Юристам і людям (№ 16)
- 11.09.09, 19:09
- Клуб Веселого Настрою.
Лицар і Дракон
Казуалістична казка
За чудовий малюнок висловлюю подяку вельмишановному "A_V_L".
- Король сказав, що двері його скарбниці відкриті переді мною! - буркнув лицар.
- Вони й відкриті, - миролюбно відгукнувся комірник. - Прямо перед твоїм носом.
- Тоді дай мені увійти.
Комірник не зійшов з порогу.
Лицар спохмурнів:
- Ти не виконаєш наказ короля? Комірник похитав головою:
- Якщо ти увійдеш, двері скарбниці будуть відкриті не перед, а за тобою. Ось це - вже серйозне порушення наказу.
- Для чого мені розкриті двері, якщо я не можу пройти всередину? - розлютився лицар.
- Уявлення не маю. Вибудовувати припущення щодо королівських намірів я не звик.
- Король хотів, щоб я сам вибрав собі в скарбниці винагороду!
- Він саме так і сказав?
- Ні, - признався лицар. - Він виголосив: "У винагороду за те, що ти вразив дракона, двері моєї скарбниці відкриті перед тобою!"
- Угу, - кивнув комірник. - Я так і думав.
Лицар узявся за меч.
- Я при виконанні, - нагадав комірник. - Не раджу.
Насупившись лицар виголосив:
- Гаразд. Я скоро повернуся.
Він розвернувся і попрямував геть.
- Тількино ти з'явишся тут, двері негайно ж перед тобою відкриються! - запевнив комірник лицарську спину і причинив стулки...
Через півгодини біля входу в скарбницю загуркотіла залізна рукавиця.
Комірник виглянув:
- Швидко ти.
- Пропускай! - кинув йому лицар буркотливо.
Комірник підняв брови:
- Король сказав ще що-небудь?
- Ні, - відповів лицар. - Він не сказав. Король написав.
Лицар протягнув комірникові сувій. Той розвернув його і повільно, по складах, прочитав:
"Подавцеві цього, лицареві, що вразив дракона, дозволено увійти до королівської скарбниці і взяти там те, що лицар визнає гідною для себе винагородою".
- А потім ти покладеш те, що узяв, на місце? - поцікавився комірник.
- Читай далі, - скомандував лицар.
Комірник відмотав від сувою ще трохи і продовжив:
"Узяте лицар вільний винести зі скарбниці й використовувати за своїм розумінням, для свого блага і без будь-яких обмежень.
Підпис - Король".
- Який король мається на увазі? - уточнив комірник.
Лицар тицьнув у самий кінець сувою - там стояла приписка:
"Нашого королівства".
Під текстом красувалися три печатки - чорнильна, з воску і з червоного сургучу.
- Все вірно, - сумно погодився комірник. - Що ж, вибирай.
Лицар ступив через поріг, повів носом і пройшовся уздовж полиць.
- Я візьму це, - сказав він, тицьнувши пальцем у найближчу коштовність.
- Ти впевнений? - комірник усім своїм виглядом радив лицареві відмовитися від задуму.
- Абсолютно.
Комірник щось надряпав на паперовому аркуші.
- І ще це, - лицар надуваючи щоки й натужно червоніючи, зняв з верхньої полиці величезну скриню.
Комірник скрушно написав кілька каракуль.
- А навіщо записувати? - з підозрою запитав лицар.
- Для порядку.
- Король побачить список?
- Не виключено. Якщо його величність раптом забажають дізнатися, яку винагороду ти вибрав, я буду готовий до звіту.
- Гаразд, нехай буде так, - лицар потер долоні. - Тоді ще це, і це, і он те.
- Чи не забагато !? - із наголосом відзначмв комірник.
- Як раз. Тим паче, що я не закінчив.
- Гадаю, буде краще, якщо я зараз же повідомлю королю, що тут робиться, - тужливо зітхнув комірник.
Лицар недбало вийняв з-за пазухи клаптик пергаменту і пред'явив його комірникові. На пергаменті значилося: "Лицареві - не заважати!" Внизу, як годиться, виведено підпис "Король. Нашого королівства.", і виднілося три печатки.
Крехчучи, лицар витягнув з кута туго набитий об'ємний мішок.
- Мі-шок - виголосив комірник, запекло шкрябаючи пером, і додав: - Скільки добра відходить!
- У кого відходить, а кому приходить, - процідив лицар, шатаючись під тягарем товстенного рулону.
- Навіщо тобі килим? - обурився комірник.
- На додаток до гобеленів! - відрізав лицар і поліз за гобеленами.
Комірник перевернув свій аркуш на інший бік.
- А це що? - поцікавився лицар, роздивляючись масивну ковану конструкцію незрозумілого призначення.
- Не знаю, - знизав плечима комірник. - Оскільки знаходиться тут, напевно, щось коштовне.
- Беру, - вирішив лицар.
Комірник вивів в реєстрі: "Залізяка важеленна - 1 шту.", - і шмигнув носом.
- Ну, тепер оно та скриня, два ящики і короб зі скриньками. Мабуть, все, - лицар витер піт з лоба. - А, так! Ще візок!
Комірник стрепенувся:
- В наказі було написано "винести"!... Все, що не зможеш понести залишиться тут!
Лицар понишпорив за пазухою. На черговому шматку пергаменту був короткий дозвіл "Хай вивозить!", завірений королівським підписом і трьома печатками.
Склавши на візок свою винагороду і перев'язавши її мотузками, щоб купа не розсипалася, лицар спробував зрушити візок з місця. В нього нічого не вийшло.
- Допомагай! - пропихтів він стомлено.
- І не подумаю! - мотнув головою комірник. - Про це й мови не було.
Лицар поліз за пазуху... Комірник зітхнув і наліг на візок. Колеса страждальницьки скрипнули.
Вони насилу випхали поклажу за двері.
- Далі на мене не розраховуй! - злорадно заявив комірник. - Моє місце в скарбниці!
- А ти мені більше і не потрібний.
Лицар свиснув.
Підлога і стіни затрусилися, і в галерею увійшов дракон.
- Тягни! - крикнув лицар і кинув драконові кінець канату, прив'язаного до візка.
- Ну, ти даєш! - гмикнув дракон, оглянувши гору цінностей.
Комірник роззявив рота і сповз спиною по стінці.
- Уявляєш? - дракон підморгнув комірникові і кивнув на лицаря. - Цей пройдисвіт зібрав вже чотирьох принцес! Каре!
Лицар знизав плечима.
- Ти ж стверджував, що вразив дракона! - у відчаї крикнув йому комірник.
- Звичайно, вразив! - підтвердив дракон, впрягаючись у візок. - Цей лицар і тепер продовжує мене приголомшувати...
Важко завантажений візок повільно покотився у напрямку наступного королівства...
Предісторія...
Лицар підійшов до печери, окинув поглядом камінь, що закриває вхід, і сів поруч, притулившись до теплої скелі. Влаштувався зручніше, закинув руки за голову і блаженно примружився.
- Агов, Дракон!- крикнув Лицар, не розплющуючи очей.- Ти вдома?
- Вдома, - відгукнувся з-за каменя Дракон.
- Вийти ще не надумав?
- Ні-а...
- Ну, гаразд - справа господарська. А то дивися, якщо раптом надумаєш...
- Я тебе повідомлю заздалегідь.
- Угу.
Лицар посовався, щоб кіраса не давила на плече, і продовжив, не підвищуючи голосу:
- В місті вчора свято було. З карнавалом. Барди приїжджали.
- Так? - зацікавився Дракон. - І хто виступав?
- Якісь Платинові з Сорокасеми Островів. Веселка теж була. І ця, все забуваю її ім'я...
- Бабка ?
- Ні, інша. А, пригадав, Ластівка.
- Ну і як вони?
- Нормально, - знизав плечима Лицар.
Дракон не міг цього побачити, але почув скрегіт зброї і зітхнув.
- А новини які-небудь розповідали?
- Угу. Нічого цікавого.
- Ну гаразд тоді, - знову зітхнув Дракон. - Пожерти ж приніс?
- Приніс, - Лицар штовхнув ногою дорожній мішок.
- Не отруєно?
- Ні. Жери собі на здоров'ї.
- Врахуй, я спершу дам принцесі спробувати.
- Знаю. Кажу ж тобі, не отруєно.
- Та я так, про всяк випадок. Просто щоб ти знав.
- А поговорити з нею можна?
- З принцесою ? Хвилиночку...
Дракон зашарудів в глиб печери, звідти почулися приглушені голоси, через хвилину Дракон повернувся і сказав, вибачаючись:
- Неможна, вона миється. Завтра поговорите.
- Ну, тоді просто запитай її, вона вже довідалася про те, що я прохав?
- Це про мое слабке місце, чи що?
- Кх-м... ну так.
- Вона намагалася. Але я не сказав.
Лицар по-філософському знизав плечима, зірвав травинку і сунув до рота.
- Ну й гаразд тоді. На чому ми минулого разу зупинилися?
- Кінь б'є королівського пішака на d5.
- Так, вірно. Слон на a4.
- Ти мені жертвуєш ферзя?
- Розумій як знаєш.
- Я подумаю...
Дракон подумав, невпевнено двинув вперед туру. Лицар пішов конем, противники розміняли ферзів і відклали закінчення партії на завтра.
- Їжу я залишаю тут, - сказав Лицар, підводячись на ноги.- Тобі що-небудь ще потрібно ?
- Так. Захопи завтра, будь ласка, трохи паперу для писання. І ще принцеса просила роздобути їй флейту, хоче навчитися грати.
- Я їй знайду самовчитель, - пообіцяв Лицар. - І флейту куплю попристойніше.
- Це не дуже дорого? - почав турбувався Дракон.- У мене тут є деякі заощадження...
- Не треба, - відмахнувся Лицар. - Мені цілком гідно платять за те, щоб я тримав тебе в страху. Адже ти в страху, правда ж?
- Ага!- охоче погодився Дракон. - В жаху просто. У мене навіть хвіст тремтить якщо хочеш знати. Так і передай бургомістрові.
- Я передам, - кивнув Лицар.
- Так, ще чого. Якщо Ластівка не встигла поїхати, ти не міг би запросити її до мене в гості?
На день-другий, не більше. Давно її не бачив, та й принцесі було б приємно, поговорили б про своє, про дівоче. А може, й заспівали б чого-небудь...
- Я запитаю.
- Спасибі.
- Ну до завтра тоді. І якщо надумаєш битися...
- Іншим разом.
- ОК.
Лицар заліз на коня і поскакав.
Дуже легко мати гарні стосунки з тими, до кого не можеш дотягтися.
За оригінальний текст висловлюю подяку сайту http://www.cd4user.net/anekdot/knight_dragon.shtml.
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
):
— А ти б грала з людиною, котра постійно лається, впадає в істерику і гризе фігури? 
— Ось і він не хоче.
