хочу сюда!
 

Елизавета

40 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 36-44 лет

Заметки с меткой «гібридна війна»

Путінський десант

Трохи про знову нашумівшу російську конторку-резидентуру в Україні – «Росспівробітництво», яка легально, і, головне, плідно веде гібридну війну в нашій столиці.

У минулому році наші патріотичні організації блокували «Тотальный русский диктант» - фактичну пропаганду «Руського міра», який путінці хотіли провести по всій Україні. А нещодавно побратими завітали до центрального офісу «Росспівробітництва», де досить м’яко, як для війни, попросили цих «співробітників» зматувати вудочки.

Але мабуть «Росспівробітництво» зрозуміло це прохання на свій лад. 11 березня вони, під керівництвом директора «Росспівробітництва» Костянтина Павловича Воробйова, організовано збирають українських посіпак Кремля – на хвилинку, членів Національної Академії Наук України (!!!) та інших науково-культурних УКРАЇНСЬКИХ ДЕРЖАВНИХ установ – Толочко Петра та Олексія, Валерія Солдатенка, Олександра Рубльова, Миколу Шульгу та Олійника, для поїздки в Москву, на спільне засідання «братських народів» - «Российского Президиума фонда «История Отечества» https://fond.historyrussia.org .

 Для більш повного розуміння, «Историю Отечества» очолює пан Наришкін Сергій Євгенович –голова Служби зовнішньої розвідки ФСБ Російської федерації, «Постоянный член Совета Безопасности РФ, член Высшего Совета партии «Единая Россия» https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Нарышкин,_Сергей_Евгеньевич .

Не важко здогадатись, які сепарські «матеріали» і «настанови» для подальшого ведення гібридної війни привезуть з Москви в «тыл врага» - центр України «росспівробітники» і наші українські академіки.

Гадаємо, треба як мінімум їх тепло зустріти на «підльоті» з Раші. А потім і в Національну Академію Наук України завітати.

Не можна жити в негативі

Однією із умов успішного проведення гібридної війни є вміння нав’язати противнику в його ж інформаційному полі суцільний негатив. В Україні для такого чужого негативу роками силами кремлівської високопоставленої агентури, неукраїнською олігархією створено всі умови.

Левова доля інформаційного простору України, починаючи з Кучми та закінчуючи Януковичем, була зрадницьки здана Кремлю для використання в інформаційно-психологічному впливі на Україну. Ще одна його частка відійшла неукраїнським олігархам до їх медійного комплекту з метою інформаційно-психологічного забезпечення своїх вузько егоїстичних грабіжницьких інтересів в Україні.

І тільки невелика залишкова частка опинилась у слабких державних руках. За різними оцінками та по різним видам ЗМІ, суто українському інформаційному просторі належить частка від 3 до 10%. Це є ознакою майже повної втрати українською державою свого інформаційного простору та ще й в умовах гібридної війни. В проросійських та олігархічних ЗМІ щоденно торпедуються любі рішення української влади, а здоровий і законний голос народу видається за екстремізм. Всі зовнішньополітичні кроки офіційного Києва, як правило, піддаються критиці як всередині країни, так і за кордоном, підтримані чисельними агентами Кремля.

Основним психологічним результатом зрадницької здачі українського інформаційного простору сусідній державі-агресору та неукраїнському олігархатові став стабільний інформаційний антиукраїнський за своїм характером негатив, який і в день і в ночі ллється на голови пересічних українців. Цей негатив спрямований на переконання світової спільноти, що Україна як держава не відбулася, і що українці – це малоініціативна, нерозумна й апатична маса, нездатна до довготривалого об’єднання заради самої себе, а отже нею треба управляти зверху.

Ситуація складна та поправима, якщо держава проявить свою політичну волю й правовим шляхом верне собі те, що належить їй у сфері національної безпеки. І держава повинна це зробити заради хоча б самозахисту, інакше Український народ має всі конституційні права її повністю перезавантажити, змінивши провідну верству, що так і не стала українською елітою.

По-перше, потрібен чіткий, з механізмом реалізації, Закон про націоналізацію майна отриманого незаконним шляхом, що входить до обов’язкової сфери формування національної безпеки. Діяти тут треба рішуче. Підкреслимо, що механізм реалізації такого закону повинен бути в тілі самого закону, а не в підзаконному акті, що в кінцевому підсумку і створює умови для корупції та вихолощує суть закону.

По-друге, у держави, проти якої ведеться гібридна війна частка державних ЗМІ повинна бути більшою за будь-яку групу приватних. Інакше гібридну війну не виграти.

По-третє. Не можна допускати, щоб населення щодня жило в умовах постійного інформаційного негативу. Саме держава зобов’язана пропагувати досвід кращих, показувати позитив щоденного життя, підіймати на щит своїх національних героїв.

І крайнє. Не треба слухати всяких там продажних «діячів», які підло використовують в своїй оманливій діяльності переваги демократії для підриву спокійного й позитивного життя пересічних українців. Цих діячів треба оперативно виводити на чисту воду, притягувати до відповідальності за брехню та відноситись до них як до тих, кому руки не подають. Україна повинна чітко знати не тільки своїх героїв і передовиків, а й замаскованих зрадників і відвертих ворогів.

Звідки є пішла гібридна війна

Заборонена в Росії книга вільно продається в Україні і допомагає розкривати підґрунтя і тонкощі гібридної війни спецслужб СРСР-Росії.

У видавництві «К.І.С.» побачила світ книга Олександра Гогуна «Неконвенціональна війна. ГРУ і НКВС в тилу Вермахту» - це 600 сторінок в твердій палітурці.


Відразу зауважимо, що дане видання може мати дуже важливе значення в розумінні реалій сьогоднішнього дня. Особливо в світлі військового конфлікту на Донбасі і агресії Росії по відношенню до України.

Показово вже те, що цю книгу відмовилися друкувати в Росії, де вона, власне, і готувалася до видання.

Як пише укладач книги: «Книга надрукована в Києві через вкрай розлючену в Москві цензуру і самоцензуру заляканих видавців. Це - явна ознака судомної агонії правлячої чекістської корпорації, що спирається на значну внутрішньодержавну і немислиму зарубіжну агентурну мережу...»

Як би там не було, але читаючи цю книгу, багато питань прояснюються самі по собі.

Те, що в прифронтових районах Донбасу сновигають диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ), аж ніяк не випадковість, не ноу-хау, а виходить з логіки процесу закономірність!

Стратегія і тактика створення і засилання ДРГ на ворожі території була напрацьована в роки Другої світової війни, коли радянське командування зробило пріоритетом створення партизанських загонів і закидання в найближчий тил мобільних груп підривників і розвідників.

І нехай час зараз не той, але досвід в організації таких формувань в Кремлі накопичений колосальний, і він нікуди не подівся. Навпаки, якщо 65 років тому розвідники тягали на горбу 30 кг. вибухівки та 20-ти кілограмові рації, то зараз і зв'язок мобільніший, і міни легші та простіші в експлуатації, точніші мапи і навігація.

А ось у чому епоха «Великої вітчизняної війни» перевершує сьогоднішню реальність, так це в мотивації членів ДРГ. Якщо зараз головна мотивація бойовиків ЛНР-ДНР - можливість заробити, самоствердитися, а ідеологія другорядна, то в 1941-1943 роках найголовнішою умовою закидання в тил була добровільність, бажання проявити героїзм. Це в радянську армію, на гарматне м'ясо, брали фактично насильно і всіх без розбору. У диверсанти і розвідники, що підтверджують учасники подій, брали виключно на добровільних засадах. Це й не дивно - адже насильно мобілізований шпигун міг би легко здати всю групу.

А як вам такий факт, що 90% партизанських з'єднань і центрів в тилу ворога було створено під керівництвом ГРУ-НКВС? Виходить, героїчний міф про масовий народний рух, про самоорганізацію повсталого населення і потрапивших в оточення солдат, не має під собою вагомих підстав!

Тим і цінно це видання, що знімає завіси з багатьох стереотипних і усталених уявлень.

У книзі вперше опубліковані інтерв'ю, які дослідник гібридної війни Олександр Гогун взяв в ході особистих зустрічей або телефонних розмов за останні шість років у ветеранів загонів спецслужб. Їх підрозділи оперували в окупованій нацистами Східній Європі. Розповіді учасників і свідків історичних подій підтверджені пояснюючими коментарями, завдяки яким можна тут же, на сторінці, дізнатися детальніше - про який факт, подію або прізвище йдеться.

Слід зазначити, що більшість людей, в яких брали інтерв’ю, були в поважному віці - далеко за 80 років. Однак практично всі з них зберегли дивовижну ясність розуму, і могли згадати масу цікавих деталей, дрібниць, невідомих раніше фактів, які проливають світло на вже затерті події тих років.

Автор зазначає таку цікаву закономірність - чим менше звання і ступінь допуску до секретності був у співрозмовника, тим легше йому було згадувати, тим вільніше і простіше виходила розмова.

Є дуже цікаві спогади членів розвідувально-диверсійних груп про діяльність в Західній Україні, формування ОУН і так званих «бандерівців».

За описами радянських диверсантів і розвідників стає зрозумілим, чому в НКВД СРСР так не злюбили борців за українську незалежність. У простодушних оповіданнях диверсантів досі подив - чому ж бандерівці не поважали партизан Сабурова або Федорова, чому не складалися взаємини при досить частих контактах і переговорах, і навіть при значному збігу тактичних інтересів.

Багато цікавих деталей про це можна прочитати в розділі «Спалення старої Рафалівки. Борис Гіндін », де член радянської ДРГ описує свою участь в ліквідації радянськими партизанами вогнища опору ОУН в Західній Україні.

Не залишать байдужими любителів історії яскраві і колоритні спогади циганки Тетяни Марковської, що потрапила з табору прямо в спецгрупу ГРУ.

Для багатьох, хто цікавиться героїчною історією СРСР буде несподіваним, можливо навіть шокуючим, дізнатися про деякі факти тієї гібридної війни, яка розпалювалася в 1941-1944 рр. на прифронтових територіях.

Так, вельми цікавими виглядають спогади Миколи Разумцева «Воював поруч з Зоєю», де диверсант описує свою участь в рейдах по прифронтовим тилам на захопленій німцями території. У його розповіді фігурує розкручена радянською пропагандою Зоя Космодем'янська, розстріляна фашистами в кінці 1941 року.

У радянській історіографії Космодем'янська описується, як безстрашна розвідниця, партизанка, що нищила штаби і опорні пункти фашистів в тилу ворога. Однак свідчення і архівні дані відкривають ще одну «грань її таланту». Виявляється, згідно з Наказом ставки ВГК від 17 листопада 1941 року, що треба «Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40-60 км від лінії фронту...» завдання групі під командуванням Павла Пивоварова, в яку входила Зоя, було «Проникнути за лінію фронту і спалити 10 населених пунктів в тилу противника, в яких знаходяться німці». Ясна річ, що місцевих жителів - росіян, українців, людей похилого віку, жінок, дітей, які в цей же самий час продовжували жити в своїх будинках, ніхто не попереджав, і про їх долю не думав. І вже ніяк не можна було б уявити такі ж дії німців по відношенню до своїх власних сіл... З цієї ж книги ми дізнаємося, що Зою Космодем'янську вистежили, схопили і передали німецькій владі самі ж мешканці, які не бажали смажитися в своїх будинках. Сувора правда війни...

Завданням даної рецензії не є розкриття всіх подробиць і секретів цієї унікальної книги, де читач сам зможе знайти масу фактажу, подробиць, побутових деталей і описів подій та обстановки тих років.

Видання цінне тим, що дійсність не прикрашається на догоду кон'юнктурі, немає ніяких «експертних» тлумачень та інтерпретацій. Всі розмови подані як вони є, з усіма застереженнями, інтонаціями, характерними слівцями, без художньої та стилістичної редактури. Читач зможе самостійно робити висновки і малювати свою власну картину подій.

Без сумніву, це справжній подарунок не тільки для цінителів військової історії, а й усіх, хто прагне розширювати кругозір і хоче краще розуміти причини і закономірності розвитку взаємин України і Росії.

 

Леонід Хомяков


Лінк на книжку -  http://kis.prom.ua/p56183429-aleksandr-gogun-nekonventsionalnaya.html

Лінк на зразок - https://issuu.com/pubkis/docs/noruleswar/1

В Україні можуть розіграти "сирійський сценарій"

Уже ні для кого не таємниця, що сьогодні наша країна опинилася на вiстрi жорсткого протистояння мiж геополiтичними важковаговиками Заходу i Сходу. Усе вказує на те, що боротьба точиться, як кажуть, по-дорослому: на кожну дію Заходу Росiя неодмiнно вiдповiдає ще одним спалахом тероризму та насильства на українськiй територiї. Вiдтак дестабiлiзацiя на Донбасi, що вже переросла у справжнi бойовi дiї iз десятками вбитих, вуличнi сутички iз сепаратистами в Одесi, що призвели до ще бiльшої кiлькостi загиблих, спричинили появу в нашому лексиконi нової термiнологiї: як от, наприклад, гiбридна вiйна.      
Короткий екскурс: - У березнi 1938 року Гiтлер увiв вiйська до Австрiї, через кiлька днiв провiв референдум, отримав 97 вiдсоткiв пiдтримки i поглинув Австрiю. У вереснi 1938 року вiн увiв вiйська в Судети, провiв референдум, отримав 99 вiдсоткiв голосiв й анексував Судети. Усi знають, чим це тодi закiнчилося. Нинiшнi ж подiї нiчим не вiдрiзняються вiд окупацiї Криму Росiєю в березнi 2014 року. До речi, аншлюс Австрiї та приєднання Судетiв на Нюрнберзькому процесi iнкримiнувалися нацистським лiдерам як злочин, хоча обидвi анексiї були здiйсненi майже без жертв i нiбито за згодою бiльшостi населення приєднаних територiй. Це ще один нюанс, який змушуватиме Захiд думати та дiяти.

Ю. Кулик: - Нацiональну iдею Путiн сформулював, коли кiлька рокiв тому заявимв: мовляв, його найбiльша особиста трагедiя - це розпад СРСР 1991 року. I ось Україна, а з нею i увесь свiт отримали березень-квiтень 2014-го. Керiвники США та Європи з досвiду 1938 -- 1939 рокiв знають, що вiд переможних блiцкригiв до затяжної вiйни з агресором - дистанцiя коротка, щонайбiльше рiк-два. Здоровий глузд пiдказує, що протистояти росiйськiй агресiї правильнiше вже зараз, на територiї України, маючи Україну за союзника, а не пiсля того, як її топтатиме чобiт росiян. Протистояти агресiї Росiї в Українi простiше ще й тому, що Україна - не член НАТО, тож немає необхiдностi формально оголошувати Росiї вiйну. Хоча насправдi така вiйна, на мою думку, вже почалася. Фахiвцi називають її гiбридною вiйною. 
Гiбридна вiйна можлива тодi, коли на тлi слабкого, роздiленого в позицiях мiжнародного спiвтовариства вiдбувається повернення до полiтики зразка XIX столiття - сильнi держави нав'язують свою волю слабким. Сьогоднi ми спостерiгаємо саме такий розвиток подiй: нi Україна, нi iншi держави, що опинилися на лiнiї зiткнення геополiтичних платформ, не мають можливостi самостiйно вибирати свою долю. Вони затиснутi мiж росiйською сферою впливу - з одного боку i захiдною чи європейською - з iншого. Ранiше ця лiнiя прокреслювалася через Польщу, Угорщину, Чехословаччину, однак нинi вона змiстилася на схiд i проходить через Україну, Бiлорусь, Молдову та Грузiю.
Гiбридна вiйна - це сумiш класичного ведення вiйни з використанням нерегулярних збройних формувань. Тобто агресор, котрий веде гiбридну вiйну, укладає своєрiдну угоду з недержавними виконавцями - бойовиками, групами мiсцевого населення, органiзацiями, зв'язок з якими вiн категорично заперечує. Цi виконавцi можуть робити те, що держава-агресор не може, позаяк зобов'язана дотримуватися Женевської та Гаазької конвенцiй про закони сухопутної вiйни, тобто вчиняти теракти, убивати мирне населення. Тому всю брудну роботу перекладають на плечi недержавних формувань, якi координуються з Кремля. На таку схему ведення вiйни надзвичайно складно реагувати. Коли кордон країни перетинає танкова дивiзiя  -- тут усе зрозумiло. Але в цьому випадку нiчого такого не вiдбувається. Замiсть того ми отримуємо безшумну анексiю, як у випадку з Кримом. Америка та Європа заявляють про те, що вони перехiд Криму до Росiї не визнають, але де-факто Путiн отримав те, чого хотiв, поставивши свiт перед доконаним фактом.
Ю. Кулик: - Парадоксально, але доля свiту тепер певною мірою і в руках скромного миловара В'ячеслава Пономарьова, самопроголошеного мера Слов'янська. Насправдi це дуже небезпечно. Бо гiбридна вiйна значною мiрою замiнила загрозу атомної вiйни - наддержави можуть тепер погрожувати одна однiй через Атлантичний океан не бомбардуванням, а ось тамими пономарьовими, якi вискочили, мов дiдько з табакерки, почали множитися i стали ще менш керованими, анiж ядерна бомба. Ексцеси виконавцiв такого "гiбридного" характеру були завжди. Спершу вони чiтко виконують чиєсь завдання, а потiм самi стають наполеонами. Тому й триває досi в рiзних формах конфлiкт в Афганiстанi та Сирiї, тому так важко закiнчувалася вiйна у В'єтнамi. 

 Є й сучаснiшi приклади - Сирiя, де сунiтська бiльшiсть бореться проти того, що майже всi ресурси країни використовує алавiтська меншiсть країни. Протести в Сирiї теж починалися мирно, на вулицi вийшли представники практично всiх соцiальних прошаркiв. Однак влада випустила проти них провокаторiв, роздала їм зброю - i почалася громадянська вiйна, що триває уже третiй рiк i забрала майже 200 тисяч життiв. Чого вартi лише провокацiї iз застосування хiмiчної зброї, коли загинули понад 600 мирних жителiв. Поки виходу з цiєї позицiйної вiйни не видно, бо жодна зi сторiн не хоче йти на поступки, а Сирiя тим часом просто перестала функцiонувати як єдина країна. Притiм сирiйська влада звинувачує у вiйськових сутичках країни Заходу i США, якi, мовляв, пiдтримують повстанців. А тi, своєю чергою, заявляють про намагання сирiйцiв будувати демократичне майбутнє країни без диктатора Башара Асада, котрого пiдтримує Росiя.
Як стверджують вiйськовi експерти, нинi складаються певнi передумови для того, що Донецька i Луганська областi можуть стати такою собi українською Чечнею. Навряд чи цi регiони увiйдуть до складу Росiї, але нестабiльнiсть у них може затягнутися на кiлька рокiв, як це було в Чечнi або Приднiстров'ї. Iз Росiї просочуватимуться усiлякi козачки, бандформування, якi постiйно дестабiлiзовуватимуть ситуацiю. Утiм за рiк-два або й значно швидше ця територiя може бути повнiстю зачищеною - усе залежатиме вiд того, наскiльки швидко вдасться привести до нормального функцiонального стану українських силовикiв.
Важливо - не дати можливостi Путiну спровокувати повномасштабну громадянську вiйну в Українi. Кремлю конче потрiбнi масовi жертви серед мирного населення - що бiльше, то краще. Йому потрiбен такий собi український варiант "двох тисяч убитих мирних осетинiв". Адже лише за цих умов вiн зможе розпочати вторгнення своїх вiйськ в Україну. Якщо це станеться, нашу країну чекає руїна на довгi роки.
Нинi на Заходi Путiна часто порiвнюють iз Гiтлером. Тож, добре засвоївши уроки iсторiї, і Європа, i США розуміють, що основна загроза стабільності на європейському континенті - путiнський режим.
http://expres.ua/main/2014/05/15/106466-ukrayini-mozhut-rozigraty-syriyskyy-scenariy