Олегу боляче бачити в кровних українцях залишки рабської психології – О. Володарський

 

Українське національне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації. Існує безліч різних теорій і оцінок сутності українського національного відродження, як політичного, соціального, національно-визвольного руху. Український національний рух зародився на території Російської імперії у колах козацької старшини, під впливом історичних процесів у Європі кінця XVIII ст. Великодержавна політика царського самодержавства призвела до піднесення українського національного руху в Росії в середині XIX століття — на початку XX ст. він остаточно перейшов у свою політичну стадію і характеризувався активною боротьбою українців за свої як культурні, так і політичні права. З виникненням українських партій, розв’язання національного питання в Росії пов’язується з вирішенням глобальних політичних проблем: ліквідація самодержавства, встановлення парламентаризму, надання демократичних свобод.

Відокремлення українців із християнського загалу Речі Посполитої відбувалося на ґрунті української етнічної ідентичності в ході: піднесення ролі міст як інтелектуальних центрів; пошуків релігійного порозуміння між православними і католицькими конфесіями; поширення протестантського руху і реформаційного вільнодумства в умовах утисків як на Заході, так і на Сході Європи; розвитку православних церковних братств і відповідної шкільної освіти; загострення боротьби православної церкви з католицькою; боротьби козацтва за своє самоутвердження та виникнення союзу козацтва з православною церквою. Могутній поштовх процесам самоідентифікації українських вищих прошарків суспільства з українською людністю, з українською територією та з українськими релігійними цінностями був даний національною революцією 1648-1676. Однак, після прийняття Гетьманщиною протекції московського царя ці процеси поступово почали згасати. Козацька еліта віддавала перевагу не стільки політичній чи етнорелігійній ідентичності, скільки становій, добиваючись урівнення себе в правах з російським дворянством.

Поштовхом до відродження української національної ідентичності стали загальноєвропейські історичні зміни 18 ст. Вони збудили в української еліти потребу знайти свою «українську правду». І хоча цей пошук спочатку підпорядковувався передусім становим інтересам української козацької старшини, однак створення українською елітою власного історичного міфу (найвиразніше представленого в анонімній «Історії Русів») та консолідація навколо ідей республіканізму дали їй можливість вийти за межі корпоративних інтересів і закласти наріжні камені в процес формування модерної української нації.

 

Політик, депутат Олег Сиротюк. Познайомившись з Олегом, одразу згадав як бачив його в одному з політичних ток-шоу. І сам здивувався тому, що пам’ятаю той ефір п’ятнадцятирічної давності. Тоді Олег вийшов в студію і почав говорити. Спокійно, впевнено, усвідомлено. Перша революція. Вогонь в очах та віра у зміни на краще. І тут почалася дискусія. Його опоненти ще не вміли говорити і слухати про УКРАЇНУ. В них її ще не було.

 

Олег тоді не зламався під цим тиском. Йому кортіло докричатися до них, та в якийсь момент він усвідомив, що це марні спроби. Просто вони говорили про різні країни. У тогочасних провладних організмів не було усвідомлення України, для них країна залишалася лише територією, підконтрольною їх політичній волі, а держава продовжувала бути засобом управління цією територією, її ресурсами та населенням. А він з молоком матері увібрав в себе іншу Україну — спадщину предків та Батьківщину нащадків, вільну, квітучу, незламну, сильну своїм більш ніж тисячолітнім прагненням ВОЛІ. Про що говорити, коли одні виросли під портретами вождів, плекаючи партійний білет, а інших з дитинства оточували ікони, а в домашній бібліотеці були Шевченко, Франко, Джек Лондон і Дюма?!

 

Почувши це тоді, я сам не зрозумів, що ж мене так зачепило. А зараз, коли минуло 15 років життя, 5 років війни і більше 100 «Сповідей», я зустрів Олега і нарешті усвідомив те, що для нього було очевидним ще багато років тому.

Як багато нашій Нації було потрібно втратити, аби усвідомити несумісність двох світоглядів — малоросійського і УКРАЇНСЬКОГО. Ми не розуміли всього жаху прірви між нами. Коли людина не розуміє, чому до нього не говорять українською, а його опоненти не бачать нічого, окрім «одін-народ-дєди-воєвалі».

 

Тоді, 15 років тому, в Україна не було України. Ми жили НА УКРАІНЄ. А зараз, завдяки болю війни, ми нарешті ВДОМА. Це усвідомлення було для мене наче удар блискавки, від якого я намагався оговтатися за філіжанкою запашної тернопільської кави.

 

Саме тому ця «Сповідь» вийшла дуже не простою. Складний співрозмовник. Політик. Діалог нагадує гру в шахи, коли уважно обмірковуєш кожен словесний хід. Та коли я дивився в очі цій людині, я побачив в нього в очах відголоски того давнього болю. Він УКРАЇНЕЦЬ, ВОЛЯ — його суть. Саме тому йому так боляче бачити в рідних, кровних українцях залишки рабської психології, котрі не вдалося змити кров’ю війни. Як же різко та контрастно відчувається різниця між монолітом ідеології українства та хаосом сепаратистів і колабораціоністів.

 

І згадуючи той давній ефір я розумію, що сьогодні вже ніхто не наважиться на неповагу до України та українства. Ми змінилися. Але змінилися зовсім недавно. Саме тому нам так важливо сьогодні слухати і чути тих, хто був народжений та вихований українцем, хто жив Україною задовго до того, як кров, пролита нашими воїнами, промила очі і мізки багатьом з нас.

 

Мене вразило усвідомлення того, скільки років він рухався проти московитської течії. Спокійно, виважено, зосереджено, не даючи бурхливому потоку проросійсько налаштованої юрби збити його з обраного курсу.

 

Зізнаюся, я не люблю політиків. Не люблю тому, що з часом політиканство стає їх суттю, вимиваючи все те, що варте поваги. Та Олег, попри тривалу політичну кар’єру, зумів не підхопити цей вірус. Його суттю залишилося українство. І я вдячний Богу за те, що ми нарешті в Україні, в якій такі люди завжди будуть почуті.

Олег Сиротюк. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/ujQ0Q5wDBhU

Олександр Максимович пройшов значний та тернистий шлях, у нього неймовірна кількість граней – Олег Володарський

Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі і не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притульне, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілася, — прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозліталися хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають вже по-іншому.

Ліна КОСТЕНКО, «Записки українського самашедшого»

 

Олександр Максимович Сич, голова Івано-Франківської обласної ради. Цей українець пройшов значний та тернистий шлях до здійснення своєї мрії. У нього неймовірна кількість граней. Проте найфундаментальніша та найбільш резонуюча – він ЛЮДИНА. Людина, котра мислить, відчуває, пише. Громадянин своєї країни, котрий свідомо осмислює історію, культуру та генетику своєї Нації.

 

Природжений політик, під час «Сповіді» він відкинув дипломатію і йому стало сили чесно розповісти про те, що бентежить його розум, душу та серце.

 

«Сповідь». Покута. Коли ти втрачаєш згоду із самим собою. Непокоїшся. Навіть інколи соромишся. А потім тобі стає настільки важливо бути абсолютно чесним та щирим, що ти забуваєш про камери та про тисячі глядачів, котрі дивитимуться твою «Сповідь».

 

Олександр Максимович розпочав програму як досвідчений, обережний, виважений політик, проте раптом зупинився, на мить замислився і все ж таки зумів відкрити нам людину, Олександра Сича.

Є люди, з котрими «смачно» думати і «апетитно» вести навіть найскладніші діалоги. А в нас вони надзвичайно важкі.

Нас тисячі років позбавляли можливості усвідомлювати свою генетичну спадщину. Замість того, щоб, вивчаючи минуле, будувати майбутнє, кращі з нас віками змушені були вмирати та вбивати, аби не втратити хоча б сьогодення.

В прогресивних світових спільнотах з цього приводу працюють цілі інституції, котрі культивують генетичну пам’ять, формують ставлення до тих чи інших історичних фактів, опікуються культурологічною спадщиною, зберігають традиції. Все це надскладні процеси, хід яких не має зупинятися ані на мить.

 

І чим більше людина, патріот присвячує себе своїй державі, тим більше він починає замислюватися над несправедливістю історичних процесів. Проте найбільшим лихом для нас усіх продовжує бути ВІЙНА.

Я не знаю, як і про що думають інші. Мабуть нікому, окрім Всевишнього, не дано про це знати. Але я щиро переконаний, що турбуючись про долю своєї країни, переживаючи її біль як свій власний, людина несе в собі МИР.

 

Він щиро посміхається усім. Він захоплюється своєю Батьківщиною. Він знає та усвідомлює завіти дідів-прадідів. А ще… він мріє зробити щось важливе для своєї країни, залишити щось після себе. Та не для того, щоб його любили та дякували йому, а лише тому, що мріє хоч якось віддячити своїй Україні, котра подарувала йому все, що він має, усе, що він любить і чим дорожить.

 

Багато часу минуло після зйомок «Сповіді» з Олександром Максимовичем, а я подумки часто продовжую наш діалог. Безліч запитань, котрі лунають в голові. Непростих, гострих запитань. На теми, спілкування, на які нам так не вистачає. Це загальнонаціональний інтелект. Громадянський. Суспільний.

Для того, щоб докопатися до нашої до нашої справжньої історії та генетики потрібно зрізати величезний пласт хворобливого комуністичного антиукраїнського середовища. Це болісний процес. Нас ще довго буде лихоманити від нього. І це не дивно, адже більше ста років країною намагаються керувати внуки та правнуки вихованців мавзолейної мумії.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Олександр Сич

https://youtu.be/g2bvv5fiXSw

Поки наша влада займається уйнею...стогне,шукає допомогу за кордоном, цей нездара виловлює сепаратистів і ставить їх на місце. Зробити його головнокомандувачем ЗСУ і на завтра загарбників в Криму не буде...
"Протівний " їх в море спихне.... Чого так сумно?
http://blog.i.ua/community/3062/1372334/

24 грудня минає 76 років від дня народження багатолітнього в’язня сумління, громадського діяча, політика, Героя України В’ячеслава Чорновола, який 25 березня 1999 року загинув у дорожньо-транспортній пригоді за нез’ясованих обставин. Ті, хто знав Чорновола, наголошують, що політика такого рівня нині бракує Україні. 
В’ячеслав Чорновіл завжди до існуючої влади був в опозиції, як у радянські часи, так і у роки вже незалежної України. Він бачив Україну іншою державою, з іншою владою і вірив у національну ідею України, яка піде демократичним шляхом, а не ступить на шлях зубожіння посеред Європи, політичного терору та репресій.

Сучасний політик це дуже хитра й безпринципна особа й слід добре знати їх повадки й правила гри, щоб розуміти чого добиваються ці особи. Викладу свою логіку як я визначаю істинні цілі й мету політиків на простому прикладі простого парня з народу, ярого опозиціонера, типового представника світу політиків Педра Попрошенка:

1. У цього політика (як у більшості теперішніх політиків) слова коли потрібно завжди розійдуться з справами, якщо політик щось обіцяє то це нічого не означає. Перестаньте вірити сказаному політиком! Справжніми є наступні факти: убили - або бізнес робить успішно, сидить - або чиновник високий, все решта 100% облуда.

2. Коли політик затягує час й говорить про консультації й перемовини то це значить що він торгується за більш ласий шмат або якісь собі преференції. Педро місяць тягнув з призначенням на пост міністра, виторговував собі щось значиме, скоро почуємо про якусь дуже корисну для бізнесу покупку рошеном.

3. Всі скандали й конфлікти в політиці як правило організовуються й мають якусь мету, в політиці не буває нічого випадково, як правило шукайте користь тих хто при владі. Дуже мене здивував факт як дбайливо ПРасти страхували й виводили Педру на міністра, чого тільки вартий за два дні на посаді залагоджений Педром Жахливий Сирний скандал де навіть Геолух Кровосісь не впорався (насправді пристарілого використовують для прокачки потрібних й як буфер на майбутнє). Скандал насправді був влаштований для його успішного вирішення в подальшому міністром Педрою, а Педро вже тоді знав що піде на міністра бо давно працює на ПРастів козачок, тільки хотів собі підготувати  красивий прихід, президентське крісло гріє душу напевно й ПРастам потрібен свій чоловік й своя опозиція, щоб як аналог попередник полум'яний опозиціонер ющ прикрив бандитські зади надійно й дозволив коритом державним користуватись надалі. 

http://news.dt.ua/ECONOMICS/glava_derzhvetfitosluzhbi_porivnyav_diyi_rosiyi_v_sirniy_viyni_z_groyu_v_naperstki-98934.html 

http://news.bigmir.net/business/529831-Sirna-viina-Onishenko-vidminiv-domovlenosti-z-Prisyajnukom-cherez-zayavi-Azarova-i-Grishenka 

4. Любі зміни й ініціативи зараз владний політик робить заради наживи, шукайте наживу й користь в усіх діях політиків, не вірте в те що хоч щось зроблять для людей чи на користь державі, на вірте в теперішню владу, любі реформи нафтогазу, скандали, договора, ЧФ, уран, Євро, закупки ... це все їх особиста користь або бізнес по сучасному розумінню. Сформовано державний механізм по обдиранню народу, якими тільки завгодно методами й на всіх рівнях, щоб зупинити державний механізм обдирання людей потрібно не менше 3 років, щоб запустити державний механізм на користь людям ще стільки ж, але ніякий бізнесмен від влади не буде наводити порядок й руйнувати механізм, що дає у власну кишеню надприбутки, десятирічні проекти не вигідні ніякому бізнесу в Україні, тому забудьте політиків бізнесменів, не ведіться на їх обіцянки покращень, це розвод. Педро це наступний ющ тільки, ще більш жадібний до грошей та влади.

Раз вже як приклад типового сучасного політика я взяв Педра Попрошенка то як типовий політик він напевно обманув багато людей, хто довіряв цьому політику скиньте камінь з грудей, визнайте чесно свою помилку або підтримайте Педра в голосуванні, також з радістю чекаю на опонентів. 

* Часто зараз зустрічаю дивну ситуацію, ще 1-2 роки тому було багато ярих прихильників Педра, ПРастів так само як колись юща, влаштовувались бучні розборки й скандали на сайті, а вибачень я ні в одному блозі ще не бачив, чому зараз їх знайти дуже важко, всі виїхали з України чи з сайту пішли ? Чому ми уподоблюємось політикам, ми повинні істину шукати й логічно думати а не скандалити, брехати й викручуватись, ДРУЗІ УЧІМОСЬ ДУМАТИ Й АНАЛІЗУВАТИ.