хочу сюда!
 

Антония

37 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 33-47 лет

Заметки с меткой «зеленка»

Почему за рубежом не используют зеленку

Зеленка знакома каждому с детства. Царапина, сыпь, порез — зеленка поможет от всего. Ее и сейчас с удовольствием используют на всей территории бывшего СССР. На Западе же это средство считают опасным для применения.

Почему зеленку используют только в России

[ Читати далі ]

Картина маслом, зеленкой и пластырем



Сегодня видел удивительный сон. Я ходил устраиваться на работу. На собеседование надел рваные дырявые джинсы, оранжевую футболку. Поверх футболки черный удлиненный пиджак (типа френч). Из обуви - шлепанцы на босу ногу.

Короче, выглядел офигенно. Но по пути на работу меня поймали судебные приставы и вручили повестку - надо вернуть незаконно начисленные мне деньги (с прошлого места работы)

А еще я решил обосновать новый вид искусства. Живопись буквами. Потому что рисовать красками стало лениво. Достаточно просто описать словами картину.

Вот смотрите. Холст, масло. Примерно 80х60 см. Края холста не прорисованы и остаются белыми и неровными. Грубыми мазками по центру прорисован фон - нагроможение зеленых, фиолетовых и черных линий, напоминающих то-ли траву, то-ли дрова или даже секретные коробочки. Поверх фона нарисован черный пиджак. Вырисован с фотографической точностью. Под пиджаком оранжевое пятно - наброском. Снизу от пиджака пририсованы куриные ноги в символических джинсовых шортах. А сверху над пиджаком - голова с бородой, лохматыми волосами и лысиной. Голова прорисована небрежно и без деталей.

Внизу картины немного грубых красных мазков, символизирующих кровопролитие.

Вверху картины пальцем проделана дырка в холсте и дырка обрисована зеленкой и заклеена пластырем крест-накрест.

Вот такая картина маслом, зеленкой и пластырем.
Map

Петер Зеленка. ”Карамазови”.


 
Буянням пристрастей і виверженням найпотаємніших підсвідомих  бажань, гострим сюжетом і вбивчою правдивістю образів притягує до себе читачів роман Ф.Достоєвського “Брати Карамазови”. Тому й не дивно, що кінематографісти звертаються до нього, аби ще раз продемонструвати світові свій особливий погляд на даний твір відомого митця. Не залишився осторонь цієї теми й сучасний чеський режисер Пьотр Зеленка, поставивши у 2008 році  за мотивами вказаного роману Достоєвського фільм “Карамазови”.

З перших рядків статті хочу зазначити, що я інкриміную фільм П. Зеленки  “Карамазови” як кіно. І кіно не скільки про Карамазових, скільки про сучасне бачення світу і людських пристрастей, які відповідають накалу пристрастей у романі Достоєвського “Брати Карамазови”. Це такий собі винятковий парадоксальний погляд сучасника на події твору, в принципі, події вигадані, але цілком придатні до сучасних умов і поточного моменту.

Щоби стало ясніше, про що власне йдеться, зазначу, даний фільм П. Зеленки поставлено на основі вистави Едварда Шорма “Брати Карамазови”, яка впродовж декількох літ іде в Празькому Дейвіцькому театрі. У фільмі задіяні актори постановки. А фабулою для фільму взято історію про те, як трупа Дейвіцького театру приїздить на альтернативний театральний фестиваль, що демонструє серію драматичних постановок у реальному житті. Фестиваль цей відбувається у польському промисловому містечку Нова Гута на металургійному заводі. Достатньо ймовірна історія, що цілком могла би стати документальною. І от, в межах цієї історії та в кордонах простору фільму розігрується драма, сюжет якої запозичено з роману Достоєвського “Брати Карамазови”.


Фільм починається з того, що актори з Праги їдуть в автобусі на фестиваль у Нову Гуту. Знічев’я один одному розповідає історію певного  фільму, в якому розповідається про внука Достоєвського, котрий водив трамваї у Петербурзі, ніколи не читав творів свого знаменитого діда, німецькою знав лише слово Мерседес, який мріяв купити, і який врешті купив, відвідавши у Німеччині семінар по творчості Федора Михайловича. Отак під цю оповідку актори заїжджають у занедбаний заводський двір. Їх зустрічають організатори фестивалю й заводять у напівзруйнований цех, в якому вони починають репетицію своєї версії “Братів Карамазових”.

У фільмі актори грають себе в ролях Достоєвського і в реальності також грають себе, інколи ця межа стирається. Їхні міжособисті стосунки проектуються на виконання ролей у п’єсі. Свідома театралізація фільмового матеріалу навіть підсилюється таким театральним афоризмом: якщо у п’єсі є рушниця, то вона обов’язково вистрелить. Щоправда, замість рушниці тут виступають кулі  в столі робочого, котрий водночас є глядачем і котрий знаходиться на межі чуттів через смерть сина. Ці кулі в кінці фільму звичайно ж  вистрелять, з’явиться також револьвер, і екзистенціальний герой влупить собі кулю у висок. Цей епізод стане фіналом фільму, але аж ніяк не фіналом п’єси, яку грають актори в реальних декораціях.


У фіналі, знаходячись на сцені, Альоша Карамазов промовлятиме прощальне слово на похоронах Іллюшечки Снєгірьова, і це слово буде цілком придатне для прощального слова над трупом робочого, котрий щойно звів рахунки з життям. В реальному світі крізь вибиті шибки у стелі  заводського цеху піде дощ, він немов очистить поле людських пристрастей і сцену. І це прощальне слово Альоши зазвучить водночас, як катарсис із твору Достоєвського і катарсис у фільмі “Карамазови”. У цій сцені показано, що Достоєвський Зеленкою береться, як привид для того, щоб розказати сучасну історію екзальтації людських почуттів і пристрастей, які криються під оболонкою реальності (що також, до речі, знаходиться глибоко в суті літератури Федора Михайловича).


Фільм П.Зеленки “Карамазови” –  це такий собі Достоєвський на чеський  сучасний лад,  Достоєвський очима сучасного західного глядача, така собі квінтесенція Достоєвського у сучасному варіанті, такий собі погляд (фокус) спостерігача, що спостерігає за тим, хто спостерігає. Що, звичайно, не є надто новим для сучасного західного глядача, хоча як спроба інтерпретувати ідеї Достоєвського у сучасному контексті є досить вдалою спробою. Можливо, тому, що у фільмі П. Зеленка використовує цілком концептуальний підхід до подачі класичного твору Ф.Достоєвського. І концептуальність ця відображається у погляді сучасника на події “Братів Карамазових” та на життєспроможність ідей, проголошених Достоєвським, у контексті нинішнього дня, а також дієвість цих ідей сьогодні.

 

Повністю статтю читайте на хайвей:

 

http://h.ua/story/215547/

 

рос. варіант на ґлосс:

 

http://gloss.ua/story/28884