Коли вперше побачив на власні очі північне сяйво, одразу подумав що всі ті світлини з інтернету обов'язково оброблені - така краса просто не може існувати!Але цього разу зрозумів, наскільки північне сяйво може бути активним і величезним, всеосяжним, покриваючи, без перебільшень, пів неба. Це була чарівна ніч - було видно Щит Землі, який захищає нас від активного сонячного вітру...
П'ятниця в мене вільна, тому я вирушив на озеро неподалік міста, яке називається "Нюдалашьон".
Озеро досить велике, тому обійти його зараз мені не вдалося - потрібен принаймні весь день, щоб не поспішаючи обійти озеро пішки. Озеро замерзло, по ньому ходять люди з псами та на лижах. Атмосфера озера мені чимось нагадала зимову Хортицю.
Коло озера на березі розташовані маленькі будиночки щось на зразок наших дач. Особливість Швеції - тут немає ніяких огорож - як фізичних, так і ментальних. Хоча шведи не дуже й відкритий народ - ніколи перші не заговорять, самі про себе кажуть, що вони дуже сором'язливі і це трохи правда. Хоча й будинки шведів відкриті і вони намагаються створити всюди атмосферу приязні, але всюди відчувається гострий індивідуалізм, спокій та тиша. Шведи голосно розмовляють, але їх всюди мало і вони не говорять одночасно.
Цікавий факт про державний прапор. Вчора дізнався, що демонстрація державного прапора Швеції може означати мало не ксенофобію, тому що прапор демонструє приналежність його носія до іншої етнічної групи. Ось так от. Шведи будують відкриту державу для всіх, незважаючи звідки людина приїхала, тому прапор Швеції може когось образити. За тиждень побачив всього два прапора Швеції - в Стокгольмі і один маленький на будиночку (фото вище).
Коли на дворі мороз, глибокий сніг та яскраве ранішнє Сонце, виникає враження чарівної казки. Не відаю, як насправді може виглядати казка (для когось це тропічне узбережжя, для когось власний палац), але саме поєднання морозу, Сонця та снігу створює таке враження. Засніжені сосни-філософи мовчазно зберігають столітні таємниці й життєписи предків, над снігом хочеться літати, не залишаючи жодних слідів, а з лісами спілкуватися, переказуючи історії нащадкам...
Сьогодні коло 2 ночі знову вийшов на пошуки північного сяйва. Цього разу вже не сам. Прогноз був досить добрим і тому сидіти вдома і пропустити таку можливість я собі не дозволив. Ми вирушили до місця, яке називається Stadsliden - це велика зелена зона посеред міста Умео. Також дізнався, що цю місцину також називають Gammliaskogen. Посеред цієї зони є досить високий пагорб без дерев і я думав, що з нього буде найкраще видно північне сяйво. Stansliden густо встелений хвойними високими стрункими деревами. Одна частина парку - кільцева пішохідна дорога, добре освітлена, натомість дорога вглиб вже ні. На згаданому пагорбі я був лише за дня...
Гуртом йти не було лячно, навіть коли звернули на неосвітлену стежку. Ми увімкнули ліхтарики, жартували, але потім почули дивні звуки, приблизно 1 кілометр від нас, може ближче. Мені ці звуки одразу видалися техногенного характеру, ніби глухий скрегіт металу. Але дівчата з нашої компанії далі йти не захотіли, тому що боялися вовків або ще чогось. Звичайно далі ми не пішли, але потрібно було повернутися на освітлену дорогу, бо ми вже хвилин з п'ять заглиблювалися в неосвітлений ліс. Я спочатку не хотів повертатися і хотів хоча б дійти до того пагорба і тоді вже повернутися (але потім десь всередині в собі мовчки дякував, що не пішов далі і не переконав йти дівчат).
Звуки лунали час від часу і вже дорогою назад мені здалося, що вони не техногенного характеру, бо наближалися до нас і посилювалися, ставали чіткішими. Вже не кілометр нас відділяв від чогось "того", а якихось 500-700 метрів. І вже фактично можна було розпізнати певне звірине гарчання, але не як у псів (на початку я подумав, що це просто лають пси, потім, що це звуки якоїсь далекої фабрики або копальні), а дуже дивне (не знаю, чому мені спочатку ці звуки видалися техногенного характеру і не знаю, як гарчать вовки наприклад, хоча жодного класичного виття ми не чули). Загалом так і не зрозумів - що то було - може лось, може кабани, може ще щось - суцільна темрява, засніжений суворий морозний ліс створюють дивні відчуття - можна в будь-що повірити...
Добре, що ми туди не дійшли, бо напевно повернулися б з сивим волоссям. Не можу уявити собі спостерігання за полярною зорею з такими звуками. Приблизно, але трохи віддалено, нерозбірливо і глухо ті звуки нагадували щось таке, як на відео:
А тепер уявіть собі - почути щось таке в суцільній темряві... Ми навіть трохи пробігли - з метрів 100, тому що ті звуки, це гарчання було вже досить близько - майже нам в спини...
Але, незважаючи на таку маленьку пригоду, ми все таки дійшли до озера Нюдалашьон, про яке я вже згадував. Тут все освітлено і немає такого густого лісу. Навіть вночі тут були деякі люди, які теж прийшли поспостерігати за полярним сяйвом.
І нарешті я вперше в житті побачив цю казкову гру темно-зеленого світла на нічному небі. Словами можна довго описувати, але тут справа в почуттях, які переживаєш, спостерігаючи за такою красою...
Звісно, перебуваючи на півночі, потрібно бути готовим до затяжної зими, ну максимум до сильних заморозків аж до літа. Але я не очікував рясного снігопаду наприкінці квітня!!! І ще й такого, який бо затягнувся на три дні! Коли в наших широтах вже буяє природа - порозквітали квіти, трави налилися зеленню і середньодобова температура піднялася до 20 градусів, то важко повірити, що в квітні місяці (сама назва з віків доносить нам про основну рису цього місяця) на півночі Швеції все ще йдуть снігопади і жодних натяків на буяння природи. Яка ж все-таки різноманітна Матір-Земля! Ось, дивіться світлини - так продовжувалося три дні і лише через два тижні всередині травня ніби-то почалася весна. І це ще не крайня північ Швеції :)
Сьогоднішній ранок 20 лютого 2016 року, шостак, - сонячний день, потяг мчить по узвищенню, так що внизу метрів 15-20 видно маленькі автомобілі та будинки. Поодинокі хмари зливаються з вершинами невисоких гір. Все повністю засніжене, але здається найбільше снігу було в Кіруні - найпівнічнішому місті Швеції, через яке я проїхав по дорозі в Норвегію. Зараз прямую до міста Нарвік...
Свою подорож почав спонтанно, вночі зі свого шведського містечка Умео, яке теж можна вважати північним містом, проте клімат тут ще помірний, я ж вирушив за полярне коло. На вокзал в Умео йшов пішки - це займає приблизно годину з мого гуртожитку. Вийшов опівночі і був на вокзалі вже перед першою годиною ночі. Мороз, сніг, тиша, ніч - все, що я люблю. Потяг прибув вчасно, я ввійшов до вагону, в якому всі тихо спали на сидячих місцях. Цей поїзд - Arctic Circle Train їде з самого півдня Швеції на північ Норвегії. Всю ніч я їхав до Кіруни - це напевно останнє велике місто (30 тис. мешканців) на півночі Швеції. На північ від Кіруни починаються невеличкі гори, хвойні ліси стають рідкими й зовсім зникають, натомість всюди розкидані кущі та чагарники, як в степу.
Швеція завершується і починаються гори Норвегії - надзвичайні краєвиди, ріки, озера, замерзлі водоспади - навіть взимку під товщею снігу та льоду видно всю красу природи. В Норвегії напрочуд тепліше - температура коло нуля градусів, в той час як в Швеції мінус 15, 20. Ось такі перепади. Океан все-таки приносить досить тепла Норвегії навіть серед глибокої зими...
Нарешті приїхав в Умео. Місто засніжене. В неділю майже нікого немає на вулицях (Потім, як виявив, на вулиці мало людей упродовж й інших днів). Все якось так спокійно, аж занадто. Гуртожиток вже не новий - кімната на вигляд має років 15-20. Меблі нові - все IKEA - прості й зручні.
Спочатку не міг зайти до гуртожитку, бо треба було прикласти електронний ключ (на фото знизу) до зчитувача коло дверей. Про це я запитався в однієї дівчини, яка проходила повз. Це виглядає як наш звичайний домофон, але ключ потрібно прикласти й коло під'їзду й коло свого коридору. Двері в під'їзді автоматично зачиняються о 23.00 - тобто сюди зайдуть тільки власники ключів. На коридор можуть зайти тільки мешканці - він завжди закритий. Я наприклад до сусіднього коридору зі своїм ключем вже не зайду. На поверсі дев'ять кімнат і одна спільна кухня. Жити можна :)
Як і всі казки скандинавських народів, казки Швеції надзвичайно колоритні і наповнені міфічними персонажами. Вас зустрінуть гірські тролі, ельфи, злі відьми та добрі чарівники.
Сьогодні 29 лютого. Сонце вже піднімається досить високо. Атмосфера ще не зовсім весняна, але вже зовсім не така, як була місяць тому - похмура, темна зима. Хоча й клімат тут помірно-континентальний, але все ж відчувається подих крижаної Арктики...
Головнокомандувач Збройних сил Швеції генерал Пер Мікаель Біден заявив, що Російська Федерація поступово розхитує європейську структуру безпеки. В контексті цього генерал не виключив і потенційних сценаріїв військової і гібридної агресії з боку РФ проти Швеції.
Генерал Біден також навів приклади гібридної військової агресії Російської Федерації проти України на сході, а також військову операцію по захопленню і окупації кримського півострова. За словами Бідена, ці приклади яскраво демонструють, наскільки далеко Російська Федерація може зайти, щоб реалізувати свої політичні цілі.
У зв'язку з цим Біден закликав уряд Швеції збільшити бюджет на розвиток армії і зміцнення оборони, а також посилити наступальні засоби боротьби в сфері кібербезпеки, щоб бути в змозі впливати на супротивника.
