хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «мої думки»

Похмурий день. І річ не у погоді


Похмурий день. Ні проблиску надії,

холодний щем і спалені мости…
Екрани снів від пустоти німіють,
з байдужих фраз чекання не сплести…

Жалючий крик пронизливих мелодій,

що вже давно став тінню почуттів,
проплаче знов: «та ж вистачить пародій
на сни, а на кохання поготів!..»

Поглине сум думок нестримну зграю,

до всіх бажань загублені ключі,
забутий шлях до вкраденого раю,
в театрі мрій – ми тільки глядачі…

Емоцій вир калюжею назветься,

нема стремлінь, ні прагнень терезів.
Плаксива роль чомусь дісталась серцю,
невдячна роль… без нагород й призів…

Похмурий день. І річ не у погоді,

не в декорацій змореній свічі.
Банально, та любов давно не в моді
і знову ми на сцені глядачі…

Спогади…

І знов зима… Їй завжди до снаги
Плести вуаль з сніжиночок тремтливих…
І знов зима. Навкруг сніги… сніги…
Мов біле полотно без плям фальшивих

Невпевнено по ньому проведу
Із спогадів несмілі візерунки.
Вітри сліди вже вкотре заметуть,
Лишивши, як тоді, – лиш поцілунки…

Я з кожним переливчастим штрихом
Все впевненіше буду малювати
Прекрасну казку, що, нехай давно,
Та так натхненно вчились ми складати.

Вдихнуть на повні груди знов вітри
Й полине казка птахом перелітним…
Зима… лиш спогади… й сніги… сніги
І крила ангела ледь-ледь штрихом помітним…

Мандри


Під рудим покривалом осені

Засинають думки і мрії.

Вони в сон кольоровий запрошені,

Де печаль їхню вітер розвіє.

 

Там знайдУть вони спокій і затишок.

Зорі їм колискові співатимуть.

Назбирають букетик пОсмішок

І віночки любові сплітатимуть.

 

Побувають в країні Ангелів,

Вмиють душу небесними росами.

Полетять над світами незнаними

Серця піснею стоголосою.

 

Почуття переможуть емоції,

Перед Мудрістю Розум вклОниться.

На останній сходинці осені

У душі нова зірка народиться.

Мужчинам на замітку ;)

натхнення тут - http://blog.i.ua/user/2994692/577968/ (прочитайте обов"язково!!!)

Дозвольте жінці бути слабкою,
Сховайте в серці її від всіх,
В обіймах ваших нехай струною
Тремтять бажання її і сміх.

Цілуйте жінку, щодня, щоночі,

Відчуйте скільки любові в ній,
Як вам сміється, як сонні очі
«Люблю» шепочуть й сльоза з під вій…

Кохайте жінку, та так, щоб небо,

Щоб світ позаздрив тим почуттям,
Повірте, жінці крім вас не треба
Ніяких красок і фарб життя.

Бажайте жінку, – не тільки тіло,

Читайте серцем її думки,
Щоб поруч з вами вона летіла,
Щоб цілий світ був для неї – ВИ.

Цінуйте жінку… Ви їй відчути

Тепла і захисту дайте смак,
Дозвольте жінці слабкою бути,
Без вас вона буде сильна й так.

Місто тоне в вечірній вуалі



Місто тоне в вечірній вуалі,

Ліхтарями розмішує втому,

Зачарованим подихом далі

Переспівує пісню знайому.

Позолотою місяць-молодик

Розливається в чистому небі.
Тиша… Мрії один тільки дотик, –
І думки в мить з тобою й для тебе…

Пересічним простим перехожим

Пролетить моя мрія зірчаста,
Тільки втомлене місто не зможе
В ній розгледіти іскорки щастя…

Тільки вітер, зігравши на струнах

Мого серця як ніжності злодій
Не розвіє над містом відлунням
Таємничо-звабливих мелодій…

Місто тоне в вечірньому залі

Кольорів тишини і спокою,
Мрія кличе летіти у далі,

А думки все одно лиш з тобою…

І потім...

Сьогодні ти наснився мені…

Ти просто посміхався, тією щирою посмішкою від якої линуло справжне світло і тепло. Тобі було добре... я навіть відчула крізь сон твою радість і насолоду…насолоду життям, цим сонячним днем…мною.

Навіть коли я прокинулась… я ще довго перебувала у мареві безтурботності, радості…з відчуттям безкрайньої свобиди…коли здається, що весь світ біля твоїх ніг і все-все обов*язково справдиться…

А потім я згадала…що тебе ніколи не побачу…тебе немає…ти там…звідки не повертаються…

Відчай?...Ні!

Я вдячна, що збагнула це незрівняне відчуття щастя…відчуття спокою…відчуття справжньої рівноваги…

Ми будимо бачитись…хоч так…ми будемо бачитись завжди…аж до тих самих пір поки я не піду до тебе…

І потім те, про що мріяли і що стало нездійсненним на землі – справдиться!

Життя-буття

Як все-таки в природі все мінливо...
Тут сонце світить, тут іде гроза. Тут буревій. Безжально злива полива. За нею знову сонце вигляда. Бува похмуро і туманно.
Буває ясно і безхмарно.
В житті так само все бува...
На серці щастя змінює печаль Й веде тебе під ночі темної вуаль. А потім йде новий світанок І душу ніжно зігріва барвистий ранок, У серце спокій поверта. Таке воно життя-буття. ;)

Тобі

Дивуюсь спокою своєму

І вірі в те, що ти зі мною.

Ніби зв’язало міцно щось нас

І не втікти вже нам від цього.

Хотіла б щоб і ти відчув це, Та й перестав не довіряти. В житті буває звісно всяке. Зла світу нам не подолати.
Та власне щастя будувати І сумнівів не допускати... Чистоту стосунків крізь життя нести -

Це те, що можем разом  я і ти!

Не здавайся!

Нездавайся, а то життя роздавить.

Упав мерщій вставай з колін.

Усе утратиш у житті лише тоді, як дух ти втратиш.

А доти все ще буде в тебе на святій землі.

Тобі

І все ніби як треба

День видався чудовий

Та все ж якось не звично

Що він минув без тебе

І посмішка не гасне

І очі мої сяють

От тільки тебе дуже

В житті не вистачає

Не заню де ти зараз

Коли вже повернешся

Розкажеш, що там сталось

До мене посміхнешся