Привіт усім.

Отже: «Чому люди одружуються?»

Коли я на тому тижні задавав це запитання, я зовсім не очікував, що відповість так багато людей. Тим більше я не сподівався, що будуть такі деталізовані відповіді. Ще більше мене порадував той факт, що на це питання однаково відповідали як дівчата, так і хлопці. Для мене було дуже приємно чути ваші відповіді. Для себе я отримував не тільки суху статистику, а знаючи ту чи іншу людину я навіть міг приблизно уявити, що вона відчуває за цими словами.

Дякую вам усім!

Тепер я наведу усі отримані відповіді, що були дуже різниманітними.

Я видалив імена авторів з етичних міркувань, тому для усіх буде невеличкою загадкою відгадати хто про що писав. Але якщо забажаєте і дасте мені згоду, я надішлю цей лист з іменами авторів.

Відповіді моїх друзів наведені мною в коментарях:

 

В предыдущем блоге я поднял вечную и самую прекрасную в Мире тему. Когда-то я любил так само фанатично, шёл без оглядок вперёд. Но... В один день все оборвалось. Меня попросили отпустить. И я отпустил. Этот день стал вторым чёрным днем в моей жизни. Первым был - день смерти моей Мамы.

Эх разучились мужчины делать стоящие комплименты. У меня до сих пор уши "горят" когда я вспоминаю некоторые из тех неуклюже-пошлых комплиментов которые я слышала. Да раньше парень такого не позволил бы себе сказать не то что теперь. Нет конечно комплимент он и есть комплимент, но лучше бы я некоторые из них не слышала. 

Итак вот вам мужчины мастер-клас: слушайте, смотрите, запоминайте

 

От життя яка штука. Не хоче твій мозок ще про любов думати, а весна вже діє.

Ведеш ти своє розмірене життя, притримуєшся традиційних поглядів, знайомишся з дівчатами, такими нічогенькими брюнетками і блондинками. З деякими вже не тільки вітаєшся, вже є про що поговорити, більш менш знаєш їхні вподобання та погляди.

Важко такий стан назвати дружбою, справжньою (взагалі, а Ви вірите в дружбу різностатевих однолітків?) . Але це точно не випадкове знайомство. Ти проявляєш якісь знаки симпатії, але це ж не натяки на щось серйозне. Тобі просто цікаво. Ви ж всі різні, за своє вже немаленьке життя встигли десь таки побувати, щось побачити, чогось досягти.

Налагоджується спілкування. Ви розумієте один одного. Починаєш розуміти, що твій образ ідеального супутника життя (в багатьох він є, наприклад, різниця у віці, колір волосся, рівень інтелекту) змінюється з небувалою швидкістю. Але тут також починають вступати в боротьбу і певні стереотипи: як може у людини з традиційними поглядами дівчина бути на три роки старша, як може людина, що завжди мріяла бачити себе в обіймах жагучої брюнетки, тепер з не меншою насолодою пестити шовковисті золотисті пасма. А взагалі, чого такі думки виникають, це ж твій друг, потенційний, і нічого більше. Сумніваюся, що такі мрії відносно друзів доречні.

Мало того, ти хочеш їм сподобатися. Це вже насторожує. Якщо то друг, то їй твоя зовнішність, грубо кажучи, до лямпочки.

Якого милого ти ще й ревнуєш їх? Вони тобі нічим не зобов'язані! Тобі яке діло до їхнього особистого життя? Та чи потрібне їм твоє втручання.

От так поводиться з нами весна... Коту під хвіст весь твій розум, твої обдумані плани, дружба таки програє любові цей поєдинок. Єдине, що треба досягти, це те, щоб вона не програла нокаутом. А то втратиш і перше, і друге...

От життя яка штука. Не хоче твій мозок ще про любов думати, а весна вже діє.

Ведеш ти своє розмірене життя, притримуєшся традиційних поглядів, знайомишся з дівчатами, такими нічогенькими брюнетками і блондинками. З деякими вже не тільки вітаєшся, вже є про що поговорити, більш менш знаєш їхні вподобання та погляди.

Важко такий стан назвати дружбою, справжньою (взагалі, а Ви вірите в дружбу різностатевих однолітків?) . Але це точно не випадкове знайомство. Ти проявляєш якісь знаки симпатії, але це ж не натяки на щось серйозне. Тобі просто цікаво. Ви ж всі різні, за своє вже немаленьке життя встигли десь таки побувати, щось побачити, чогось досягти.

Налагоджується спілкування. Ви розумієте один одного. Починаєш розуміти, що твій образ ідеального супутника життя (в багатьох він є, наприклад, різниця у віці, колір волосся, рівень інтелекту) змінюється з небувалою швидкістю. Але тут також починають вступати в боротьбу і певні стереотипи: як може у людини з традиційними поглядами дівчина бути на три роки старша, як може людина, що завжди мріяла бачити себе в обіймах жагучої брюнетки, тепер з не меншою насолодою пестити шовковисті золотисті пасма. А взагалі, чого такі думки виникають, це ж твій друг, потенційний, і нічого більше. Сумніваюся, що такі мрії відносно друзів доречні.

Мало того, ти хочеш їм сподобатися. Це вже насторожує. Якщо то друг, то йому твоя зовнішність, грубо кажучи, до лямпочки.

Якого милого ти ще й ревнуєш їх? Вони тобі нічим не зобов'язані! Тобі яке діло до їхнього особистого життя? Та чи потрібне їм твоє втручання.

От так поводиться з нами весна... Коту під хвіст весь твій розум, твої обдумані плани, дружба таки програє любові цей поєдинок. Єдине, що треба досягти, це те, щоб вона не програла нокаутом. А то втратиш і перше, і друге...

От пройшло вже півроку як я сам. За чотири роки стосунків я навчився багато чого вибачати, я б навіть сказав ми навчились просити пробачення. Сотні разів ми думали, що все скінчилось, але кожного разу знаходили в собі сили зробити крок назустріч. Неважливо, що хтось робив це першим, відповідь завжди була однакова: "Прощаю!" Та й судити когось одного неправильно, напевно завжди є доля провини кожного, тим більше , коли знаєш один одного як п'ять пальців. Але якось тоді, коли вже здавалося, що нічого в наших стосунках не зміниться, а може саме через це воно і сталося, на черговій напруженій нотці наших стосунків, я сказав: "Кінець".

Тоді, ясно що я сам навіть серйозно цих слів не сприйняв. Я знаю, і тоді знав, що достатньо сказати було слово "Вибач", як все би залишилося на своїх місцях. Але це слово так і завмерло в очікуванні.

Я чекав на нього день, потім другий, знаю, що Вам здається це неправильно. Але я на нього чекав і нічого не робив натомість не тому, що я вирішив її зламати, я просто відчув, що мені важко сказати "Прощаю!" Саме тоді любов, яка до цього часу мала купу (говорю спеціальними термінами, але тут ви поймете) мікротріщин, не витримала внутрішнього напруження. Вона розсипалася на маленькі друзочки, які перетворилися в моєму серці, в моїй пам'яті на приємні спогади, на все хороше, що ми пережили. Все погане (всі тріщини), що руйнувало наші почуття зникло, але я і Ви знаєте, що коли почати це все збирати разом, воно вже не стане навіть примарною видимістю того цілого, що було колись.

Зараз наші життєві шляхи іронія долі переплела, я знаю, що ще довго ми будемо бачитися. Я бачу (як я знаю кожен її рух, кожну тінь емоції на її лиці), що вона ще досі надіється.

Я говорю їй, що треба змінювати життя, вона в мене горда, вона на людях з цим абсолютно згідна, але я-то знаю, що це гра. Мені її шкода, але казати: "Вибач" запізно...

Скоро день Валентина. Хочеться згадати своє перше кохання. Ладно, перше не цікаво, його в років сім так і не назвеш.

 От в років так тринадцять до мене звернулися відтоді найніжнішою для мене формою імені: Вовчик. Звичайно, мене так і раніше напевно називали. Але тоді на однокласниць і ровесниць я не задивлявся. А це слово промовила моя вчителька, молода ще, але вже заміжня. Скільки фантазій та ілюзій породило одне слово. Вони розвіялись, але все рівно я пам’ятаю її. Рідко коли я згадую про школу і не згадую про неї. Я пам’ятаю той час, який ми проводили в підсобці сам на сам, тільки я і Вона. Звісно нічого серйозного не було (не лякайтесь  ), але в той час ми говорили не тільки про предмет, я як губка вбирав все про неї. А яка гордість була, виходити,  як переможець, з її кабінету набагато пізніше за закінчення всіх уроків. Вже відтоді я зрозумів, що я не встою перед чарами брюнеток. І мені було все рівно, що волосся пофарбоване. Найголовніше - це відчути той момент, коли вона стає вже не для всіхі не як всі, а коли вона стає моєю. Ось тоді ти здатен творити дива, тоді всі інші бажання відходять на другий план. А залишаються тільки ти і вона…

 Давно то було . Але для серця здається немає такого поняття. Це почуття і далі там…

Говорят, что однажды собрались в одном уголке земли вместе все человеческие чувства и качества. Когда СКУКА зевнула уже в третий раз, СУМАСШЕСТВИЕ предложило:"А давайте играть в прятки!" ИНТРИГА приподняла бровь : "Прятки? Что это за игра?" и СУМАСШЕСТВИЕ объяснило, что один из них, например оно, водит - закрывает глаза и считает до миллиона, в то время как остальные прячутся. Тот, кто будет найден последним, станет водить в следующий раз и так далее. ЭНТУЗИАЗМ затанцевал с ЭЙФОРИЕЙ, РАДОСТЬ так прыгала, что убедила СОМНЕНИЕ, вот только АПАТИЯ, которую никогда ничего не интересовало, отказалась участвовать в игре, ПРАВДА, предпочла не прятаться, потому что в конце концов ее всегда выдадут, ГОРДОСТЬ сказала, что это совершенно дурацкая игра (ее ничего кроме себя самой не волновало)ТРУСОСТИ очень не хотелось рисковать. -Раз, два, три - начало счет СУМАСШЕСТВИЕ. Первой спряталась ЛЕНЬ, она укрылась за первым же камнем на дороге. ВЕРА поднялась на небеса, а ЗАВИСТЬ спряталась в тени ТРИУМФА, который собственными силами умудрился взобраться на верхушку самого высокого дерева. БЛАГОРОДСТВО очень долго не могло спрятаться, т.к. каждое место, которое оно находило, казалось идеальным для его друзей. Кристально чиcтое озеро - для КРАСОТЫ. Расщелина дерева? Так это для СТРАХА. Крыло бабочки - для СЛАДОСТРАСТИЯ. Дуновение ветерка - так это для СВОБОДЫ! Итак, оно спряталось в лучике солнца. ЭГОИЗМ, напротив, нашел для себя теплое и уютное местечко. ЛОЖЬ спряталась на глубине океана (на самом деле она спряталась в радуге). СТРАСТЬ и ЖЕЛАНИЕ спрятались в сопле вулкана. ЗАБЫВЧИВОСТЬ, даже не помню, где она спряталась, но это не важно. Когда СУМАСШЕСТВИЕ досчитало до 999.999 ЛЮБОВЬ все еще искала, где бы ей прятаться, но все уже было занято ; но вдруг она увидела дивный розовый куст и решила укрыться средь его цветов. -Миллион, - сосчитало СУМАСШЕСТВИЕ и принялось искать. Первой оно, конечно же, нашло ЛЕНЬ. Потом услышало как ВЕРА спорит с Богом по поводу зоологии, а о СТРАСТИ и ЖЕЛАНИИ оно узнало по тому, как дрожит вулкан, потом СУМАСШЕСТВИЕ увидело ЗАВИСТЬ и догадалось, где прячется ТРИУМФ. ЭГОИЗМ и искать было не нужно, потому что местом, где он прятался, оказался улей пчел, которые решили выгнать непрошеного гостя. В поисках СУМАСШЕСТВИЕ подошло напиться к ручью и увидело КРАСОТУ. СОМНЕНИЕ сидело у забора, решая, с какой же стороны ему спрятаться. Итак, все были найдены - ТАЛАНТ - в свежей и сочной траве, ПЕЧАЛЬ - в темной пещере, ЛОЖЬ - в радуге (если честно, то она на самом деле пряталась на дне океана). Вот только любовь найти не могли. СУМАСШЕСТВИЕ искало за каждым деревом, в каждом ручейке, на вершине каждой горы и, наконец, оно решило посмотреть в розовых кустах, и когда раздвигало ветки,услышало крик боли. Острые шипы роз поранили ЛЮБВИ глаза. СУМАСШЕСТВИЕ не знало, что и делать, принялось извиняться, плакало, молило, просило прощение и даже пообещало ЛЮБВИ стать ее поводырем. Вот с тех пор, когда впервые на земле играли в прятки, ЛЮБОВЬ СЛЕПА И УМАСШЕСТВИЕ ВОДИТ ЕЕ ЗА РУКУ.