Всі передбачення – туман,

Всі передбачення – омана,

Вербальна версія дурману

І пластир до душевних ран.

Солодкий супокою вир,

Бажання розчинитись в чуді,

То ж я скажу: «Все добре буде»,

А ти повір мені, повір.

Ой, як же мені набридла ця Зима  
Вже хочеться тепла, п"яного повітря, короче, весни хочеться...
Давайте, колєгі, доб"ємо скоріше цю зиму , А зброю пропоную
таку: хто - піснею, а хто віршом своїм про весну... Так, хоч на душі
потеплішає, а тоді може й в нашому світі...

І ось мій вклад у цю добру справу - новий трохи іронічній вірш Порізи 

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Я вибив іскру. Розгорівся світ,

І темрява свою забула силу,

В нові слова складався алфавіт,

Мовчання тиші сходило в могилу,

Втрачав свою білизну папірець,

Життю раділа, мов дитина, мова,

Я віддавав усе, що дав Творець,

Бо золото і слава – не від Нього.

Такого не знайдеш

В розвалах книг,

Такого ніколи

Не скажуть в школі,

Зима – це не завжди

Коли є сніг,

Коли за вікном

Дерева схололі.

І не тоді, коли кров

Не дзвенить,

І не тоді, коли світ

Дрімає,

Зима – це іноді просто

Мить,

Коли у думках

Тепла немає.

Зимовий ринок. Бруд та біле.

Свідомість в натовпі несу,

Тепла та тиші просить тіло,

А вуха – сьорбають попсу.

Грошима зваблюють міняйли,

Жене собака горобців,

І циганчата-прилипайли

На совість тиснуть покупців.

Спіймав калюжу черевиком

(втомила вже халепа ця!)

Чиясь печаль не в’яже лика,

І хоче щось від продавця.

Квіткарка десь доп’яла айстри

Та пропонує їх без слів…

Пробачте пані, я вже настрій

На все, що мав, собі купив.

Ви граєте «Зелені рукави»,

І настрій витинаєте струною,

Скажіть-но, менестрелю, хто є Ви?

Навіщо так Ви чините зі мною?

Чи я почую хоч колись одвіт,

Як догодили силам всемогутнім,

Що вмієте ховати цілий світ

У цій маленькій, невиразній лютні?

Як ні, то грайте, чорт Вас забирай!

Трощить мене на пил, на елементи!

Я вже готовий проміняти рай

Заради цього дивного моменту!

Із кожним кроком

Рухається далі

Та добра мить

Де світиться душа,

Де ще дитинство

Тисне на педалі

В своє майбутнє

Вперто поспіша.

Де сумнівам

Не видали ще волі,

Де кожен погляд

Це вже новина,

В словах немає

Гіркоти і солі

І голови боїться

Сивина.

Дрімає хутір схований в століттях,

І спогади, і люди тут чужі,

Лише старе опудало в лахміттях

Лякає мовчки пустку на межі.

Прозорий день, а ніби все в тумані –

Поля, садок, лісочок за горбком,

І вітер несміливий на паркані

Похитує надбитим баняком.

Колись життя тут тішилось вістями,

Ловило кожен погляд, кожну мить,

Тепер воно хіба що горобцями

У вишняку скуйовдженім кричить.

Вже небо з часом вище, вище, вище,

І не дарує радощів та лих,

Бо спогади і люди тут навіщо,

Як хутір призвичаївся без них?

У глибині першохаосу,

У нескінченній пустоті,

Сиділо Слово сивокосе

Та сумувало в самоті.

Ховався простір в оксамиті,

Було майбутнє нечітким,

Хотіло Слово говорити,

Але, нажаль, не було з ким.

Ну де ж ви, янголи та люди?

Ну де ж ти, грішне та святе?

Нема? Тоді най Всесвіт буде

І істина не пропаде.

А я сьогодні слухаю природу,

На відзимки новий шукаю натяк,

Від долі не чекаю нагороди,

А просто тішусь відблиском галактик.

Можливо в тих краях, які без краю,

Не відають журби, не носять сіре,

Там всі щасливі, та… мене немає,

Мого кохання щирого і віри.