хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «томас»

Томас Україні надано. Наші вітання!

Присвячується Московському патріархату від Константинопільського та Київського патріархатів з нагоди надання Томасу Україні 11 жовтня 2018 (7526) року.



Україна на релігійному перехресті

Томас або Унія


Україна на релігійному перехресті: Томас або Унія

У нас у Львові пройшла широка дискусія у вузькому колі за темою релігійної ситуації в Україні, зокрема щодо надання Вселенським Патріархом Константинопольським так званого "томасу" на створення окремого Українського Патріархату, що об’єднає в Україні усі окремі православні церкви в одну. Тобто не всі, але принаймні ті, що визнають головним у своїх статутах і службах Патріарха Константинопольського, а саме православні церкви московського, київського патріархатів та автокефальна. Невизначеною у разі надання “томасу” Україні буде ситуація з Українською Греко-Католицькою Церквою, бо вона тоді може опинитися у вимушеній опозиції, але і може стати провідною у випадку процесів екуменізму, а у випадку відмови у “томасі” УГКЦ взагалі набуває стану лідера.  
Пояснюю: у нашій свідомості православ’я протипоставлено католицизму, тому мало хто спроможний адаптувати зміст поєднання віри як “греко-католицька”, а насправді це за всіма атрибутами є ідентична з іншими православними церквами віра за обрядом і всіма іншими речами, а єдиний прояв католицизму полягає у визнанні Верховним Понтифіком Папу Римського. Все. Не будемо вникати у історичні процеси, бо то непроста річ пояснити Берестейську Унію на фоні подій Відродження, Реформації та Контреформації й навали мусульман, але для нас важливо встановити той факт, що більша частина сучасної України у свій час знаходилась під владою Римського Престолу, а тому в разі відмови Патріарха Константинопольського під тиском РФ надати “томосу” Україні ми цілком в праві звернутися по нього до Риму. Причому достатньо буде рішення про відновлення Унії 1569 року і це не вимагає жодних значних перемовин, а є акт суто формального узгодження про входження до складу УГКЦ православних громад Київського патріархату та Автокефальної церков, після чого вони набудуть стану церковної легітимності, чого  не мають дотепер і що є головним їх недоліком, чим користається МП не визнаючи усі їх служби, обряди і документи щодо них.
Чогось ще пояснювати не бачу потреби, а додам, що для активного і швидкого приєднання-воз'єднання України з Євросоюзом відновлення Унії 1569 посприяє значно краще за всілякі томоси. Сподіваюсь, що пропозиція від МП та влади РФ Константинопольському Патріарху буде такою, від якої він не зможе відмовитись. Беріть гроші, панове, а за Україну не переживайте: зле нам не буде.

Богдан Гордасевич
Львів-Донецьк
26 червня 2018 (7526)

Берестейська унія — рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Українська греко-католицька церква, скорочено УГКЦ — одна із двадцяти трьох Східних католицьких церков свого права, яка перебуває у сопричасті з єпископом Риму та зберігає Константинопольську (Візантійську) літургійну традицію. За кількістю вірних (понад 5,5 мільйонів) вона є найбільшою у світі з усіх Східних католицьких церков і відповідно другою після Римо-католицької церкви.
З 27 березня 2011 церкву очолює Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав (Шевчук).
Українська греко-католицька церква — єдина з українських Церков, що має безперервну ієрархічну спадкоємність з часу заснування у X ст. Київської митрополії. 1596 року Київський митрополит Михайло Рагоза, п'ять єпископів і три архімандрити у церкві святого Миколи підписали Берестейську унію, в якій визнали церковну владу єпископа Рима, вийшовши тим самим з-під юрисдикції Константинопольського патріарха. У 33-х артикулах унії єпархія визначила умови, на яких згідна прийняти єдність з Римським престолом. Більша частина цих артикулів була покликана зберегти богословську, літургійну та канонічну ідентичність Унійної Руської Церкви: залишити в Символі віри «від Отця ісходить», не вносити змін у порядок здійснення тайни хрещення, збереження одруженого священства, залишити три види Літургії (св. Івана Золотоустого, св. Василія Великого, св. Григорія Двоєслова). Частина артикулів з різних внутрішніх і зовнішніх причин була порушена вже у XVII—XVIII ст. Цей процес в історії УГКЦ отримав назву латинізація. У XX ст. за митрополита Андрея Шептицького розпочалися поступові спроби відновити втрачену ідентичність. У 2011 УГКЦ представила свій катехизм «Христос — наша Пасха», в якому віровчення Церкви подано на основі анафори Літургії св. Василія Великого.
У XIX—XX ст. єпископи та священики УГКЦ стали безпосередніми учасниками культурного, політичного, економічного відродження українського народу. Зокрема автором музики гімну України є священик-уніат Михайло Вербицький. У суспільному й громадському житті УГКЦ обстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізовує велику кількість благодійних і громадських проектів в Україні та поза її межами.

Дилан Томас, "Особенно когда октябрьский ветер..."

Особенно, когда октябрьский ветер
морозом пальцев надерёт мне ви`хры,
я, солнцем скрабленный, шагаю по огню--
и краба тень бросаю на грунты`,--
в пределах моря, слыша гомон птиц,
и кашель врана среди зимних палок слыша;
и это сердце с дрожью говорит:
теряет кровь силлаб, слова питает.

Закрыт и я в словесной башне, зрю
на горизонте шагом,-- то ль деревья,--
словесны силуэты жёнщин, а ряды
детей, что в парке-- звёздные вразмашку.
Одни велят тебя творить из гласных буков,
иные-- из речистых ду`бов, ко`рней
терновников удельных, звучных для тебя,
а те велят творить из водных спичей.

За вазой с папоротью ходики спешат,
бьют слово часа мне-- то голый смысл
на диск урочный сев, вещает утро
и молвит: ветер флюгер теребит.
Велят мне знаки луговые брать;
Трава сигналит мне что знаю вдосталь,
чем червь-зимы зеницу проколю.
Те-- во`рона грехами вымолвить тебя.

Особенно когда октябрьский ветер
(...велят творить тебя из осени силлаб,
паучьей, из холмов Уэльса звонких)
кулачьем реп натреплет здесь грунты`;
велят иные-- из бездушных слов.
Иссохло сердце, молвя второпях
чернилами, боясь грядущей бури.
Слышна у моря темень зовов птиц.

перевод с английского Терджимана Кырымлы rose heart

Especially when the October wind
With frosty fingers punishes my hair,
Caught by the crabbing sun I walk on fire
And cast a shadow crab upon the land,
By the sea's side, hearing the noise of birds,
Hearing the raven cough in winter sticks,
My busy heart who shudders as she talks
Sheds the syllabic blood and drains her words.

Shut, too, in a tower of words, I mark
On the horizon walking like the trees
The wordy shapes of women, and the rows
Of the star-gestured children in the park.
Some let me make you of the vowelled beeches,
Some of the oaken voices, from the roots
Of many a thorny shire tell you notes,
Some let me make you of the water's speeches.

Behind a pot of ferns the wagging clock
Tells me the hour's word, the neural meaning
Flies on the shafted disk, declaims the morning
And tells the windy weather in the cock.
Some let me make you of the meadow's signs;
The signal grass that tells me all I know
Breaks with the wormy winter through the eye.
Some let me tell you of the raven's sins.

Especially when the October wind
(Some let me make you of autumnal spells,
The spider-tongued, and the loud hill of Wales)
With fists of turnips punishes the land,
Some let me make you of the heartless words.
The heart is drained that, spelling in the scurry
Of chemic blood, warned of the coming fury.
By the sea's side hear the dark-vowelled birds.

Dylan Thomas

Дилан Томас, "Та сила, что..."

Та сила, что чрез зелен стебель цве`том водит,
ведёт мой зелен век; что корни древ корчует--
моя погибель.
И нем я чтоб сказать согбённой розе:
"Мой юный горб от той же непогоды".

Та сила, что ведёт сквозь скалы влагу,
разводит кровь мою; что сушит струи токов--
мумификатор мне.
И нем я чтоб роток раскрыть на вены,
как горною весной сосать с отвагой.

Рука, что омуты вихрит в пруду,
она плывун толкает; та, что воет бурей, рвёт
мой парус-саван.
И нем я чтоб повешенному молвить:
"Вервь --прах мой, пойман ты в мою уду".

Уста веков пиявкой на исток;
любовь берёт и льёт, но крови слив
утишит язвы ей.
И нем я чтоб сказать семи ветрам,
сколь времени на звёздном циферблате.

И нем я чтоб сказать у гроба милой:
"Мой лист снедает тот же червь унылый".

перевод с английского Терджимана Кырымлы rose heart


The force that through the green fuse drives the flower
Drives my green age; that blasts the roots of trees
Is my destroyer.
And I am dumb to tell the crooked rose
My youth is bent by the same wintry fever.

The force that drives the water through the rocks
Drives my red blood; that dries the mouthing streams
Turns mine to wax.
And I am dumb to mouth unto my veins
How at the mountain spring the same mouth sucks.

The hand that whirls the water in the pool
Stirs the quicksand; that ropes the blowing wind
Hauls my shroud sail.
And I am dumb to tell the hanging man
How of my clay is made the hangman's lime.

The lips of time leech to the fountain head;
Love drips and gathers, but the fallen blood
Shall calm her sores.
And I am dumb to tell a weather's wind
How time has ticked a heaven round the stars.

And I am dumb to tell the lover's tomb
How at my sheet goes the same crooked worm.

Dylan Thomas

Дилан Томас, "Когда я пробудился"

Когда я пробудился, мой град разговорился.
Птицы, куранты и колокольчики разносчиков
звенели в упор суетливой толпе,
рептильи во пламени блудной,--
клевали и портили сон;
соседское море сеяло горе:
люци`феров женских, и жаб, и чертей,
в то время как рядом мужик с секачом*
по горло во кро`ви своей
срезает Аврорину гроздь,
двойник теплокровный Веков,
чей заступ, из Книги*** брада,
добила последнего змея, чьё жало
шуршало в обёртке листа, словно он
побегом был или сучком.

Что ни утро Бог в постели
сдалан мною, чёрно-белый:
после личного**** потопа
с театральным вздохом
посланного всякой твари--
мамонту и воробейнопаду*****.
Где птахи листьями гарцуют, а селезнями-- корабли,
я слышу, этим утром, пробуждаясь-- уж оно проснулось,
Я слыхал поутру`, пробуждаясь,
херовато***** из гомона града
глас в воспрянувшем воздухе--
не пророчество прошлого мне--
мореград мой порушен, оплачь его.
Не Час,-- то молвили куранты, не Бог, --колокола звенели;
я простынь белую простёр над островами--
и сверх моих прикрытых век монеты ра`кушками пели.

перевод с английского Терджимана Кырымлы rose heart
* a billhook-- кривой нож виноградаря, см. по ссылке http://en.wikipedia.org/wiki/Billhook ;
** woman-luck я "подтянул" к Lucifer, к утренней Венере, --прим.перев.
*** т.е. с библейской, "галстучной", если точнее, не русской лопатистой брадой, --прим.перев.
**** т.е. потопа лица-"земли", --прим.перев.
***** sparrowfall как snowfall-- снегопад,--прим.перев.
****** от "похерить", андреевским крестом или Х-образно перечеркнуть, вымарать-- прим.перев.


When I Woke

When I woke, the town spoke.
Birds and clocks and cross bells
Dinned aside the coiling crowd,
The reptile profligates in a flame,
Spoilers and pokers of sleep,
The next-door sea dispelled
Frogs and satans and woman-luck**,
While a man outside with a billhook*,
Up to his head in his blood,
Cutting the morning off,
The warm-veined double of Time
And his scarving beard from a book,
Slashed down the last snake as though
It were a wand or subtle bough,
Its tongue peeled in the wrap of a leaf.

Every morning I make,
God in bed, good and bad,
After a water-face walk****,
The death-stagged scatter-breath
Mammoth and sparrowfall
Everybody's earth.
Where birds ride like leaves and boats like ducks
I heard, this morning, waking,
Crossly out of the town noises
A voice in the erected air,
No prophet-progeny of mine,
Cry my sea town was breaking.
No Time, spoke the clocks, no God, rang the bells,
I drew the white sheet over the islands
And the coins on my eyelids sang like shells.

Dylan Thomas

Дилан Томас, "Бывает небо слишком ярким..."

Бывает небо слишком ярким,
с избытком птиц, и облаков,
вдали же солнце жарит слишком,
чтоб мысли вскармливать о нём.
Рука моя ,что столь бессильна,
не вырежет перед лицом
мои ужасные виде`нья
улыбок архиплодовитых,
легчайшее касание губы;
желаю знать,
что ж я не подымаю,-- хоть могу,--
созданье с ангельским лицом
что сообщает вред мне,
и зрит, моё как тело долу,
нисходит в боль?
Без остановки. Жми улыбку
туда, где слёзам иссыхать.
Ущерб от ангела пустяк,
рече`ние его горит.
Бывает в женском сердце,
иль крови перебор;
я рву ей грудь--
и вижу: кровь-- моя,
течёт оттоль, а всё ж-- моя
и мыслю вселед:
"иль небо слишком ярко...";
слежу за собственной рукой,
не следуя за ней--
и чую боль, что причиняет
она, но не болит.

перевод с английского Терджимана Кырымлы rose heart



Sometimes the sky's too bright,
Or has too many clouds or birds,
And far away's too sharp a sun
To nourish thinking of him.
Why is my hand too blunt
To cut in front of me
My horrid images for me,
Of over-fruitful smiles,
The weightless touching of the lip
I wish to know
I cannot lift, but can,
The creature with the angel's face
Who tells me hurt,
And sees my body go
Down into misery?
No stopping. Put the smile
Where tears have come to dry.
The angel's hurt is left;
His telling burns.
Sometimes a woman's heart has salt,
Or too much blood;
I tear her breast,
And see the blood is mine,
Flowing from her, but mine,
And then I think
Perhaps the sky's too bright;
And watch my hand,
But do not follow it,
And feel the pain it gives,
But do not ache.

Dylan Thomas

Дилан Томас, "Ещё я не зачат был"

Ещё я не зачат был, и вне плоти,
руками жидкими мутузил матку,
бесформенным был я, воде подобен,
что полнила Йордань близ дома,
был братом дочери Менефы,
сестры отеческого червя.

И был я глух к весне, и к лету,
луны и солнца я имён не знал,
свалился глухо в плоть свою броню--
и оказались в кованной отливке
свинцовы звёзды, а дождливым млатом
отец махнул мой из-под свода своего.

Я знал послание зимы,
секущий град, ребячий снег,
а ветер был мне старшею сестрою,
в меня сочился, адская роса-- и вены
мои струились заревом Востока;
я, нерождённый, ведал день и ночь.

И нерождёный, я уже страдал;
кормушка снов лилейный мой костяк
живою цифрой изогнула,
а плоть была нарезана дабы пресечь
в печёнке мерзкие страданья
и тернии во стиснутых мозгах.

А горло жаждало, покуда вне сплетенья
из вен да кожи вкруг колодца,
где словеса с водою смесь творят,
неистощимую, покуда кровь бежит, вонючка;
я знал любовь и голод-- сердцем и утробой;
личинку чуял я в кишка`х.

А час швырнул вперёд мой смертный облик,
чтоб плыл он иль тонул в морях,
пропитанный солёной авантюрой валов,
что никогда не тронут берегов.
Богат был я-- и наделён прибытком
прихлебывать от вин дневных.

Рождён от духа с плотью, я
явился призраком невечным--.
и вскоре смят был махом смерти,
пожил немного в протяженьи
дыханья долгого, что донесло отцу
послание христа его при смерти.

Ты, кто согбён у алтаря, креста,
не забывай меня и сожалей о Нём,
почтившем плоть и кость мою как меч,
и дважды матери утробу оскорбившем.

перевод с английского Терджимана Кырымлы heart rose



Before I Knocked

Before I knocked and flesh let enter,
With liquid hands tapped on the womb,
I who was as shapeless as the water
That shaped the Jordan near my home
Was brother to Mnetha's daughter
And sister to the fathering worm.

I who was deaf to spring and summer,
Who knew not sun nor moon by name,
Felt thud beneath my flesh's armour,
As yet was in a molten form
The leaden stars, the rainy hammer
Swung by my father from his dome.

I knew the message of the winter,
The darted hail, the childish snow,
And the wind was my sister suitor;
Wind in me leaped, the hellborn dew;
My veins flowed with the Eastern weather;
Ungotten I knew night and day.

As yet ungotten, I did suffer;
The rack of dreams my lily bones
Did twist into a living cipher,
And flesh was snipped to cross the lines
Of gallow crosses on the liver
And brambles in the wringing brains.

My throat knew thirst before the structure
Of skin and vein around the well
Where words and water make a mixture
Unfailing till the blood runs foul;
My heart knew love, my belly hunger;
I smelt the maggot in my stool.

And time cast forth my mortal creature
To drift or drown upon the seas
Acquainted with the salt adventure
Of tides that never touch the shores.
I who was rich was made the richer
By sipping at the vine of days.

I, born of flesh and ghost, was neither
A ghost nor man, but mortal ghost.
And I was struck down by death's feather.
I was a mortal to the last
Long breath that carried to my father
The message of his dying christ.

You who bow down at cross and altar,
Remember me and pity Him
Who took my flesh and bone for armour
And doublecrossed my mother's womb.

Dylan Thomas

Дилан Томас, "Весна священная"

О,
вне кровати любви, коль та
богадельня бессмертная суунулась чтоб уупокоить
ничтожеством оприходованное тело,
и крах, и его мотивы,
над щетинистым и стреляющем морем набычилось войско--
и вмелось в наши раны и дома`,
я карабкаюсь с виватом к войне, в которой нет сердца у меня, но лишь
та тьма единая, что ею обязан я свету моему,--
хоть к зеркалу мудрому, хоть исповедника кличьте, но некому здесь полыхать
после божьей ночи каменеющей--
и вот я вколочен, один-одинёшенек, точно святая закладка от солнца.

Не
клянись ты, что время весеннее-- весь
Гавриил с купино`й непалимою, ведь из костра погребального у`тру
восторг прибывает--
и мутная люда слеза холодеет на плача стене,
мой блудный ты сын восстающий,
солнце-- отец, чей колчан полон детками чистого пламени,
но,-- благославенны вы, град и смещенье пластов,--
та тишь непокойная, только она и надёжна,
и мать, и священной весны перекошенный дом,
коль только настали последние дни.

перевод с английского Терджимана Кырымлы rose heart



Holy Spring

O
Out of a bed of love
When that immortal hospital made one more moove to soothe
The curless counted body,
And ruin and his causes
Over the barbed and shooting sea assumed an army
And swept into our wounds and houses,
I climb to greet the war in which I have no heart but only
That one dark I owe my light,
Call for confessor and wiser mirror but there is none
To glow after the god stoning night
And I am struck as lonely as a holy marker by the sun

No
Praise that the spring time is all
Gabriel and radiant shrubbery as the morning grows joyful
Out of the woebegone pyre
And the multitude's sultry tear turns cool on the weeping wall,
My arising prodgidal
Sun the father his quiver full of the infants of pure fire,
But blessed be hail and upheaval
That uncalm still it is sure alone to stand and sing
Alone in the husk of man's home
And the mother and toppling house of the holy spring,
If only for a last time.

Dylan Thomas

Дилан Томас, "Не ото гнева, после, как забылось.."

Не ото гнева, после, как забылось,
отказ ударил в зад ей-- цветик-паралитик
согнулся зверем лакомым до токов одиночных
во голодом исполосованной стране.
Она б ещё набила брюхо сорняками--
и родила те усики-ладони, что наощупь я тянул
по умирающей в конвульсиях, два моря.
За головой моей квадрат небес всё оседал поверх
улыбки циркулярной, что шаталась от любовника к другому,
а мяч златой вывинчивался из небес;
не ото гнева, этого, но позже
отказ ударил колоколом под водой.
Ещё б её улыбка выкормила рот из зазеркалья,
тот, жгущий вдоль моих очей.

перевод с английского Терджимана Кырымлы rose heart 
перевод Ирины Турчиной см. по ссылке http://www.proza.ru/2009/12/28/27

"Нет не от гнева, позже, от обиды,
Когда отказ ударил в сердце, она согнулась болью,
как цветок, чтоб выпить до последней капли
Надежду иссыхающей земли...."



Not From This Anger 

Not from this anger, anticlimax after
Refusal struck her loin and the lame flower
Bent like a beast to lap the singular floods
In a land strapped by hunger.
Shall she receive a bellyful of weeds
And bear those tendril hands I touch across
The agonized, two seas.
Behind my head a square of sky sags over
The circular smile tossed from lover to lover
And the golden ball spins out of the skies;
Not from this anger after
Refusal struck like a bell under water.
Shall her smile breed that mouth, behind the mirror,
That burns along my eyes.

Dylan Thomas

Дилан Томас "Любовь в убежище"

Странница явилась
со мною покой разделить, что в усадьбе моей, не в одной голове.
Дева-юродка по-птичьи

месит-цеди`т то крылом , то рукой ночь.
Вжатая тесно во складки постели,
дурит она этот дом-от-погод, выкликая здесь тучи;

обманывает хожденьем по бе`сов-покою,
в целом,-- вымершему;
или скачет по выдуманным океанам отделений (больниц или тюрем) мужских.

Ею обладал
тот, кто обманчивый свет пропускает сквозь стену-скакунью;
одержимая небесами,

спит она в узком жёлобе; то она гуляет прахом,
вот ревёт, захотелось ей,
на подмостках дурдома, источенных гуляющими слезами моими.

Пронят аурой рук её, я , долгая и дорогая охапка,
могу непременно
стерпеть озаренье, что звёзды огнём зажигает.

перевод с английского Терджимана Кырымлы heart rose

 
Love In the Asylum 

A stranger has come
To share my room in the house not right in the head,
A girl mad as birds

Bolting the night of the door with her arm her plume.
Strait in the mazed bed
She deludes the heaven-proof house with entering clouds

Yet she deludes with walking the nightmarish room,
At large as the dead,
Or rides the imagined oceans of the male wards.

She has come possessed
Who admits the delusive light through the bouncing wall,
Possessed by the skies

She sleeps in the narrow trough yet she walks the dust
Yet raves at her will
On the madhouse boards worn thin by my walking tears.

And taken by light in her arms at long and dear last
I may without fail
Suffer the first vision that set fire to the stars.

Dylan Thomas

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна