
Так уже влаштована людина, - коли має щось, хоче іншого; коли має досить, хоче більше; зрештою, коли зима і Новий рік

- хочеться літа! Звісно, моє бажання збудеться через... кілька місяців. Але я хочу вже. Щоб отак серед лісу, і щоб сунична галявина, і щоб сонечко крізь листя.

Як каже моя мама: "Таке Тобі бажиться, що купи не держиться".

І з цим треба щось робити, бо самі тільки бажання, то й справді, якось непродуктивно, чи що?

Відпорпала оце в паперах цитату Хемінгуея:
"Дайте людині необхідне - і вона захоче зручностей. Забезпечте її зручностями, - буде прагнути розкоші. Осипте її розкошами - почне зітхати за вишуканим. Дозвольте їй отримати вишукане - вона жадатиме безумств. Обдаруйте її всім, чого забажає - буде скаржитися, що її обдурили, і що вона отримала не те, що хотіла."І думаю собі, невже це про мене також? Отам, де про безумство?

Нє-нє, не хочу.

Хоч мушу визнати, щось є в моєму бажанні. Не те, щоб... але якась казковість. Як от в "Дванадцяти місяцях". Еге ж.
Та на цьому не скінчиться, цьому мабуть можна якось дати раду. Можна перемкнути бажання, як пультом телевізора.

Можна втішатись думкою, що наявність бажання свідчить про відсутність депресії.

Можна заглибитись у світ чарівних слів, таких як поміркованість, стриманість, аскетизм

. А можна... посіяти крихітну суничну насінинку у віконному горщику і плекати її як бажання літа серед зими.