хочу сюда!
 

Иришка

30 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «гібридна війна»

Путінський десант

Трохи про знову нашумівшу російську конторку-резидентуру в Україні – «Росспівробітництво», яка легально, і, головне, плідно веде гібридну війну в нашій столиці.

У минулому році наші патріотичні організації блокували «Тотальный русский диктант» - фактичну пропаганду «Руського міра», який путінці хотіли провести по всій Україні. А нещодавно побратими завітали до центрального офісу «Росспівробітництва», де досить м’яко, як для війни, попросили цих «співробітників» зматувати вудочки.

Але мабуть «Росспівробітництво» зрозуміло це прохання на свій лад. 11 березня вони, під керівництвом директора «Росспівробітництва» Костянтина Павловича Воробйова, організовано збирають українських посіпак Кремля – на хвилинку, членів Національної Академії Наук України (!!!) та інших науково-культурних УКРАЇНСЬКИХ ДЕРЖАВНИХ установ – Толочко Петра та Олексія, Валерія Солдатенка, Олександра Рубльова, Миколу Шульгу та Олійника, для поїздки в Москву, на спільне засідання «братських народів» - «Российского Президиума фонда «История Отечества» https://fond.historyrussia.org .

 Для більш повного розуміння, «Историю Отечества» очолює пан Наришкін Сергій Євгенович –голова Служби зовнішньої розвідки ФСБ Російської федерації, «Постоянный член Совета Безопасности РФ, член Высшего Совета партии «Единая Россия» https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Нарышкин,_Сергей_Евгеньевич .

Не важко здогадатись, які сепарські «матеріали» і «настанови» для подальшого ведення гібридної війни привезуть з Москви в «тыл врага» - центр України «росспівробітники» і наші українські академіки.

Гадаємо, треба як мінімум їх тепло зустріти на «підльоті» з Раші. А потім і в Національну Академію Наук України завітати.

Не можна жити в негативі

Однією із умов успішного проведення гібридної війни є вміння нав’язати противнику в його ж інформаційному полі суцільний негатив. В Україні для такого чужого негативу роками силами кремлівської високопоставленої агентури, неукраїнською олігархією створено всі умови.

Левова доля інформаційного простору України, починаючи з Кучми та закінчуючи Януковичем, була зрадницьки здана Кремлю для використання в інформаційно-психологічному впливі на Україну. Ще одна його частка відійшла неукраїнським олігархам до їх медійного комплекту з метою інформаційно-психологічного забезпечення своїх вузько егоїстичних грабіжницьких інтересів в Україні.

І тільки невелика залишкова частка опинилась у слабких державних руках. За різними оцінками та по різним видам ЗМІ, суто українському інформаційному просторі належить частка від 3 до 10%. Це є ознакою майже повної втрати українською державою свого інформаційного простору та ще й в умовах гібридної війни. В проросійських та олігархічних ЗМІ щоденно торпедуються любі рішення української влади, а здоровий і законний голос народу видається за екстремізм. Всі зовнішньополітичні кроки офіційного Києва, як правило, піддаються критиці як всередині країни, так і за кордоном, підтримані чисельними агентами Кремля.

Основним психологічним результатом зрадницької здачі українського інформаційного простору сусідній державі-агресору та неукраїнському олігархатові став стабільний інформаційний антиукраїнський за своїм характером негатив, який і в день і в ночі ллється на голови пересічних українців. Цей негатив спрямований на переконання світової спільноти, що Україна як держава не відбулася, і що українці – це малоініціативна, нерозумна й апатична маса, нездатна до довготривалого об’єднання заради самої себе, а отже нею треба управляти зверху.

Ситуація складна та поправима, якщо держава проявить свою політичну волю й правовим шляхом верне собі те, що належить їй у сфері національної безпеки. І держава повинна це зробити заради хоча б самозахисту, інакше Український народ має всі конституційні права її повністю перезавантажити, змінивши провідну верству, що так і не стала українською елітою.

По-перше, потрібен чіткий, з механізмом реалізації, Закон про націоналізацію майна отриманого незаконним шляхом, що входить до обов’язкової сфери формування національної безпеки. Діяти тут треба рішуче. Підкреслимо, що механізм реалізації такого закону повинен бути в тілі самого закону, а не в підзаконному акті, що в кінцевому підсумку і створює умови для корупції та вихолощує суть закону.

По-друге, у держави, проти якої ведеться гібридна війна частка державних ЗМІ повинна бути більшою за будь-яку групу приватних. Інакше гібридну війну не виграти.

По-третє. Не можна допускати, щоб населення щодня жило в умовах постійного інформаційного негативу. Саме держава зобов’язана пропагувати досвід кращих, показувати позитив щоденного життя, підіймати на щит своїх національних героїв.

І крайнє. Не треба слухати всяких там продажних «діячів», які підло використовують в своїй оманливій діяльності переваги демократії для підриву спокійного й позитивного життя пересічних українців. Цих діячів треба оперативно виводити на чисту воду, притягувати до відповідальності за брехню та відноситись до них як до тих, кому руки не подають. Україна повинна чітко знати не тільки своїх героїв і передовиків, а й замаскованих зрадників і відвертих ворогів.

Звідки є пішла гібридна війна

Заборонена в Росії книга вільно продається в Україні і допомагає розкривати підґрунтя і тонкощі гібридної війни спецслужб СРСР-Росії.

У видавництві «К.І.С.» побачила світ книга Олександра Гогуна «Неконвенціональна війна. ГРУ і НКВС в тилу Вермахту» - це 600 сторінок в твердій палітурці.


Відразу зауважимо, що дане видання може мати дуже важливе значення в розумінні реалій сьогоднішнього дня. Особливо в світлі військового конфлікту на Донбасі і агресії Росії по відношенню до України.

Показово вже те, що цю книгу відмовилися друкувати в Росії, де вона, власне, і готувалася до видання.

Як пише укладач книги: «Книга надрукована в Києві через вкрай розлючену в Москві цензуру і самоцензуру заляканих видавців. Це - явна ознака судомної агонії правлячої чекістської корпорації, що спирається на значну внутрішньодержавну і немислиму зарубіжну агентурну мережу...»

Як би там не було, але читаючи цю книгу, багато питань прояснюються самі по собі.

Те, що в прифронтових районах Донбасу сновигають диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ), аж ніяк не випадковість, не ноу-хау, а виходить з логіки процесу закономірність!

Стратегія і тактика створення і засилання ДРГ на ворожі території була напрацьована в роки Другої світової війни, коли радянське командування зробило пріоритетом створення партизанських загонів і закидання в найближчий тил мобільних груп підривників і розвідників.

І нехай час зараз не той, але досвід в організації таких формувань в Кремлі накопичений колосальний, і він нікуди не подівся. Навпаки, якщо 65 років тому розвідники тягали на горбу 30 кг. вибухівки та 20-ти кілограмові рації, то зараз і зв'язок мобільніший, і міни легші та простіші в експлуатації, точніші мапи і навігація.

А ось у чому епоха «Великої вітчизняної війни» перевершує сьогоднішню реальність, так це в мотивації членів ДРГ. Якщо зараз головна мотивація бойовиків ЛНР-ДНР - можливість заробити, самоствердитися, а ідеологія другорядна, то в 1941-1943 роках найголовнішою умовою закидання в тил була добровільність, бажання проявити героїзм. Це в радянську армію, на гарматне м'ясо, брали фактично насильно і всіх без розбору. У диверсанти і розвідники, що підтверджують учасники подій, брали виключно на добровільних засадах. Це й не дивно - адже насильно мобілізований шпигун міг би легко здати всю групу.

А як вам такий факт, що 90% партизанських з'єднань і центрів в тилу ворога було створено під керівництвом ГРУ-НКВС? Виходить, героїчний міф про масовий народний рух, про самоорганізацію повсталого населення і потрапивших в оточення солдат, не має під собою вагомих підстав!

Тим і цінно це видання, що знімає завіси з багатьох стереотипних і усталених уявлень.

У книзі вперше опубліковані інтерв'ю, які дослідник гібридної війни Олександр Гогун взяв в ході особистих зустрічей або телефонних розмов за останні шість років у ветеранів загонів спецслужб. Їх підрозділи оперували в окупованій нацистами Східній Європі. Розповіді учасників і свідків історичних подій підтверджені пояснюючими коментарями, завдяки яким можна тут же, на сторінці, дізнатися детальніше - про який факт, подію або прізвище йдеться.

Слід зазначити, що більшість людей, в яких брали інтерв’ю, були в поважному віці - далеко за 80 років. Однак практично всі з них зберегли дивовижну ясність розуму, і могли згадати масу цікавих деталей, дрібниць, невідомих раніше фактів, які проливають світло на вже затерті події тих років.

Автор зазначає таку цікаву закономірність - чим менше звання і ступінь допуску до секретності був у співрозмовника, тим легше йому було згадувати, тим вільніше і простіше виходила розмова.

Є дуже цікаві спогади членів розвідувально-диверсійних груп про діяльність в Західній Україні, формування ОУН і так званих «бандерівців».

За описами радянських диверсантів і розвідників стає зрозумілим, чому в НКВД СРСР так не злюбили борців за українську незалежність. У простодушних оповіданнях диверсантів досі подив - чому ж бандерівці не поважали партизан Сабурова або Федорова, чому не складалися взаємини при досить частих контактах і переговорах, і навіть при значному збігу тактичних інтересів.

Багато цікавих деталей про це можна прочитати в розділі «Спалення старої Рафалівки. Борис Гіндін », де член радянської ДРГ описує свою участь в ліквідації радянськими партизанами вогнища опору ОУН в Західній Україні.

Не залишать байдужими любителів історії яскраві і колоритні спогади циганки Тетяни Марковської, що потрапила з табору прямо в спецгрупу ГРУ.

Для багатьох, хто цікавиться героїчною історією СРСР буде несподіваним, можливо навіть шокуючим, дізнатися про деякі факти тієї гібридної війни, яка розпалювалася в 1941-1944 рр. на прифронтових територіях.

Так, вельми цікавими виглядають спогади Миколи Разумцева «Воював поруч з Зоєю», де диверсант описує свою участь в рейдах по прифронтовим тилам на захопленій німцями території. У його розповіді фігурує розкручена радянською пропагандою Зоя Космодем'янська, розстріляна фашистами в кінці 1941 року.

У радянській історіографії Космодем'янська описується, як безстрашна розвідниця, партизанка, що нищила штаби і опорні пункти фашистів в тилу ворога. Однак свідчення і архівні дані відкривають ще одну «грань її таланту». Виявляється, згідно з Наказом ставки ВГК від 17 листопада 1941 року, що треба «Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40-60 км від лінії фронту...» завдання групі під командуванням Павла Пивоварова, в яку входила Зоя, було «Проникнути за лінію фронту і спалити 10 населених пунктів в тилу противника, в яких знаходяться німці». Ясна річ, що місцевих жителів - росіян, українців, людей похилого віку, жінок, дітей, які в цей же самий час продовжували жити в своїх будинках, ніхто не попереджав, і про їх долю не думав. І вже ніяк не можна було б уявити такі ж дії німців по відношенню до своїх власних сіл... З цієї ж книги ми дізнаємося, що Зою Космодем'янську вистежили, схопили і передали німецькій владі самі ж мешканці, які не бажали смажитися в своїх будинках. Сувора правда війни...

Завданням даної рецензії не є розкриття всіх подробиць і секретів цієї унікальної книги, де читач сам зможе знайти масу фактажу, подробиць, побутових деталей і описів подій та обстановки тих років.

Видання цінне тим, що дійсність не прикрашається на догоду кон'юнктурі, немає ніяких «експертних» тлумачень та інтерпретацій. Всі розмови подані як вони є, з усіма застереженнями, інтонаціями, характерними слівцями, без художньої та стилістичної редактури. Читач зможе самостійно робити висновки і малювати свою власну картину подій.

Без сумніву, це справжній подарунок не тільки для цінителів військової історії, а й усіх, хто прагне розширювати кругозір і хоче краще розуміти причини і закономірності розвитку взаємин України і Росії.

 

Леонід Хомяков


Лінк на книжку -  http://kis.prom.ua/p56183429-aleksandr-gogun-nekonventsionalnaya.html

Лінк на зразок - https://issuu.com/pubkis/docs/noruleswar/1