Він не може не допомогти нації, коли вона воює – Олег Володарський

Молитва за померлих

Недовідомі присуди Твої, Господи! Незбагненні шляхи Твої! Ти даєш дихання всьому творінню і всіх з небуття у буття приводиш. Ти комусь посилаєш Ангела смерти в день, якого не знає, і в час, коли не очікує; іншого ж вихоплюєш із руки смерти, даруєш життя при останньому подиху; ще іншого довго терпиш і даєш час на покаяння; когось, як пшеницю, зрізаєш серпом смерти у певний час, в одну мить; когось вражаєш громовицею; комусь допускаєш згоріти у вогні чи бути поглинутим морською безоднею чи земною прірвою; когось забираєш під час моровиць: бездиханними падають сильні світу цього, багаті й бідні. Що це все означає? Дивне і незбагненне для нас піклування Твоє, Боже, про кожну душу людську. Але, Господи, Господи! Тільки Ти один, Хто знає все, відаєш, чому й навіщо сталося, що раба Твого (ім’я) раптово поглинула смерть. Якщо караєш за численні й тяжкі гріхи його, молимо Тебе, Многомилостивий і Всемилостивий Господи: змилосердься над ним, не відкинь від лиця Твого і не покарай навіки, але з милости Твоєї і з безмежного милосердя Твого яви йому велику милість Твою у прощенні й відпущенні гріхів. Якщо ж спочилий раб Твій у цьому житті думав про Судний День, пізнав свою гріховність і бажав принести Тобі гідні плоди покаяння, але не досяг цього, бо Ти покликав його в день, якого він не знав, і в час, коли він не чекав, тоді молимо Тебе, Преблагий і Премилосердний Господи: нездійсненне його покаяння, яке бачили очі Твої, і недовершену справу спасіння його влаштуй, здійсни Твоєю невимовною благістю й чоловіколюбством. Єдину бо надію маємо на Твоє безмірне милосердя: у Тебе суд і покарання, у Тебе правда й невичерпна милість. Дай нам, Владико, омити гріхи його сльозами покори й зітханнями нашими перед Тобою, щоб не потрапив за гріхи у місце муки раб Твій (ім’я), але оселився в місці спочинку. Ти Сам, Господи, заповів стукати у двері милосердя Твого, тому благаємо Тебе, Прещедрий Царю, і не перестанемо благати Твоє милосердя та взивати з Давидом, що каявся: помилуй, помилуй раба Твого, Боже, з великої Твоєї милости. Благаємо Тебе, Господи, вірою у спасенні заслуги Твої, надією на викупну й чудодійну силу Твоєї жертви, яку Ти приніс за гріхи всього світу. Молимо Тебе, о Найсолодший Ісусе! Ти —Агнець Божий, що взяв гріхи світу та розіп’явся заради нашого спасіння! Молимо Тебе, як Спасителя і Викупителя нашого, спаси, і помилуй, і від вічної муки визволи душу повік незабутнього нами нагло померлого раба Твого (ім’я), не залиш його на загибель вічну, але сподоби його досягти тихого пристановища Твого та осели там, де всі святі Твої спочивають. Амінь!

Ігумен Меркурій, намісник Свято-Миколаївського чоловічого монастиря (м. Дубно), у світі Василь Бікіра

Є такі сповідальні програми, посмак після яких надзвичайно гіркий. Причина цього проста і людяна – дотик до болю моєї Нації. До численних вбивств та безчинств червоних шакалів. І тим більше болить усвідомлення того, що поряд із нами живуть їх нащадки, котрі не каються, а навпаки, продовжують знущатися над Україною і над українцями.

Жахлива правда про минуле. З нею важко жити. Та ні за яких обставин на неї не можна заплющувати очі, її не можна забувати. Там, в підвалах храму, тисячі закатованих та вбитих, а в стіні останки замурованої заживо матері з двома маленькими дітьми. Це наше минуле. Це кривавий фундамент храму нашого сьогодення, над яким лунають церковні дзвони нашого майбутнього.

Затишний храм із більш ніж 400-річною історією та гостинний та привітний священик. Світлий погляд, світлі думки, світлі Молитви. Навіть попри неймовірний біль. Знаєш, за що їх вбивали, жовто-синій? За українську мову. В них винищували українство. Їх ламали як націю. Не в силах дістатися до коріння, вони знищували кожну гілочку великого та красивого дерева, на якому тисячі років зеленіє листя, квітнуть квіти та співають птахи.

Ненависть. Незрозуміла, безпідставна, неосяжна. Саме тому таке нерозуміння, на межі жаху виникає, коли бачиш нащадків червоних серед нас. Більше того, на всіх щаблях державної влади. Вони нестримної хвилею, покоління за поколінням, наводнюють правлячі структури, а ми все так же не можемо повернути нашій землі українську мову, молитву, історію та душу.

Там, в підвалі Свято-Миколаївського храму, нагадування про те, що наші генетичні вороги ненавидять нас за сам факт нашого існування. І правий рудий порожній американський лицедій, коли, без особливої поваги до молодого і не зовсім українського паяца, хамовито вказує на внутрішні розбірки всередині слов’янського древа. Правий. Як би не було боляче та принизливо це чути. Це наша війна. Війна, в якій ми зобов’язані перемогти в першу чергу самих себе.

Скромний священик. Котрий ходить по храму, в підвалах якого катували та вбивали з віру і за Україну. Він не може не допомогти нації, коли вона воює.

Маленький священик з величезною вірою та величезною УКРАЇНСЬКОЮ душею. Він знає, що смерть – це кінець життя, але не буття.

Звичайний український капелан. А скільки тепла на душі від того, що серед нас живуть такі УКРАЇНЦІ. Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – ігумен Меркурій, намісник Свято-Миколаївського чоловічого монастиря у м. Дубно

https://youtu.be/UfJe77kRfew

«Художник – вмістилище емоцій, котрі приходять звідусіль: з небес, від землі, від шороху паперу, від швидкоплинних форм, від павутиння»

Пабло Пікассо

Мар’яна Кульгавець – художник, портретист, іконописець, викладач відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу.

Ми зустрілися в центрі Тернополя. В тернопільському осередку «Просвіти». Івано-Франківськ. Тернопіль. Різні міста. Різні барви і відблиски вуличних ліхтарів, різні тіні дерев. Проте дуже схожа внутрішня чистота та спокій, котрі надихають говорити українською про українське. Навчитися думати по-українськи.

Розмовляти та писати виявилося простіше, завдяки тому, що навколо зараз так багато українського – книги, фільми діалоги. Складніше звикнути до того, щоб думати і молитися українською. І саме знайомства з людьми, чиєю суттю є Україна і українство надихають змінювати себе, пробуджувати українство в собі.

Мар’яна – художник. Вражаючі портрети, надзвичайні ікони… Вона тонко відчуває світ. Щось є в очах митців, що вирізняє їх. Щось неосяжне. Вони мислять любов’ю. Несподівано прості ті спокійні. Беззахисні.

Під час цієї бесіди впіймав себе на усвідомленні, що перенести зображення на полотно – це не мистецтво, а ремесло. Мистецтво – це коли ти душею відчув людину, котру малюватимеш, а потім переніс на полотно ці усвідомлення і відчуття. Саме так народжуються справжні портрети, не ті на які ми дивимося, а ті, які дивляться на нас.

Мар’яна – митець. Вона творить душею, а техніка лише огранка для діамантів душі.

Творча родина. Чоловік Мар’яни, Андрій, іконописець. Мар’яна – католичка, а Андрій – православний. У них прекрасна сім’я. Вони з величезною любов’ю виховують маленьку донечку. Господь мудрий. Він навчає нас любові та єдності. Це люди слабкі, тому і створюють штучні бар’єри між собою. Там, де є любов, немає місця для розбрату та суперечок.

Інколи здається, що митці – це люди з іншої планети. Моя імпульсивність і категоричність раніше не давала мені змоги почути тонкий світ. Дякую Богу за те, що дав мені можливість усвідомити ще одну грань Його мудрості. Молитва заспокоює і ти починаєш чути людей, чути музику їх душі. У Мар’яни вона неймовірно ніжна та дзвінка. Як би мені хотілося, щоб в суспільстві таким людям було захищено і комфортно творити, писати картини, натюрморти, портрети… Щоб в тиші, під м’яке світло церковної свічки створювалася ікони…

Мар’яні наснився Божий сон. Добрий та світлий. Вона побачила Богородицю в білому. І з того часу цей образ живе в її душі. Та Мар’яна вже не зможе тримати цей образ всередині себе, і дуже скоро, я в цьому впевнений, на світ народиться ікона, з якої на нас з любов’ю дивитиметься Матір Божа.

Мар’яна Кульгавець. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/UVA7zNGacAc

Днями в Києві відбулася Міжнародна конференція «Енергетика України – ефективна сфера залучення інвестицій», організатором якої виступила Асоціація українських і арабських бізнесменів та інвесторів (AUABI) за інформаційної підтримки інформпорталу журналу «Україна по-арабськи».

У заході взяли участь власники, керівники та представники енергетичної промисловості і банківської сфери України та країн Арабського світу, фахівці в області енергетичного сектора, представники науково-академічної спільноти і всі, хто зацікавлений у розвитку біоенергетики та альтернативної енергозабезпеченості країни.

На запрошення голови AUABI Мохаммада Саліма Алотті на конференцію прибула делегація арабських інвесторів (Маруан Расим Камал, Ібрагім Жнахі та інші), яку очолив Мохаммед Аль Таані, генеральний секретар Комісії з питань відновлюваної енергетики Арабських Республік (AREC).

В рамках конференції відбулися три дискусійні панелі, на яких обговорили наступні актуальні теми:

І. Розгляд програм підтримки альтернативної енергетики в Україні.

Розвиток біоенергетики в Україні: сучасний стан та перспективи.

Наявні перспективні культури для виробництва біомаси в Україні.

Ефективні проекти використання біомаси.

ІІ. Розвиток вітроенергетичного сектора України.

Презентація потенціалу енергозбереження країни.

ІІІ. Кредитна підтримка з енергоефективності.

На відкритті конференції до гостей зі вступною промовою звернувся голова AUABI Мохаммад Салім Алотті. Він подякував гостям за участь у заході, зробив невеликий екскурс в історію ринку альтернативної енергетики України, а також розповів про ситуацію на ринку сьогодні.

Мохаммад Салім Алотті зазначив, що за останні 25 років Україна зайняла лідируючу позицію в розвитку альтернативної енергетики серед колишніх радянських республік. Так, за словами голови AUABI, в 2017 році сектор «зеленої» енергетики в Україні вийшов зі стану рецесії на новий і більш динамічний етап.

Це пов’язано з новими планами, розробленими українським урядом в рамках стратегії розвитку енергетичного сектора на 2035 рік. Вони спрямовані на досягнення 25% поновлюваних джерел енергії до 2030 року. Також це пов’язано зі зростаючим інтересом місцевих і іноземних інвесторів до поновлюваних джерел енергії.

«Ефективне фінансування« зелених» проектів державними і міжнародними банками посприяло поліпшенню інвестиційного клімату в цьому секторі, особливо після прийняття Верховною Радою України у 2017 році спеціальних законів «Про ринок електричної енергії» і «Про оцінку впливу на навколишнє середовище », які зіграли позитивну роль в цьому процесі», – сказав Мохаммад Салім Алотті.

Він також підкреслив, що до 2018 року сумарна встановлена потужність виробництва вітрової енергії в Україні склала 594.07 МВт, з яких 506.26 МВт – на основній материковій частині України. А в 2017 році Україна змогла заощадити близько 455 тисяч тонн вугілля завдяки використанню технологій для вироблення електроенергії за рахунок вітру.

На думку голови AUABI, інтерес інвесторів до проектів в області вироблення «зеленої» електроенергії залежить від законодавчої бази і правових механізмів, що діють в країні. У цьому контексті він звернувся до Міністерства закордонних справ з проханням переглянути питання про надання українській візи іноземним інвесторам і бізнесменам. Бюрократія, з якою вони стикаються сьогодні, перешкоджає планам для досягнення успіху і розвитку, і навіть завдає шкоди репутації України та її економіці.

«Україна славиться сучасним і розвиненим сектором поновлюваних джерел енергії, не кажучи вже про систему «зелених» тарифів, пов’язаних з обмінним курсом «гривня – євро», що дозволяє уникати коливань національної валюти. Також Україна пропонує інвесторам «зелені» привабливі тарифи, найвищі в Європі. І відповідно до чинного законодавства, нинішній «зелений» тариф діє до січня 2030 року, згідно з договором продажу електроенергії», – заявив Мохаммад Салім Алотті.

Підводячи підсумки, він подякував усім партнерам і учасникам конференції, а також висловив глибоке переконання, що майбутнє взаємовигідних українсько-арабських відносин має безпрецедентні перспективи розвитку, і AUABI докладе максимум зусиль для просування українсько-арабського співробітництва в енергетичній та інших сферах.

Генеральний секретар AREC Мохаммед Аль Таані розповів присутнім про те, чим займається і які цілі перед собою ставить організація, яку він представляє. «AREC – це некомерційна неурядова Комісія, пов’язана з поновлюваними джерелами енергії в Арабському світі. Організація заснована в 2011 році в Аммані (Йорданія) і складається з великої кількості членів, що представляють кілька арабських країн, очолює її його величність принц Ассем бен Найеф», – сказав Мохаммед Аль Таані.

За його словами, в арабських країнах, як споживачі, так і управлінці на рівні державної влади стикаються з різними викликами в прийнятті відновлюваної енергетики в політиці країни і законодавчих актах. Потенціали і переваги альтернативної енергетики добре визнані.

«Мета AREC: працювати над сприянням і просуванням культури використання альтернативної енергетики та енергоефективності у всіх сферах життя. Майбутні інвестиції в поновлювані джерела енергії та енергоефективність до 2035 року в арабських країнах досягнуто більш 500 млрд. доларів і 200 млрд. доларів в країни Європи», – зазначив Аль Тааніт.

Українську сторону на конференції представили Володимир Ставнюк, Андрій Герус, Андрій Конеченков, Родіон Морозов і багато інших.

Володимир Ставнюк, голова правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України), розповів про реформи України, спрямованих на залучення арабських інвесторів, і програмі президента Володимира Зеленського, якій приділяють сьогодні особливу увагу. Володимиру Ставнюку були звернені безліч запитань від інвесторів компаній, він запевнив усіх, що українська держава гарантує безпеку їх вкладень, і всіляко сприятиме усуненню бюрократичних перепон.

Андрій Конеченков, голова правління ГМ «Українська вітроенергетична асоціація», віце-президент WWEA «Всесвітньої вітроенергетичної асоціації», виступив з доповіддю про відновлювану енергію вітру і перспективних проектах його компанії для інвесторів.

Також виступили безліч інших українських і арабських бізнесменів-фахівців в галузі відновлюваної енергетики в пошуку найкращого рішення для викликів сьогоднішнього дня в області енергетичного сектора.

Джерело: ІП «Україна по-арабськи»

Нынешнее руководство ГУ НП в Днепропетровской области сейчас ничего и никого не боится. Размеры взяток в этом силовом ведомстве, с приходом нового начальника Владимира Огурченко, взлетели в разы. С 2014 года подполковник Огурченко занимал другое не менее «хлебное место» — должность начальника Днепровского управления Департамента внутренней безопасности Нацполиции.

Днепряне, неужели Вы ещё искренне думаете, что Ваш обидчик будет сидеть и что Ваши нарушенные права будут защищены Законом?

Сейчас в ГУ НП в Днепропетровской области решается все просто: дал денег — переквалифицировали уголовное производство, дал еще больше денег — уголовного производства нет.

Есть и тарифы на то, чтобы оппонента «завалить». Всё строго по прейскуранту. Уверяю Вас: взятки стали выше, а схемы изощреннее. Но при этом, если раньше полицейские боялись наказания, то теперь уже страх потеряли.

Пришли молодые, «голодные» полицейские — увбэшники. Они много вложили в то, чтобы попасть в новую полицию, и хотят отбить вложенное.

Цена вопроса

О том, что коррупция процветает в ГУ НП в Днепропетровской области, говорят даже официальные источники. Например, за 25 тысяч долларов мошенник ушёл от уголовной ответственности, $10 тысяч стоило решение о том, чтобы закрыть глаза на работу нелегального игрового клуба, в $15 тысяч обошлась волокита и прекращение уголовного производства в отношении гр. П., совершившего уголовное правонарушение, по признакам ч. 4 ст. 296 УК Украины (хулиганство с применением огнестрельного оружия), который действовал в составе группы лиц, $300 тыс. — обошлось закрытие уголовного производства по факту самозахвата земельного участка площадью 200 га Петриковским рыбхозом.

Уверяют, что есть «прайс» и на открытие уголовного преследования по заказу и т. д. Конечно, все зависит от «жирности» клиента. Если обычный предприниматель, то десяти тысяч долларов обычно хватает, а если кто-то известный, политик там, бизнесмен, то цена вопроса — где-то 100-200 тысяч баксов.

Дело в том, что в связи с эффективной работой НАБУ и ГБР у Владимира Огурченко сейчас резко выросли риски и соответственно сильно поднялись цены. В кругах предпринимателей и адвокатов также рассказывают, что в последнее время суммы взяток значительно выросли. Полицейские прямым текстом говорят, что появилось множество контролирующих органов, НАБУ свирепствует, и поэтому стали просить прибавку за риск.

За то, чтобы следователь не требовал большого наказания в элементарном бытовом криминале, будет достаточно $5–10 тыс. Бывает, что Владимир Огурченко умышленно создаёт проблемы бизнесменам, чтобы они оплатили затем то, чтобы полиция от них отстала.

Недавно в Днепре был «наезд» на бизнесмена, его и в СИЗО закрывали, и требовали бизнес отдать. Там речь шла о нескольких миллионах долларов, которые он потратил на то, чтобы откупиться.

На самом деле борьба с коррупцией и люстрация — показуха ради красивых заголовков. В ГУ НП в Днепропетровской области есть несколько коррупционных направлений: «основная статья доходов — все, что происходит вокруг уголовного производства: открытие или закрытие дела, арест обвиняемого с соблюдением всех процедур или намеренно допущенными нарушениями, которые защита может потом оспорить. Также можно договориться о том, чтобы не оглашали подозрение.

Большое значение для перспектив дела в суде имеет формулировка обвинения при передаче дела в суд, и тут также есть коррупционный риск. Отдельно оплачивается лояльность прокуроров в суде. Дело можно «похоронить» на этапе расследования и на этапе суда, как это происходит в Кировском (Центральном) районном суде г. Днепра, в ходе уголовного дела, в отношении мошенника гражданина З.

Можно через Владимира Огурченко скорректировать, как прокуроры будут вести себя в суде — будут ли подыгрывать адвокатам за то, чтобы снять арест с имущества. Можно через него добиться смены прокурора на более сговорчивого и менее дорогого. Главный способ заработка для Владимира Огурченко — за определенную мзду закрыть уголовное дело, которое было возбуждено полицией.

Сейчас настолько упало качество следствия, что нет смысла договариваться в прокуратуре. Многие дела просто разваливаются или зависают в судах. Они кричат, что судьи плохие, но если судья открывает материалы дела и видит, что там ничего нет, то, что ему делать?

Как берут

Былой практики передачи денег напрямую из рук в руки, говорят наши источники, уже избегают. Полицейские прекрасно осведомлены, когда по ним работают спецслужбы. Поэтому очень редко назначают дату и место, чтобы напрямую получить деньги. Чаще стали встречаться завуалированные взятки в виде дарственных на авто, или передача наличных через третьих лиц.

Посредниками, как правило, выступают адвокаты, например, такие как экс-прокурор, Наталья Ж. Особенно это распространено сейчас, поскольку многие следователи полиции переквалифицировались в адвокатов.

По большому счету никто и не планирует преодолевать коррупцию в ГУ НП в Днепропетровской области: невозможно преодолеть коррупцию в отдельно взятом ведомстве. С приходом Владимира Огурченко на должность начальника управления, поднятие денег «наверх», стало ключевым заданием всего государственного аппарата, входящего в структуру ГУ НП в Днепропетровской области.

В настоящий момент все резонансные уголовные производства, благодаря Владимиру Огурченко и его профильному заму Михаилу Куратченко, проданы или похоронены. Обвиняемые массово откупаются от следствия, тем самым уклоняясь от уголовной ответственности.

«Смотрящим» за финансовыми потоками и ответственным за генерацию «кэша» «наверх» в ГУ НП в Днепропетровской области, по праву можно считать «бессменного» первого заместителя начальника ГУ НП в Днепропетровской области – начальника следственного управления Михаила Куратченко. Куратченко Михаил Витальевич – начальник следственного управления ГУНП в Днепропетровской области. Тихий и непримечательный мент-тунеядец.

Руководство таких «ровных» любит и всячески поощряет наградами и продвижениями по службе. Запомнился жителям Днепра спусканием на тормозах дела об избиении титушней активистов днепропетровского майдана 25 ноября 2013 и 26 января 2014 года.

https://gorod.dp.ua/blog/blog.php?id=12097

За виртуозную игру желваками и метание стрел в адрес активистов майдана на пресс-конференции в марте 2017 снискал благосклонность другого, не менее одиозного мента Днепропетровщины, Виталия Глуховери – с которым работал в тандеме до написания последним заявления по собственному желанию.

http://www.litsa.com.ua/show/a/17667

Что хорошего на своем высоком посту делает Михаил Куратченко для территориальной общины города и области?! В пенатах следственных отделов – разброд и шатания. Заявления о преступлениях не регистрируются. Те уголовные производства, что открываются через суд – не расследуются, и со временем незаконно и безосновательно закрываются.

Участникам уголовных производств чинятся всевозможные препятствия в реализации их процессуальных прав: извлечения из ЕРДР не предоставляются, ведомости ЕРДР искажаются, копии постановлений следователей, в т. ч. о закрытии уголовных производств, заявителям, потерпевшим не направляются. Неисполнение решений следственных судей – вариант нормы.

Запросы СМИ, не говоря уже об обращениях простых граждан, упорно игнорируются.

Абсолютное безучастие к работе своих подчиненных, демонстрация вседозволенности и безнаказанности – вот далеко неполная характеристика главного следователя Днепропетровской области.

https://49000.com.ua/v-dnepre-aktivisty-ustroili-miting-v-p/

Не может начальник главного управления полиции в области бороться с преступностью и одновременно генерировать «кэш» с этой преступности, чтобы отдать «наверх».

Но государство построено на схеме, когда вертикаль обеспечивает вышестоящие органы за счет поборов и взяток. Так работают все проверяющие — налоговая, прокуратура и СБУ.

После всего изложенного напрашивается только одна реплика в виде вопроса: Владимир Огурченко, вы там с Михаилом Куратченко, совсем берега попутали?

Константин Бильцан, инициатор дискуссий

Капелан Іван Гуня пройшов афганську війну. І сьогодні постійно на фронті – Олег Володарський

«І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння. І також на рабів і на рабинь у ті дні виллю від Духа Мого. І покажу знамення на небі і на землі: кров і вогонь і стовпи диму. Сонце перетвориться на темряву і місяць – на кров, перш ніж настане день Господній, великий і страшний. І буде: всякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться; бо на горі Сіоні й у Єрусалимі буде спасіння,як сказав Господь, і в інших, яких прикличе Господь. Бо ось, у ті дні й у той самий час, коли Я поверну полон Іуди і Єрусалима, Я зберу всі народи, і приведу їх у долину Іосафата, і там учиню над ними суд за народ Мій і за спадщину Мою, Ізраїля, який вони розсіяли між народами, і землю мою розділили. І щодо народу Мого вони кидали жереб, і віддавали отрока за блудницю, і продавали отроковицю за вино, і пили. І що ви Мені, Тире і Сидоне і всі округи филистимські? Чи хочете воздати Мені помсту? Чи хочете воздати Мені? Легко і скоро Я поверну помсту вашу на голови ваші, тому що ви взяли срібло Моє і золото Моє, і найкращі коштовності Мої внесли у капища ваші, і синів Іуди і синів Єрусалима продавали синам еллінів, щоб віддалити їх від меж їхніх. Ось, Я підніму їх з того місця, куди ви продали їх, і поверну винагороду вашу на голову вашу. І віддам синів ваших і дочок ваших у руки синів Іуди, і вони продадуть їх савеям, народу віддаленому; так Господь сказав.

ВАСИЛЬ ЩУРАТ

З поеми «ЗАРВАНИЦЯ»

«З татарських рук приймав смерть Київ.

Чого живцем вогонь не виїв,

Ішло під меч, ішло в неволю,

Втік лиш один чернець на волю.

Степом, яром, вздовж рік, лісами,

Як заєць, витравлений псами,

Біг, не спиняючись на хвилю,

Аж став на галицькім Поділлю.

...Заплакав же чернець в знесиллі:

«О Ти, що в най прикрішій хвилі

Ведеш усіх до Свого Сина,

Моя Провіднице Єдина,

Вкажи мету моїм дорогам,

Моїм стражданням і тривогам...»

Впав на коліна, серце томить,

А сон підходить, силу ломить;

Заснув сердешний на мураві

І бачить в сні, немов на яві:

Над ним Пречиста, коло неї

Два Ангели, в руках лілеї.

Він руку простягає вгору,

Вона край свого омофору

Йому дає, дає й підносить,

Аж ось і небо землю росить.

Отець Іван Гуня, капелан УГКЦ, ветеран афганської війни, волонтер. Ще до зустрічі з отцем Іваном Гунею мені здавалося, що ми з ним вже знайомі, адже Роман Мельник («Мамонт») і Валентина Ходус багато розповідали мені про цю людину, згадуючи його з великою повагою.

Саме завдяки їм мені вдалося вмовити отця Івана зняти «Сповідь». Та складність полягала в тому, що у нас не прийнято на рівні суспільства вести бесіду між двома українськими Храмами: католицьким та православним. Храм один. Підніжжя Храму – історія та культура нашої нації. Молитви, ікони, святині ідентичні. Спільна любов та відданість Богу. Складно. Але ця розмова необхідна.

Пишу ці рядки і, наче на яву, бачу поряд непримиренного Василя Мандзюка, самовідданого Миколу Мединського, мудрого Юрія Поповича, привітного Юрія Болехівського, делікатного Миколу Мниха, інтелігентного Петра Квича, щирого Володимира Топоровського, стриманого Миколу Квича, спокійного Івана Гуню.

Сиджу посеред священиків і капеланів католицької церкви і немає між нами нічого окрім відданої віри в Господа, немає між нами жодних бар’єрів чи перепон. Всі ми богомільні та покаянні. Всі ми УКРАЇНЦІ. Ми єдині в Господі. Нас єднають Бог і Україна. Все інше – другорядне, зайве.

Ми – Нація. Нація любові і віри. Духовна нація, котра, продираючись крізь терни, починає усвідомлювати себе. Українство – справжня і сильна любов до того, що заповідав нам Господь. Нам потрібно лише усвідомити це. Достукатися до самих себе. Пробудити свою генетику. І передати її дітям та онукам.

Іван Гуня пройшов афганську війну. І сьогодні постійно на фронті. Поруч з тими, хто захищає свою країну.

Ми сиділи в Збаразькому парку, говорили, а я бачив перед собою цільну, дієву, усвідомлену людину, котра не дозволяє собі ані на мить забувати про війну. Він готовий діяти. Жертвувати. Співчувати. В ньому немає сумнівів чи вагань. Сильна людина. Мовчазна. Монолітна.

Сонце повільно сідало за горизонт, а нашій зустрічі з отцем Іваном передував надскладний для нас обох день. Він подолав більше 500 кілометрів, щоб ця «Сповідь» відбулася.

Ми зустрілися для того, щоб сказати найважливіше… Ми всією душею любимо Україну. Кожен по-своєму. Та на перетині шляхів, війни, Нації і Бога ми єдині. Ми – УКРАЇНЦІ.

Капелан Іван Гуня. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/0xJPMcnjui4

Капелан Іван Гуня пройшов афганську війну. І сьогодні постійно на фронті – Олег Володарський

«І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння. І також на рабів і на рабинь у ті дні виллю від Духа Мого. І покажу знамення на небі і на землі: кров і вогонь і стовпи диму. Сонце перетвориться на темряву і місяць – на кров, перш ніж настане день Господній, великий і страшний. І буде: всякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться; бо на горі Сіоні й у Єрусалимі буде спасіння,як сказав Господь, і в інших, яких прикличе Господь. Бо ось, у ті дні й у той самий час, коли Я поверну полон Іуди і Єрусалима, Я зберу всі народи, і приведу їх у долину Іосафата, і там учиню над ними суд за народ Мій і за спадщину Мою, Ізраїля, який вони розсіяли між народами, і землю мою розділили. І щодо народу Мого вони кидали жереб, і віддавали отрока за блудницю, і продавали отроковицю за вино, і пили. І що ви Мені, Тире і Сидоне і всі округи филистимські? Чи хочете воздати Мені помсту? Чи хочете воздати Мені? Легко і скоро Я поверну помсту вашу на голови ваші, тому що ви взяли срібло Моє і золото Моє, і найкращі коштовності Мої внесли у капища ваші, і синів Іуди і синів Єрусалима продавали синам еллінів, щоб віддалити їх від меж їхніх. Ось, Я підніму їх з того місця, куди ви продали їх, і поверну винагороду вашу на голову вашу. І віддам синів ваших і дочок ваших у руки синів Іуди, і вони продадуть їх савеям, народу віддаленому; так Господь сказав.

ВАСИЛЬ ЩУРАТ

З поеми «ЗАРВАНИЦЯ»

«З татарських рук приймав смерть Київ.

Чого живцем вогонь не виїв,

Ішло під меч, ішло в неволю,

Втік лиш один чернець на волю.

Степом, яром, вздовж рік, лісами,

Як заєць, витравлений псами,

Біг, не спиняючись на хвилю,

Аж став на галицькім Поділлю.

...Заплакав же чернець в знесиллі:

«О Ти, що в най прикрішій хвилі

Ведеш усіх до Свого Сина,

Моя Провіднице Єдина,

Вкажи мету моїм дорогам,

Моїм стражданням і тривогам...»

Впав на коліна, серце томить,

А сон підходить, силу ломить;

Заснув сердешний на мураві

І бачить в сні, немов на яві:

Над ним Пречиста, коло неї

Два Ангели, в руках лілеї.

Він руку простягає вгору,

Вона край свого омофору

Йому дає, дає й підносить,

Аж ось і небо землю росить.

Отець Іван Гуня, капелан УГКЦ, ветеран афганської війни, волонтер. Ще до зустрічі з отцем Іваном Гунею мені здавалося, що ми з ним вже знайомі, адже Роман Мельник («Мамонт») і Валентина Ходус багато розповідали мені про цю людину, згадуючи його з великою повагою.

Саме завдяки їм мені вдалося вмовити отця Івана зняти «Сповідь». Та складність полягала в тому, що у нас не прийнято на рівні суспільства вести бесіду між двома українськими Храмами: католицьким та православним. Храм один. Підніжжя Храму – історія та культура нашої нації. Молитви, ікони, святині ідентичні. Спільна любов та відданість Богу. Складно. Але ця розмова необхідна.

Пишу ці рядки і, наче на яву, бачу поряд непримиренного Василя Мандзюка, самовідданого Миколу Мединського, мудрого Юрія Поповича, привітного Юрія Болехівського, делікатного Миколу Мниха, інтелігентного Петра Квича, щирого Володимира Топоровського, стриманого Миколу Квича, спокійного Івана Гуню.

Сиджу посеред священиків і капеланів католицької церкви і немає між нами нічого окрім відданої віри в Господа, немає між нами жодних бар’єрів чи перепон. Всі ми богомільні та покаянні. Всі ми УКРАЇНЦІ. Ми єдині в Господі. Нас єднають Бог і Україна. Все інше – другорядне, зайве.

Ми – Нація. Нація любові і віри. Духовна нація, котра, продираючись крізь терни, починає усвідомлювати себе. Українство – справжня і сильна любов до того, що заповідав нам Господь. Нам потрібно лише усвідомити це. Достукатися до самих себе. Пробудити свою генетику. І передати її дітям та онукам.

Іван Гуня пройшов афганську війну. І сьогодні постійно на фронті. Поруч з тими, хто захищає свою країну.

Ми сиділи в Збаразькому парку, говорили, а я бачив перед собою цільну, дієву, усвідомлену людину, котра не дозволяє собі ані на мить забувати про війну. Він готовий діяти. Жертвувати. Співчувати. В ньому немає сумнівів чи вагань. Сильна людина. Мовчазна. Монолітна.

Сонце повільно сідало за горизонт, а нашій зустрічі з отцем Іваном передував надскладний для нас обох день. Він подолав більше 500 кілометрів, щоб ця «Сповідь» відбулася.

Ми зустрілися для того, щоб сказати найважливіше… Ми всією душею любимо Україну. Кожен по-своєму. Та на перетині шляхів, війни, Нації і Бога ми єдині. Ми – УКРАЇНЦІ.

Капелан Іван Гуня. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/0xJPMcnjui4

Олегу боляче бачити в кровних українцях залишки рабської психології – О. Володарський

Українське національне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації. Існує безліч різних теорій і оцінок сутності українського національного відродження, як політичного, соціального, національно-визвольного руху. Український національний рух зародився на території Російської імперії у колах козацької старшини, під впливом історичних процесів у Європі кінця XVIII ст. Великодержавна політика царського самодержавства призвела до піднесення українського національного руху в Росії в середині XIX століття — на початку XX ст. він остаточно перейшов у свою політичну стадію і характеризувався активною боротьбою українців за свої як культурні, так і політичні права. З виникненням українських партій, розв’язання національного питання в Росії пов’язується з вирішенням глобальних політичних проблем: ліквідація самодержавства, встановлення парламентаризму, надання демократичних свобод.

Відокремлення українців із християнського загалу Речі Посполитої відбувалося на ґрунті української етнічної ідентичності в ході: піднесення ролі міст як інтелектуальних центрів; пошуків релігійного порозуміння між православними і католицькими конфесіями; поширення протестантського руху і реформаційного вільнодумства в умовах утисків як на Заході, так і на Сході Європи; розвитку православних церковних братств і відповідної шкільної освіти; загострення боротьби православної церкви з католицькою; боротьби козацтва за своє самоутвердження та виникнення союзу козацтва з православною церквою. Могутній поштовх процесам самоідентифікації українських вищих прошарків суспільства з українською людністю, з українською територією та з українськими релігійними цінностями був даний національною революцією 1648-1676. Однак, після прийняття Гетьманщиною протекції московського царя ці процеси поступово почали згасати. Козацька еліта віддавала перевагу не стільки політичній чи етнорелігійній ідентичності, скільки становій, добиваючись урівнення себе в правах з російським дворянством.

Поштовхом до відродження української національної ідентичності стали загальноєвропейські історичні зміни 18 ст. Вони збудили в української еліти потребу знайти свою «українську правду». І хоча цей пошук спочатку підпорядковувався передусім становим інтересам української козацької старшини, однак створення українською елітою власного історичного міфу (найвиразніше представленого в анонімній «Історії Русів») та консолідація навколо ідей республіканізму дали їй можливість вийти за межі корпоративних інтересів і закласти наріжні камені в процес формування модерної української нації.

Політик, депутат Олег Сиротюк. Познайомившись з Олегом, одразу згадав як бачив його в одному з політичних ток-шоу. І сам здивувався тому, що пам’ятаю той ефір п’ятнадцятирічної давності. Тоді Олег вийшов в студію і почав говорити. Спокійно, впевнено, усвідомлено. Перша революція. Вогонь в очах та віра у зміни на краще. І тут почалася дискусія. Його опоненти ще не вміли говорити і слухати про УКРАЇНУ. В них її ще не було.

Олег тоді не зламався під цим тиском. Йому кортіло докричатися до них, та в якийсь момент він усвідомив, що це марні спроби. Просто вони говорили про різні країни. У тогочасних провладних організмів не було усвідомлення України, для них країна залишалася лише територією, підконтрольною їх політичній волі, а держава продовжувала бути засобом управління цією територією, її ресурсами та населенням. А він з молоком матері увібрав в себе іншу Україну — спадщину предків та Батьківщину нащадків, вільну, квітучу, незламну, сильну своїм більш ніж тисячолітнім прагненням ВОЛІ. Про що говорити, коли одні виросли під портретами вождів, плекаючи партійний білет, а інших з дитинства оточували ікони, а в домашній бібліотеці були Шевченко, Франко, Джек Лондон і Дюма?!

Почувши це тоді, я сам не зрозумів, що ж мене так зачепило. А зараз, коли минуло 15 років життя, 5 років війни і більше 100 «Сповідей», я зустрів Олега і нарешті усвідомив те, що для нього було очевидним ще багато років тому.

Як багато нашій Нації було потрібно втратити, аби усвідомити несумісність двох світоглядів — малоросійського і УКРАЇНСЬКОГО. Ми не розуміли всього жаху прірви між нами. Коли людина не розуміє, чому до нього не говорять українською, а його опоненти не бачать нічого, окрім «одін-народ-дєди-воєвалі».

Тоді, 15 років тому, в Україна не було України. Ми жили НА УКРАІНЄ. А зараз, завдяки болю війни, ми нарешті ВДОМА. Це усвідомлення було для мене наче удар блискавки, від якого я намагався оговтатися за філіжанкою запашної тернопільської кави.

Саме тому ця «Сповідь» вийшла дуже не простою. Складний співрозмовник. Політик. Діалог нагадує гру в шахи, коли уважно обмірковуєш кожен словесний хід. Та коли я дивився в очі цій людині, я побачив в нього в очах відголоски того давнього болю. Він УКРАЇНЕЦЬ, ВОЛЯ — його суть. Саме тому йому так боляче бачити в рідних, кровних українцях залишки рабської психології, котрі не вдалося змити кров’ю війни. Як же різко та контрастно відчувається різниця між монолітом ідеології українства та хаосом сепаратистів і колабораціоністів.

І згадуючи той давній ефір я розумію, що сьогодні вже ніхто не наважиться на неповагу до України та українства. Ми змінилися. Але змінилися зовсім недавно. Саме тому нам так важливо сьогодні слухати і чути тих, хто був народжений та вихований українцем, хто жив Україною задовго до того, як кров, пролита нашими воїнами, промила очі і мізки багатьом з нас.

Мене вразило усвідомлення того, скільки років він рухався проти московитської течії. Спокійно, виважено, зосереджено, не даючи бурхливому потоку проросійсько налаштованої юрби збити його з обраного курсу.

Зізнаюся, я не люблю політиків. Не люблю тому, що з часом політиканство стає їх суттю, вимиваючи все те, що варте поваги. Та Олег, попри тривалу політичну кар’єру, зумів не підхопити цей вірус. Його суттю залишилося українство. І я вдячний Богу за те, що ми нарешті в Україні, в якій такі люди завжди будуть почуті.

Олег Сиротюк. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/ujQ0Q5wDBhU

Отець Микола (в миру — Квич Микола Михайлович, 27 листопада 1971) — український священик, ієрей Української греко-католицької церкви (УГКЦ), головний військовий капелан Кримського Екзархату (з 13 лютого 2014), головний військовий капелан Одесько-Кримського Екзархату (до 13 лютого 2014). 15 березня 2014 року під час українсько-російського конфлікту в АР Крим отця Миколу Квича було викрадено безпосередньо з церкви парафії Успіння Пресвятої Богородиці Севастополя та вивезено у невідомому напрямку. Про це повідомив заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ отець Любомир Яворський. Того ж дня ввечері священика відпустили «правоохоронні органи Криму». Проти нього було складено протокол про адміністративне порушення та висунуто підозру в організації провокацій.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Микола Квич. Священик УГКЦ, капелан, священик храму Архистратига Михаїла (м. Тернопіль).

…Звуки вальсу… бал офіцерів, блиск очей та засліплюючи білизна суконь прекрасних панянок, котрим судилося чекати повернення своїх обранців на березі… Лунає музика, зала сяє міріадами вогнів, і ніби саме повітря сповнене щастям та сміхом. Такі безтурботні в цей вечір, вони ще не підозрюють, що невдовзі їм доведеться вбивати та вмирати заради Батьківщини…

Описувати складний шлях Миколи Квича не має потреби. Це була випадкова, проте щаслива зустріч. Павло Сливка, герой одного з попередніх випусків «Сповіді», дізнавшись, що нам на той час ще не вдалося зняти програму з жодним з капеланів УГКЦ запропонував нам запросити до «Сповіді» отця Миколу.

Виважений та мудрий всередині, ззовні отець Микола здавався спокійним та небагатослівним. Він говорив з Богом всередині себе. Я це бачив. Відчував. Геометрія Бога. Коли священик все, сказане ним, вимірює по відношенню до абсолютно іншого виміру, котрий ми часто не в змозі усвідомити.

Він не судить та не засуджує. Не стає ні на чий бік. Його дух не той, що раптово вибухає полум’ям, а той, чиє полум’я палає рівно, незважаючи на будь-які негаразди. Це мудрість. Не та, котру черпаєш із прочитаного та почутого, а та, котра з’являється в людині після усвідомлення отриманих знань.

Згадую отця Миколу, а мені лунає морем. Чорним морем, котре ласкаво омиває береги нашого Криму. А на просторах вечірнього Києва вже панує осінь…

В такі моменти душа прагне кохати. Істинно та ніжно. Із захватом та вірою в диво. Прагне видихнути весь той біль, котрий розриває її всі роки війни. Прагне миру в такій втомленій болем Україні. Душа прагне ЖИТИ. Жити так, щоб твої діти, онуки та правнуки, посміхаючись морському бризу в українському Криму, знали про біль своєї Неньки-Батьківщини лише зі сторінок підручників історії…

Він не зрадив і не промовчав. Капелан Микола Квич. Він поїхав із Криму. Я бачив в його очах море. Він тужить за ним. Ми повернемося туди. Вигреземо. Відмолимо. Відстоїмо свою землю. Крим – це Україна. Я бачив це у Ваших очах, отче.

Микола Квич. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/P6RawZxlAWA

Ми говорили про янголів, а Надія дивилася на мене з подивом і не могла зрозуміти, звідки ж я їх знаю – Олег Володарський

По-перше, ангели могутні. Нехай вас не вводять в оману всі ці голенькі херувимчики, якими епоха бароко заселила нашу уяву. У Писанні перше, що завжди говорить людині ангел, коли з’являється їй, – «Не бійся!» А що сказали б херувимчики з голими сідничками? Напевно, щось на кшталт: «підв’яжи мені підгузник». Але згідно з давньою традицією, ангели вселяють благоговіння. Рільке каже, що ангел лякає. У чому ж їх могутність? Сутність ангелів – у розумінні. Їх помисли глибокі. Розуміння – їх спеціальність. Згідно Аквінату та іншим вчителям, ангели інтуїтивно осягають первинні думки, що лежать в основі всіх наших інших помислів. Їм не потрібно вчитися проникати в суть речей. Вони не потребують доказів, аргументів і експериментів. Вони схоплюють все інтуїтивно і миттєво. По частині інтуїції їм немає рівних. У цьому вони можуть бути нам помічниками. Ось чому ангелів і творців з’єднують настільки глибокі дружні узи. Споглядаючи дивовижні, незвичайні зображення ангелів, подаровані нам художниками, ми маємо справу не просто з благодатною темою для живопису, але і з тим, що відбувається між ангелами і художниками. Ангели йдуть дорогами інтуїції. Ангели пов’язані особливими відносинами і з пророками – а сьогодні пророки нам необхідні. Пророки потрібні громадянському суспільству в кожній професії, в кожному поколінні. Нам потрібні молоді пророки і пророки старі. «Чим займаються пророки? – Запитує ребе Гешеле. – Пророки втручаються». Якщо ми хочемо, щоб людство звернуло з того шляху, по якому воно йде зараз, нам не обійтися без пророків, – ангели ж, згідно Аквінату, мають найбезпосередніше відношення до пророцтва. До того ж ангели мають виняткову силу волі. Аквінат говорить: «Їх воля за своєю природою наповнена любов’ю». Ангели не схильні вдаватися до відірваного міркування; їхня доля – любов і розуміння. Їхнє розуміння просякнуте любов’ю. Їхні знання – це знання серця. Це мудрість, а не просто знання. Отже, ми ясно бачимо, що у сферах своєї «спеціалізації» – у розумінні, пізнанні, любові, співчутті і пророцтві – ангели можуть багато чому навчити нас. Їх завдання непрості. У них є серйозні космічні обов’язки, пов’язані з мудрістю і знанням. Одне з таких завдань – прославлення. Де прославлення, там і ангели. На мою думку, відсутність ангелів пов’язана з тим, що я б назвав «кризою прославлення у західній цивілізації». Вони повернуться, як тільки ми знову навчимося прославляти. Хільдегарда Бінгенська та Тома Аквінський вчать, що диявол відрізняється від ангелів відмовою підносити хвалу. Як багато в нашій культурі останніх століть було пов’язано з відмовою хвалити! Що є хвала, як не радісний і побожний хор голосів? Ми позбавлені хвали тому, що наш світ – світ, подібний машині або клітці, – забрав у нас благоговіння і радість. Пробуджуючи в нас благоговійний страх і подив, нова космологія тим самим воскрешає хвалу. Вивчати ангелів – значить проливати світло на нашу власну природу, особливо на ті її аспекти, що придушуються нашою секуляризованою цивілізацією, секуляризованою освітньою системою і навіть нашою секуляризованою релігійністю. Під секуляризацією я маю на увазі все, що виганяє священне тремтіння з світобудови.

Джерело: https://credo.pro/2015/10/39255

Надія Гута, митець, художниця.

Далеко від метушні великого міста, на узбережжі осяяного сонячним промінням Азовського моря, серед реліктового лісу, сповненого ароматами хвої, мені згадався мій янгол. Добрий та мрійливий, котрий з малих років вчив мене розмовляти з ним про все, що в мене на думці та на серці.

У мого вітчима був будиночок на краю лісу в Пущі Водиці. І, коли ми на вихідні приїжджали туди всією родиною, я зажди біг до лісу, блукав стежками та мріяв. Мріяти і уявляти майбутнє. Бажати чогось більшого та таємничого. Я і зараз подумки часто повертаюся на ті стежки, згадуючи себе маленького. І янгола… котрий не розповів мені про те, як боляче буває, коли твою розкриту настіж душу світ не розуміє та не приймає. Не стільки світ, скільки оточуючі, котрі і являють собою весь твій світ в тому віці. Мій янгол завжди був добрим і по-родинному домашнім. Він любив спостерігати як я захоплююся читанням. Від нього пахло сніжним Джеком Лондоном і таємничим Стефаном Цвейгом. Він обожнював Бічер-Стоу і Паустовського. Та найбільше він сміявся, коли я втрачав зв’язок з реальністю, занурюючись в романи Дюма.

Мій янгол дивовижний мистецтвознавець. Поціновувач людських переживань. Це зараз, озираючись назад, я бачу, що все прочитане та пережите мною симетричне. А тоді він мовчки сидів і посміхався. Він давав мені рости. Я поглинав мудрість випробувань, котрі прийшли несподівано…

Прийшли і запитали: «Що є Бог?» І я розгубився. Не зумів миттєво зрозуміти, що весь цей час проходив школу усвідомлення надважливих процесів. Мій Янгол вивів мене з непроглядної темряви та одвічної плутанини лісових стежок на велику дорогу, котра веде до Храму, в якому живе Господь, дарує милість Матір Божа, а Ісус нагороджує терпінням та молитвою.

Мій янгол і зараз поруч зі мною. Його суть, його образ і досі ведуть мене цією дорогою до Бога. Він осяює мою свідомість. Не дає мені впасти. Він вітерцем грається із жалюзі і кидає в обличчя бризки сонячних променів. Він насичує ранок ароматом кави і нагадує мені про дитинство смаком домашнього молока. Він поруч. Ми поєдналися. Стали одним цілим. Він мій вчитель. І краплинки маючої під іконами свічки нагадують мені про нього. Він постійно говорить до мене. Допомагає не поспішати. Думати. Усвідомлювати себе і світ. Коли я вчиняю правильно, він посміхається, наче дитина, повертаючи мене в таке тепле та затишне дитинство.

Маленький янгол Надія сиділа біля мене в затишному кафе. Ми тільки-но приїхали в цей неймовірний край, і мені кортіло відчути душу Тернопільщини. Для мене найвищим знаменням правильності того, що відбувається, є несподіване повернення в дитинство.

Тендітний янгол розклала листівки із зображеннями українських янголят. У неї їх надзвичайно багато. І від листівок, і від посмішки їх авторки лине неймовірне тепло. Вона посміхалася щиро і трохи беззахисно. Коли людина, котра вихована в молитві та Господі, бачить таку віру в світло, вона замовкає. Мені ціною неймовірних зусиль вдалося зберегти одного свого янгола. Не відійти від нього, не втратити, не занапастити душу, котру він так складно вивів на шлях до Господа. А тут цілий світ янголів. Яскравих. Веселих. Надзвичайних.

Ми говорили про янголів, а Надія дивилася на мене з подивом і не могла зрозуміти, звідки ж я їх знаю. Не розуміла, що світ янголів живе в моїй душі вже п’ятдесят років. Я в нього вірую. Без цієї віри мене давно вже не було. І я неймовірно вдячний, що Надія бачить в своїй душі цих вісників Небесного Щастя і щедро ділиться ними зі світом.

Як же це важливо – знати про те, що цей світ добра існує. Як необхідно, щоб в душах наших дітей була віра в диво. Щоб твій маленький синок підійшов до ікони Матері Божої і посміхнувся янголам і Богу. Дітям потрібно дихати добром. Засинаючи під теплою барвистою ковдрою слухати про янголів, котрі завжди поруч. Він веде тебе до Бога, а потім завмирає в тиші Храму і пишається тобою. Тільки не обертайся. Він завжди поруч, для нього найбільше надбання – твоя любов до Отця Небесного. Це його завдання. Зробити тебе тобою. Справжнім. Щирим. І покаянним.

Маленькі картинки янголів. В воюючій країні. Від тендітної та глибоко віруючої українки. І скільки ж в них добра, ніжності та радості!

…Маленька дівчинка в своїй кімнаті замість домашніх завдань старанно вимальовує янгола. Янгола, котрий захищає її батька на війні. Вона знає чому плаче мама і чому бабуся постійно мовчить. Таткові потрібен янгол. Таткові не має бути холодно і самотньо. Маленька дивиться у вікно і мріє про якомога скоріше повернення батька…

Намалюйте дітям тих, хто пішов на війну, Янгола. Намалюйте всім дітям землі Янголят. Разом з ними прийде мир. Тонкий світ живе поруч із нами. Необхідно його почути. Відчути. Побачити. Це надзвичайно важливо! Дякую за Янголів. Це те, чого так не вистачає в найтяжчі моменти життя.

Багатоголосий хор. Хор мира, любові і віри. Взявшись за руки і звернувшись в молитві до Бога ми будемо вражені тим, що наші Янголи, корті полишили нас, моляться разом з нами. Це незрівнянні відчуття. Відчуття щастя, свободи, майбутнього.

Надія Гута. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/NiFJTi8SlhU

Генетика родини капелана Володимира Топоровського рясно оповиті історичним болем свого народу – Олег Володарський

 Матінко Божа Зарваницька, молюся за українських матерів, скромних і доброї вдачі, яких приводить до Христової Церкви і місць Твого об’явлення незламна віра, де вони прагнуть почути Живе, Вічне Слово, вносячи свою лепту не так грошима, як неустанною молитвою і працею на Твою честь, Мати Небесна, й на славу Отця, і Сина, і Святого Духа. Пресвята Богородице, потіш жертовні серця матерів словами розради, вимоли для них Божу допомогу й захист для їхніх родин. Розвесели їх ангельським церковним співом та даруй Твоє благословення на краще майбутнє їхніх дітей та онуків. Адже міцніє Христова віра в неньці Україні завдяки нашим милим матерям, котрі, як жінки-мироносиці, невтомно йдуть своєю хресною дорогою за Ісусом, тримаючи міцно діточок за ручки, навчаючи їх Божого Слова, співу та молитвам до Святої Родини. А в час переходу до Отця прийми їхні страждальні душі, як білі лілеї, в Твої ніжні Материнські обійми і провадь під Своєю опікою до Вічного і Щасливого Життя в небі. Амінь!

Заповіт Блаженнішого Патріаха Йосифа Сліпого

Моїм Духовним Дітям, Владикам, Священикам, Монахам і Монахиням і всім Вірним Української Католицької Церкви Мир у Господі й архієрейське благословення! «Ще трохи, і світ мене вже не побачить» /Ів. 14, 19/, «Ще трохи, і ви не побачите мене вже...» /Ів. 16, 16/, бо «надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас...» /Ів. 16, 25/. Залишаючи цей світ і «сидячи на санях», як говорили наші предки, після дев’ядесятикількалітнього життя молюся за вас, моє Духовне стадо, і за весь Український народ, якого я є сином і якому я намагався ввесь свій вік служити, словами прощальної Архієрейської молитви Господа Нашого Ісуса Христа. Він бо для нас усіх і для всього світу є «путь, істина і живот» /Ів. 14, 6/. І тому, переставляючись у світ вічности, благаю Отця Небесного, щоби Він прославив Сина свого у вас, аби ви спізнали Його, «Єдиного, Істинного Бога» і Ним «посланого — Ісуса Христа» /Ів. 17, 3/, і щоби Він дав вам «Утішителя, який буде з вами повік, Духа Істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте, бо перебуває Він з вами і буде у вас». /Ів. 14, 16-17/. Разом із цією молитвою, прощаючись зі світом і всіма вами, Дорогі мої духовні діти, так, як велить нам наша свята прадідівська християнська віра, залишаю вам свій Батьківський і Пастирський Заповіт! «... Щоб ви не зневірилися...» /Ів. 16, 1/ і «Хай не тривожиться серце ваше. Віруйте в Бога!...» /Ів. 14, 1/. І головне заповідаю вам: «Щоб ви любили один одного...» /Ів. 15, 12, 17/ любов’ю, над яку більшої немає, що готова й життя своє віддати за друзів своїх..." /пор. Ів. 15, 13/. + + + + + + + + + Оця любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таємничим Тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської християнської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними та матеріяльними скарбами вселюдського значення, визначали мій життєвий працелюбний шлях, моє думання та мою працю, на волі й у неволі. Упродовж цілого свого життя був я, і таким відходжу з цього світу, в’язнем Христа!

Священик, капелан, адміністратор парафіяльної церкви Пресвятої Трійці отець Володимир Топоровський.

На під’їзді до Марійського духовного центру «Зарваниця» стоїть велична стародавня церква Пресвятої Трійці в якій зберігається священний образ, ікона Матері Божої Зарваницької… Старовинний храм. Благословення та благодать лунає в повітрі.

Капелан Володимир Топоровський сидів у затінку біля храму, а навколо нього бавилися дітлахи. Я довго не наважувався порушити цю ідилію, таким теплом та любов’ю була сповнена ця картинка.

Він душею обіймав своїх українських малюків і уважно слухав про програму «Сповідь». Наважувався, усвідомлюючи, наскільки важливо відкрити душу і говорити душею. Священик, котрий живе на війні. Після літньої спеки прохолода храму сприймається з неймовірною насолодою.

Ми пройшли до ікони Матері Божої Зарваницької. Святиня. Та святиня, до якої моя душа прагне після відвідин Гуцульщини. Підійшов до ікони, вклонився їй і почав молитися. Піднявшись з колін приклався до ікони. Складно передати ці відчуття – тепло, любов, покута, тиша і біль від невідповідності омріяного і реального.

Незгода з війною, смертями, кров’ю, байдужістю… Ти наодинці з Господом. Ти не озираєшся на тих, хто опинився поруч, не думаєш ні про що окрім святого образу Богоматері, котра дивиться на тебе з ікони. Захисти. Помилуй. Прости мене грішного. Позаду тебе прірва страстей, емоцій, почуттів. Попереду – найвища любов до того, що даровано Небом.

В нашій генетиці та культурі є слово, котрим нарекли людину, яка, присвятила своє життя Україні. Людину, для котрої отримана влада та можливості не привілеї, а обов’язок робити ще більше для своєї Нації. Це слово «ЕТНАРХ». Етнарх – це людина, котра дихає та живе Україною. Котра віддана їй. Беззастережно. Це найвищий прояв націоналізму – через любов до своєї Батьківщини любити весь світ. Ось чому нас на чужині, за океаном називають Боженьки. Ось чому Госпідко, ніжно розбудивши нас легким дотиком осіннього вітру, відчиняє перед нами Біблію і Молитву і, наче люблячий та ніжний батько, спостерігає за нашими зусиллям.

Ось чому наша кров, котра ллється рікою останні тисячу років не буде винищена ніколи. Ми насищаємо себе смертю та життям. Ми народжуємося та помираємо. Ми дихаємо. Дихаємо нашою землею. Ось чому Він відділив нас від територій, поневолених слугами Сатани. Ось чому до нас більше не долинає запах Бахчисарая і Сімеїза.

Він береже свій народ. Ми неспроможні усвідомити всю глибину та мудрість Божого випробування. Ми втрачаємо віру в себе. А вона там, на самому верху жовто-синього прапору, піднятого на згадку про загиблого Воїна.

Злий гібридно-інформаційний морок лукавого, помножений нашими сумнівами, скидає нас у безодню. Ховає заживо. Танець на могилах загиблих під супровід оркестру фарисеїв та манкуртів продовжується. Ми чекаємо на реформи та економічне диво, шукаємо гроші, знаходимо і, давлячись від жадібності, намагаємося проковтнути якомога більше, навчаючи власним прикладом своїх дітей та онуків. Ми розучилися жертвувати собою. Розучилися говорити з Богом.

У капелана Володимира Топоровського генетика та історія його родини рясно оповиті історичним болем нашого народу. Його кров пам’ятає найстрашніші часи нашої нації. Це в його жилах. Безумовно. Назавжди. Мене вразила ця людина, котра попри всі біди та негаразди всією душею, неймовірно ніжно та щиро любить увесь світ. Любить Бога.

Ми говорили, а мені не хотілося, щоб ця «Сповідь» завершувалася. Туга за цим діалогом обвивала душу раніше ніж він встиг завершитися. І стільки доброти було в кожному слові цього УКРАЇНЦЯ. «Люби свою Батьківщину! – світилося в його очах, – Люби все, що бачиш і що відчуваєш».

Ми з теплом прощалися з отцем Володимиром. Навіть війна не змінила душу цього капелана. Ми сповідалися в любові до своєї рідної України. На очах у Нації і Бога. Перед іконою Матері Божої Зарваницької.

Отець Володимир Топоровський. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/QfFi3WbP234