хочу сюда!
 

ЛюдМила

42 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

Поетам-формалістам

Відштовхнувши оди й сонети,
Загорнувшись у пледи амбіцій,
Виринають з пітьми поети -
Палачі віршовИх інквізицій.

В дикім шалі рахують метри,
У бажанні хвастнути умінням.
Не у милях - у кілометрах
Відміряють віршів безгоміння.

Наче й форма, і зміст у вірша,
І натягнуті рими, як нитки.
Тільки зникла із творів душа,
А у них не виспівують скрипки...

Загорнути б той опус плащем,
Пригорнути б до серця близенько -
І пролитись сльозами-дощем,
Щоб полити квіт-віршик рясненько!

Щоб побачивши квітку-вірша,
Від краси неземної зомліла,
І тужила б, й співала душа,
І, розбуджена, щиро б раділа!




Ви чуєте?

 

Слабує людське милосердя. 

Глитайство, гладке збайдужіння 

Натомість жиріють… О, смерди 

[ Читать дальше ]

Все без упину трудиться душа

Присвячую другові trifolium,
який не любить говорити компліменти


Все без упину трудиться душа,
Не може існувать наполовину.
А зовсім поруч (а куди їй поспішать?)
Шипить юрма і  цілиться  у спину.

Душі все нІколи, працює, як бджола,
Доносить рідне Слово до людини.
Із каменю викрешує квітки-слова.
І  дай Бог тим, що ціляться  у спину!



Поетові

Не шукайте аналогій - їх НЕМАЄ...

До Поета Бездарність придибала в гості,
Без запрошення Сірість услід причвалала.
Чаї розпивали, мили ближньому кості,
Пізніше  й цього їм здалося замало.

Забувши манери, поправши мораль, етикет, 
Довбали за чесність, а потім за совість.
Летіла білизна, і скоро нещасний Поет
Лишився, пробачте, голісінький-голий.

На фоні міщанства, пітьми й  глупоти
Наш Митець був доволі самодостатнім.
Із власного дому  пішов у холодні світи.
І скоро  у домі 
запахло багаттям.

Бездарність і Сірість у дружбі клялися,
Собі діфірамбів добрячий мішок наплели.
В екстазі нестримнім тіла їх сплелися -
Немовби шамани,  під бубен танок почали.

Де стояв  дім поета - сумне  попелище,
Танцюристи захрипли від частих: "Ату!"
А другого дня на  небеснім узвишші
З'явилася зірка, освітивши земну темноту.





Коровай любові




Назбираю раненько росиці на ганку,
Всиплю   пригірщ достиглого літа,
Попрошу прохолоди в рожевого ранку,
Який землю колише, в серпанок сповиту.

Чистоти  у небес, а у сонечка світла,
Не забуду додати ще й спів солов'їний,
Жабок кумкання, мальву розквітлу
Біля отчого дому - малої хатини.

Босоноге й таке  безтурботне  дитинство,
Що   водило мене  в  неполохану казку,
Хрускіт чорного  хліба  скоринки
І натруджених рук теплу мамину ласку.

Замішаю усе на джерельній водиці,
Пересіявши гарно на ситі добра.
І спечу коровай, для усіх, як годиться,
Щоб любов до Вкраїни в серцях їх цвіла!


Рожевий квіт любові



Бабусенька, тоненька, наче свічка,
Свою хатинку в айстрах колисала.
А в серпні квіточки розкрили вічка
І подорожнім людям око милували.

"Немов дитина, Варко, - їй сусідка, -
Не посадила б ти картопельки ще трохи?
А то вкладаєш свою душу...в квітки!
Неси хоч на базар - заробиш  гроші!"

А бабця перед вереснем зробила
Букетики і роздала сусідським дітям.
Нехай полум'яніють айстри милі
В руках школяриків осіннім квітом!

А в грудні свічечки уже не стало -
Так самотиною  недовгий вік і збіг...
Біля її сповитку діти з сумом клали
Рожевий квіт любові на холодний сніг.



Свідомість зґвалтувавши …

 

Почнімо ранок з пляшечки міцного,

 Свідомість зґвалтувавши надбрутально.

 Свій дух, тіла фізичне та ментальне –

 В нокаут! Вузликом язик і ноги

 Зв'язавши, подаруймо привітальний 

Плювок нечистий - слово вбоге...

 

 06.09.2012

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: сатирические стихи

Свидетельство о публикации № 14198


На шальках терезів

 

Розкіш врівноважте зубожінням

На мільйон убогих – мільйонера з-пів;

Рабським упокоренням й терпінням

Зрівноважте власника рабів,

 

 

Боягузством мовчазним – сваволю,

Ницість вчинків і нахабство слів.

Врівноважте власну вбогу долю

Мудрістю глибокою ослів.

 

 

 

05.09.2012

 

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика гражданская

Свидетельство о публикации № 14180

 

Цирк



Минув серпневий диво-карнавал,
Як Чацький, повертаюся із корабля на бал.
Із каравели білої до цирку чи вертепу,
Де на людей уже розставлені тенета.

[ Читати далі ]

Говорите: я не люблю Вкраїну



Говорите, що не люблю Вкраїну,
Бо вірші лиш пишу про очі її сині,
З жалем оспівую її  давно минуле,
І лиш малюю образи й картини?

А хто, скажіте,  судді всеочисні,
Що знають те, якою має бути
Ота любов до рідної Вітчизни,
Що світом і людьми  забута?

І на яких  аптечних точних терезах
Ви важите, чия любов міцніша?
В того не вистачає двадцять грам,
У іншого вона на двісті більша?

У кожного із нас своя Вітчизна,
І кожний віддає свої  тривоги і жалі.
Можливо, теж її люблю безмірно,
Хоча б тому, що я живу на цій землі.

Не соромно сказати принагідно,
Що не покинула її в часи скорботи.
Що сію в  віршах слово рідне
І на сьогодні виховала роту патріотів.

Але не ждіть мене на барикадах,
Я не бажаю буть ні там, ні тут.
Для цього є чоловіки, вважаю,
Захисники. Жінки ж терпляче ждуть.

Не хочу бути лялькою із глини,
Щоб мною керували карлики і блазні.
Так, я пишу про Батьківщини очі сині.
А чи люблю її - я говорить  не стану!