Вже липень грозами гуде...
- 07.07.22, 20:00
Вже липень грозами гуде,
Нагнівавшись неначе,
І яблунята де-не-де
Попадали з гілляччя.
А для голодної душі,
У тихій прохолоді,
Туманні варяться борщі
На буряковім сході.
Вже липень грозами гуде,
Нагнівавшись неначе,
І яблунята де-не-де
Попадали з гілляччя.
А для голодної душі,
У тихій прохолоді,
Туманні варяться борщі
На буряковім сході.
І чорний біль,
І лють,
І дим,
І божевілля хиже
Бою.
Сьогодні кожен був
Святим.
Сьогодні кожен був
Собою.
І все.
І все.
Закляк свинець,
Пробігся нишком
Дощик босий,
Де смерть зустріла свій
Кінець,
Об крицю душ
Зламавши косу.
І не спиняюся, і гину,
І воскресаю, і живу,
Міняю тишину невинну
На мить яскраво-грозову:
У днину дику і тривожну,
Яка не відає жалю,
Люблю тебе як тільки можна,
І як не можна – теж люблю.
Не бійся, спи, не все трагічно:
Хвилини меле часу млин,
А за порогом ходить вічне
І спину чухає об тин.
У нього роги - місяць ясний,
У нього очі - дві зорі,
У нього помисли прекрасні,
І тінь, і кіт на димарі.
Ще триста літ і знову триста,
І скільки там пробуде світ,
Не бійся, все давно на місці -
І тінь, і помисли, і кіт.
Не ходи-но, осене, за нами,
І дощу за руку не веди,
Нині літо ковзає човнами
По долоні ясної води.
А як схочеш подивитись в очі
Та рухнути споминів світи,
Стань вогнем самотнім поміж ночі,
І у сон тихенько посвіти.
У сиву ніч, де думи – сині,
Де у туманах мліють сни,
Де ходить Слово триєдине
Під тихі оклики луни,
Де самота не знає краю,
І вічність тоне вдалині,
Я бачив те, чого немає,
Та бракувало так мені.
Ішла весна по правий бік,
По лівий – літо шелестіло,
І падав синій молодик
Над виднокраєм посинілим.
А я між ними ніс любов,
Не оглядався на вчорашнє,
І світ зі мною мій ішов,
І говорив ранковопташно.
Стою мов перст, схвильований стою.
Безвітряно, і сонячно, і сухо,
Зелений ліс поклав зелене вухо
На землю зачаровану мою.
А там – віки, і люди, і дива,
Яких не знати – бути бідним духом,
І я знімаю мовчки капелюха
Та слухаю загублені слова.
Світанок липою цвіте.
Світанок в небі родить птицю.
Хмарина хмару в гості жде,
Ховає в торбі блискавицю.
Червоний сонця самоцвіт
Тримати ніч уже не в змозі,
І йдуть слова в далекий світ
Та слід лишають на порозі.