хочу сюда!
 

Алиса

38 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «я - путешественник»

karpaty

 видео можно посмотреть тут

карпати

круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!круто!!!

Карпаты летом.

В этом году я впервые провела свой небольшой отпуск в Карпатах - с. Пилипец, Закарпатской обл.

Это было незабываемо!

Начиная с подбора места отдыха уже непосредственно из вагона поезда (заранее из интернета были распечатаны адреса с телефонами гостиниц больших и маленьких, частных усадеб и т.д.). Мы, ездили отдыхать с подругой, не прогадали, когда остановились на частной усадьбе, где нас встречали очень!!! заботливые, добрые и прекрасные люди - Юрий и Катя. Наше жилище - деревянный сруб (со всеми условиями -душ, туалет, телевизор и т.д.), питание - домашняя кухня (свое хозяйство - корова, куры, свиньи...), а главное - забота, которой мы были постоянно окружены!

Так как мы были впервые в этих местах, главной задачей было увидеть как можно больше и программа была очень насыщенной. В первый день - водопад Шипот в самом Пилипце, в семи километрах от нашего дома. После поезда прогулка на водопад была очень приятной. Живописные места, прекрасная природа, горные речки! Здорово! Впечатлил двор, в котором стояло около десятка пугал, а самае интересное было то, что когда через несколько дней мы проходили снова мимо этого двора, все пугала были переодеты в новые одежды - видимо это был показ новой коллекции 2009г.

Самым ярким, конечно, было путешествие на оз. Синевир (находится на высоте 1500м над уровнем моря). Рассказывать можно долго, но лучше увидеть самим! Скажу только, когда мы ехали на озеро местным рейсовым автобусом, была сильная гроза и появились сомнения, стоит ли ехеть вообще, но когда мы приехали гроза закончилась, а когда дошли до самого озера, ок. 1,5км от села, в небе не было уже ни одной тучки. Мы провели там прекрасный день!

Еще могу поделиться, если Вы едете в Карпаты без собственного транспорта, рассчитывать на местный довольно проблематично! Рейсовые автобусы (проезд очень дешевый) ездят крайне редко и в основном в первую половину дня (вообще жизнь там после обеда замирает). Остановить попутку крайне сложно - их в таких глухих местах почти и нет. В  общем, с Синевира мы, конечно, выбрались, но довольно нескоро. И еще не раз мы столкнулись с этой проблемой. Правда нас это не огорчало! Зато мы очень много ходили, не меньше двадцати км в день, видели по дороге много интересного - пейзажи, растения, множество природных источников родниковых и минеральных вод! А ведь на большой скорости мы бы столько пропустили интересного! И каждое утро собирались в новое путешествие. Гора Гымба (подъемник из с. Пилипец), сплошь поросшая черникой, большой и вкусной, а главное - никаких комаров! Поход в лес за грибами и к минеральному источнику богатому железом. Поездка в г. Иза (возле г. Хуст) - единственный в Закарпатье центр лозоплетения. Впечатлений - море!

Еще одно путешествие нам подарила железная дорога, когда нам в Киеве не продали обратные билеты из Воловца (20 км от Пилипца). Билеты нашлись только из Ужгорода, что дальше от Киева километров на 200. Вот мы и решили, раз так, поедем и Ужгород посмотрим, а по дороге и Мукачево. Понравилось все! Замки, уютный старый Ужгород, ботанический сад... Очень понравился исторический музей. 

Всего шесть дней активного отдыха в горах могут дать Вам много вдохновения на многие месяцы вперед! И, конечно, много приятных воспоминаний на всю жизнь!

Рекомендую!!!

С уважением, Елена. 

 

Бег зайца по полям

Пути мира неисповедимы, но важно не упускать одно: ясной мыслью и праведным трудом мы помогаем мостить эти, непостежимые для нас пути.
                                    Х. Борхес


Как-то в конце ноября, небольшую группу журналистов, пригласили в Сваляву, закарпатский районный центр, уютно раскинувшийся среди карпатских гор. Главное было добраться до точки назначения, а там уже ждали. Вопросов не возникло, так как у одного из нас было транспортное средство. Это, по словам владельца. Как же мы корили себя в дальнейшем за невнимательность.

Хорошее дело всегда надо начинать с утра. Это еще небезызвестный Винни-Пух говорил. Поэтому и наш старт был намечен на пять утра. То есть с мыслю, чтобы пораньше, чтобы транспорта было поменьше, чтобы ехать по светлому...
Однако нет ничего худшего, чем догонять и ждать. Промаявшись часов до десяти вечера, начинаю обзванивать своих членов команды. Идея ясна, - зачем ждать, если можно сейчас и немедленно. Так как особых возражений не последовало, договариваемся о встрече.

Около двенадцати ночи собираемся и здесь, впервые можем лицезреть наш экипаж. Вы можете себе представить "Жигули" первого года выпуска, который в народе еще называют "копейкой", купленный за четыреста долларов? Возраст, этак далеко за двадцать. О таких излишествах, как внутренняя обшивка лучше и не вспоминать. Четыре колеса, жестяной корпус и что-то рычащее под капотом. Размещаемся. Мне, как штурману и руководителю автопробега, достается почетное место впереди рядом с водителем, кстати, прозванное в народе "местом смертника". Под ногами обнаруживаю кусок поролона, вытянув который, могу наблюдать дорогу, бегущую подо мной. Что ж и к этому надо относиться философски, убеждаю себя, возвращая импровизированную затычку на место.

Итак, в путь! Сразу же вспоминается афоризм под тему: "Ударим автопробегом по бездорожью... Как ни странно, аппарат достаточно уверенно, насколько это возможно в его возрасте, движется. Кряхтя и поскрипывая, разгоняемся километров до ста. Полночь встречаем на Житомирской трассе, которую проскакиваем даже не замечая. Пересекая областной центр по центральной улице города, пытаюсь лихорадочно вспомнить, куда же далее. Однако вовремя встреченный указатель, снимает все проблемы. Дорога на Староконстантинов является одной из наиболее коротких по пути на запад.

Наши районные дороги встречают абсолютной теменью, отсутствием даже намека на разметку и весьма причудливым профилем. Вскоре замечаем некоторые странности в вождении у нашего пилота. Вы когда нибудь видели гончую, идущую по следу? Нос опущен к земле, такие специфические рыскающие движения вправо - влево и несгибаемое стремление к поставленной цели. Вот что-то подобное и у нас. Судорожно вцепившиеся в руль руки, тело, до предела поданное вперед, лицо, находящееся едва ли не у самого ветрового стекла. И тот же самый неподражаемый стиль. На несколько недоуменные вопросы следует скромный ответ. Ну, какие могут быть проблемы, просто человек немного плохо видит в темноте, а очки носить стесняется. А ориентируется только по осевой. Вы где нибудь видели на нашей сельской дороге осевую разметку? Вот и я о том же. В салоне, после высказанных вслух нескольких афоризмов с использованием местных фразеологических оборотов, воцаряется тишь и благодать. Что ж иметь крота за рулем это все - таки лучше, чем вообще никого не иметь.

С умным видом разглагольствую о красотах здешнего края. Все равно за окном никто ничего не видит. Въезжая в Чуднов отмечаю, что здесь очень своеобразная развилка и надо быть особенно внимательным при проезде.

Настоятельная рекомендация!

Никогда не говорите под руку!!!

Разумеется, этот хитрый перекресток мы проскакиваем и движемся совсем не по той дороге, которая нам требуется. О чем замечаю километров через двадцать. Приходится с умным видом объяснять, что здесь как в степи, главное выехать в нужном направлении, а дальше сворачивай с одной колеи на другую. После сложных манипуляций через какие-то села, заброшенные железнодорожные переезды, возвращаемся на путь истинный.

Любар напоминает нам о существовании если не потусторонних сил, то, как минимум о проделках какого-то мелкого пакостника. Три раза пытаемся с города выехать, и каждая очередная попытка оказывается безуспешной. Наконец, где-то в начале пятого ночи, встречаем местных аборигенов, которые и показывают нам дорогу.
При въезде в Староконстантинов на берегу озера в лунном свете призрачным силуэтом возвышается старый графский замок. Не поддавшись на советы дорожных указателей свернуть куда-нибудь, проскакиваем центр и еще немного и выходим на шоссе.

К Хмельницкому подъезжаем на рассвете. Проезжая по городу, возникает ощущение, что жизнь в бывшем уездном местечке Проскурове так и замерла пару столетий назад. Старинные домишки, обилие деревьев. Однако поток машин, спешащих на знаменитый местный базар, вносит свои коррективы. На выезде все заправляемся, и мы, и наш железный конь.

Дорога на Каменец-Подольский уже начинает заполняться транспортом. Однако нас это мало волнует, так как вскоре за селением Ярмолинцы сворачиваем на запад. Асфальтированная лента вьется между холмами. Движемся как на американских горках, вверх - вниз, вправо - влево. Однако это не утомляет. Удивительная природа подольских Товтр, многочисленные старинные городки, многим из которых как минимум по несколько сот лет, а то и за тысячу, просто очаровывают. Кстати, один из районных цетров у нас на пути так и называется Городок. Гусятин раскинулся между крутыми обрывистыми берегами легендарного Збруча, реки, которая долгое время была границей между Российской империей и Речь Посполитой. Чортков, Бучач, Монастыриска, названия, сошедшие со страниц древних фолиантов. На одном из бесчисленных микроперевалов среди буковых лесов делаем небольшой привал. Демонстрирую богатство здешнего края. Несколько минут и у меня уже полная пригоршня осенних опят и это, как говорят, не отходя от кассы.

Знаменитая своими мехами Тысменница встречает нас колокольными перезвонами. И здесь с нами случается история. Прямо на выезде отказывают тормоза. Причем летят сразу оба контура. Видно, все же есть кто-то там, наверху. До Тысменницы идут бесконечные холмы, спуски подъемы, повороты. После Ивано-Франковска то же самое. Единственный ровный участок здесь - десять километров до областного центра. Стараемся даже не думать, что было бы, если авария произошла где-то в другом месте. Потихоньку, крадучись добираемся до города и благо сразу же находим ремонтную мастерскую. Ремонт занимает несколько часов. Мастера рекомендуют просмотреть и другие узлы, с чем мы, находясь под впечатлением от пережитого, охотно соглашаемся. Так что, подмазав, подтянув и поменяв что-то там еще движемся дальше. Профилактика пошла нашему Россинанту на пользу. Во всяком случае, движемся ощутимо быстрее, при этом, посторонних звуков издается гораздо меньше.

Небольшая экскурсия по ходу движения проездом через бывший древний Станислав. Особо отмечаю родство в названии и своем имени, а что до какого-то там польского короля, - то мало ли их тут было. Центр города активно реконструируется. При этом что радует, власти стараются сберечь его самобытность. Калуш является одним из основных промышленных центров Ивано-Франковской области. Вспоминаю как раньше, идя на металлургический комбинат, нас обязательно предупреждали, что бы оставляли часы. На территории настолько мощные электромагнитные поля, что любому точному механизму сразу же приходит конец. Что же говорить тогда о людях, работающих здесь десятилетиями.

На окраине районного центра Долина находим нужную нам автозаправку и при ней уютное кафе. Все заправляемся, ведь далее путь наш лежит в горы. Торуньский или Вышковский перевал - один из наиболее закрытых перевалов в Карпатах. Узкая дорога серпантином поднимается среди густого елового леса. И только на самом верху деревья немного расступаются и открывается просто потрясающий вид на окрестности. Спуск чем-то напоминает аттракцион с теми самыми горками. Однако нам уже не привыкать. Узкая дорога змеей вьется вдоль быстрой горной речушки, протекающей то совсем рядом под окнами нашей машины, то, исчезая в глубоком ущелье. За поселком Воловец, взбираемся на международную трассу, идущую со Львова на Ужгород. В этих местах она проложена едва ли не по гребню гор. Широкая, относительно недавно реконструированная, магистраль позволяет немного расслабиться. Еще немного и в сумерках мы прибываем к конечной цели нашего пути - Сваляве, городу курорту, славящемуся своими минеральными водами.

Вы думаете, эти приключения отбили у меня эту неуемную страсть к путешествиям? Совсем наоборот. Даже изобрел их своеобразную разновидность для совсем безбашенных. Своеобразное ралли с фирменным названием "Бег зайца по полям". Условия максимально просты. Разрешается пользоваться дорогами не выше районного уровня. Во всем остальном, полная свобода действий. Особый шарм таким покатушкам придает езда в ночное время. Хотя, сразу хочу оговориться, ездой ЭТО назвать можно весьма условно.

Однако, это уже другая история.

Алматы

Те кто не бывал в Алматы - предлагаюпосмотреть. Очень красивые там горы.

А еще известный стадион в гоорах - Медеу

Бєларусь

  Ожного разу переплудавши мову набору я потрапив на групу, що знаходилая на сайті Vkontakte.ru котра по інтересам с півпадала з тою яку я шукав але була зовсім іншою... Вона була біларуською. Я дуже швидко роззнайомився з людьмі котрі були мешканцями цього порталу та повністю знайшов спільну мову з ними. Дійшло навіть до того, що я навіть пообіцяв їх всіх навідати приблизно через пів року ... Хоча сам не знав як це зробити...
  Обіцяний час минув настільки швидко, що я навіть не встиг і оком моргнути,а я все так і не стримав свого слова. Я не буду хвалитися але на мене це дійсно не схоже. Але ж я сам розумів, що в мене ні коштів на квиток з Полтави до білорусії немає ні будь якого шансу пройти кордон (так як мою фотографію двічі відривала дворічна сестра та приходилость вклеювати її назат, а другий раз розірвала на самому штампі) І тут мені в голову прийшла одна ідея - поїхати автостопом... Не довго думаючи я зразу ж зайшов до групи та написав, що наступної неділі я приїжджаю до них. Я діяв так рішуче, щоб в мене просто не було ніякого шансу ступитися назад, а ви навіть і не уявляєте скільки думок переповняло мене не робити цього... Та вже було надто пізно...
  Попередивши всіх, що я їду без фіансів (ну тобто сказав, що в мене їх дуже мало) яза вечір до виїзду зібрав речі та ліг спати...
  Зранку прокинувшись з гарним настроєм не пвши я взяв рюкзак, гроші, пакет з блокнотом для записів та вирушив у подорож, тоді я ще навіть не здогадувався, що на мене чекає :) ... О 9:00 я вже був на місці де я планував розпочати свою першу подорож автостопом. Якщо чесно я навіть не прочитав ні одного блогу чи статті по цьому поводу, я був повним нулем. За що і поплатився півторагодинним простоєм на виїзді міста. За цей час я майже перехотів туди їхати я вже думав прийти додому а вранці написати, що не пропустили на кордоні. Але ні. я цьго не зробив. за що я дуже собі вдячний..
  І так як я вже говорив пройшло півтори години ніж мене автостопом підібрала моя перша в житті машина, Це був приємний чолов'яга років сорока який їхав у смравах до канівського водосховища. Так як людина я не скромна - ми швидго розговорилися на різні теми, говорили про свого сина та про те як сокирою розрубав йому комп'ютер, те як він знаджуе своїй жінці, про все, я навіть і гадки не мав що розмова з незнайомим чоловіком може до такого зайти... І якось розмова зайшла про паспорт та про порвану фотографію, і меніж звісно захотілося показати її водєві. Саме тоді я зрозумів. що він валяється вдома на моніторі. Не знаю чому та я просто почав сміятися як скажений з себе... Чоловяга запитав мене,-" що трапилось?" І я йому спокійно сказав, що паспорт мій знаходиться вдома, а ми вже ппроїхали більш ніж 200 км... Ну з ціеї ситуації вдалося викрутитися швидко. Подзвони дргу вдалося домовитися про те, щоб той передав автобусом документ до Борисполя,а як виявилося кінцевиа точка маршруту була прямо там, але не зовсім так))) Шофер зрозумівши, що часу в мене придостатньо запропонував мені накинути з ним крюк, за їхати з ним по роботі та повернутися до Борисполя. Ну звісно ж я був згодний. Жаль, але як би мені не хотілося б подовжити подорож. все рівно через декілька годин я вже був у Борисполі Місто це було дуже невелике та незважаючи на це там було не мало народу, трішки пізніше я згадав, що че пуло святкування 9 травня, день перемоги, аж соромно стало через те, що забув... Прошвеньдявши по місту десь годинку я зовсім за нудьгував помінявши 3 випадкових співрозмовників купив 2 упаковки насвння та почав годувати голубів... До цого я б і не міг навіть уявити, що 5 голубів може з"їсти стільки насіння, та ще й з лушпинками. Можете навіть не вірити та це правда, та ще й за рекордну швидкість 40 хвилин... Голубів накормив поповнив мобільний рахунок пройшов декілька кілометрів містом а часу до прибуття автобусу залишилось аж півтори години. Ну звісно ж час не зупиниш, мій маспорт всеж потрапив до мїх рук і я повільно почалапав в торону автотраси... захотівши уточнити правильність мойого напрямку - запитав дорогу у ровесника на зупинці, він підтвердив мій маршрут, і я зі спокійною душею ринув у бій:). Не пройшовши і ста метрів цей же хлопець під'їхав до мене на машині та запропонував мене підвести. Звісно ж я не відмовився так як чалапати мені потрібно було, ще кілометра 3. Розповівши їм чаиу моїх пригод та повідавши мою ціль йому ахотілося мене вивести за межі міста;). На вулиці вже стемніло, а я встих проїхати лише 300 кілометрів))), але для мене це була радусть... На дорозі я простояв не довго, мене зразу ж підібрали дідусь та бабуся. Мандрівка з ними продовжувалась не довго, приблизно 10 кілометрів, але для мене це також було приємно... буквально через пару хвилин простою я знову рухався. Мене підібрала пара молодят яка також прямувала не далко. Не встигнувши і розговоритись я знову опинився на вулиці... Вже стемніло і тоді я зрозумів, що вночі автостопом їздити не вигідно))) простоявши бестолку 3 години і зупинивши за цей час всьоко 2 машини котрі виявилися ТАКСІ  та декілька які подумали, що я проститутка (в мене просто не коротке волосся, яскраве вбрання та струнка фігура) вирішив поспати. Палатку чесно було вже розкладати впадло, тому я просто поклав її на підлогу заліз туди надув матрац та заснув. Але через свою лінивість зразу ж і поплатився.. Заснувши опівночі я проснувся о другій через не хватку кисню. в мене трішки поліла голова, ще б трохи і я напевне б отруївля б вуглекислим газом... Саме тому десь в 2:15 я же знову зупиняв автомобілі. Не знаю скільки я там простояв (взагалі то я повністю вів хронологію своеї мандрівки та по деяким обставинам про які ви дізнаєтеся далі я не зможу привести точного часу) та якраз тоді здійснилася моя мрія мене підібрала фура. Прша в житті справжня фура. Я так захоплено ромвляв з водієм котрий переповнений історіями з життя охоче розмовляв зі мною. на жаль його маршрут не довго співпадав з моїм і через декілька десятків кілометрів мені прийшлося попрощатися з далекобійником. пройшовши пішки село я глянува годинника на якому показувала 5 ранку почав знову намагатися потрапити до авто... Мооже з пів години пройшло як таксист любязно запропонував довезти мене до чернігова. Це приблтзно кілометрів 90 було. Звісно не відмовившись я сів до машини. В авто було астільки тепло, що мене зразу жпотягнуло у сон, але я старався не заснути бо хоч я і не читав про автостоп та всерівно розумів, що люди підбирають співрозмовника. Не звертаючи увагу на час та дорогу я не встиг схаменутися, як оинився в Чернігові. Той жах який я побачив напевне навіки закарбуєтся в моїй пам"яті. Так як вулиці прибирають десь з сими чи восьми, я став свідком наслідків святкування великого саята... На вулиці все було засипало пляшками з під пива, розбитою тарою з горілки, розлипане сміття, до цих пір моє перше враження про це місто не вкладається в макітри моїх друзів, знайомих бо для них по слухам а по своєму досвіду це тихеньке чисте та приємне місто. напевне так воно і є, але не після свята.
  Не затримуючись я доїхав на транспорті до самої окраїни, побачивши, що транспорту в потрібну мою сторону прямує мало я вирішив йти далі і це було правильне рішення. Не знаю скільки кілометрів я пройшов. Мені довелося пройти навіть поворот на об'зну та й після цього не мало. Та все ж знайшлася пара якій не влом було зупинити біля мене автівку. Це були одружена пара похилого віку котрі погодилися провести мене 5 кілометрів до потрібного їм повороту. Я був так їм за це вдячний, так як вже стомився чалапати ногами. звісно тоді я вже здогадався, що чим далі від міста тим легше зупинити авто.тому ті 60 кілометрів, що залишилисть я ппроїхав швидко, що правда довелося змінити 3 машини))). І от я вже на фінішній прямій до кордону. я вже його бачу і все продумую план як би пробратися через кордон з моїм паспортом, придумував як би розіграти сцену, щоб мене пропустили.

Якщо вам дійсно цікаво то напишіть мені і я продовжу позповідь та підтверджу всі мої слова ф

100%, 4 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Петергоф

Петергоф - это загородная резиденция Петра I

Петергоф знаменит не только своими фонтанами и дворцами, но и многочисленными парками. Многие не подозревают, проходя по городу Петергофу, что переходят из одного парка в другой. Многие парки и не похожи на парки в нашем понимании: скорее, это леса с проложенными по ним аллеями. Но, тем не менее, это так называемые пейзажные парки.

Фонтаны работают до середины октября!

(чтобы не читать много букаФ, предлагаю альтернативу - просто посмотреть слайдшоу)

Моя подорож з Компанією МЕРІ КЕЙ .

Так ! Я дуже хочу поділитися враженнями від моєї подорожі по Зх. Європі з найкрасивішими, найцікавішими, найуспішнішими жінками нашої України. Ми працюємо незалежними консультантами по красоті в Компанії МЕРІ КЕЙ. А ви чули про таку Компанію... А ви знаєте, як ми відпочиваємо...Про нашу працю ви можете дізнатись на нашому сайті, а от про відпочинок...Ось я коротенько постараюсь вам розповісти. В травні ми відправились у тур по Західній Європі .Він називався "Галопом по Європі". Ми були в Польщі, Чехії, Австрії і Угорщині. Ми бачили майже всі архітектурні пам"ятки Кракова, Чеського Крумлова, Праги, Кутной Гори, Вени, Будапешта. Ми ночували в кращих готелях, ми вечеряли в кращиих ресторанах цих міст. Це неможливо описати словами - це треба самому подорожувати і бачити. Я дотепер перебуваю в ейфорії від цієї поїздки. І тому ділюся враженнями, бо Компанія МК - це супер!

А ще ми збираємось у листопаді відправитись в Єгипет. І так по кілька поїздок протягом року. Де ще можна так подорожувати і відпочивати.....Тільки з МЕРІ КЕЙ !!!!!

Расслабуха... (Я - путешественник)

Всем известно - отдых человеку просто необходим. По-моему самый клевый отдых тот, во время которого ни о чем не думаеш.
 Где о бо всем подумали за тебя, а ты как настоящий отдыхающий наслаждаешся происходящим.
Ребята, не жалейте денег, ежайте на Красное море! Этот ОТДЫХ произведет на вас огромное впечатление. Лично я в восторге. Красивое море, чистые пляжи, вкусная еда, продуманный досуг, хорошее обслуживание - все это долго снилось мне ночами.
А главное любимый муж рядом и тут тебе и романтика, и впечатления, и позитивные эмоции. Может это все и составляет формулу счастья.
Путешествуйте на здоровье! Расслабляйтесь... 
              

А ми завжди подорожуємо удвох...

Україна – мальовничий куточок земної кулі. Тут є багато чудових місць для відпочинку: Карпати, Крим, Чорне та Азовське моря. Також останнім часом дуже популярним в Україні є зелений туризм, зокрема сільський. У більшості регіонів з”являються власники садиб, які готові приймати відпочиваючих і жителі великих міст все частіше віддають перевагу саме цьому виду туризму. Ми живемо на Тернопільщині. Це край з унікальними можливостями для розвитку сільського туризму. Тут гармонійно поєднуються багата культурно-історична спадщина, мальовнича та неповторна природа, щира гостинність мешканців краю і родюча земля. Але так як ця природа вже добре звикла для нас, тому відпочивати ми любимо в іншій місцевості. Місце для відпочинку обираємо завжди зненацька: Івано-Франківщина, Львівщина, Хмельниччина... Поки-що лише на Україні. Але хочу розповісти про нашу з синочком Сашком відпустку на Чорному морі. Відпочивали ми в Коблево Одеської області. Чудовий куточок для відпочиваючих з дітьми – море тепле та мілке. Також там для відпочиваючих організовувались різні туристичні поїздки.

За декілька днів ми побували в Одеському аквапарку „Посейдон”, відвідали Миколаївський зоопарк „Найкращий в Україні зоопарк”. Завдяки пішохідній екскурсії ознайомились з Одесою: картинна галерея, альтанка та фонтани в центральному парку, Потьомкінські сходи та пам”ятник Дюку Рішельє, оперний театр, музей воскових фігур та багато інших цікавих місць. Також ми були учасниками подорожі по морю на катері Хаджибей. І на завершення нашої подорожі ми відвідали Одеський дельфінарій „Немо”. Музично-циркове шоу з дельфінами та морськими котиками надзвичайно захоплююче і цікаве. Емоції та позитивна енергія нас просто переповнювали. Нам відпочинок вдався на славу. Пропонуємо переглянути наші фото. Дивлячись їх, ви теж зможете поринути у чарівний світ відпочинку на Чорному морі.