, які хотіли б потрапити на фінал у Києві. І навіщо будувати нові аеропорти, якщо в самий відповідальний момент проведення чемпіонату вони не можуть приймати наважливіших гостей турніру. Але ми-то з вами знаємо, що все це не так - можуть. Що справа не в аеропорту, а у відмові Медведєва. Просто Колесников хотів як краще. І Бойко хотів як краще. І Азаров хотів як краще. І навіть Янукович хотів як краще.

А вийшло як завжди.     Liga.net


Старые грабли лучше новых вил

Как вы поступаете, когда вам нужно починить кран? Или собрать мебель? Или проложить проводку? Или поменять трубы? Или оштукатурить стены? Правильно, нанимаете специалиста. Он выполняет работу, а вы ему за это платите. И не важно, откуда этот специалист: из ЖЕКа, из частной фирмы или просто ваш кум. Главное: чтобы он знал дело и умел его делать.  

Депутаты – тоже нанятые нами для законотворческой деятельности специалисты. Ну, как специалисты… Так себе, в общем-то. Специальных учебных заведений, где учат на специалиста по написанию законов, у нас нет. Да и нигде нет. 

Этих специалистов не нанимает Верховная Рада. Их выбираем, в смысле назначаем - мы. Верховная Рада – это не завод, не компания, не ЖЕК, не контора. Это вообще место на карте, точка, в которую собирается конкретное количество людей. МЫ определили здание под это дело, оплатили из своих карманов необходимые условия в нём, и оплачиваем деятельность этих людей на посту законотворцов. Как оплачиваем работу штукатура, слесаря, электромонтёра. Мы так решили: что мы среди 46 миллионов себя самих выбираем 450 подходящих лиц, командируем их из городов и весей в эту точку, снабжаем их всем необходимым для плодотворной работы, и они, не покладая мозгов, душ и рук, выполняют делегированные нами им полномочия: пишут законы.

Наши избранники имеют право и возможности работать в любой точке Украины, что, собственно, уже и происходило в истории украинского парламентаризма. Вот вам подтверждение:

«…Проте з 2000 року нескінченна економічна криза закінчилася, а з нею пішов на спад і руйнівний вплив лівих партій. Угода про утворення парламентської більшості містила в собі зобов’язання фракцій добитися відставки всього лівого керівництва Верховної Ради.

У цій ситуації Ткаченко влаштував потворну «спікеріаду» з метою недопущення голосування по довірі голові парламенту. Згідно з регламентом для зміни керівництва парламенту був необхідний кворум у дві третини складу депутатів. Кожного разу, коли поставало це питання, ліві партії не реєструвалися, створюючи ситуацію, яка у футболі називається «поза грою». Одночасно спікер безпардонно порушував регламент, відмовляючись надавати слово депутатам, які могли при наявності зареєстрованого кворуму запропонувати зміну керівництва парламенту, або не ставлячи вже внесену пропозицію на голосування. Дні йшли за днями, але сформована більшість не могла проявитися.

У ситуації, що склалася, парламент розколовся на більшість і меншість. «Більшовики» покинули приміщення Верховної Ради по вул. М. Грушевського і перебазувалися в Український дім на Європейській площі. Меншість депутатів залишилася у приміщенні парламенту, але не могла працювати через відсутність кворуму.

21 січня 2000 року 239 депутатів, що зібралися в Українському домі, проголосували за відставку спікера і його першого заступника. Після цього заступник спікера В. Медведчук разом із координатором більшості Л. Кравчуком почали переговори з фракціями про переобрання всіх керівних осіб, які належали до лівої меншості.

1 лютого більшість, яка зросла до 255 депутатів, знову зібралася на пленарне засідання в Українському домі і затвердила досягнуті «в пакеті» домовленості про нові призначення. Головою Верховної Ради став І. Плющ (НДП), першим віце-спікером — керівник СДПУ(о) В. Медведчук, віце-спікером — С. Гавриш («Відродження регіонів»). Було переобране керівництво восьми комітетів, які раніше очолювалися представниками лівих партій…» http://www.day.kiev.ua/134837/

А в связи с тем, что институтов, которые готовят законописателей, в природе не существует, мы также из всё тех же своих карманов оплачиваем целую армию  помощников: юристов и экспертов из разных областей знаний: от истории, политики, юриспруденции, военного дела, экономики до медицины, образования, правил поведения за рулём и просто на улице. Таким образом, из выбранных среди себя мы делаем специалистов-законописателей. Мы ничего для них не жалеем: ни высоченных зарплат, ни солидного пенсионного обеспечения, ни бесплатного медицинского обслуживания, ни халявного оздоровления, ни водителей с крутыми машинами, ни горничных с кухарками, ни секретарей, ни помощников, ни даже НЕПРИКОСНОВЕННОСТИ. Мы им доверяем. Главное – чтобы был результат для ВСЕХ.

Мы им предоставили право назначать министров, которые самостоятельно подбирают себе команду высококлассных исполнителей. Которые в свою очередь неукоснительно и эффективно исполняют мудрые предначертания своего руководства, которое назначено нашими избранниками, которых выбрали МЫ. 

И как же так?! Почему эффект вот уже 6 созыв совершенно обратный?! Почему эти 450 человек, которых мы лично просеяли, оказались на поверку совершенно не такими, какими мы их себе представляли, когда отдавали за них голоса?! Почему они делают не то и не так?!

Давайте честно ответим себе всего на несколько вопросов.

1.     А тех ли мы выбирали? Это на 16-то году независимости!!! После всех безобразий и преступлений, совершенных пятью предыдущими созывами! НАИВНЫЕ!!! Ну, и, конечно, глупые, тёмные, забитые и явно ангажированные.

2.     А так ли мы выбирали? Почитали официальные биографии, послушали сладкоголосое фальшивое пение на броневичках, взяли гречку энд олию и ПРОГОЛОСОВАЛИ. И что, никто – ни журналисты, ни знакомые, ни политики – ни словом об истинных качествах этих кандидатов? И никто ни сном, ни духом об их подковёрных делишках? Выбрали, называется. Где же в это время был наш мыслительный процесс? Почему мозги не включали? У одного особняк тянет на миллионы, у другого жирнющий бизнес, третий давил на дорогах людей, четвертый стрелял в кафе, пятый хороводится с криминалом, шестой был советским с заскорузлыми мозгами партфункционером, седьмой начинал с подлым убийцей Ахатем Брагиным, восьмой, девятый, 450-тый… Это их мы среди себя выбрали?!

3.     А выбирали ли мы? Может, на самом деле выбирала гречка? Или страх потерять работу? Или просто банальная амёбная безграмотность? 

Тотальная безответственность, бесконтрольность и непонимание того, что мы делаем. Человек, за которого мы отдаём свой голос, в течение 5 лет будет определять условия нашей с вами жизни. Это ли не наиглавнейший выбор?! Я уже не говорю о ТОТАЛЬНОМ ПОСЛЕДОВАТЕЛЬНОМ И НЕУСЫПНОМ контроле за каждым шагом и поступком тех, кого мы выбрали.  

- Где Вы работаете?

- А я не работаю, я – депутат. 

Мы сходили на участки, отрапортовались – бросили бюллетень в урну, и – к своим делам. А КАК мы этими делами будем заниматься, будет зависеть от честности и эффективности того каждого конкретного человека, за которого мы отдали голос. Проявляя в этом выборе поверхностность и халатность, мы наносим серьезнейший вред самим себе. И так шестой раз подряд.

За эти шесть бесконтрольных разов наши ушлые избраннички давно подогнали под себя условия своего депутатства таким образом, что теперь их не то, что ущучить, отозвать или наказать за проступок, за неэффективную работу невозможно, а и даже косо посмотреть в их сторону - зась. Иначе – расстрел на отечественном сафари теми же избранниками. Довыбирались до того, что сами шарахаемся от них, как от бубонной чумы. Сами выбрали, сами определили к законотворчеству, сами кормим, одеваем, обуваем, оплачиваем халявное лечение, курорты, цацки по 30 тысяч долларов на руки, галстуки и холёные пальцы, сами же их БОИМСЯ! Какого черта тогда выбирали именно этих?! Почему не других?! Понятных, порядочных, открытых, не замаранных в грязных или подозрительных историях?!

Вот и получается, что мы, выбирая среди нас 450 непонятно кого, уже шестой раз подряд совершили лично против себя самих преступление. За такие вещи история карает. Ха!!! Причем и вердиктов, и каких-то особенных исполнителей оказалось не нужно. Вот из этих самых выбранных нами – и получились наилучшие судьи, и самые точные исполнители. А говоря точнее – каратели.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

В соответствии с этой статьёй мы не должны бояться ни депутатов, ни министров, ни чиновников, ни самого президента. Потому, что МЫ, а не они – наши избранники – самый что ни на есть  источник власти. Мы просто поделились с избранниками частичкой нашей власти. МЫ ИМЕЕМ ПРАВО. Вернее, имели. Но мы упустили время. Теперь нашими правами, равно как и нашей Конституцией подтираются те, кого мы выбрали.

Конституцию вышеперечисленные при нашем попустительстве превратили в бумагу для нужника. Поэтому и маємо те, що маємо. Мы успешно профукали свою страну, свою независимость, своё самодостоинство, свою самоидентификацию, свой личный независимый ВЫБОР. Обменяли кто на гречку, кто на должность, кто на кажущуюся независимость от политики и политиков. Поэтому теперь уровень  жизни каждого украинца, уровень личной свободы и уровень достоинства каждого определять будет не внутреннее состояние, а бзик так называемого гаранта – особы ограниченной, невежественной, своенравной, трусливой, мстительной, самодовольной с вывернутым криминальным сознанием. Логическое завершение нашего гражданского пофигизма.

Я сознательно постоянно писала «мы», потому что Украина – это не отдельно глупцы, трусы, негодяи, протывсихи, юльки или даунбасы. Украина – это все мы вместе. И итоговый результат от нашего выбора – один на всех.

Так что, с днем Конституции, господа! Да здравствуют вместо вил старые грабли! Не забудьте погордиться.

И напоследок дарю всем отличную фотоподборку с Укрправды годичной давности:http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/08/24/53213/  Ivanovna 

Жила-була Конституція… наразі може вмерти

konstitytsiya sheva
 

Жила собі Конституція. Вона народилась темної ночі, а вранці – уся багатомільйонна країна з радістю вітала її народження. З цієї хвилини її мешканці стали Громадянами. Широко розкрила Конституція свої великі правові крила, обгорнула громадян, гарантуючи їм свободу, рівність, справедливе добре життя.

Але не довго раділи громадяни. Одного разу, нібито тать у ночі, підкралися до Конституції «Щедрий та Розкішний» зі всією своєю «проффесорською ратією» й запустили пазурів Конституції у печінки. Та почали її шматувати та ґвалтувати. Заволала Конституція: «Рятуйте!». І не кричи, моя люба Конституція, не спасуть тебе ані Конституційний суд, ані суди іншої юрисдикції, ані прокуратура, ані опозиція. Бо не чують вони твого галасу! Не чують й не бажають чути, моя рідна Конституція, моя безталанна вдово! Їм не потрібні гарантовані тобою свобода, рівність, справедливе добре життя! Їм потрібен тільки безлад, щоб порушувати твої справедливі статті та точити кров народну, як воду! Щоб у тій кривавій воді ловити «велику рибу» собі на користь та збагачення!  Як там сказав Тарас? «Думи мої, думи! Лихо мені з вами!». Ой, Тарасе, Тарасе, батько народний, й мені лихо з моїми думами. А чи чуєш, Тарасе, як стогне твоя Україна? В ній знову «латану свитину з каліки знімають, зі шкірою знімають, бо треба…» мажорам нові авто купувати, по Канарах гуляти. А от, подивися, «стару розпинають» за клаптик землі, бо хочуть відібрати, а от - з багатодітної родини подушні податки збирають, бо треба дірки у казні закривати. А он, бачиш, бачиш, скільки на вулицях голодних, безпритульних дітлахів? Бо їх, бач, трохи - маленькі українці вони, а вся «проффесорська рать» велика.  А люди? Що люди? І не питай, батьку! Їх приспала клята влада солодкими та брехливими голосами, що віщують, наче птиця Фенікс. І нема героїв рятувати Конституцію, права та свободи, вільну Україну та справедливе життя її громадян. А ворожа влада йде далі – захотіла підмяти Конституцію під себе повністю. Створила таку собі Конституційну Асамблею. Хоче її переписувати, щоб остаточно поховати і свободу, і права громадян, і країну. Щоб була Конституція тільки їх служницею. Сумно, батьку, бо ж Україна в нас єдина! Посумуємо разом, доки сонце стане, доки твої сліпі нащадки прокинуться й на ворога встануть! Прокидайтесь, люди добрі! Подивитися навкруги, почуйте крик Конституції, рятуйте її, а з нею й себе, своє життя, життя майбутніх поколінь!  Сьогодні день народження Конституції! Зробить їй такий подарунок! Згадайте «Заповіт» Тараса! Сонька ЕХИДНА k-z