Я чую як ростуть години, Як воду сьорбає трава, Як жаром дихає хлібина І родить думку голова, Як світло шлях собі торує По небу в хмарному диму, І навіть людські душі чую, А ви не чуєте… Чому?[Приєднана картинка]

Допоки хвилини Не тліють останні, Міняю реальність На віру в кохання. На віру у людяне, Віру у світле, Не хочу я бачити Чорне та підле. Я вірити хочу У корисність серця, У те, що за справи Усі воздається, Що крапка насправді – Неякісна кома. Міняю реальність! Не треба нікому?[Приєднана картинка]

Колисання дороги. Поле. В небі – хмарних перлин намисто. На сторожі стоять тополі Та шепочуть пісні без змісту. Вгамувалась птахів толока, Сонця котиться вниз хлібина. Тихо. Вітер цілує в щоку Так цнотливо, немов дитина.[Приєднана картинка]

Я вчора полював на сон І бачив те, чого немає: У хмарнім морі плив Ясон, Що й дотепер руно шукає. Прокльони сіялися вслід – Кричала місячна Медея, Небес вугільний моноліт Нові народжував ідеї. Сідали зорі на балкон, Яскраві, жваві, молодії, А на дворі дрімав дракон І сторожив мої надії.[Приєднана картинка]

О ні, це зовсім не кінець, То є початок дня нового, Життя загострить олівець, Складе світанкові промову, Накреслить шовк небесних нив, Накреслить тіні і будинки, Й не буде більш холодних снів, І у очах ані сльозинки. [Приєднана картинка]

Мотузкою річки Розрізане поле І сонце в кульбабках Цвіте золотих, Похитує вітер Полин сивочолий І гнізда омели На вербах старих. Тут хочеться бути, Тут хочеться жити, Тут хочеться неба І трішки хмарин, І знати не хочеться Більше на світі Холодних людей І брехливих личин.[Приєднана картинка]

Ночі тиха сцена, Простір без овацій, Шурхотить зелене – Зміна декорацій. Небо захололе, Зморені години, Ходять сни по колу (глядачі єдині). А у снах – тумани, Ще якісь фантоми, Люблять до нестями І не знають втоми.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] Ветрено...... воздух и душу рвет полночь на части,Где-то целуешь чужие запястья,Я принимаю, им хочется счастья,Нить поцелуев... браслетов... напрасно... &nbsp...

Читати далі...

У дзвін відплати радо доля б’є. Тьмяніє світ і хочеться кричати… Лонгін… Альбін… і ти, дитя моє… Чом вас багато? Чом вас так багато? Хто вас зібрав у зграю хижаків І як його підтримати змогли ви? Нема… нема довкруж чоловіків, Як на одного всі разом сміливі! Я вірив вам! Ішов в чужі краї, І бивсь за вас і ваші привілеї!.. Тепер втішайтесь, зрадники мої, Посмертному дарункові Помпею.[Приєднана картинка]

Начакловує вітер шкоду, Лісовий надирає чуб, Буде поле ковтати воду Пересохлістю чорних губ. Блискавиці майнуть парадом, Грім зіграє гучний госпел, І довкола насіє граду (невеликий буде помел). А коли у небеснім світі Перехочуть робити це, Стане сонце тоді ловити У калюжах своє лице.[Приєднана картинка]