Об этом сообщила защитник и жена экс-министра Ирина Луценко, которую цитирует пресс-служба "Народной самообороны".

 "В течение пяти дней пребывания Юрия Луценко в киевской клинике "Обериг" адвокатов не допускают к нему, ссылаясь на внутренние инструкции. Отсутствует также телефонная связь с подзащитным", - заявила Луценко.

 По ее словам, защитники в пятницу встретились с прокурором Черниговской облпрокуратуры, наблюдающим за соблюдением законности работниками Менской исправительной колонии №91, и передали заявление о совершенном преступлении руководством Менской ИК №91.

 "Руководство Менской колонии, а именно руководитель Ю.Орловський и его заместители Г.Балабатько и Н.Коцюба, в нарушение ст. 59 Конституции и п. 2. Ст. 8 Уголовно-исполнительного кодекса в течение 5 дней не предоставляет разрешение на свидание адвокатам и защитнику из круга близких лиц с Луценко, а также ограничивает последнего в его телефонном праве", - отметила она.

 Луценко также отметила, что у прокурора областной прокуратуры этот факт вызвал удивление.

 "Прокурор на наше заявление отметил, что заключенный Луценко имеет одинаковые права с другими заключенными, которые находятся на лечении за пределами колонии, соответственно, имеет право на встречу со своими адвокатами и защитниками", - сказала она.

 По словам жены, прокурор сравнил защитников Луценко и Тимошенко, и удивился в избирательности доступа к подзащитному в клинике.

 Заявление защитников Луценко будет внесена в Единый реестр досудебных расследований.

 Вечер в пятницу Ирина Луценко вместе с адвокатом Игорем Фоминым в общении с конвоем, охраняет Луценко в клинике, в очередной раз получила отказ в допуске к подзащитному экс-министра.

 "Старший конвоя отказался представиться, лишь подтвердил факт отсутствия разрешения со стороны руководства МВК № 91 на допуск защитников к Юрию Луценко", - подчеркнула она.

 "Я буду информировать представительство Совета Европы, посольства США и европейских стран, правозащитные организации, которые тщательно следят за делом экс-министра и политического заключенного, о очередное нарушение права Юрия Луценко на правовую помощь и телефонную связь", - резюмировала Ирина Луценко.

Віталій Портников: Сьогодні поговоримо про наслідки нових звинувачень, які пред’явили колишньому прем’єрові Юлії Тимошенко, пов’язані з убивством колишнього донецького підприємця і політика Євгена Щербаня. Представники Генеральної прокуратури, які їх висунули, вже зараз передрікають вирок – говорять навіть про довічне ув’язнення. Відбувається це все тоді, коли Янукович відвідує Всесвітній економічний форум у Давосі, на часі – європейський український саміт.

Водночас очевидно, що справа Юлії Тимошенко стосується не тільки зовнішньополітичного контексту, а й внутрішньополітичної ситуації – це відповідь опозиції на її заклики звільнити Тимошенко і Луценка, покінчити з вибірковим правосуддям і врешті повернутися до відновлення демократії в країні.

Що реально сьогодні може зробити опозиція, що може зробити суспільство? І чи можливо достукатися до влади у ситуації, що склалася? Тут потрібен діалог чи якісь інші дії?

Сергій Власенко: Ще вчора Юлія Володимирівна публічно відповіла на ці звинувачення. Вона попросила мене оголосити її заяву, якою вона визнала кілька речей. По-перше, що вона не має жодного стосунку до цієї трагедії – загибелі Євгена Щербаня 3 листопада 1996 року. Також ця справа складається з кількох епізодів – це саме справа Щербаня і так звані державні гарантії за зобов’язаннями ЄЕСУ. Юлія Володимирівна чітко зазначила, що ніколи держава не надавала жодних фінансових гарантій за зобов’язаннями ЄЕСУ – це дуже легко перевірити, бо державні гарантії відображені в державному бюджеті, який затверджується відповідним законом. Саме тому буде дуже легко довести її невинуватість. Але, на жаль, це можна буде зробити лише в міжнародних судах.

Юлія Тимошенко готова до відкритого публічного суду, якому довірятиме суспільство. На жаль, такого суду в Україні не існуєЩодо викликів і реакцій... Наші політичні опоненти зараз дуже активно пропагують маніпулятивну тезу – кажуть, начебто Тимошенко боїться йти в суд. Вони кажуть: “Ідіть в суд, ми забезпечимо, що він буде прозорий, чесний і справедливий”. Це як будь-який український і як той, який ми мали в Печерську з паном Кірєєвим?

Тому можу публічно запропонувати владі наступне. Юлія Тимошенко готова до відкритого публічного суду, якому довірятиме суспільство. На жаль, такого суду в Україні не існує. Ми готові запропонувати нашим політичним опонентам, які є реальними замовниками всього того, що відбувається, – визначайте країну, в якій ви хочете, щоби судили Тимошенко за будь-якими звинуваченнями. Ми до цього готові. Ми готові юридично довести безглуздість і безпідставність цих звинувачень. На жаль, в українському суді сьогодні це зробити юридичними методами неможливо.

Людмила Денисова: Мені дуже важко говорити про те, що відбулося в п’ятницю, і про ті додаткові звинувачення Юлії Володимирівни. Думаю, що і ми в тому числі це дозволили зробити владі, бо я з моїми колегами перебувала в куточку цієї Качанівської колонії. Мабуть, ми спровокували ці дії влади… Але влада все одно це зробила б – бо вони знають, що буде рішення Європейського суду, який повністю виправдає Юлію Володимирівну. І їм нічого не залишиться, як тільки пред’явити їй якісь фарсові речі.

Всі розуміють, що це фарс. Ми зустрічалися з послами країн Євросоюзу, з послом Євросоюзу. І вони казали – якщо є докази, що Юлія Тимошенко винувата, то нехай їх пред’являть. Але вони теж думають, що доказів немає. Якби у влади були ці докази, то у 1996 році справа була б завершена.

Це влада так боїться того, що Тимошенко вийде і буде президентом нової України. А я вважаю, що це буде саме так.

Микола Княжицький: Справа проти Тимошенко – це чудова відповідь усім тим, хто нам довго розказував, як українська влада хоче Угоду про асоціацію з Євросоюзом, які вони насправді чесні та як їх треба підтримати. Думаю, це такий цинічний плювок влади в бік всіх симпатиків нашого європейського шляху напередодні саміту, який має відбутися.

Не можна з ними грати в наперстки. Мені дуже шкода адвокатів Юлії Володимирівни, бо розумію, в якій вони складній ситуації. Вони намагаються знайти юридичні аргументи й інтелігентно говорити з тими людьми, які грають в зовсім іншу гру. Влада весь час намагається втягнути нас у цю гру в наперстки і зробити вигляд, нібито чиниться якесь правосуддя, що в судах ми повинні щось доводити… Очевидно, що всі ці справи є сфальшованими, тому треба змінити правила гри. Нехай вони грають в наперстки у місцях не надто віддалених, а суспільство має рухатися далі.

Наше завдання зараз – заслужити довіру людей. Це складний виклик для опозиції. Але треба зробити так, щоби люди нам повірили і цю владу змінили. Поки буде ця влада, у нас будуть політичні в’язні.

Далі тут (відео)

Украина в 2012 году заняла 4-е место среди стран Совета Европы по количеству решений Европейского суда по правам человека, в которых признаны нарушения страной Европейской конвенции по правам человека. Об этом информируют "Украинские новости" со ссылкой на сообщение пресс-службы суда.

Отчет Европейского суда о своей деятельности и статистике в 2012 году был обнародован председателем Европейского суда по правам человека Дином Шпильманом на ежегодной пресс-конференции 24 января.

"Страны с наибольшим числом решений, в которых признано хотя бы одно нарушение государством Конвенции, были Россия (122 решения), далее следуют - Турция (117), Румыния (70), Украина (69), Болгария (58), Польша (56) и Греция (52)", - сказано в сообщении.

Европейский суд также констатирует, что, по состоянию на 31 декабря 2012 года, большинство рассматриваемых дел были против России (22,3%), Турции (13,2%), Италии (11,1%) и Украины (8,2%).

В юрисдикцию суда входит 47 стран Совета Европы.

Согласно отчету, Европейским судом в 2012 году были рассмотрены 7 606 заявлений против Украины. Суд вынес 71 решение по 301 заявлению, из которых в 69 постановлениях было признано хотя бы одно нарушение Европейской конвенции по правам человека. Остальные не были рассмотрены, поскольку не соответствовали требованиям или не имели юридической силы.

 В 2011 году Украина заняла 3-е место из стран Совета Европы по количеству решений Европейского суда по правам человека, вынесенных по обращениям против нее.

 

Генпрокурор УкраиныВиктор Пшонка официально озвучил версию ГПУ: экс-премьер-министр Юлия Тимошенко является подозреваемой в организации убийства известного в прошлом донецкого бизнесмена и политика Евгения Щербаня. Народного депутата Украины, президента корпорации «Атон»и совладельца «Индустриального союза Донбасса».

Напомним, народный депутат Е. Щербань был расстрелян киллерами 17 лет назад — 3 ноября1996 года — в Донецком аэропорту,когда сошел с трапа самолета. Судьбу бизнесмена разделила его жена и еще двое находившихся рядом людей. Сын Евгения Щербаня — Руслан, который был вместе с отцом, чудом остался жив.

Расстрел Е. Щербаня стал лишь одним из эпизодов беспощадной войны донецких банд и стоявших за ними высоких покровителей из спецслужб за контроль над Донбассом —промышленным центром страны, оплотом ее экономики.

Победителем в этой войне вышла донецкая ОПГ «Люкс».Но не вся, а именно та ее часть,которая была ориентирована на нынешнего самого богатого человека Украины и Восточной Европы. Все остальные —конкуренты и вчерашние «соратники» —были уничтожены физически жесточайшим способом в течении трех неполных лет. Трупы убитых десятками закапывали в лесопосадках, в полях и просто сбрасывали в заброшенные шахты.Практически все эти убийства оппонентов «люксов» не раскрыты. А те, что «раскрыты», на самом деле просто «повешены» следствием на непричастных.

Все это, а также перипетии донецких криминальных войн,обстоятельно и разносторонне описано рядом уважаемых авторов, которые вынуждены были добывать информацию о тех событиях по крохам, предавать огласке, рискуя жизнью, а потому скрываясь под псевдонимами.

Никакой тайны в донецких«раскладах» второй половины 1990-х, по большому счету, нет ни для СБУ, ни для высокопоставленных (в прошлом) работников МВД, ни для таких же работников ГПУ (под руководством которых и фальсифицировалось следствие большинства дел об убийствах,совершенных в Донецком регионе),ни для криминальных авторитетов «всесоюзного» масштаба.

Все знают, что за этой бойней стояла Москва, представитель которой — офицер спецназа Болотских, живое подтверждение участия спецслужб РФ в «донецком переделе», до сих пор кантуется в украинской тюрьме.

Потому-то и нет никакого желания для всех причастных к тем событиям ворошить прошлое.Потому что за расстрелом так называемого«донецкого клана» торчат уши спецслужб Российской Федерации и их интерес.

Об этом много могут рассказать генералы СБУ Евгений Марчук, Владимир Радченко, и даже Игорь Смешко. Из экс-Генпрокуроров —Михаил Потебенько, Геннадий Васильев, Святослав Пискун. Из экс-министров внутренних дел — только Юрий Луценко. Еще — их многочисленные заместители, так или иначе участвовавшие в расследовании (фальсификации) резонансных донецких убийств в разные годы. Но ни один из этих генералов не скажет по существу ни одного слова. Причина — жить хотят.

Донецкие события 90-х— это «ящик пандоры», который лучше не вскрывать для подавляющего большинства из тех, кто имеет хоть какое-то отношение к этим событиям.Светлого там ничего нет, а только трупы, трупы и трупы, а еще —предательство интересов государства украинским правоохранительным генералитетом. Без чего донецкая бойня не стала бы возможной, а самым богатым украинцем не стал бы лидер ОПГ.

Со дня убийства Щербаня прошло 17 лет. В Украине уже выросло целое поколение, для которых криминальные войны Донбасса — уже не более, чем история. Дикое, смутное время между Ледниковым периодом и появлением iPad. По большому счету, публике уже все равно, кто кого в Донецке в 90-х и за что лишал жизни. Все, с чем расстались покойники,сегодня — собственность членов ОПГ «Люкс», обильно представленной своими активистами в украинском парламенте и органах исполнительной власти.Претендентов на кровавое наследство нет — все в могилах. Живые легализовались, стремясь к покою и образу благопристойных граждан.

Всю эту идиллию растоптала Генпрокуратура Украины. Чьи видные представители — дончане Виктор Пшонка (Генпрокурор) и Ренат Кузьмин (первый заместитель Генпрокурора) решили с толком, по-хозяйски использовать трупы 17-летней давности для выполнения политзаказа, спущенного сверху. А именно: «привязать»экс-премьер-министра Юлию Тимошенко, личного врага Президента Украины Януковича, к какому-нибудь жуткому, кровавому преступлению. «Привязали»к к расстрелу в аэропорту Донецка

Е. Щербаня. По версии ГПУ, именно Ю. Тимошенко и ее деловой партнер-экс-премьер-министр Павел Лазаренко заказали убийство Е. Щербаня, чтобы взять контроль над ресурсами Донбасса.

5 апреля 2012 года ГПУ возобновила расследование уголовного дела по факту убийства Щербаня. Повод — заявление сына народного депутата Руслана Щербаня и документы,которые он, якобы, передал следствию.По странному стечению обстоятельств,незадолго до этого Р. Щербань совершил убийство на охоте. Об этом заявил депутат Геннадий Москаль, первый зампред Комитета ВР по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией. Вот цитата из сообщения пресс-службы депутата, распространенного в мае 2012 года:

«18 февраля этого года возле села Сидорово Славянского района Донецкой области был найден труп 26-летнего жителя Донецка Дроздова.Смерть наступила в результате огнестрельного ранения в грудь. От сотрудников МВД, которым можно доверять,мне стало известно, что убийство Дроздова в лесу во время охоты совершил Руслан Щербань (сын убитого в 1996 г. народного депутата Евгения Щербаня) со своим товарищем.

Министерство внутренних дел полностью закрыло этот случай от общественности, тщательно контролирует, чтобы никакая информация не попала в СМИ и пытается сфальсифицировать уголовное дело.

Вину за убийство планируется возложить на водителя Щербаня-младшего - Новикова, который уже согласился на это (информация из неофициальных источников) за большое вознаграждение.

Для того чтобы избежать уголовной ответственности Щербаня-младшего заставили обнародовать в СМИ клеветническое заявление о причастности Тимошенко к убийству его отца».

После чего Р. Щербань «вспомнил» то, о чем 17 лет молчал...

 И это — всего лишь одна деталь, которых в «деле Щербаня»,которое вдруг стало «делом Тимошенко»,будет множество.

Возможны и сюрпризы. Как это часто бывает с азартными игроками (или недоумками), которые влезают в чужую игру, правила которой новичкам не известны.

Потому что сценарий донецких расстрелов во многом писался не в Донецке. К тому же людьми,которые на порядок (два, три) выше по своему образовательному и профессиональному цензу нынешних «хозяев Украины» и их лакеев с Резницкой. А еще у них стойкое неприятие персонально к Виктору Януковичу и буквально ко всему, что с ним связано.

Поэтому вытягивая из нафталина события 17-летней давности,чтобы «примерить» их к Ю. Тимошенко в ходе публичного судебного процесса, ГПУ своими руками создает прекрасную сцену для недругов Януковича. На которую они, надо думать, выставят такое «исподнее» и такой компромат родом из «донецкой мясорубки» 90-х, что «отмываться» придется семье Президента и его донецкому окружению. Если вообще это будет возможно. Ведь за обвинением Тимошенко в убийстве будет внимательно наблюдать и Старый, и Новый свет. И ни одна деталь, ни один штрих не останутся незамеченными.

И тот, кто знает всю эту кухню от «а» до «я», сможет напомнить горячим донецким парням, с вещдоками на руках, кто из них кого и когда «заказывал», кто —убивал, кто — фальсифицировал уголовные дела, за деньги отмазывая бандитствующих корешей. А там —все донецкое окружение нынешнего Президента.

Чем вся эта затея закончится? Да чем угодно, только ничем хорошим: разрывом с ЕС, украинским вариантом «списка Магнитского», капитуляцией Януковича перед Россией и т.д.

На Банковой, очевидно,считают, что все обойдется, и Ю. Тимошенко сядет пожизненно. Иначе бы эту авантюру не затевали.

У «донецких» — железные нервы. Или чугунные головы.

genshtab-info

Раніше повідомлялося, що Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив екс-чекіста за вчинені ним злодіяння до штрафу в 3,9 тисячі літів (близько однієї тисячі євро), проте прокуратура оскаржила вирок, визнавши його занадто м'яким.

Важко не визнати: той факт, що апеляційна інстанція прислухалася до аргументів прокуратури, врятував честь литовської Феміди. Адже порівняно невеликий грошовий штраф за співучасть в жорстоких злочинах комуністичного режиму виглядав не тільки м'яким, але й справжньою насмішкою над таким поняттям, як справедливість.

Відомо, що за останні роки в Литві неодноразово виносилися вироки щодо учасників депортацій більш ніж півстолітньої давності. При цьому литовські суди були досить милосердні: у багатьох випадках підсудним не призначали покарання у вигляді позбавлення волі з причини їх похилого віку. Втім, у деяких випадках прокурорам вдавалося домогтися посилення вироку. Так, у 2008 році колишній співробітник міліції, 80-річний Зігмантас Дубосас, був засуджений на п'ять років в'язниці за участь у переселенні жителів Литви до Сибіру в 1949 році.

Як відомо, радянська влада висилала в далеку і сувору Сибір сім'ї "лісових братів", як називали в народі (і не тільки, до речі, в Литві, а у всьому СРСР) учасників збройного підпілля, які боролися з окупаційним промосковським режимом. Точно таким же стражданням, а нерідко й набагато більш страшним, було піддано населення Західної України. А багато учасників ОУН-УПА, які здійснюючи національно-визвольну боротьбу виступали зі зброєю в руках за очищення своєї Батьківщини від чекістської нечисті і комуністичних прихвоснів, також було знищено чи вивезено на заслання.

Литва подає українцям хороший приклад, як треба обходитися з катами народу незалежно від того, скільки часу минуло після їх злочинів. У Кримінальному кодексі цієї невеликої прибалтійської країни є стаття про насильницьке переміщення осіб проти їх волі це злочин вважається тяжким і карається позбавленням волі на строк від 5 до 15 років.

В українському кримінальному законодавстві нічого подібного наразі немає. А чому? Невже всіх катів НКВС (КДБ) і їх пособників вже наздогнало відплата? Варто новообраним народним депутатам ініціювати відповідні зміни на законодавчому рівні: особи, які вчинили злочини проти людства повинні понести заслужене покарання.

Пам'ятається, років п'ять тому Верховний суд України скасував рішення військового суду Львівського гарнізону та Військового апеляційного суду Центрального регіону про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників НКВС, які в 1944-1945 роках в Тернопільській області вбивали цивільних осіб, видаючи себе за бійців УПА.

Повідомлялося, що ВСУ ухвалив дане рішення за касаційною скаргою депутата Верховної Ради I скликання Івана Макара.
Пан Макар тоді висловив думку, що в Україні залишилися "ще сотні живих енкаведистів" і висловив надію, що вони будуть покарані.

На моїй пам'яті за минулі п'ять років в Україні не засудили жодного колишнього співробітника злочинної структури, якою був НКВС. Все руки не доходять до відновлення справедливості стосовно жертв катів? Або хтось цьому противиться?
Засудження в Литві чергового ката від НКВД могло б спонукати українців на активізацію роботи в даному напрямку. Всі здорові сили в Україні повинні підтримати такого роду кроки з відновлення історичної і людської справедливості. Від цього залежить майбутнє країни і української нації.

Особливо це стосується Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Місцеві парламенти та громади під керівництвом опозиційних партій могли б ініціювати проведення масштабних акцій по викриттю колишніх катів і їхніх пособників. Прецеденти є. Та й юридично-правовий шлях вирішення цього питання є цілком реальним

Олександр Косвінцев.

vgolos