Тепер можна стверджувати, що у Донецької мафії цілком відсутнє почуття гумору. І ось чому: намагання повісити на Тимошенко причетність до замовлення чи організації вбивства Євгена Щербаня  навіть не смішно, бо  все це схоже на витвір алкогольної гарячки, чи божевільної фантазії.

А тепер цілком серйозно і по суті справи. По-перше, нещодавно генпрокурор заявив, що  причетність Тимошенко до вбивства Щербаня були відомі слідству ще понад 10 років тому, але тоді Тимошенко не вдалося притягнути до відповідальності через те, що вона була народним депутатом.

З усією відповідальністю заявляю – це неправда.

У 2002-2004 роках я був членом Комітету Верховної Ради України з питань регламенту. І на засіданнях нашого комітету неодноразово протягом всіх років розглядалися матеріали кримінальної справи, порушеної проти Тимошенко, пов’язані з її діяльністю на посаді керівника ЄЕСУ.

Тобто я мав можливість дуже детально знайомитися з цією справою. І тепер, як законослухняний і  відповідальний громадянин заявляю: жодного факту, навіть жодного натяку на причетність Тимошенко до справи, пов’язаної з вбивством Щербаня  не було.

Не маю жодного сумніву, що не з’явилося таких фактів і через 16 років після вбивства Євгена Щербаня. Беруся стверджувати так, бо добре знаю тодішню політичну ситуацію. Влада в Києві і в тому числі президент Кучма фактично віддали Донбас на відкуп донецьким бандитським угрупуванням і в їх розбірки не втручалися. При бажанні з донецькими бандитськими групами можна було за місяць-два покінчити і навести там законний порядок. Такого бажання у Кучми, на жаль, не було.

По-друге, ватажки донецьких бандитських груп відзначалися особливою кровожерною жорстокістю і нетерпимістю в боротьбі за лідерство. Про що засвідчують гори трупів, розправи з бізнесменами і зі своїми "внутрівидовими" конкурентами. Така доля спіткала і Брагіна і Момота і багатьох інших.

Жертвою таких розбірок став і Щербань. Відомо, що статки Щербаня потрапили не до членів дніпропетровського клану, а опинилися в руках "донецьких". Домінуючим став клан Ахметова – Януковича (Ахметов – у бізнесі, Янукович в адміністративній владі). Наступила відносна стабільність: регіон був затерорезований і заляканий.

Дніпропетровський клан став незрівнянно інтелектуально вищим і боровся за владу менш жорстокими методами.

Чому ж нинішня влада вирішила висунути таке відверто абсурдне звинувачення проти Тимошенко??? Причин декілька.

По-перше, доки при владі Янукович – його режим за жодних обставин  не збирається звільнити Тимошенко з ув’язнення. І це найголовніше.

По-друге, режиму не вигідно утримувати Тимошенко в ув’язненні за статтями 364-365. Бо під ці статті підпадає більшість вищих державних чиновників, в тому числі сам Янукович.

Як тільки їм вдасться осудити Тимошенко по іншій статті, тим більше по такій страшній, яку тепер фабрикують проти неї, регіонали відразу підуть на декриміналізацію 364-365статей, що звичайно робити неприпустимо.

По-третє, сфабрикувати будь-що регіонали великі майстри. Може ще не всі забули справу про вбивство журналіста Александрова. Знайшли  "вбивцю" і засудили бомжа  Вередюка.

Добре, що знайшовся мужній, чесний і професійний суддя вищої інстанції, який скасував цей повністю сфабрикований вирок. Правда, давно не має в живих ні так званого "вбивці" Вередюка ні чесного судді. Але головні майстри, що давали добро цій фальшивій справі, зробили блискучу кар’єру.

Багато хто, не кажучи вже про відомих регіоналів, але навіть поважні і чесні журналісти розмірковують: абсурдність звинувачень очевидна, треба використати трибуну суду і розбити в пух і прах нісенітниці фальсифікаторів.

Такий варіант домогтися справедливості був би можливим, якби в нас існувало правосуддя, залежне тільки від закону і сумління судді.

На жаль, правосуддя в Україні не має - мене дивує, що термін "правосуддя"  до української судової системи вживають навіть деякі опозиційні політики. А вся проблема в тому, що правосуддя в Україні остаточно зруйноване. Є судочинство, на замовлення владного режиму. Суди залежні лише від бандитської влади.

Отже, питання Тимошенко може бути вирішене лише в контексті вирішення головного політичного питання – усунення  від влади  Януковича.

Колишній політв’язень совєтських

концтаборів, депутат ВРУ чотирьох скликань,

Герой України

Степан Хмара 

На фото з Л Кучмою стоять Д. Табачник (ліворуч) та О.Волков (праворуч)

Але зрозуміло, що цю подію треба розглядати у більш широкому контексті, і коли ми говоримо про вбивство Євгена Щербаня, яке сталось 3 листопада 1996 року, це не є якимось одним епізодом, виглядає так, що це лише один елемент якогось більшого проекту.

Не можна лише одну окрему клітинку видавати за цілий пасьянс. Тому, коли мова йде про вбивство Щербаня, треба згадати і про вбивство Ахатя Брагіна, яке було здійснене 15 жовтня 1995 року. В цей час президентом України був Кучма, а головою Адміністрації Президента, мозковим центром, який організовував всю діяльність, стратегію Кучми, був Дмитро Табачник, який мав дружні відносини із Олександром Волковим, помічником президента України у 1994-1998 роках, теж близькою до Кучми людиною.

Але коли ми беремо цих дві клітинки, то треба йти далі і також аналізувати замах на Павла Лазаренка, який був здійснений 16 липня 1996 року. Сам Лазаренко на допиті, який проводили в Сполучених Штатах американські офіцери, зазначав, як пише Українська правда, що замах на його життя організував Олександр Волков.

Табачник і Волков були центральними фігурами у групі Кучми, і, можна припустити, що саме вони формували всю стратегію поведінки Кучми, це були два ключових гравця, дві найближчих до нього людини. Також існує версія, що й між собою Табачник і Волков були дуже тісно пов’язані, по суті, разом із Кучмою вони формували єдиний тріумвірат, в якому Табачник, як тоді казали в народі, грав роль чорного кардинала.

Тому можна виснути версію, що Дмитро Табачник, настільки пов’язана із Волковим людина, теж міг бути причетним до замаху на Лазаренка. Але якщо ми говоримо про замах на Лазаренка, то треба зазначити, що одразу через 2 дні після цього, 18 липня 1996 року, було змінено керівництво Донецької області – було усунено Володимира Щербаня, найближчого друга і партнера Євгена Щербаня, і головою Донецької облдержадміністрації став замість нього Сергій Поляков, а його першим заступником – Віктор Янукович.

Отже Лазаренко, який на той час був прем’єр-міністром, довіряв Віктору Януковичу, в протилежному випадку він би не погодився на те, щоб Янукович став першим заступником Полякова. А оскільки указ підписував Кучма, а формував подання Табачник, то у них мало бути на Януковича повне досьє, вони мали знати про Януковича все, найдрібніші деталі його біографії.

Відтак, якщо Генпрокуратура говорить про вбивство Щербаня, про ймовірну причетність до цього Лазаренка і Тимошенко, то тоді треба піднімати питання і щодо замаху на Лазаренка, хто його організував? Чи причетні до цього Дмитро Табачник, Олександр Волков, Леонід Кучма і Віктор Янукович? Інакше не можливо зрозуміти картину, вона не складається в одне ціле.

Ще раз підкреслимо, що Табачник обіймав посаду голови Адміністрації Президента України з 21 липня 1994 року до 10 грудня 1996 року. В цей період, до речі, в різний спосіб загинуло багато українських політиків. Але два вбивства – Євгена Щербаня і Ахатя Брагіна, а також замах на Павла Лазаренка, ще не дають повної картини, насправді у ній є ще багато елементів.

Наприклад, вбивство Вадима Гетьмана, яке було здійснене 22 квітня 1998 року. Чи має право на життя версія про те, що до цього міг бути причетний Дмитро Табачник, який у 1997-1998 роках був радником Кучми? Слід зазначити, що незадовго до смерті, Вадим Гетьман балотувався на виборах до Верховної Ради, які проходили 29 березня 1998 року, у 198 окрузі на Черкащині, але програв Михайлові Онуфрійчуку, людині, близькій до Табачника – вони разом працювали на початку 1990-их років у Київській міській раді, а згодом у 1994-1996 роках, в той час, коли Табачник очолював Адміністрацію президента, Онуфрійчук обіймав посаду Міністра у справах преси та інформації, і по суті, відповідав за повний контроль адміністрації над друкованими ЗМІ.

Чому ж Генеральна прокуратура не згадує про всі ці факти, і надає розголосу лише справі про вбивство Щербаня, забуваючи при цьому про вбивство Брагіна, Гетьмана і замах на Лазаренка?

Вважаю, що вже настав час розпочати вивчення всієї картини тих подій, які передували вбивству Євгена Щербаня, і відбувалися після цього. Зрозуміло, що одними із центральних фігур у цій картині є Дмитро Табачник, Олександр Волков, як поплічники лідера тодішнього режиму Леоніда Кучми, який заклав засади нинішньої бандократії. Чому ж всі мовчать? Чи забули все, що відбувалося в недалекому минулому? Чи все схоплено? Чи Кремль в Україні має вже настільки сильні позиції, що усіх тримає на кадебістському ланцюжку?

           Олег Соскін,

 професор Національної академії управління

З 1 березня 2013 року вступає в силу закон про ліцензування імпортних ліків № 5038-VI. Закон стане смертельним вироком для багатьох українців, чиє життя залежить від ліків іноземного виробництва.

Лобістський закон, покликаний збагатити чиновників за рахунок хабарів на додатковому ліцензуванні, призведе до значного підвищення цін на всі імпортні ліки, а деякі препарати взагалі зникнуть з аптечних полиць, пише в своєму блозі співзасновник регіонального центру громадянського представництва "Життя" Ганна Гопко. Під дію закону підпадає 8 000 найменувань медпрепаратів – від тиску, серцево-судинних захворювань, захворювань нирок та печінки, дитячі антибіотки та багато інших.

Крім того, цей закон стане смертельним вироком для багатьох українців, чиє життя залежить від ліків іноземного виробництва. Так, наприклад, майже всі препарати, які закуповуються для лікування онкохворих дітей – іноземного виробництва. Лише 20% препаратів для хворих на цукровий діабет виробляється в Україні. Майже 100% хворих на найстрашніші епідемії – СНІД, гепатит, туберкульоз – отримують ліки іноземного виробництва, бо в Україні аналогів просто не існує. З 2015 року закон вимагає окремого ліцензування дитячих підгузків та презервативів.

Гопко закликає усіх небайдужих долучившись до Кампанії за скасування лобістського закону. Для цього потрібно:

1) Поставити на своїх сайтах, в соціальних мережах та інших медійних ресурсах Звернення до президента України з вимогою скасувати Закон № 5038-VI, під яким підписуються всі небайдужі. Петицію потрібно підписати тут.

2) Долучитися до акції «Черга за життям», котра відбудеться 12 лютого о 12 годині за участі пацієнтів, небайдужих українців, лікарів та відомих діячів культури, мистецтва, спорту.

Адреса: м. Київ, вул. Шовковична 6/15. Після акції черга крокуватиме до Адміністрації Президента, щоб офіційно передати листа та підписи тисяч українців.

6 лютого Deutsche Welle оголошує конкурс інтернет-активізму The Bobs і запрошує до участі блоґерів, мікроблоґерів та інших онлайн-активістів. Українська мова – вперше серед офіційних мов конкурсу.

У попередні роки журі The Bobs розглядало заявки 11-ма мовами, передає Deutsche Welle. Цьогоріч перелік збільшили до чотирнадцяти: додалися українська, турецька та гінді. Таким чином блоґери, громадянські журналісти, організатори медіакампаній у соцмережах та інші користувачі, котрі пишуть українською, зможуть позмагатися в найбільшому міжнародному конкурсі інтернет-активізму. Досі вони могли представляти тільки російськомовні проекти.

"Додавши до переліку конкурсних мов українську, ми хочемо посилити її присутність в інтернеті. А також представити користувачам усього світу видатні проекти й ініціативи українською, стати своєрідним мостом для обох сторін. Українська інтернет-сцена бурхливо розвивалася в останні роки, вона динамічна й дуже креативна. Ми з нетерпінням чекаємо на кандидатів, яких запропонують українські користувачі", – зазначив керівник проекту The Bobs Ґабріель Ґонсалез.

Реєструватися для участі в конкурсі можна з 6 лютого до 6 березня 2013 року на сайті www.thebobs.com Пропонований сайт або блоґ має бути написаний переважно українською.

Переможців обиратиме міжнародне журі, а також користувачі шляхом онлайн-голосування.

Змагатися можна у 34 номінаціях: шести міжнародних та 28 мовних (14 найкращих блоґів та мікроблоґів – відповідно до кількості конкурсних мов). Після того, як закінчиться реєстрація, журі обере фіналістів. Відкрите онлайн-голосування триватиме з 3 квітня до 7 травня.

Список переможців за версіями журі та користувачів з'явиться 7 травня 2013 року на сайті The Bobs. Переможці конкурсу будуть запрошені 18 червня на медіаконференцію Deutsche Welle Global Media Forum у Бонні.

Найбільший міжнародний конкурс інтернет-активізму The Bobs засновано Deutsche Welle у 2004 році. Повний перелік номінацій, правила участі та критерії відбору читайте на сайті www.thebobs.com

Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів історик Володимир Білінський.

Чому українці так багато говорять про росіян?

- Колись ми з ними були пов'язані, бо були у складі Російської імперії чи Радянського Союзу. У Львівській чи Волинській області більше розмовляють про Польщу. Митрополія завжди намагається винищити прошарок інтелігенції, нав'язати місцевому народу свою мову. Український народ тричі породжував інтелігенцію. Першу — за часів Київської Русі. У 14-16 століттях поляки намагалися окатоличити українську еліту. Останній здався князь Василь Острозький. Його старший син Януш був вже католиком, а меншого Олександра, який був православним, поляки отруїли. Тоді здавалося, що народ більше не здатний народити нову еліту. Проте спромігся на козаччину, тодішніх полковників, гетьманів. Тоді росіяни русифікували їх. Нав'язали свою мову, культуру, побут. Третій раз еліту сколихнув Тарас Шевченко у кінці 19 — на початку 20 століття. Її винищила більшовицька влада.

Олександр Солженіцин розвінчав російський месіанізм. Говорив, що росіяни найбільше постраждали від комунізму.

- Він свідомо, яким би не був демократом, пропагував російську ідею, шовінізм. У своєму творі "Как нам обустроить Россию" зазначив, що переважна більшість українських та казахських областей мусить увійти в нову Росію. Хоча у 1944-1945 рр він немов би став демократом. Солженіцин заварив кашу стравлювання народів, а розхльобувати її доводилося населенню.

Можливо, твердження, що росіяни шовіністи - це стереотип?

- Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоби ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.

Чому ж тоді багато україномовних, що приїжджають до Києва, переходять на російську?

- Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова - це та, яку їм дали батьки, нею можна звертатися до Бога. Так виховала імперія наших людей. Українцю в столиці здається, що завдяки російській він стане "городським". Імперії вже нема. Але Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоби вибити з них рабство. Так вони не мали ні з ким контакту. Нинішнє покоління українців мислить так само, як його батьки за радянського часу.

Як це змінити?

- Потрібно мати свою національну гордість, яка не приноситиме шкоди іншій людині. Радянська влада виховувала людину такою: ти ні про що не думай, квартиру, роботу, освіту тобі держава дасть. Дітей з трьох років забирали в садочки, щоби виховувати її по-своєму. А батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Ви не уявляєте, яким я колись був патріотом Радянського Союзу.

Як ви ставитеся до російськомовних українців?

- Таких немає. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на чужій землі насаджують свою точку зору. Не подобається тобі українське? Їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії. А насаджувати господарям дому свою точку зору – неправильно. Ми ж росіянам нічого не нав'язуємо.

Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії чи СРСР?

- Потрібно розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. Їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі хочуть відродити Російську імперію. Без поняття імперії Росія не зможе існувати у такому вигляді, як тепер. Якщо в Росії відняти історичні міфи, від неї залишиться лише Московське князівство. Москва, Тверь, Разянь були окремими улусами Золотої орди. У 1290-1294 і 1312-1320 роках її столиця Мохши-Наровчат знаходилася по-середині чотирикутника Москва-Ліпецьк-Пенза-Горький. Це "ісконно руская зємля", яка була частиною Золотої орди. Коли на початку 16 століття вона розвалювалася, Москва відокремилася в окреме князівство.

Росія продовжувач традицій "Золотої Орди"?

- Безсумнівно. Там діють ті ж закони і правила.

Які саме?

- Ти начальник – я дурак. Це стовідсотково ординська традиція. Гнути голову перед сильнішим. Учора я слухав промову Обами. Він сказав, що кожна людина – творіння Боже. І не важливо, чи одна з них є президентом, а інша – двірником. Усі вони – багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона розвалиться на ті держави, ханства й князівства, з яких колись починала складатися.

Україна теж розвалиться?

- Ні. Куди нам валитися? Почитайте Геродота. Він каже, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону. Минали тисячоліття, а кордони лишалися незмінними. Тобто так було завжди і так буде. Інша справа, що нас довго привчали, кажучи, що ми зайди. Що слов'яни прийшли на цю землю в 5-6 століттях. Це неправда. Ми на цій землі автохтони. Тобто корінне населення.

Україна теж неоднорідна. Кажуть, що в Центрі й на Заході – ментальність Київської Русі. На Сході й Півдні – ментальність Орди.

- Є таке. Я би окреслив проблему інакше. На Заході й Центрі люди більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Ви ж подивіться на нинішню владу. Чого вони на всі ключові посади тягнуть донецьких? Що, в Києві немає фахівців? Бо стадний рефлекс. Це теж російський, навіть радянський пережиток.

Україна пройшла точку неповернення до Радянського Союзу?

- З точки зору народу - так. А чи влада пройшла — не знаю. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. Нинішня влада думає, де їй краще, у Європі чи з Росією. Якщо рухатимемося на схід — це кірка, ломик, кувалда, якщо на захід — зінгер, мерседес, комп'ютер. Молодь вже вибрала. Зміниться 2-3 покоління і українці забудуть про імперію.

Ви писали, що "без хорошого міфу не буває великої нації". Нам він теж потрібен?

- Вони були потрібні у 18-19 столітті. Так будувалися англійська чи іспанська імперії. Поняття держави і супердержави інакше, ніж ще 50 років тому. Сьогодні ні розмір території, ні минуле не впливає на її успіх. Російська влада ностальгує за минулим, коли вона погрожувала будь-кому і її боялися. Пересічному росіянину навряд чи це потрібно.

В Україні велися розмови про створення "козацького" міфу.

- Міф — це вигадка, козаччина — дійсність. Її можна зробити красивою і поетичною. Тобто внести елементи вигадки, але саме явище заперечити не можна. Росія повністю змінила історію. На запрошення Катерини ІІ до Росії приїхали німецькі історики Міллєр, Стріттер, Шльоцер. Вони й написали вигідну історію. 1850-х син президента російської академії наук і міністра освіти Російської імперії Олексій Уваров розкопав 7729 курганів і в жодному з них не знайшов слов'янського поховання. Всю центральну Росію розкопав і знайшов тільки фінські. Тоді Росія вже написала свою слов'янську історію. Проте археологія заперечує це.

Уварова заперечував академік Спіцин, який казав, що насправді Володимирські кургани – слов'янські.

- Звісно, Росія боротиметься. Без міфології в неї немає майбутнього. Російська історія, яка викладалася впродовж останніх 300 років, складається із суцільних неув'язок. Росіяни кажуть, що вони є правонаступниками Новгорода. Кажу, що це древня слов'янська республіка, яку вони нищили з неймовірною люттю. Німці не стріляли по нашій Софії Київській. Не було в них ненависті до пам'ятника старовини. А загарбник москвин у Новгороді знищив усе, що міг. Після загарбання Іваном Грозним там лишилося 850 жителів. А були десятки тисяч. Новгород міг виставити 40 тисяч війська. Тому Москва не може вважатися спадкоємцем слави Новгорода. Не може вовк успадкувати гени з'їденої ним вівці.

Хіба одна людина здатна перебороти 300-річну російську фальсифікацію історії?

- Варто тільки почати. Той професор із Росії, що взявся читати мої книжки, признався, що спочатку хотів спростувати мене. Почав із Куликовської битви. Поїхав туди, обходив усі музеї, кладовища, опитав старих людей. Ніде не знайшов слідів цієї битви. Бо на Куликовому полі за двісті років пошуків не знайшли й ламаного списа. А мали би бути братські могили воїнів, кістяки вбитих коней, зброя й амуніція. Нема нічого, бо й битви не було. Професор усе зрозумів. Відтоді він не викладає стародавньої російської історії. Гидує брехнею.

Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але неможлива без України. Чому?

- Бо імперія стоїть на українських історичних міфах. Російська історія починається чомусь із Києва. А чому не з Москви? Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував у 1272 році Московське князівство? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять. Воліють красти історію в Києва, в українців.

У 1945 році Росія повернула собі втрачені після Першої світової війни землі. Навіть Курили прихопила. Вона здатна здійснити чергові завоювання?

Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання. Це потребує колосальних зусиль. У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну й втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Вже зараз Красноярському краю лишають 11% валового продукту. Решту забирає Москва. Ви думаєте, що в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали вертоліт з генералом Лебедем, який про це говорив, але проблему не вирішили.

Юрій СТРИГУН, Ольга БОГАЧЕВСЬКА