хочу сюда!
 

Жанна

33 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 26-45 лет

Заметки с меткой «конфронтація»

Озброєний до зубів нейтралітет Порошенка і Коломойського.



«Зовні вони привітні один з одним, спілкуються, посміхаються, але тишком точать ножі. Ніхто з них не наважується нанести удар першим, тому один одного шматують по сантиметру», – описує взаємовідносини президента і глави групи «Приват» Ігоря Коломойського один з підприємців, знайомий одночасно з двома.
Саме зараз ці двоє людей вступають в найскладнішу фазу своїх взаємин з можливими потрясіннями і не тільки для них обох.
Заглядаючи в історію Приватбанку виникає запитання – чому так наполегливо Янукович, а потім і Порошенко (продовжив недороблену справу) намагалися націоналізувати успішний, один із найбільших у Європі, банк? Та тому, що цей банк не вписувався у плани влади контролювати всі фінансові потоки України. А враховуючи, що доля російських банків за три роки виросла з 12% до 47%, то напрошується висновок, що зацікавлена у цьому, в першу чергу, Росія. І не випадково плани Росії співпали з діями Януковача і його послідовника Порошенка. Ця лінія має підтвердження:
“Ще в 2014 році мені на Банковій запропонували підготувати проект закону про націоналізацію Приватбанку і про ніякі борги тоді мова не йшла”, – сказав “Країні” один з депутатів, що входили раніше до переліку довірених осіб глави держави.
Якщо продовжити цей ланцюжок, то з великою долею вірогідності, можна очікувати за цієї влади занепад Приватбанку.

Перше липня – це дедлайн для колишніх акціонерів націоналізованого Приватбанку Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова, які повинні вирішити питання з портфелем кредитів, який їх структури брали у банку. Відповідний пункт урядом внесений до меморандуму з МВФ. Переговорним процесом за кредитами зараз, за дорученням «Приватбанку», займається консорціум компаній на чолі з Rothschild & Co.
«Позиція Коломойського вже зрозуміла – левову частку боргів він не визнає», – сказав «Країні» партнер по одному з бізнесів олігарха.
Щоб не допустити паніки, утримати курс і не поховати під уламками “Привату” банківську систему країни, сторони домовилися публічно не сваритися і піти по мирному плану. Голова НБУ Валерія Гонтарєва тоді заявила, що більше 97% кредитного портфеля націоналізованого банку (150 млрд. грн) виявилися кредитами, пов’язаними з акціонерами. Тобто, простіше кажучи, власники виводили гроші. Уже тоді були великі сумніви до озвученої заяви Гонтаревої і перші ж публічні коментарі колишніх керівників банку показали, що у них зовсім інші аргументи на борги.
Перш за все, вони оскаржили величезну суму кредитів, виданих пов’язаним компаніям, заявляючи, що це не 150 мільярдів, а в рази менше. А в проблемах банку звинуватили Нацбанк, який «душив» Приватбанк підвищенням ставок рефінансу і жорсткістю вимог з резервування. Коментуючи сюжет, Коломойський додав, що ці операції проходили при «чуйному керівництві» заступника голови НБУ Катерини Рожкової. За даними джерел «Країни», з посиланням на недавній аудит міжнародної компанії Ernst & Young, колишні власники будуть доводити, що загальна сума кредитів інсайдерам не перевищує 30 мільярдів гривень, а чутки про те, що вони видавалися без належного забезпечення і гарантій повернення – безпідставні.
Колишні акціонери визнавали офіційно тільки малу частку кредитів як пов’язані, і, можливо, в суді будуть як раз цю позицію і відстоювати”, – підтверджує цю інформацію Олександр Паращій. Більш того, Коломойський через суд зараз просить розірвати свою особисту поруку, яку він давав під рефінансування Приватбанку державою.
Спроба силою змусити Коломойського вирішити питання з кредитами загрожує масштабною бізнес-політичною війною.
«Відкрита сутичка Порошенко і Коломойського, якщо вона трапиться, позначиться не тільки на рейтингах її учасників, вона може вплинути на хід розвитку країни», – прогнозує політтехнолог Сергій Гайдай.
«Важливо розуміти, що Порошенко і Коломойський, за своїм типажем дуже схожі. Обидва – інтригани, змовники, в очі говорять одне, за спиною – інше. Плітки, недомовленості, підвішені обіцянки. Це їх методи, вони розуміють один одного як ніхто, бояться один одного, тому не наважуються на відкриту війну», – розповідає джерело в оточенні Коломойського.
«Так, деякий час будуть вестися переговори по кредитах «Привату», обговорюватися варіанти, будуть намагатися прийти до компромісів, але коли з’явиться глухий кут, то прийде час діяти рішуче. Думаю, це станеться вже скоро», -- сказало нам джерело.
Отже, обидві сторони готуються до війни, накопичуючи сили.

«Для Коломойського втрата Приватбанку, це як вибити опору з під ніг і негативно вплине на бізнес. Для людини, яка звикла оперувати великими сумами грошей, втрата такого корабля – сильний дискомфорт», – розповідає банкір з колишнього керівництва ПриватБанку.
Видаткова частина у Коломойського немаленька. Наприклад, тільки за мировою угодою, підписаною в Лондонському суді з Віктором Пінчуком, Ігор Валерійович платить Віктору Михайловичу, за даними «Країни», 30-35 млн доларів щомісяця. Причому робить це справно, за кілька днів до настання формальної дати погашення.
У той же час, ресурси впливу на ситуацію в країні і особисто на президента у Коломойського є – це телекомпанія «1+1».
Важливість цього каналу для Петра Порошенка в тому, що саме він акумулює ключовий промайданівський електорат. До сих пір «1+1» главу держави персонально не ображав, «плюси», як і інші найбільші телеканали, утримують рівно-позитивний тон по відношенню до Петра Порошенка, не висвітлюють хворобливі для президента теми, на кшталт «футболки сина президента», або «записів Онищенка», і досить помірковано критикують найближче оточення гаранта.
Наскільки різко «плюси» готові підвищувати градус критики, можна судити по епізоду, коли телеканал «1+1» зіткнувся із загрозою непродовження ліцензії.
У грудні минулого року телеглядач на тиждень відчув смак гострої гри, в ефірах почали з’являтися критичні сюжети, а один з лідерів підконтрольної олігарху партії УКРОП, соратник Коломойського Ігор Палиця, навіть написав войовничий пост на адресу глави держави.
Коли ж Нацкомісія з питань телебачення і радіомовлення продовжила ліцензію, канал повернув позитивний тон висвітлення діяльності влади, а Палиця видалив свій пост.
За даними «Країни», Порошенко ще в 2015 році вів переговори з Коломойським про покупку телеканалу, однак йшли вони мляво.
Втім, досі тема інформаційної політики телеканалу – одна з центральних в спілкуванні олігарха і президента.
«На кожній зустрічі з Коломойським Порошенко йому відразу завдання «нарізає»: що можна показувати в ефірі «1+1», а чого не можна. Коломойського це дратує, але відмовити президенту він поки не може. Але якщо дійде до відкритої війни між ними, то політика «плюсів», зміниться», – розповідає джерело в оточенні олігарха.

На думку опитаних «Країною» юристів, колишні власники банку можуть спробувати відсудити банк назад. Судячи з усього, процес пішов. Днями в ЗМІ пройшла інформація про те, що кіпрська компанія Triantal Investments (яка володіла 16,8% акцій Приватбанку до його націоналізації), що належить Коломойському і його партнеру Геннадію Боголюбову, подала два позови до Окружного адмінсуду Києва проти НБУ, Мінфіну та Приватбанку. Суть позову невідома, ясно лише те, що компанія вимагає визнати незаконними дії відповідачів.
Крім того, вже зрозуміло, що по банку будуть і безліч дрібніших, але дуже болючих для держави позовів.
«Під час націоналізації був допущений один дуже суттєвий прокол, – це історія з власниками євробондів, які примусово обміняли на акції додаткової емісії Приватбанку», -- сказало джерело в Мінфіні. Тримачі мають намір судитися з банком, щоб повернути свої гроші.
Йдеться про три випуска єврооблігацій на 175 млн. доларів (за ставкою 10,875% з погашенням 28 лютого 2018 р.), на 200 млн доларів (за ставкою 10,25% з погашенням 23 січня 2018 р. з яких 40 млн доларів було погашено в серпні 2016 року). А також на 220 млн доларів за ставкою 11% з погашенням в 2021 році. У них серйозна юридична підтримка, і великі шанси виграти справу в суді.
До слова, вже один прецедент виграної тяжби є. Так, Окружний адміністративний суд Києва 17 травня зобов’язав Приватбанк повернути сім’ї Суркісів 1,048 млрд. гривень, 266,2 тис. доларів і 8 тис. євро. Сім’я Суркісів просила про скасування рішення НБУ №105 від 13 грудня 2016 року, яким їх визнали інсайдерами Приватбанку, після чого кошти були конвертовані в капітал банку.
Всі ці моменти, при належній інформаційній підтримці, можуть підірвати довіру до банку на ринку, викликати паніку серед його клієнтів і створити націоналізованому «Привату» глобальні проблеми.
Нарешті, ще один важливий ресурс, який може використовувати Коломойський – це політична підтримка різних партій і рейтингових кандидатів на посаду президента, які можуть скласти конкуренцію Порошенко. За даними «Країни» зараз Коломойський активно налагоджує діалог з Юлією Тимошенко через одного з головних технологів лідера «Батьківщини» Олександра Абдулліна. Він вже кілька разів зустрічався в офісі Коломойського – в Женеві, а також в Києві на Володимирській.
Прагнення зіграти в свою політичну гру – одна з причин, чому Коломойський продовжує фінансувати партію «Укроп», незважаючи на її невеликі рейтинги (останні опитування дають їй в районі 2%). «Укроп» як і раніше має хороші позиції в двох областях – у Волинській (територія Ігоря Палиці) і в Дніпропетровській.
У розпорядження «Країни» потрапило клопотання, яке підтверджує, що СБУ ще в серпні 2015 році просила суд встановити прослушку телефонів Коломойського і негласне зовнішнє спостереження за ним. Причому в якості обґрунтування був приведений цілий букет підозр щодо Ігоря Валерійовича. Зрозуміло, що Порошенко робить ставку на силові структури, які підконтрольні йому.
З чуток, які ходять в АП, націоналізація Приватбанку готувалася ще наприкінці 2015 року, тоді ж в пакеті почалися і переговори по телеканалу «1+1». З метою позначення серйозності намірів і був тоді заарештовано лідера «Укропу» Геннадія Корбана, який, до того ж, сильно дратував Банкову своєї постійною критикою президента. Правда, Коломойському вдалося домовитися з Порошенком, організувавши відставку сидівшого в СІЗО Корбана з поста глави партії і передавши в «користування» президенту голоси лояльних йому депутатів Ради (це, якраз, щодо продажності депутатів). Але, як бачимо, процес був лише призупинено і в кінці 2016 року його довели до кінця. Це свідчить про те, що інтриги навколо Приватбанку мають політичний відтінок, а не економічний.
Наші джерела на Банковій допускають відкриття кримінального провадження за фактом шахрайських схем в Приватбанку (а можливо і за іншими епізодами).
«Нічого не заважає зібрати проти Коломойського кримінальну справу і відправити пакет документів в Інтерпол для екстрадиції олігарха», – розповідає нам джерело в АП. Також існує загроза замаху, тому Коломойський так рідко з’являється в Києві, а візити його засекречені до останнього дня.
Представник близького оточення олігарха, втім, упевнений – якщо йому захочуть вручити повістку, або виникне хоча б мінімальний ризик кримінального переслідування, його тут же попередять. А саме розслідування може розвалитися ще на ранніх етапах.
«Коломойський зберігає контакти з представниками влади. В тому числі, з найближчого оточення Порошенка -- Юрієм Луценком, Олександром Грановським, Арсеном Аваковим та іншими», – розповідає джерело в оточенні Коломойського.
За рахунок цих контактів, за рахунок зустрічних позовів по Приватбанку, за рахунок телеканалу «1+1», олігарх, мабуть, і розраховує відтягнути нанесення удару з боку президента, до того моменту, коли вибори будуть вже на носі і він зможе сам атакувати і створити таку «зону некомфорту» для Порошенка, що останньому вже буде не до Коломойського.

То що, мінус ще один союзник рф? Вже останній?

В російських ЗМІ спостерігається нове загострення риторики РФ щодо Білорусі. Акценти схожі з тими, що використовувалися Кремлем в довоєнний період до України аж до заперечення державності, культурній і етнічної самобутності. Причому пропагандистська машина використовує в своїх інтересах навіть вуличну активність білорусів, що зросла останнім часом, стверджуючи, що, конфліктами з Москвою, глава РБ Олександр Лукашенко, довів свій народ до бідності, а люди були б щасливі приєднатися до Росії.

Нагнітанню обстановки останні події дійсно сприяють. Так в кінці лютого Олександр Лукашенко провів десять днів в Сочі, де, як це неодноразово бувало, мав намір зустрітися з Володимиром Путіним. Однак прес-секретар господаря Кремля Дмитро Пєсков заявив, що візит мінського гостя носить приватний характер, зустріч глав держав не планується. При цьому спікер нібито випадково переплутав ім’я по батькові Лукашенко, що виглядало відвертим знущанням. Як і його твердження про те, що всі про все домовляться.

Хто кличе Путіна в Білорусь

Тим часом домовиться не можуть вже давно. З'ясування відносин між російською та білоруською елітами, яке почалося через небажання других надавати свою територію для відкриття авіаційної бази першим, неприєднання Мінська до контрсанкцій Москви і ембарго української продукції, а також розбіжностей в нафтогазовій сфері, які тривають з середини минулого року. Причому градус протистояння поки лише підвищується. У той же час в Білорусі спостерігається різке падіння виробництва, починаючи з 2012 року в країні практично припинилося зростання ВВП, а протягом останніх двох років відзначається його падіння в середньому на 3-5%. Незважаючи на те, що протягом другого півріччя 2016 року Білорусь недоотримала від Росії 6 млн. тонн нафти, влада заявляє, що за перше півріччя 2016 року падіння ВВП склало 2,5%, а за підсумками всього минулого року — 2,6% (тобто, ВВП в другій половині 2016 року впав нібито на 0,1%). Насправді ж реальне падіння ВВП Білорусі за весь рік становить близько 5%. Такої складної економічної ситуації в країні не було з часів перебудови. Як наслідок, сьогодні в Білорусі виникає проблема з виплатою пенсій, зарплат (пенсії звичайних громадян становлять $ 50-150, зарплати, які пропонують на біржі праці — $ 100-200, а не $ 500, як заявляється офіційно. Люди виходять на вулиці.

Ось свіжий приклад того, як протестні акції під національними лозунгами (в РБ - ознака політичної прозахідної опозиції) використовуються російською пропагандою: "Конкретно в Гомелі серед протестувальників дуже популярна позиція, що Білорусь взагалі повинна вступити до складу Російської Федерації, щоб цей соціально-економічний бардак припинився. Люди відкрито і жорстко звинувачують вище керівництво країни в тому, що через свій флірту із Заходом і спічі про "низалежнасти и суверенитет" уряд зіпсував відносини з Росією, від чого й виникла важка економічна криза в регіоні. Реальна позиція людей — інтеграційна і проросійська, але сили, здатні очолити протест в такому контексті, в Білорусії відсутні. Тому люди підуть, зціпивши зуби, але підуть — за націоналістами. Більше їх інтереси захищати, як виявилося, нікому".

Отже, в одному абзаці перед нами і "загроза націоналізму", і "російськомовні, що страждають" (повторення "українського сценарію" — традиційна для росЗМІ страшилка), і натяк на бажаність "Путін, прийди". Прозора така загроза Лукашенко: "роби, як кажмо, а то ...". І якщо раніше антибілоруські і (або) антилукашенківські випади на російських ресурсах мали несистемний, епізодичний характер, то вже приблизно півроку спостерігачі бачать ознаки кампанії, і йде вона по зростаючій.

Попередня така "війна" закінчилася вступом Білорусі до Митного союзу, чому спочатку Лукашенко пручався.

За словами редактора білоруської версії сайту команди InformNapalm і цивільного активіста Дениса Івашина, нинішня антибілоруська кампанія в російських ЗМІ має багаторівневий характер. Провідні інформаційні агентства і основні телеканали РФ проводять проти Білорусі здійснюють інформаційно-психологічну кампанію з метою створення та нагнітання образу ворога і країни, що не відбулася ("failed state") як для свого внутрішнього російського споживача, так і для середньостатистичного білоруського обивателя.

"В даний момент він обмежується створенням спецрепортажів різних телеканалів, перш за все, "Вести.ru", ОРТ, LifeNews про білоруську дійсність і значні протестні виступи населення, що мають загальнореспубліканський характер і спровоковані антиконституційним декретом №3 "про попередження соціального утриманства". Ці репортажі покликані ґрунтовно підірвати довіру до існуючої влади і багато в чому сприяють радикалізації ситуації в країні", — розповів Івашин "Апострофу".

Другим ешелоном антибілоруській пропаганди виступає пантеон інформаційних інтернет-ресурсів. Серед них слід назвати інформаційне агентство Regnum, ресурси EurasiaDaily і "Імперія" опального в Білорусі Юрія Баранчика, що живе нині в Москві. Окрему роль відіграє тут і ресурс персони нон грата в Білорусі — Кирила Авер'янова-Мінського — "Супутник і погром". Крім створення образу ворога всі ці ресурси планово здійснюють проти Білорусі інформаційну війну, заперечують саме існування самобутнього білоруського народу зі своєю історією, культурою і мовою. За аналогією з Кримом висувають претензії про "незаконну передачу" Білорусі Російською Федерацією Вітебської, Могильовської і Гомельської областей в 20-х роках минулого століття і закликають мало не до знищення білоруської держави.

Ймовірність вторгнення та кримський сценарій

Реакцією влади Білорусі на ці ворожі дії став арешт в грудні 2016 року низки білорусофобов — авторів інформаційних проросійських проектів, що знаходяться на території Білорусі, і заборона судовим рішенням на території держави з січні 2017 року ресурсу "Супутник і погром".

"З огляду на тісні контакти Юрія Баранчика з членами так званого "Ізборського клубу", відомого своїм шануванням Путіна, який виділяв на його розвиток спеціальний президентський грант, а також відомі висловлювання наближеного до Путіна, генерал-лейтенанта запасу, який прослужив понад тридцять років в органах зовнішньої розвідки КДБ і СЗР РФ Леоніда Решетнікова (нібито білоруської мові 90 років, її створили більшовики, а незалежної Білорусь бути не може), можна сміливо говорити про те, що багато в чому антибілоруська пропаганда санкціонована вищим військово-політичним керівництвом РФ, що веде відкриту гібридну війну проти Білорусі поки тільки засобами другого ешелону російських інформаційних ресурсів", — резюмує Івашин.

Відзначимо, однак, що пробні інформаційні "постріли" в Білорусь були вже і на Першому каналі, і на ТВЦ, і на "Звездє". Не так давно білоруські журналісти, політики і політологи повідомляли і про запрошення їх до студії програми "Вечір з Володимиром Соловйовим" поговорити про те, хто може змінити Лукашенко. І, хоча сам Соловйов потім спростував таку інформацію, але комусь же ця провокація знадобилася...

Росії в принципі потрібна слабка залежна від неї Білорусь, — констатує в коментарі "Апострофу" білоруський публіцист Северин Квятковський. "Звичайно, це потрібно і на випадок конфлікту з Заходом, щоб можна було легко ввести в РБ свої війська. Але і взагалі Росії не потрібні сильні самостійні сусіди. Тому РФ використовує будь-які способи і ситуації для досягнення своєї мети. В цьому випадку протестні настрої в Білорусі і збіднення населення".

Впровадження в свідомість тези "Білорусь пішла шляхом України" має, на думку білоруського письменника і публіциста Віктора Мартиновича, дві мети. "По-перше, попередити, що Кремль незадоволений відновленням контактів між Білоруссю і Заходом, просто позначити позицію. По-друге, підготувати свою громадську думку до можливого погіршення (різкого) відносин. Я поки не можу повірити в те, що прибуття влітку 2017 року 2000 вагонів солдатів і техніки для навчань "Захід-2017" закінчиться окупацією. Військові експерти, яким я довіряю, мене запевняють, що цих сил не вистачить для будь-якої наземної операції, але і без окупації проблем — маса. 600 мільйонів боргу висить, віддавати нічим. Тому населення Росії має бути готове до різкого похолодання у відносинах, коли борг не віддають, це називається дефолтом. 2017-й рік буде жорстким", — сказав він "Апострофу".


Лютневі протести в Гомелі активно використовуються російською пропагандою Фото: Радыё Свабода

Судячи з усього, найближчим часом стихійні і організовані акції протесту в Білорусі будуть тільки наростати, оскільки базису під ними з кожним місяцем буде все більше. У свою чергу, перебуваючи в ситуації, коли партнер не платить за кредитними зобов'язаннями, Кремль буде тільки посилювати тиск на Мінськ, а те, які вимоги, під які умови і гарантії він поставить Лукашенко, як далеко і в чому готові піти обидві сторони передбачити зараз не уявляється можливим. Але вже зараз з великою часткою ймовірності можна стверджувати: що б не сталося в подальшому, цілий дивізіон російських ЗМІ розповість, як у всьому винна Білорусь. Хоча, чого взагалі можна очікувати від цих "недодержав, населених, недонародами". Чи то інша справа у нас.

                                                                                                                                     Вадим Довнар