хочу сюда!
 

Наталия

37 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «мої вiршi»

Люди--КвIти .

 ЛЮДИ —КВIТИ .

1.

***********************

«I не близько, не далеко :

Край є, де нi дощ , нi спека

Не бувають, щоб занадто--

Тобто : в мiру-- не багато

Дощiк йде, щоб поливати;

Сонце, щоби зiгрiвати;

Не бува там зовсiм спеки;

Звiсно, там живуть Лелеки

Чарiвнi ;--про них ти знаєш,

З казки.Ну ж бо!-Пригадаєш?!

Ось у саме цiй країнi

Прожива народ донинi .

Ти такого ще не бачив :

Люди”, що квiтки, неначє !

Це розвинутi iстоти .

Розум наш за їхнiй проти

Так — дитячий ! Куди нам ---

Звiроподiбним тим iстотам !»--

Так розповiда пташина

Казку тiй малiй дитинi ,

До якої прилiтає ,

Коли Сонечко сiдає .....

Я тобi розповiдав ,

Що коли туди лiтав,

Бачив дивнiї дива !.....

Де знайти такi слова ,

Передати щоб красу ?!

В серцi я її несу......

Тож дивлюсь : багато квiтiв!

Я не бачив таких в свiтi !

Ось рожевая “перлина”;

Ще й лiтає, як пташина :

З пелюстками замiсть крил;

Спритнiше за тих вiтрил ,

Нiжно, плавно так махає,

Як медуза пропливає

У повiтрi -- швидко так !--

Начє квiтка, квiтка-птах .

Пелюстки великi , нiжнi,

З ароматом дивовижним;

Що коли його вдихаєш,

Творчий настрiй зразу маєш.

Нi метелик, а нi птах !

Дуже гарнi ! Дуже !!!-- Ах !....”


******* / 16.07.2010 р. /

/далi  буде /........

.........

судьба раскинет карты,
не властны мы над ней
но разгадать их знаки
не всем дано - поверь,

мелькают у цыганки
в руках они легко
и лягут вверх рубашкой
на красное сукно

напомнят то что было,
расскажут чего ждать,
что в сердце накипело,
как боль души унять

вот Солнце - твоя сущность
вот рыцарь тебя ждет
печаль осталась в прошлом
вот Мир - покой несет

тебе решать - поверить
иль посмеяться с них,
но помни что порою
судьба в руках твоих



 

не тому, що

Поруч з тобою у спеку не тану
І не тому, що не  жарко,
Просто в очах в тебе світ океану
І прохолода-бунтарка.

Поруч з тобою не плачу з грозою,

Дощ не тому, що не зливний,
А лиш тому, що коли ти зі мною
Мокну чи ні – не важливо.

Поруч з тобою не треба ні сонця,

Ані веселки пожарів,
Бо ти для мене – весь світ на долоньці
Світ, яким дихаю й марю…

Плавлюсь. HELP! Рятуй!

Плавляться усі думки
від спеки,

в голові суцільна
маячня…
Хоч бери й втікай кудись
далеко,
відключи мобільний –
й навмання
десь до прохолодних хмар
поближче,
до морів безкраїх
чи озер,
де цілунком з диво-чар
обличчя
прохолода раєм
обійме.
Навстіж відкриваю
в серце двері,
протяги гуляють
хай… а тут
фрази вицвітають
на папері,
залишається лиш: «Плавлюсь.
HELP! Рятуй!»

Фарби


Розмалюй мої сни кольоровими фарбами,

Забери з них тривоги чорно-білу імлу.

У веселці для мене стань восьмою барвою,

Поверни в моє серце квітучу весну.

 

У тумані ранковому почуття загубилися,

А попереду знов перехрестя доріг.

Вабить швидкість шалена й неможливо спинитися,

І засліплює світло зустрічних ліхтарів.

 

Може час гальмувати? Вони просто втомилися…

Може, відблиск зелений – тільки марево з снів?

Та червоним вогнем у житті загорілися

Світлофори думок й недоказаних слів.

 

Уперед! На обгін! Біла смуга суцільна?

Пост ДАІ? Ну то й що?! Знак обмеження мрій…

Та чи серцю така перемога потрібна?

Ні, воно буде вірним магістралі одній...

 

Зустрічали любов в кольорових світанках,

Загубили її у вечірніх дощах…

Розмалюй мої сни яскравішими фарбами,

А якщо потьмяніють, тоді краще ніяк.

Літо в Україні

Золотою зорею вечірньою,

Запашним ароматом  румЯнковим

Літо стелиться над Україною,

Понад краєм нашим серпанковим.

 

Ходить літо ланами квітучими,

Розмальовує в небі райдугу.

І птахІв голосами співучими

Про любов нам і згоду нагадує.

 

Стелить трави шовковим килимом,

Ніжно кличе гірськими струмочками.

Звеселяє хмаринками білими,

І у хорі співає з дзвіночками.

 

Із ромашками та фіалками

Про кохання складає мелодії.

Й зачаровує душу звуками

Незабудкової  рапсодії.

 

Пригощає вином малиновим,

Заплітаючи маки в волосся,

І бурштИновим медом липовим,

Щоби мрії були солодші.

 

Марно ще десь у світі шукати

КрасивІшу й світлішу країну.

Усім серцем я хочу цей край обійняти,

Так  люблЮ я тебе, Україно!  

Перетвори

Отрутою в долонях краплі сліз.
Прозорі, чисті, сяють,– але мертві…
Пронизані очима вже наскрізь
Холодної самотньо-злої смерті.

Ти обніми мене й не відпускай

Допоки небо світиться зірками,
Допоки сонцем сяє небокрай,
Або вмивається солоними дощами.

І хай навкруг танцює танго знов

Хоч тисячу смертей в вогненнім колі,
А я із їхніх кам’яних оков
Все вириватимуся впевнено на волю.

Ти обніми. І що тоді мені

Все те, що доля у сльозах віщує!
Я виживу у будь-якім вогні,
Лиш ти будь поруч, будь лиш поруч чуєш?!

Не відпускай! Сховай мене від них!

Я хочу жити! Хай остання в серці
Ця мить у нас… Та ти перетвори
Ту мить у вічність, непідвладну й смерті!

Так і лишишся

Відпусти моє серце – воно не твоє,
я його не віддам тобі, чуєш?!
Не цілуй так зрадливо уста і плече,

я ненавиджу, як ти цілуєш!

Навіть думати в душу ввірватись не смій, –

не злетиш ти до неї, пропаща,
і не треба повторювать знов "він не твій", –
я ж тобі не повірю нізащо.

Я всміхатися навіть сльозами журби

буду знов, бо він поруч зі мною,
а ти плач, бо була самотою завжди,
Так і лишишся ти самотою.

Червона калина. 3.

ЧЕРВОНА КАЛИНА .

^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^

ооооооооооооооооооооооооо

3.

             ../ завершення /.

Люди там живуть здоровi,

Бо нема « гнилої» кровi !

[ Читать дальше ]