Чтобы погасить зашквар с Новым годом, у Зеленского придумали фейк, что академик Борис Патон написал пост у себя в ФБ: "Спасибо президенту за такое замечательное, эпохальное поздравление страны...". Затем пост стал активно тиражироваться ботами в соцсетях.

Невже збрехали? «Никогда такого не было, и вот опять».

Михайло Голуб 

Бутусов это разгонял. Вот мой скриншот.

Володимир Яковенко 

Який яскравий приклад стосунків порохоботів і медія$лядей. Пан Дмитро вибачається за помилку, а Бутусов клеймить його позором. Це той Бутусов на совісті якого купа брехні і маніпуляцій. Але нічого, він бачте возмущен.

Сергій Сенчуров 

Є такий чудовий сервіс Web.Archive.Org, який усе пам'ятає.
Можете прибрати вибачення перед брехуном фермалшалом бутусом.
Кожен може зайти і пересвідчитись в тому, що фейк був на Цензорі.

Mason Lemberg

“Не важливо, як називається вулиця, бо вона освітлена і заасфальтована” – це рівень начальника ЖЕКу чи аналогічної комунальної служби. Бо він має вкручувати лампочки в ліхтарі усюди, незалежно від назви вулиці.

А от вже сільському голові має бути важливо, як називається вулиця в селі. Чи іменем односельчанина, який героїчно загинув за Україну, чи іменем якогось ката, який голодом знищив половину села.

Не кажучи вже про президента, який представляє державу. Який на міжнародних зустрічах має говорити не про те, що він воює з сепаратистами, не називати вулиці іменами моторол і жукових, а вимагати виведення військ окупанта і поваги інших до свого народу.

Таким чином, рівень клоуна-малороса (я ж можу його так називати, бо це не важливо, як його називати) – це рівень начальника ЖЕКу і мислення начальника ЖЕКу. Причому поганого начальника ЖЕКу, який не освітив вулиці, не відремонтував їх, а набрав боргів, випустив злочинців, найняв на роботу злодіїв-втікачів.

А сам текст вітання – це тест манкурта.
Той, кого вчора це не зачепило (незалежно від політичних вподобань), – це худоба, яка за сіном з ковбасою під частушки поведе своїх дітей на забій.

Evgeniya Podobna

Я працюю на 18 поверсі. Кожен день, коли я п’ю каву біля вікна, я бачу могили – мої вікна виходять на кладовище. Там мерехтять кілька жовто-блакитних стягів. Мене починає трусити, коли я бачу новий. Там лежить тато мого побратима. Там лежить комбат Гуменюк, в якого лишились сини-трійнята. Щодня я подумки дякую їм всім, хоча не знаю їхніх імен. А ще там лежать ті, кого, як гарматне м’ясо, кидали на чужі війни помирати за інтереси імперії. Імперії немає, їх немає, але є ті, хто приносить сюди квіти, прибирає могили і кому досі болить. А ще там спочиває нквд-ист Ратушний, який керував депортацією «куркулів» і «сімей бандитів і націоналістів» з Латвії.

А за військовим кладовищем ще одне кладовище – Лук’янівське цивільне. Його теж добре видно. Особливо зараз, коли немає листя. Там стоїть кенотаф чудового поета Миколи Зерова. Порожня могила, бо справжня – десь в Росії в урочищі Сандармох. І розстріляли його там у 37-му лише за те, що був українським поетом. І імена тих, хто виносив йому вирок, носили українські вулиці. А ще там безіменні братські могили тих, кого замордували в застінках НКВД. Їх привозили сюди ночами, скидали в попередньо викопану яму і просто засипали землею до перших півнів. Скільки їх там? Тисячі? Десятки тисяч? За приблизними підрахунками, близько 30 тисяч. Хоча точно не знає ніхто. Лише вдумайтесь, там похованне ціле місто людей, невинно закатованих людей. Стільки ж, скільки зараз живе в Трускавці, Бучі чи Балаклії. Більше ніж все населення Переяслава, Бахчисарая чи Дебальцевого до війни.

Щодня я йду на роботу через Бабин Яр. І під моїми ногами – і жертви Голодомору, і невинно вбиті євреї, і оунівці, і багато тих, кому було не все одно. Бабин Яр теж добре видно з мого вікна. А ще там між деревами, на Оранжерейній, – міський морг. І я дуже хочу, щоб, якщо колись там лежатиме моє тіло, моїй душі не було соромно за прожите мною життя.

І от тому, що в мене є всі ці щоденні нагадування, просто за вікном, мені не все одно і єсть разніца, розумієш, Вова?

Олена Монова

Второй день наблюдаю, как вы разбираете на атомы новогодний императорский спич. Каждое предложение рассматриваете в микроскоп, каждый жест, пишете длинные эмоциональные посты.

Я вам скажу коротко, тихим голосом безэмоциональной сучки: ни одна формула объединения страны (а именно как призыв к объединению и задумывался этот, ээээ… клип) не сработает, если в нее включены элементы “какая разница” и “неважно”. Потому что они являются тем самым, так любимым мною обесцениванием.

Бросая в толпу “какая разница”, ты сразу же восстанавливаешь против себя тех людей, для которых разница есть. Это такие базовые вещи, которые доступны даже кухонному психологу вроде меня, но оказались недоступными для императорских спичрайтеров.

Говоря проще, Вава мав в самісінькій сраці все, что для вас (нас) важно.

Итоги подведем.

Зачесався, зализався,
В білі гачі вбрався.
Прийшов гарний до дівчини —
На порозі всрався.

Володимир Ар’єв

Нищення українського в Україні завжди супроводжувалося «Какая разніца?»

Цими словами намагалися зупинити відродження мови, забитої емськими указами розслабленого німецьким курортом цара Алєксандра ІІ і приниженої до «фу, сєло» російськими комуністами.

Цими словами чинили спротив українському дубляжу кінофільмів персонажі на кшалт продюсера Ткаченка з фракції «Слуга народа», а теперішній міністр культури Бородянський відповідав на моє обурення серіалом про героїчних російських військових, який не зняли з ефіру СТБ у дні загарбання Криму.

Цими словами залишали вулиці з іменами катів українців і пам‘ятники злочинцю Леніну.

Цими словами призупиняли європейську і євроатлантичну інтеграцію. «Какая разніца – сєйчас ілі потом. Сєйчас ми там нікому нє нужни».

Ці слова – постійний супутник російської пропаганди, мета якої вбити в нас здатність впиратися і бажання вирішувати свою долю. «Зачєм сопротівляться, нужно жить дружно, ета всьо палітіка, а люді хатят міра». Ага. Сто років тому люди теж хотіли миру і поділити майно та землю поміщиків, а заплатили за це зігнанням в стійло колгоспів, продразвьорсткою, виселенням в Сибір активних і працелюбних та Голодомором, який майже до нуля вичистив активне українське в совєцький частині України.

Капітуляція України починається зі слів «Какая разніца» і прийняття їх за кредо окремою людиною. Так нівелюють громадян. Такі сентенції категорично не приймають люди, яким Україна не є порожнім звуком, тєріторієй обітанія.

Саме тому слова поточного президента про єдність були лицемірством. Дуже небезпечним. Справжня суть сказаного Зеленським – поглиблення суспільного розколу. Какаразніци не вийдуть захищати державу від агресора і його служаків, не будуть гинути на Майдані Гідності, не збиратимуть допомогу захисникам у критичний момент. Їхній світ – це геги вечірнього кварталу і байдужість. Байдужість до всього цінного для громадян. А от патріотичні і активні кола це мотивує. Бо в заклики до єдності після цього може повірити тільки дурень.

Орвелівські оксюморони, заховані в промові Зеленського, є підсвідомим сигналом на розділ суспільства за маячком friend or foe (друг або ворог – ред.). Впевнений, їх творили цілком свідомо і аплодували не лише місцеві адепти олів‘є, але і російські фахівці, які знають приклади з хімії – як вибухають складені докупи речовини, цілком безпечні поокремо. Заклики до єдності на базі протиріч і є тою вибухівкою для суспільства.

Протиставлення Громадян і Какаразніц існувало давно. Сьогодні воно формалізувалося президентом Какаразніц. Отже, далі слово за Громадянами. Яким не все одно. І яким дедалі стає все менше що втрачати.

Богдан Березюк

Нам є різниця

Якому ти молився, хлопче, Богу?
З якої виліз, дідько, “табакерки”?
Невже ти з лона випав на підлогу
У хворої похміллям акушерки ?

Невже ж тебе не мати сповивала,
Співаючи прабабиних пісень?
Хіба рука не батькова тримала
Тобі з любов’ю зрощених вишень?

Тобі не сняться ДІДОВІ МОЗОЛІ?
Бабусиних НЕ ЧУВ ТИ КАЗОЧОК?
Невже тебе зачали “НА ПРИКОЛІ”,
По колу запустивши “ косячок ”?

Якщо це так, то годі й дивуватись,
Що ти калякаєш за винагороду…
Манкурту не проблема запродатись,
Бо він не знає племені і Роду…

Натомість нам у всьому є різниця!
Ми пам’ять РОДУ свято бережемо.
Нам Україна – МАТИ, не блудниця!
І ми за неї БУДЬ-КОГО ПОРВЕМО!!!

Йож Туманный

Вообще смотрите, даже если отбросить всю патетику и пафос, то вопрос “чьими именами называть улицы и кому ставить памятники” – это важный вопрос. Это сугубо прагматический и шкруный, я сказал бы, вопрос.

Понимаете, когда в каждом городе стоит бюст чЛенина и есть его улица, площадь и переулок, то мы подсознательно принимаем, что чЛенин был ОК. То есть вот никто не назовет улицу в честь чего-нибудь плохого, общественно порицаемого и неприемлемого. Улица Ваффен СС. Площадь Говна. Переулок Педофилов.

Коробит от самих формулировок, да? Потому что мы все знаем, что СС – ублюдки, говно – неприятная субстанция, а педофилы – люди не лучше СС. Мы это знаем и потому исключаем эти термины из повседневного обихода или используем их исключительно в негативном контексте.

Когда вы говорите, что Проспект Сталина – это нормально, то вы говорите, что эпоха Сталина – это нормально. Что доносы – это ОК. Что трудовые лагеря – это ОК. Репрессии – ОК. Превращение армии в стадо бесправных рабов – ОК. Расстрелы – ОК.

Позволяя или НЕ позволяя какие-то называния улиц, городов и площадей, мы очерчиваем рамки нашего общественного дискурса, задаем его нарратив. Мы, с одной стороны, обозначаем границы допустимого, с другой, расставляем приоритеты в наших ориентирах.

Памятник Пушкину – это нормально в любой стране мира. Памятник Сталину – это метастазы рака в теле любой страны мира. Потому что первый – деятель культуры, а второй – палач народов, и никакие заслуги в виде заводов и пароходов не искупляют миллионы загубленных жизней.

Когда мне говорят, что называть улицы и города именами палачей – это нормально, и в этом нет ничего ужасного, то я понимаю, что излагающий это человек подсознательно не видит ничего ужасного в массовых убийствах, репрессиях и терроре. Это означает, что массовые убийства, террор и репрессии – это лишь вопрос времени.

* * *

В рамках программы “какая разница, как называются улицы, и кому стоят памятники”, я предлагаю таки переименовать какую-нибудь площадь в честь Сиро Исии.

Ну ведь нет же никакой разницы.

И там еще поставить памятник Менгеле.
За вклад в развитие медицины.

Лариса Вакульницька

А як би слухали Гнусавого ще до виборів, то зараз не дивувались цій маячні, що він ніс. І діям його теж.
Він те саме казав про возлягання вовка та ягняти, згвалтованої та гвалтівника, убивці та родичів убитих, бо у всіх є пачпорт України.
Навіть в його агітації очевидна була ненависть саме до постмайданної України, України чіткої національної самоідентифікації, України несовкової, європейської. Він же ясно писав: 5 років. 5 років того-сього ужоса.
Можна сказати, він в цьому навіть був чесним. І коли казав, що готовий стати на коліна перед Пуйлом теж був чесним. Він стає і країну ставить.

І хто не бажав самообманюватись, той відчитав це і криком кричав: що ви робите?
Ви ж “робите” їх – гідність, незалежність, Україну.
Резедент Какаяразніца.

* * *

За останній час, в турбо-режимі, у нас під приводом благородної мети відібрали свідків російських злочинів проти України (від беркутів до харківських терористів). Перед тим Цемаха.

До речі, не думаю, що Х…йлу прийшлось сильно наполягати на обміні беркутні – Зеленський це зробив без жодного спротиву. Враховуючи ручне керування судами, невинесення вироків беркутні теж дуже симптоматично.
Тобто вони хочуть переглянути концепцію Євромайдану. Між іншим, Портнов про це заявляє прямо, а дії влади цим заявам аж ніяк не суперечать (зміна прокурорів, передача в ДБР, непродовження заочного правосуддя, усунення Горбатюка і т.д. і т.п.).

Декілька разів натякнули, що це внутрішній конфлікт, а не зовнішня агресія: обмін відбувався між “ДНР”, “ЛНР” і Україною. В риториці практично жодних згадок про Росію. Наступним обміном вони цю лінію ще посилять, побачите.

Путіну дзвонять і вітають з Новим Роком. Зазвичай агресора і військового злочинця не вітають. Путін же названий не агресором, а одним із “нормандських партнерів”. Виходить, що такий же посередник як Меркель з Макроном.
В новорічному вітанні резидента не вперше, але дуже чітко, артикульовано, що ми всі українці, у кого є паспорт України. Тобто ще раз проведено лінію “гражданского” конфлікту.

Вже треба дуже напружувати пам’ять, щоб згадати, коли востаннє Зеленський публічно згадував, що Росія – агресор. Мабуть, ще на передвиборчих перегонах.

Без уваги, коментарів і відсічі залишаються претензії (поки що усні) Путіна на схід і південь України (паспортизація ОРДЛО, до речі, теж). І так буде надалі, бо інакше це все виламується з концепції “гражданского” конфлікту.

І це тільки мала частина тих дій, які свідчать про те, що нинішня влада дбає про інтереси ворога більше ніж про інтереси України.

Кирилл Данильченко

Проблема в том, что противостоять агрессии можно только на поле идеологии. За землю воевать в 21 веке уже не получится. Ибо в 30 километрах от областного центра дом в вымирающем селе стоит 1500 долларов, часто с парой гектаров сада и огорода. Устанешь обрабатывать. В довесок сорокалетние женщины со спившимися мужьями, и ты – первый парень в радиусе конного перехода. Занимайся любовью и расти ягоды. Пусть приходит Путин, путину можно молоко и ягоды сдавать в рублях. Ты что дурак, воевать?

За образ жизни тоже не очень выходит. Три месяца в Польше, коридор дома подгадать зимой, чтобы оформить субсидию, разве требуют от кого-то воевать? У меня знакомые патриоты были, не знали в какую вышиванку одеть детей на линейке. Поехали в Сургут – потому что 1000 долларов больше 500, а язык учить не надо. Сейчас вижу фото – дети в военной форме, по ходу юнармия. Будут еще дедушку стрелять за восстановление империи. За то, что мы все говорим на одном языке и у нас паспорт? Да россияне говорящих на одном языке намотали на гусеницы в Москве и на бутылку их сажают. Кто-то верит, что они сотню миллиардов в обходные трубы и три войны влили, чтобы проникнуться историями про мир и один язык?

Короче, новый формат обращения – это как паблик с волками. Неважно, кто напротив, – важно, кто рядом. Не важно, кто, важно, кто. Не важно, кто майор, важно, кто лед под ногами майора.

Коньяк только чудом спас меня от цитат Стетхема и статусов ВК.

Виктор Майстренко

Написали в комментах, что много “адекватных” россиян от выступления Зе в восторге.
КОНЕЧНО! Они и будут в восторге.

1. Для россиян нет 20 лет никого кроме пу. Потому для них это ново, интересно и круто. Шоу работает. Помню себя, когда в Украину приехал в 14-ом первый раз. Для меня 95 квартал и мультик про политбомонд были верхом возможного. Я не мог представить такого в рашке, чтобы по ТВ такое показали. Потом уже послевкусие говнеца пришло. Но сначала шоу работает на ура.

2. У россиян есть пу, главная вина которого – несменяемость и… (вы думаете, что война?! нет…) то, что он и его окружение воруют. Войны для россиян нет, даже для “адекватных”. Тем более войны нет для московских “адекватных”, там вообще борьба за лавки, чтобы покрашены были, хорошо идет, не более. Потому у “адекватных” россиян Зе воспринимается как Навальный. Глядите, вот они новые политики. Они даже поздравления пишут не так, как всегда. А теперь смотрим, открываем Навального страничку… Вот он. Навальный бегает. Навальный с семьей и детьми фотается. Навальный снова бегает… Не узнаете?! А ведь это Зе в спортзале, Зе “мне некогда, у меня дети” и т.д. Одна и та же технология. Показать НОВИЗНУ, а по сути – один страну воюющую посерединке разменивает, трындя про коррупцию, хотя сам с безграничной властью уже давно и скоро год как. А второй… Крым – не бутерброд, главное, что пу ворует. Одно и то же. ШОУ работает на ура.

3. Зеленский знаком россиянам по всяким киноподелкам типа “Служебный роман 2” и КВН (Квартал в рашке не смотрят) Убогое, но попсня и в голову лезет легко. Это им дает надежду, что любой (Навальный) тоже сможет стать президентом. Но… Повторюсь, они все борются за холодильник (дороги, лавочки и прочее). Как и зе электорат. И россияне “адекватные” не понимают, что где-то там идет С НИМИ ВОЙНА, и что от ИХ РУК гибнут люди.
Зе на этом тоже играет, выводя за рамки даже этого убогого поздравления вопросы войны и Крыма и…

… тут я позволю себе похохотать…

из-за своих комплексов очередной раз трындит, что за него проголосовало 73%. Понимаете?! Чел при безграничной практически власти, до сих пор НИЧЕГО НЕ СДЕЛАВШИЙ ПОЛОЖИТЕЛЬНОГО В СТРАНЕ, ПРОСРАВШИЙ СВОЙ РЕЙТИНГ, до сих пор трындит про то, что за него голосовали… Это комплексы и понимание 3,14деца. А я напомню – у нас в прошлом году за то, чтобы свадебные фотографы страной управляли, тоже куча идиотов нашлась проголосовавших… А еще и за Дубинского “мама любит скорость”, и за Бужанского “СССР наше всё”…

Вот поэтому реакции россиян, даже адекватных не удивляйтесь.
Помните!!! ОНИ СТРОИТЬ ХОТЯТ ТОТ ЖЕ РЕЙХ, только без плешивого. Потому им и нравится Зе с его “забобонами”. Просто проецируют они это на себя и считают, то, что им подходит, должно и нам подходить. Они же нас считают младшими братьями. Даже адекватные, как вы их называете. А у них ИХ великая империя.

Но нам-то она не нужна. Потому думаем своим умом, живем своей совестью.
Не благодаря, а вопреки.

Victor Tregubov

Проблема навіть не в тому, що в нас президент – не українець. Не вперше. Кучма та Янукович теж українцями не були.

Проблема в тому, що він щиро не вірить в те, що українці, себто люди, яким дорогі ті чи інші прояви української ідентичності, взагалі існують.

* * *

Гарна новина – те, що проукраїнську частину населення об’єднати проти себе новій владі вдалося приблизно так за півроку. На рекорд йдуть.

Погана новина – те, що ця частина, себто, ми, ще програє по засобах комунікації. І це мене найбільше хвилює. Бо в сучасному світі війна, як в старі недобрі часи, йде не за факти, а за трактування. І не так важливо, що сказали, як те, як переповіли.

З іншого боку, якщо в наступному році економіка таки навернеться (а на те схоже), холодильник переможе телевізор – це ж Україна. І гречкосії ще самі до козаків побіжуть з претензією, мовляв, ганьба вам, що ж ви злочинну владу ще ногами не 3,14дите.

Але хотілося би якось вирішити наявну проблему без жертв у вигляді економіки країни. Бо є ще фактор сусідушків.

Віктор Залевський

Мені не все одно ні назва вулиць,
Не ті, хто у моїх стріляв братів…
І поруч хто, місцевий чи прибулець
З ідеями продюсерів «СВАТІВ».

Історія і віра, і здобутки
Моїх дідів мені не все одно.
І пастирі з «телевізійной будки»
Їдять самі нехай своє лайно.

Для мене Прапор, Віра, Мова, Воля –
Це ценз життя, мотив для боротьби.
І навіть бій останній, смерть у полі,
Для мене краще, вибору ГАНЬБИ…

"Это пи…дец, господа!"

На россии унизили Зеленского в новогоднюю ночь: сеть кипит

В сети разгорелся ажиотаж из-за российской пародии на президента Украины Владимира Зеленского.

Инцидент произошел в новогоднюю ночь на "Голубом огоньке", где российские артисты, решив "заглянуть к соседям", высмеяли Зеленского и его обещания украинцам.

И как бы граждане Украины не относились к своему президенту - кому-то он нравится, а кто-то его критикует, но такое поведение россиян после всего, что они сделали с нашей страной, возмутила и разозлила украинцев.

Так, в ходе программы телеведущий Андрей Малахов предложил "заглянуть к соседям на огонек", имея в виду Украину.

После этого на сцену вышли комики братья Пономаренко, Игорь Маменко и Николай Бандурин в украинских вышиванках и попытались спеть на ломаном украинском. "Пусть под конец года, даст ответ слуга народа. Прикусите язык, слышу я шаги слуги", - пропели Пономаренко.

После этого на сцену вышел уроженец Узбекистана Умид Исабоєв, которого называют двойником Владимира Зеленского, и издевательская "частушка" продолжилась.

"Обещал прижать к примеру ты всех корупционеров, ведь у нас их просто тьма - где дела на них?", - спрашивают"украинцы"
"Нет", - отвечает "Зеленский".

"Ты вот все стремишься в НАТО, лучше поднял бы зарпалту, невысокую, весьма, есть надежда хоть?"
"Нет", - разводит руками "Зеленский".

"Россия поздравила Украину с Новым Годом. Как вам такое, Владимир Зеленский? Сколько ещё унижений будет в адрес украинцев? Это пи…дец, господа", – возмутилась журналистка Янина Соколова.

"Мягко говоря – обис…али в пренебрежительном виде. Видимо, кое-кому надо еще раз позвонить Путину. Эти уроды не видят брёвен в своем глазу, но замечают соринку в чужом", – подчеркнул экс-нардеп Борислав Береза, выразив надежду, что Зеленский отреагирует на инцидент лично или же через "Квартал 95".

Другие пользователи также не скрывают своего возмущения, заявив, что Зеленского стоит пересмотреть свое отношение к стране-агрессору.

БезЛица

А, в принципе, какая разница, обос…али кацапы зеленского или вытерли об него ноги?

Hawthorn Healing:
Еще раз про какую разницу. Кто помнит что сделала гебня после аннексии Крыма в первые же дни? Подмели улицы? О нет они убрали памятник Сагайдачному. Потому что они имперцы и прекрасно знают как важны символы в сознании людей. Разница есть, но внушить х@хлам обратное их задача #1.

Какая разніца...
В.Зеленський
Ох, не однаково мені.
Т.Г.Шевченко

Вікторія Бричкова-АбуКадум

Із “кукурузників” щось сипалось горою,
Бо цей народ по-справжньому “накрило”…
І вже яка різниця, хто Герой:
Василь Сліпак чи нице моторило…

Запеклого невірного Хому
Так зомбували в кожному етері,
Що не важливо, пам’ятник кому,
Чи сталіну (з малої), чи Бандері…

При яслах повних все ж ревуть воли,
Допоки малороси “при кориті”…
А вулиці у гетто теж були
Освітлені й асфальтами покриті…

Валерій Пекар:
Як і мільйони інших людей, я є не етнічним, а політичним українцем, це мій свідомий вибір, а не просте прийняття факту народження.

Я виріс у русифікованому Києві на піку його русифікації, коли слово «шкарпетки» на вивісці магазину сприймалося як щось абсолютно чуже, і дізнався про існування української мови у другому класі школи.

Таких, як я, — мільйони. І нам потрібна більша причина жити тут, ніж заасфальтована вулиця і смачна ковбаса. Назвіть це національною ідеєю, якщо хочете, але я не прихильник зайвого пафосу. Краще назвемо це спільною етикою та естетикою.

І тут треба зрозуміти, що вибір у нас невеликий.

Ми маємо вибір із двох варіантів естетики — національна або радянська. Або Мазепа, Бандера і Григоренко, або Ленін, Дзержинський і Жуков. Ці два варіанти не можна об’єднати в рамках однієї історії.

Англійці поєднали Кромвеля та Карла І, бо обидва представляють ту саму країну. Натомість Ленін, Дзержинський і Жуков (власне, як і Пушкін з Маяковським) — іншу.

І ми маємо вибір з двох варіантів етики. Треба усвідомити, що нинішній український модернізаційний проект тримається на етиці Майдану і добровольчо-волонтерського руху — на етиці небайдужості, активності і жертовності. Отже, або ця етика, або етика Антимайдану, Беркута і нинішніх суддів-прокурорів.

(Тільки не треба нам говорити, що дві етики та дві естетики розділені географічно. Це очевидна брехня. Прихильники совка є по всій Україні, як і прихильники модерну. Добровольці, волонтери, корупціонери і пристосуванці живуть в усіх містах і містечках.)

Нам пропонують не вибирати, щоб об’єднати країну. Але в реальності пропозиція не вибирати просто країну розірве. Бо ці дві етики несумісні, так само як і дві естетики.

Нова Україна не має і не може мати створеної з нуля естетики, бо це потребує сторіч, — тож вона запозичує естетику в національного проекту, водночас відкидаючи його етику, як точно зазначив Павло Казарін, і саме тому правоконсервативні ідеї не здатні набрати достатньо прихильників на жодних виборах.

Зрозуміло, що нам доведеться ще багато працювати з національними міфами та героями — не лише для того, щоб очистити їх від імперського забруднення (у нас і досі люди шукають історичну інформацію в російській Вікіпедії, адже там брехати не стануть), а й для того, щоб примиритися з їхніми протиріччями (наприклад, Богдан Хмельницький увійшов в українську історію як творець незалежної України, батько-засновник на рівні Вашингтона; у російську — як об’єднувач «молодшої сестри» з матінкою-імперією; у польську — як бунтівний зрадник-сепаратист; в єврейську — як відповідальний за найбільшу в історії різанину, другий після Гітлера; і хто знає, як би він увійшов в історію киримли, якби їх не позбавили права на власну історію).

Нам доведеться переосмислити великі пласти історії, перевинайти багато сенсів, перезібрати національний пантеон. Але іншого шляху немає — ви не зможете навести приклади країн, які не мають власних міфів і пантеонів, символів і ритуалів. Ви не зможете навести приклади країн, яким все одно, чиїми іменами називаються вулиці — своїми чи чужими, і чиї пам’ятники стоять — свої чи чужі. Бо якщо не Григоренко, то Жуков. Якщо не Жуков, то Григоренко.

Об’єднувати країну треба, але це може статися лише на засадах спільних цінностей, спільної етики й естетики. «Немає різниці» — це не об’єднує, бо для мільйонів різниця є.

Як вірно зазначив вже згаданий Казарін, політику робить протистояння активних меншин, в той час як пасивна більшість цікавиться лише холодильником, а не кольорами прапору, і просто приймає нав’язаний порядок денний.

Президенту Зеленському здається, що він іде за більшістю, за її бажаннями і сподіваннями. Але насправді ні. Ця більшість не має ні своєї окремої етики, ні своєї окремої естетики. Тому, відкидаючи українську національну естетику та майданівсько-ветерансько-волонтерську етику, президент Зеленський фактично просуває альтернативний проект — радянську естетику та антимайданну етику. Ви не знайдете третього варіанту. «Немає різниці», — це не варіант, а ухиляння від дискусії, від визначення і самовизначення, від відповіді на запитання, що ми всі тут робимо.

Я вже двічі цитував програмну статтю Казаріна, російськомовного українця з Криму, який свідомо обрав бути членом української політичної нації. Дозволю собі зробити це в третій раз: «Меншість Майдану бореться з меншістю імперії за симпатії інертної більшості». У 2014 році перша з цих двох активних меншостей отримала право говорити від імені країни, хоч і не змогла ним повною мірою скористатися.

Нині нам пропонують послухати голос більшості, але вона не має відповідей, окрім «немає різниці». Відповіді має інша активна меншість. Це виглядає як реванш. Тому пропозиція об’єднати країну без спільної етики й естетики може її просто розірвати. Нам пропонують дорогу в пекло. Не ходімо туди.

Анна Оскомина

Какая разніца, як добре освітлена та заасфальтована вулиця, якщо мешканці на ній від голоду їдять своїх дітей?

Гіршої промови годі й уявити. Ні, не перебільшую.
Я її слухала в трансляції, бо її пустив П’ятий одразу за Порохом, тож слухала, ще не потрапивши під вплив ваших відгуків.
І я не про державність зараз. Я про себе особисто, як споживача тих послань, які намагалися до мене донести.
Послання про те, що не має жодного значення моя індивідуальність, все те, що робить мене мною, що відрізняє мене від інших, то не є цінністю для держави. Адже цінне не те, що нас відрізняє, а те, що в нас спільного, так?
Послання про те, що не існує ніяких об’єктивних орієнтирів, тож “какая разніца”. То що, дійсно немає різниці, пам’ятник Гiтлеpу чи пам’ятник Шевченку?

А ще мене закликали єднатися.
Я розумію, єднатися, щоб щось зробити разом. Якась суспільно-корисна діяльність. Зібрати сміття в забрудненому лісі. Відстояти громадою свої інтереси. Спільним коштом врятувати чиєсь життя. Влаштувати свято. Навіть зекономити на витратах спільних ресурсів.
А тут задля чого мене закликають єднатися? Яка конкретна мета цього об’єднання? Що саме повинно стати результатом єднання козерога, фермера та того, хто любить оливки? Що має змінитися у результаті такого єднання? Що станеться, якщо єднання не відбудеться?
Я розумію, єднатися, щоб боронити державу.
Але навіщо єднатися, щоб капітулювати?..

Чому мені підсунули питання, як нам жити далі таким різним? В нас ніколи не було такої проблеми в країні. Наше розмаїття – наша сильна сторона, це і багатство культури, і генетичне різноманіття, і краща компіляція ідей та різного досвіду.
У мене немає проблем з розмаїттям, і вагомих особливо й не було. Якщо я щось не сприймаю, просто цього уникаю. А чому ж мене питають, як нам далі жити?

Вся його промова про те, що жодних цінностей не існує, окрім нижчих щаблів піраміди Маслоу.
Але ж це брехня. Є самобутня українська мова та неповторна культура. Є український національний менталітет. Є прапор, кольори якого мають значення саме для нашого народу. Є гімн, який саме для нас звучить особливо. Є наша історія, яка створила саме нас.

У кожного з нас одні й ті самі канавки на подушечках пальців. Але в кожного з нас – неповторний їх малюнок.
В мені немає жодної неповторної риси, жодного унікального гену, жодної невідтворюваної навички чи таланту. Проте я є унікальною сполукою цих неунікальних елементів.

Так і наша нація.
Розмиття тої “унікальної національної сполуки” приводить до ослаблення нації, а іноді й до її загибелі.
Людина, яка не усвідомлює своїх відмін від інших, ніколи не осягне та не зможе використовувати свої сильні сторони.
Людина, цінності якої обмежено фізичним комфортом, ніколи не буде прагнути самореалізації та самовдосконалення.
Така людина ніколи нічого значного не досягне у житті, бо вона є посередністю.
Це стосується і нації. Саме такою посередністю бачить Україну Зє. І це мене вразило найбільше.

Об искусстве правильно формулировать мысли

anti_colorados

В отличии от людей, не облеченных властью, а потому – свободных в своих речах, официальные лица не могут себе позволить подобной роскоши и вынуждены знать, что думать и думать, что говорить, чтобы не получилась ситуация: «что у умного на уме, то у дурака на языке». Но все же, отправной точкой этой формулы является знание и опыт, поскольку они определяют ход мыслей, а те форму речи.

К сожалению, наша нынешняя власть не то, что говорить не умеет, но даже не способна правильно мыслить. И это – беда тех, кому хочется избрать во власть людей, которых они считают тупее себя. Ведь вспомним, как ржали с Януковича и Азарова те, кто за них проголосовал. Пенёчки Януковича наверняка будут изображены на его могиле в Ростове, а надгробие Азарова будет снабжено надписью «Киля кровосися».

Сейчас точно так же начинают ржать с янелоха и команды. Причем, ржут зло и с презрением, и при этом, началась вторая и отнюдь не последняя стадия «раздупления» этой публики, которая сверяет свои ожидания с суммами пенсий, субсидий и прочего.

Буквально сегодня случился один из таких случаев с пенсионеркой, которой буквально все близкие люди говорили, чтобы она не валяла дурака и не голосовала за это, а она доказывала, что: «он такой хороший, я его не брошу». Но тут вдруг оказалось, что она уже хорошо «подсела» на регулярное, пусть и небольшое, повышение пенсии, ну а субсидии воспринимались как что-то само собой разумеющееся. И теперь она звонит тем же людя и с недоумением сообщает о том, что все плохо.

Жаль, что она мне не позвонила, хотя я ее лично и не знаю, но обязательно сказал бы ей, что «епоха зубожіння і жадібності» закончилась еще весной, а сейчас полным ходом идет «епоха щирості». Однако вот что интересно, когда ей напомнили о том, что это был ее выбор, она от него отказалась и заявила, что на выборы не ходила и вот эту всю красоту выбрал ей Бабайка.

Ну что же, мы это предвидели и предсказывали уже давно, а теперь процесс обретает свои реальные формы и 73% демонстрируют оригинальную формулу переобувания, через «я не голосовал за него». А ведь в апреле, мае и даже в июне эта публика пыталась троллить нас, мол, сколько вам надо времени на переобувания. Потом заткнулись, поскольку увидели, что кто хотел переобуться, сделал это сразу, а остальных «никака така причина не берет». И вот теперь оказалось, что публика уже вышвыривает свои зеленые шнурки и убеждает себя в том, что никогда такого и не было. А вместе с этим – уже изгаляется над им самим избранной властью.

Но ведь в начале было желание избрать кого-то тупее себя. Вон, Пороха ненавидели, обливали помоями, но смеяться с него не получалось и понятно почему. И такое происходит не только у нас. Тем не менее, на Московии остался слой государственных деятелей старой закваски, которые пытаются формулировать свои речи так, чтобы не показать своих мыслей. Старая конторская школа еще не совсем ушла в прошлое и таких пациентов еще можно встретить живыми и говорящими.

Одним из таких деятелей безусловно является Серега Лавров. Невзирая на возраст, деменцию и увлечение аргентинской мукой, он все же пытается формулировать свои речи так, чтобы они выглядели весомо и в то же время, они не должны показать того, чем они на самом деле вызваны.

Так, в Сети появилось его заявление о санкциях, которые остановили Северный Поток – 2 на отметке 90%. В частности, он сказал буквально следующее: «На санкции мы будем отвечать, но так, чтобы нам самим себе не нанести ущерб. Но отвечать будем точно. И, конечно, мы будем это учитывать, выстраивая все наши отношения».

Во как! Раньше такие вещи выглядели несколько иначе. Дед Вова надевал ушаночку и ехал к газпромовскому вентилю, откуда кричал на всю Европу: «Ща закручу!». А тут так скромно «мы будем отвечать». Но из следующего предложения следует, что уже доотвечались до того, что сами себе дров наломали, а потому в этот раз будут отвечать иначе и намного скромнее. Думаю, что ответ будет звучать примерно так: «Алло! Это алло?» Или как-то в этом смысле, поскольку если громко кашлять в трубку или издавать туда другие резкие звуки, трубу закрутят с другой стороны и где тогда харчеваться?

Но в любом случае, даже такой лингвистический «шпагат» в изображении Унылой Лошади не идет ни в какое сравнением с более глубокомысленными заявлениями другого деятеля, который на полном серьезе и с умным видом как-то рассказал о том, что «достаточно прекратить стрелять».

Что характерно, не будь пятилетней каденции Пороха, все это осталось бы незамеченным, поскольку человек так устроен, что большую часть познаний он извлекает методом сравнения. Теперь нам есть с чем и с кем сравнивать.