Последняя осень поэта. Або мій щоденник за вересень 2008 року.1 вересня. Приїзд до міста Тернополя. Прогулянки містом, зустріч з друзями. [Приєднана картинка] 2 вересня. Іду до Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії, де мав честь навчатись останні 4 роки. Зустрічаюсь з ректором семінарії Джоном Вогтом та єпископом Української Лютеранської Церкви В’ячеславом Горпинчуком. Де під час співбесіди мені повідомляють місця мого проходження після дипломної практики. (Київ, ...

Читати далі...

Вечір, темніє на дворі. Осінь листям стукає в двері. У кімнаті нас лише двоє, Я і новий вірш на папері. А на дворі осінь гуляє, У саду цвітуть хризантеми. Сліпий старець у хлопця питає: - Іванку, де ми? Із дерев листя спадає, Вітер віє не знає втоми. Хлопець в старця старого питає: - Діду, хто ми. - Українці ми сину, Ми українці. Ми мов ті хризантеми осінні, Дуже довго за волю боролись, Та навіки ми стали вільні. Ранок, на дворі світає, Вірш читаю, зміст не можу збагнути...

Читати далі...

Дощ. Немов сльози. Покриває обличчя землі. ...

Читати далі...

Не має щастя, Є лише горе. Не має радості, Є лише болі. В невзаємній любові. Вірші читаєш І квіти даруєш. У відповідь лише Грубощі чуєш. В невзаємній любові. Не маєш шани. Поваги не має. Ніхто тебе більше Не зустрічає. В не взаємній любові. Так завжди було На цьому світі. Кому в полі бур’ян. Кому в лузі квіти. В невзаємній любові. Дмитро Дідківський. 1998 рік. Російська версія цього вірша звучить так http:/...

Читати далі...

Краще вітер в обличчя, Чим постріл в спину. Краще гірка правда, Чим зла брехня. Хай троянди колють руки, Чим злі погляди колють серця. Краще з другом ділити останнє. Гірше коли друзів нема. Краще бути самим собою, Чи то літо, осінь, зима. Всі пори року хороші, Але краще хай буде весна. Дмитро Дідківський. 03.02.1999 рік.

Мамо, скільки раз Дощем капали сльози. Із хмаринок Ваших очей. Скільки раз, чекали на порозі, Ви мене із зоряних ночей. Я завжди вертався Вранці рано. Ви кричали на мене Як могли. Ви пробачте мене мамо, Що не усвідомлював тоді вини. Дмитро Дідківський 1998 рік.

Не сумуй дівчино. Скоро смуток твій пройде. На ніч сонце зайшло. В ранці знову зійде. Дмитро Дідківський. 1998 рік. Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114517/

Кандидат в нардепи по російські Чомусь розмовляє. Знехтував він рідну мову, А може й не знає. Життя нам солодке, Й гарне обіцяє. А в мріях Тризуба Орлу продає. Нас в кайдани знову Хоче нас він взути, Та цього ніколи Уже не бути. Нас вже обманули Ходимо голодні. Та віримо скоро Вийдемо з безодні. Поки Бог є в Небі Вірою живемо. Й у Верховну Раду Найкращих оберемо. Тих хто любить свій народ Й Неньку Україну, Мову свою рідну, Й пісню солов’їну. А тих хто промовляє...

Читати далі...

Життя. Живи не дрімай. Після життя смерть. Хто в пекло хто в рай. Сам свій шлях обирай. Дмитро Дідківський. 1998 рік. Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114514/

Зажурилась рідна мати. Ненька Україна. Заплутала в свої сіті. Її павутина. Павутина та червона. Форму зірки має. Із – за неї українець, Окрім лиха, Нічого не має. Голодують лікарі, Вчителі і вчені. Робітник і селянин, Та пенсіонери. Прокиньтеся брати й сестри. Годі уже спати. Чекають змін від вас діти, Й Україна мати. Прокиньтеся тай знімайте Оті павутини. Щоб життя було кращим У нашій країні. Перестане Україна Тоді сумувати. І ніхто не зможе нами Більше панувати...

Читати далі...