Зачарованим вітром долі
Я шукала для серця волі,
Для очей виглядала неба,
Що покаже той шлях до тебе.
Я веселкою з мокрим серцем
Видивлялась у мрій озерце,
У якому твоїми снами
Відбивалась любов ночами,
У якому щодня тремтіли
Твої очі моїм «хотіла б…»,
Я б летіла ясним промінням
Бігла б тернами і камінням,
Подолала б і часу милі
Лиш чекав би мене ти, милий!
Кого кличеш ти я не знаю,
Може марно тебе шукаю…
Мабуть стану… хоча б зорею –
Хай для тебе, якщо не твоєю.
Буду лагідно кожної ночі
Цілувати твої сонні очі,
Обіймати тебе неквапливо…
Буду поруч – тож буду щаслива!

Ще вчора вони були з-поміж нас…

І по житті з своїм народом крокували.

Та рідну землю бачили в останній раз,

Коли у рейс смертельний вирушали.

Із найріднішими прощались у цей день,

Щоби ніколи вже назад не повернутись.

Невтішним горем для батьків і для дітей

Польоту цьому треба було обернутись.

Вже швидко їх смертельний час проб’є…

Вони ж безпечно у літак сідають.

Вони іще живуть… І в кожному надія є…

Та в небі ангели уже на них чекають.

Тільки серця  бездушні і пусті

В цей день не обливаються сльозою.

Це попередження страшне для нас усіх,

А не трагедія окремого народу.

 Спасіння вже нема…Вогонь, жахливий крик…

А в небесах вже реквієм лунає.

Нехай Господь воскреслий прийме їх усіх.

А на землі нехай їм буде вічна пам'ять.