Я вже не йду – повзу до краю,
Та щось не бачу ще його,
Пишу листи й не відсилаю,
Яка є користь у того?
Який є сенс в рядках кривавих?
Який є сенс ще у мені?
Нема ні почуттів, ні слави,
Ні добрих слів в холоднім дні.
03.02.2016
Неповторне творіння природи,
Мальовничість та туга осіння,
Вам слова мої – гірше свободи,
Вам рука моя – важче каміння.
Ви щасливі. Я Вас розумію.
Навіть заздрю в душі мимоволі,
І тому, мабуть, Вами ще тлію,
Потопаючи в світлій неволі.
Вам нічого не треба. Я знаю.
Не скажу, що від того приємно,
І, як можу, я Вас оминаю,
Та, нажаль, оминаю даремно.
Та, нажаль, я ще ходжу по колу,
І конаю на лютім морозі,
Й тінь свою, непримітну та кволу,
Залишаю на Вашім порозі.
03.02.2016
Дощем зимове небо вмилось,
І про весну дзюрчить вода,
Вона завчасно заявилась,
Та це, насправді, не біда.
Мені співати їй хотілось,
Але вірші мовчать. Втомились.
І їх мені, чомусь, шкода.
02.02.2016
Зачекай, не зникай, не іди у минуле,
Не ховайся у пам’яті – бреше вона,
Наші дні ще за обрієм не потонули,
Хоч вертатись не хоче віджита весна.
Не зливайся із тінями – їх так багато,
Нащо множити те, в чому світла нема?
Ми ще можемо посмішки всім дарувати,
Душі рухом одним в небеса підніма.
Знаю, час мій минув, знаю, що розтривожу,
Знаю й те, що попутник знайшовся уже,
Та без тебе піднятись ніколи не зможу
Й відірвати від себе земне та чуже.
02.02.2016
Плив згусток сонця золотий,
Жива дорога гомоніла,
Та перекреслив день скупий
Прозорість неба снігом білим.
І обрій вже сховався. Сніг
Його тримає у полоні,
І на мою він душу ліг,
Бо думав, що вона схолоне.
01.02.2016
Вітер блукає в стерні,
Я з ним блукаю на пару,
Спогадів п’ю Ніагару,
Я тебе вигадав? Ні.
Граєш на вічній струні,
Тінь мою ніжно лоскочеш,
Хоч ти того і не хочеш,
Я тебе вигадав? Ні.
Слово моє у вогні,
Разом палає і серце,
Мрії з реальністю – в герці,
Я тебе вигадав? Ні.
Не залишаєш мені
Погляду навіть п’янкого,
Як же ж не прагнути цього?
Я тебе вигадав? Ні.
31.01.2016
Зотліло потихеньку сонце миле,
Прийшла, свій не тамуючи азарт,
Зимова ніч, така незрозуміла,
Що хочеться спитати – це є жарт?
Де ті сніги, обіцяні так щиро,
Що вірилось, чекалось стільки днів,
Навіщо було так топтати віру
У чесність та надійність даних слів?
Тепер краса морозу має бути,
І кучугури снігу по дахам,
Твоїх пояснень я не хочу чути,
Я вірю тільки серцю та очам.
29.01.2016
Бездумні дні, віддайте мою вічність,
Яку ви забираєте бездушно,
Її вам непотрібна поетичність,
Яка в своїх бажаннях непорушна.
Її вам непотрібний світлий погляд,
Надія, що конає вже у муках,
Ваш з нею не збігається світогляд,
В її не потопаєте ви звуках.
Мене навіщо жертвою обрали?
Я – тільки легкий подих під зірками,
Віддайте, дні, усе, що відібрали,
То не для вас збиралося роками.
28.01.2016
