Дні як ночі – невпинні,
Порожні та кволі,
Репетиція ніби
Невблаганного страшного суду,
І вагається мить
Й запитання горить:
Як побачити сни,
Що не снились ніколи-ніколи,
Як побачити те,
Ким та з ким
Я ніколи не буду?
Як побачити те, що панує роками?
Як побачити те,
Що існує в моїй голові
І на волю лише
Виповзає рядками?
30.03.2016
Доба спливає вередлива,
Ще трохи – і вона мине,
І лине смуток чорнобривий,
Володар грішного мене.
Він мій й… не мій. Таке буває,
Але чомусь мені болить,
Тому зову до небокраю
Його з собою. Хоч на мить.
29.03.2016
Коли дивлюсь я на свої долоні,
То бачу там не лінії життя,
Я бачу мрії, чисті, безборонні,
Та щире за ті мрії каяття.
Щось стукає всередині тривожно,
Мабуть, думки, а, може, просто кров.
Кажу собі – «Не можна так, не можна!»
І роблю, як не можна, знов і знов.
29.03.2016
Чудові лики – все забути,
Та де їх взяти – я не знаю,
Я сплутав березень та лютий,
Тепер за це відповідаю,
І хрест несу незграбних почуттів.
28.03.2016
Ми є не перші й не останні,
Чому ж так важко зрозуміти:
Нема дорослих у коханні,
У ньому всі – неначе діти.
У ньому всі такі сміливі,
Думки – бурхливі й хворобливі,
Що буде завтра – неважливо,
Аби сьогодні було диво.
28.03.2016
Коли кладе на плечі руки втома,
Коли нема бажання та азарту,
Коли життя – суцільна аксіома,
Доводити комусь і щось – не варто.
І, якщо порох є в порохівницях,
То хоч танцюй, хоч кланяйся зі сцени,
Та розуміння навіть не насниться,
А просто скажуть: «Ще один скажений».
27.03.2016
Нібито все
Сниться:
Лютий зіграв
Ролі,
Пахне весна
Небом,
Пахне весна
Полем.
Коло, іще
Коло,
З кожним новим
Роком,
Ллється весна
Світлом,
Ллється весна
Соком.
І почуття
Свіжі
Я їй віддам
Знову,
Чує весна
Мене,
Чує весна
Слово.
25.03.2016
Порядок звичного нам світу,
Дарунок світла та пітьми:
У вихідні – панує світло,
У буднях – бенефіс зими.
І люди, грішні та блаженні,
Сприймають це як не чуже,
У мене ж осінь є щоденно,
І я до цього звик уже.
23.03.2016