хочу сюда!
 

Оксана

45 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 45-53 лет

Заметки с меткой «отче наш»

Тайский Отче Наш

В Иерусалиме на Масличной горе есть церковь "Отче Наш", посвященная знаменитой молитве, которой Иисус учил своих учеников. На стенах церкви молитва воспроизведена в керамике на десятках языков мира. Среди них есть и тайский вариант:



А за кадром "Отче наш" мелодично поют на пхаса-тхай)


Как обращаться к Папе

Есть в Иерусалиме церковь, посвященная молитве "Отче наш". 
На ее стенах эта молитва начертана почти на всех языках мира: 
 

Отче наш(мультфильм детям)

Мультфильм детям, о молитве «отче наш»

Зачем нужно молится ребенку, как молитва помогла маленькой девочке.

http://svavva.ru/media/video/otche-nashmultfilm-detyam.html

ОТЧЕ НАШ - аналитика молитвы


Молитва ОТЧЕ НАШ - удивительный эзотерический процесс. Да-да! Опять-и-опять открываем Библию… и все, что с нею связанно… В год 2007 Красной Огненной Свиньичисто случайно наткнулась на Молитву "Отче Наш" - эдакое исследование, автор украинский эзотерик-публицист Юрий Ларичев из Черновиц, Западная Украина. Начала читать, и… О, Боже!!! такое создается впечатление, что Библию создали какие-то староросские племена (кстати - а где они проживали?)… во времена, как мы знаем из школьных учебников истории - кроме Чингисхана и татаро-монгольской орды в районах Зауралье и Азии - ничего не было… О какой православщине можно говорить?! Иль татары были православными? Есть, конечно же, в статье интересные моменты, но… уж больно Ю.Л. перекраивает Библию, так сказать – оруссивает, вернее - ороссиянивает… что не ново и не удивительно… Ведь, спокон веков тартарские племена (российская орда) занимались искажением исторических фактов и перепиской под себя ;) [ подробнее… ] 
Free counters!

Молитва Господня

Отче наш, сущий на небесах! да святится имя Твое; да приидет Царствие Твое; да будет воля Твоя и на земле, как на небе; хлеб наш насущный дай нам на сей день; и прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам нашим; и не введи нас в искушение, но избавь нас от лукавого. Ибо Твое есть Царство и сила и слава во веки. Аминь. (Мф., VI,9-13) 

Толкований на "Отче наш" оставлено очень много. Из сильных я бы выделил объяснение прп.Максима Исповедника www.hesychasm.ru/library/max/max_pr.htm и митр.Антония Сурожскогоhttp://www.metropolit-anthony.orc.ru/molitva/otche.htm 

Для нас представляет интерес исихастское толкование Господней молитвы, которое я попробую кратко обозначить. 

Прежде всего я хотел бы отметить целостность этой молитвы, которая, не теряя своего единства, динамически разворачивается в смысловом пространстве. Умом войти в логосное пространство и почувствовать ток смыслов - вот одна из главных задач при созерцательном размышлении на Евангельские тексты. И тогда текст потеряет свою плоскую и статичную буквальность, за которой откроется внутренний строй Божественного слова. Молитва Господня подобна цельному сосуду, наполненному драгоценной влагой - водой жизни вечной, и чтобы приобщиться и испить воды сей, сосуд следует открыть. 

Отче наш... 

Бог открывается нам - непостижимый по Сущности - в имени Отец. Понять Гоподню молитву можно, только исповедав Бога своим и нашим Отцом! Это молитва Божиих детей, но не рабов, и тот, кто ощущает свое рабство, не имеет благословения молиться: Отче наш! Господь оставил молитву для своих братьев - сынов и дочерей Бога, - и им взывать из сердца к Отцу; сосуд молитвы откроется только Его детям... Сыны и дочери, ощутившие свое единство в духе, обращаются к Богу: Отец наш! 

И вот единый смысл имени Отец начинает обретать первую двоицу - через нашу причастность Ему в Его нетварной благодати: Он - на небесах, мы же от земли восклицаем к Нему: Да святится имя Твое! Это восклицание - основа истинного имяславия: Бог изливает на нас благодать через Имя - и Он открывает Себя как Отец! И мы просим Отца об излиянии благодати на нас - Его детей: да приидет Царствие Твое. Бог, открываясь с именем Отца, наполняет действие нисхождения Царствия. Это наполнение происходит через Божии воления: да будет воля Твоя - и соединяются воедино через триаду прошений о вхождении Бога в нашу жизнь небеса и земля. Это единство молитвенного смысла есть раскрытие имени Отца. 

Бог открывается нам как наш Отец. И следующая часть целостной молитвы - о нас - с прошением к Нему. Господню молитву также можно уподобить лестнице, по которой нисходит Он к нам, и по которой мы восходим к нему. Эта часть лествицы-молитвы - об ее человеческих и земных ступенях. Мы просим о наполнении нашей земной жизни высшим содержанием, ибо творить Божие на земле - наша истинная пища - хлеб существа нашего на дни жизни нашей. Это главный смысл нашего существования. А что мы еще в силах сотворить? Мы можем оставить - простить, отпустить должников - тех и то, за что держимся, прилепляемся, обвиняем или поощряем. И если отпускаем невидимые связи - это многослойные сети, связывающие нас по рукам и ногам, - то и Отец идет к нам навстречу, и мы просим Его освободить нас от пут земного долженствования, поскольку сами не держимся за земное. 

Лествица молитвы открывается именем Божиим, последние ее ступени и замыкание полусферы молитвенного прошения о земном связаны с лукавым - его имя не называется. Есть темные стороны нашей жизни, над которыми разум, пусть и просвещенный благодатью, долгое время не властен. Хождение по темной стороне - его не избежать, ибо эта темнота является не излеченной частью нас - чревато напастями и искушениями, и там же скрыт извращенный источник - противобог. Мы же просим Бога и Отца нашего, чтобы стезя наша не была направляема Его антиподом. 

Отец наш - в начале молитвы, а в конце - лукавый, от которого просим избавить, Почти противопоставление, из которого многими сотворяется абсолютное противостояние. Но... всплеск Божией силы - словно руки Его обнимают молитвенный смысл и в цельном и едином устремлении возносят на небесный алтарь: Ибо Твое есть Царство и сила и слава во веки. Аминь. Полнота и единство!
Общество Святителя Иоасафа Белгородского

Отче наш...

(роздум-сповідь)

О, світе мій! Чи можу я змінити Тебе одним лиш помахом руки? Чи можу сподіватись і молити Едему після смерті на віки?

Не знаю я, де силу відшукати, Адже не Бог я, Господи прости! Шептатиму... Не смію викрикати, Ти бачиш всіх. Почуй і відпусти!..

Щемить душа моя і серце мліє - Одвічна туга втрачених надій. Єство до Неба вирватись воліє, На хвильку хоч, якщо не назавжди.

Але мені туди немає входу, Не так важливо, скільки є гріхів... Елегії співаючи народу, Був десь нечесний, щось - та пропустив.

Енергії для всього не хватило - Старався, але ж не досяг мети; Активним був, та керував невміло; Хотів, як краще - вийшло, як завжди...

Не в стані всіх помилок пригадати. Ех! І не знаю, чи потрібно це - Хотів би, як і всі, звичайно, знати, А що ж первинне - курка, чи яйце?

Й до істин йду, спіткаючись, щоразу Стаю з колін, щоб уперед іти. В тунелі світло бачив вже не раз я - Як лиш мені те світло досягти?

Тиняюсь так між Небом і Землею, Тьму ненависну хочу подолать: Спаси 'мя, Боже, ласкою Своєю, Як тільки Ти умієш рятувать!

І научи, і дай мені вказівку, Можливо - знак, можливо - оберіг. Я ж бо не прошу в Тебе з неба зірку, Та й навіть не достойний Твоїх ніг.

Віддам своє життя за крихту правди - Одне воно у мене, але все ж Є зміст у тому - може кращий став би; Надіюсь - мою душу збережеш.

Екзамени складаю щогодини: Хотіла б в Рай душа, та видно - зась! А десь Господь відлічує хвилини Й настане час - за все мені воздасть...

Просити можна, скільки вже просило, Ридати і кидати "бариші"... Йде час невпинно, але справжнє диво: Добро творить за покликом душі.

"Елеєм ніжним мащені слова! Цікаво, - скаже хтось,- де так навчили?" Але мені не сохне голова - Рахуйте, не почув, як ви "з'язвили".

Стоятиму на своєму завжди, Тож хочу, щоб мене ви розуміли: Відкинути все можна хоч куди, Отримати ж прозріння - бракне сили.

Тим шляхом можна йти і не дійти, Валитись з ніг, ставати - і намарно. Одійдуть в прах запалені мости - Єдиний шлях без квітів і литаврів.

Не буде на шляху моїм троянд, Еліти блиску, килимів в фойє, Хорів вислужливих і райдужний гірлянд. ...А я й не хочу - все це не моє.

Йдучи вперед з неправдою в устах, Брехнею поле, кажуть, подолаєш Успішно ніби. Та зворотній шлях Дано не кожному пройти. Тож вибираєш...

Ера тепер така складна триває, Вита довкола міліон ідей. Один у полі рідко виживає - Людей шукаю я. Але Людей!,

Які б ту віру несли і плекали, Творили кожен день хоч грам добра, Відтак, ділилися і плати не питали. О, як їх мало. Видно - не пора.

Якщо й знайду таких, то небагато: Як розпізнати їх не знаю ще. Куди свій шлях я маю спрямувати - На Божий перст надіюся лише.

А час іде, і тільки помічаю: Нанизуються дні і місяці. Етапні дати серцем відмічаю, Боріздочками зморщок на лиці.

І править світом золота монета - Так моторошно й дико на душі, А слово невідомого поета Кому тепер потрібне, ви скажіть?

Ідей багато і думки рояться - Не в силі стримати. А всі, немов сліпі: Азарт в гонитві за примарним щастям, За гріш розбитись здатні в боротьбі.

Ерозія свідомості і мислі, Менталітет - на грошових мішках. Любов до ближнього давно із моди вийшла І тільки бруд у серці й на руках!..

Хіба йдете до Храму, щоб хвалитись Лакованим взуттям чи піджачком... І вам, мабуть, не вдасться відкупитись Багатством, не заробленим трудом.

Не треба Богу розкіш і прикраси, Аксесуари модні: все - ніщо. Шануйте душу, поки стане часу, Не проміняйте віри ні на що!

А хто із нас життя заслужить вічне, Судить не нам - на те один Суддя: Улесливе бажання споконвічне - Що ти, скажи, зробив для каяття?..

--*--

Низький політ не для високих цілей, Йдучи лише, спроможешся дійти. Дай, Боже, тільки вистачило б сили, А також благородної мети.

Й тоді, напевне, розійдуться гори, Настане час звитяги й боротьби... Але, здається, в тому наше горе: Мету вже маєм - ще наснаги би!

Доймає лінь, інертність добиває, Напевно, десь ще не пробив наш час. Енергії чомусь не вистачає: Сьомий же піт, напевно, не для нас.

І шарпатись лишається в потугах - Пробити лобом хочемо стіну. Ростуть проблеми - то одна, то друга... Осилити ж не годен ні одну.

...Стою на перехресті і гадаю: Ти ж, Боже, бачиш все! Тоді чому Не стримаєш, коли ся помиляю, А чи підкажеш вихід на пряму?..

Можливо, завинив я! Все можливо. Пробач тоді, попрошу хоч про це... Роками День чекати терпеливо, Один, який удачу принесе -

Виходить, що така моя вже доля. Ниць упаду, та вірю - підіймусь. Нехай коліна розіб'ю до болю, Але знаннями, знаю, збагачусь.

Шикарний побут, мабуть, не для мене І все, що матиму, то тільки з праці рук: Як лиш побачу "вулицю зелену" - Кудись втікає все, мов грому звук;

Іду вперед, а опиняюсь ззаду, Мить пропустив і не наздожену; Прибуду першим - кажуть: "Таш тразаду!"*) Розкрию рота - інший вже ковтнув...

О, Боже милий, що мені робити, Щоби Твоє здобути співчуття? А чи достатньо лиш тебе любити Єством усім завжди, без вороття;

Молитися лише за добрі справи, Однак самому бути в стороні; Визнанням марити, очікуванням слави, Не замастивши рук? - скажи мені...

У кого ще ж бо можу запитати Відверто, без образ і пересуд, А й так, щоб щиру відповідь дістати - Ти ж бо один вершиш над нами суд!

Цікавості моїй межі немає: Я просто хочу істину знайти. Між Небом і Землею хто ще знає На все те відповідь, коли не Ти?

...А час, між тим, спливає, як водиця, Широкою рікою в небуття. Мені ж чомусь не затишно. Не спиться... І з кожним днем коротшає життя.

Не раз буває - хочеться схопитись: -Ех, геть думки - і вільна голова! Вiдкрити двері і у світ пуститись, Вiдчуть, як свіжий вітер обдува.

Етапом йти далеко, ген до Неба, Дихнути так, щоб в грудях запекло, Напитись з джерела, як є потреба, А потім впасти - у траву чоло.

Світанок росами тоді мене умиє, Уста відкриє, сили надихне - Святим усім молитимусь в надії: Почують й захищатимуть мене...

Окрилений, тоді я піднімаюсь, Кидаю виклик сірій метушні; Усміхнений, черговий раз впрягаюсь Сильніше в віз, призначений мені.

У тій упряжці мушу відробити - А хто, крім мене, хрест мій понесе! Лиш вижити, не впасти, не зблудити (Еге ж, напевне!) хочу над усе!

Іду вперед, буває - помиляюсь, Збираю крихти правди на шляху; Болить - не слухаю, лиш за помилки - каюсь, А як інакше - тяжко у гріху!

Вiдтак, надіюсь, Господи, на Тебе: Не забувай раба Своєго Ти, Адже мені одному скільки треба - Сповідуюсь, як грішник, лиш прости.

Всели у душу крапельку надії І віру в моїм серці укріпи, Дай шанс, щоб хоч колись збулися мрії, Ласкавим будь і шлях мій окропи.

Устам вели, щоб славу голосили, Куди б я не потрапив, кожну мить, А руки щоб старалися щосили Во славу Твою лиш добро робить!

О, Господи, я лиш мала піщина, Гонима між часів і поколінь... Останній крик раба Твого і сина: Амінь! Помилуй, Господи! Амінь... 15.09.2008

----------------- *) Таш тразаду! - з португальської - запізнився.


87%, 20 голосов

0%, 0 голосов

13%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.