Який красивий вечір за вікном, Та кольорова гама неповторна, І я дивлюсь і ще не марю сном, Навіщо ця примара ілюзорна? І я живий – небачений етюд, Така картина, що ціни не скласти, А унизу повзе мовчазний люд, І топиться в своїм мовчазнім щасті.Малюнок Ніно Чакветадзе[Приєднана картинка]

на водітихо собі на водітихо хвильки собі шелестілитихенько жовтим осіннім листочком цвілитанцювали у тихім своїм мерехтіннічовник тихо біг собі по воді... і коли літо трапилось випадковона одній із доріжок стрілися двоєде під високими зірочками росли вечорові темні садивони вкохались у тиху темну тиху тиху водуі побачили в ній такі тихі тихі світи...у човник тихенько вони повсідалисьпроказали молитву тиху своючи то пісеньку дитячу тихенькучи то просто зітхання таке чарівнеповільно сі двоє...

Читати далі...

[Приєднана картинка] ДОСТИГЛИ ВЖЕ ЧЕРЕШНІ У САДУ І ПАХНУТЬ МЕДОМ СОКОВИТІ ГРОНА. Я РОСЯНОЮ СТЕЖКОЮ ІДУ, А ДЕСЬ В ТРАВІ ВЕСЕЛА ПІСНЯ ДЗВОНИТЬ. ЇЇ СПІВАЄ КОНИК - СТРИБУНЕЦЬ ПРО ТЕ, ЩО ЛІТЕЧКО ПРИЙШЛО ВЕСЕЛЕ І ПРО ВЕСЕЛКУ ЧИСТУ ТА ЯСНУ, ЩО ЗАКВІТЧАЛА НЕБО І ОСЕЛІ... ТА НЕ ЦІКАВИТЬ ПІСЕНЬКА МЕНЕ, ЇЇ Я СЛУХАТИ ВСЕ ЛІТО БУДУ, А ОТ КОРАЛОВЕ НАМИСТО ЯГІДОК, АЖ ДО НАСТУПНОЇ ВЕСНИ ЗАБУДУ((( ТОМУ, ЯК У ДИТИНСТВІ, КРАДЬКОМА, РВУ ПОВНІ ЖМЕНІ ЧЕРЕШЕНЬ ДОСТИГЛИХ І ЇМ....ХОЧ І НЕ МИТІ, ТА ДАРМА!!...

Читати далі...

А знаєш, моя незбагненна Фантазія, Тобою до болю сьогодні я вражена! Це треба ж було так тобі розгулятись, Щоб щезли раптово і горе, і радість. Щоб зникло усе, чим жила й дорожила, Що бачила й чула, Чим дихала, снила - Усі відчуття, й усвідомлення щастя... Я навіть не встигла як слід попрощатись. Ти - Каїне мій, Ти - облудлива думка, Пестлива й зрадлива, в блискучих лаштунках. Ти - Пікова дама, обманщиця серця, Легка, граціозно танцююча скерццо. Ти - вовче жорстокий і...

Читати далі...

Кольору міцної кави, Гіркого шоколаду, Достиглого каштану, І меду гречаного, Обпаленої глини... Спокути і розради, І доторків невинних, Спокуси, зваби, ночі - Оті сяйливі очі, Припушені, І ледь примружені... Сьогодні - і востаннє - Промовити захочу Я фразу заповітну. Скажу я - лише вітру, Лиш снігу прошепчу. У себе - прокричу, А в тебе - промовчу...

хіба забудеш Вас авжеж та не забудеться й не треба як ув очах стояло небо у чорнім подиху пожеж як у чаклунстві дивних див тонула буднів звична проза горіли сни і з ними розум у тому полум’ї горів[Приєднана картинка]

червоні ружі білі ружі розмита дійсності межа велике небо око мружить кудись поцокало лоша можливо там де вечір гасне і ліс у полі розтає є загадки такі прекрасні і чудеса і воля є[Приєднана картинка]

Стою мов перст, схвильований стою. Безвітряно, і сонячно, і сухо, Зелений ліс поклав зелене вухо На землю зачаровану мою. А там – віки, і люди, і дива, Яких не знати – бути бідним духом, І я знімаю мовчки капелюха Та слухаю загублені слова.[Приєднана картинка]

А день іде, а день ще тільки перший, А скільки там сховалося за ним? Актор не кожен так увагу держить, Як день оцей із поглядом німим. Чи тих фантазій, врешті, сяде піна? Чи спинить хтось незвичного митця, Чи інтермедій той яких підкине, Повільно догорівши до кінця?[Приєднана картинка]

Коли душа неопалима не знає спокою вночі, Тендітна муза вносить рими в старій торбинці на плечі. З печальним поглядом ікони дає торбинку і тоді до ранку калатають дзвони і Всесвіт ходить по воді.[Приєднана картинка]