Життя...Народження. Колиска.
Матусі очі. Близько-близько.
Наука. Вибір. Смак пізнання.
Реалізовані бажання.

Життя...Кохання. Насолода.
Політ. Падіння. Несвобода.
Аналіз. Труд і перемога.
Удаль протоптана дорога.

Життя... Корекція. Спокута.
Свобода, путами не скута.
І боротьба. За свято й будні,
Роки, щемливо-незабутні.

                               ...а тільки смутно, що не можеш ти
                               своїм життям до себе дорівнятись.
                                         Леся Українка. "Лісова пісня"


 Від слів стомилась, що стримлять у горлі,
Від тиші, що поволі мозок тисне.
Від вчинків, що розстрілюють "сьогодні"
Й лишаються луною на узвишші;

Одноманітності затертих буднів,
Впокорених у звичні рамки "треба"...
І стерти хочеться з душі полуду
Та "дорівнятися"... хоча б до себе...

Навіяно http://blog.i.ua/community/53/1329190/

Якими ж молодими ми були...
Ми без кохання дихать не могли.
Парфуми в сумочку,  повіки -  синім,
На шпильках туфлі і спідничку міні!

Крутилася у хлопців голова,
Куди й дівалися прості слова.
Затим пісні бриніли під гітару
І молодь розсідалася по парам.

Горіли поцілунки на щоках,
Слова зізнань тремтіли на устах...
Лише одне приводило до тями:
"Додому, доню!" - звали сонні мами.

Так дихається вільно на роздоллі,
Весна гаптує за стіжком стіжок.
Кульбабиться стежина в чистім полі,
Запрошуючи в гості ластівок.

Лоскоче душу заметіль колишня -
В пробудженні своїм знаходжу суть.
Вже зовсім скоро в млості схлипне вишня
Й хрущі басами пісню заведуть.

Й така полегкість у мені настане,
Бо я пізнаю  сутність таїни:
Ще будуть вірші, зорі,  і тумани,
І в травах невгамовні цвіркуни!

Серпневий вечір плине в млості.
Серед кропив і бур'янів
Медвяний степ зове у гості
Звабливим співом цвіркунів.

В колисці маків і левкоїв
Забуду про свою печаль.
І наодинці із собою
Скажу: минулого не жаль.

Воно лиш дальній полустанок,
Що не міняє мою сутність.
А ніч мине - і свіжий ранок
Прочинить двері у майбутнє.

http://blog.i.ua/community/53/1096464/

Срібних крапельок терпкість
П'ють гілки руді, обважнілі.
Позабута солодка легкість
Нагадує  схлип породілі.
Мені бАйдуже вже до дощу, 
Хилить до сну монотонність.
На щоденну  мою суєту
Не дуже схожа бездонність.

Вода крізь щілИни асфальту
Проводжає потоки холодні.
У води не буває  "завтра",
Ні "вчора" нема, ні "сьогодні"...
У бажанні піймать швидкоплинність
До спітнілого скла  доторкаюсь.
Небу сон загадавши, в невинність
Своїх мрій і бажань  поринаю.

Життя людське - солодка згуба,
Воно лиш мить на цій землі.
Що для одних для серця любе,
Для інших - стогони й жалі.

Одні стяжають до знемоги,
А інші - людям віддають.
Шукають до чуттів дорогу -
Знаходять до розлуки путь.

Майно і злото - речі тлінні.
Мине чимало зим і літ -
Лишиться в світі все незмінним,
Лише добро врятує світ.

Людське життя -лише мала хвилина,
Яка в  безмежнім хаосі стікає...
І стукає, і стукає життя годинник
Чиїсь  літа безжально відміряє.

Дивись: гніздо лелека  вив на хаті
І знявсь, далеко до небес злетів...
Зоря горіла в небі,  ясно і завзято,
Тепер потухла - вітер затушив...

Так і життя людське: поволі жовкне
І під кінець зрівняється з землею...
Земля приймає всіх  у  своє лоно,
А ми - піском чи птахом, чи ріллею...

З землі з'явилися - у землю й підем,
Вервечкою крокуємо в безодню.
Зникають люди в всесвіті безмірнім,
І тануть, тануть в мареві холоднім...

Махне рукою хто, а хто крилом із неба,
І на прощАння, і на прОщення живим...
А тим, що залишились жити, треба
Подумать, ЯК  не обернутися на дим...

І до останку, щохвилини, повсякчас,
Ви чуєте: все стукає, все стукає годинник.
По кому стука він? А може, ще не час?
І хочеться продовжити оту  хвилину!
                            
                                                  

 

Хвилина до закінчення життя -

Три вдихи й видихи, думок мільйонний рій…

 

Останній сон готує сповиття.

Обабіч тебе – білокрилих стрій

 

Співає колисанку: "Люлі-лю!.."

- Добраніч! До побачення… люблю…

 

 

14.11.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика философская

Свидетельство о публикации № 16654

Якби ж Адам тоді все знав,
Він Єву б зупинив за руку...
Але, засліплений, мовчав...
Чи захотів пізнать науку?

Не розрізнив добра від зла -
Із скриньки хлюпнула Пандора...
Модерн же має два крила,
Одне - то біле, друге - чорне.

Звичайне яблучко - а стільки бід:
Содом... Гоморра...  "Мирний"  атом...
Гіркий полин... Лишає слід
В душі Землі підступний фатум.

Сльозами сповнилась Земля.
Не тішать моли,  ліфти, вежі,
Коли ридає  немовля,
А людство -  війнами бентежить.

Від болю корчиться Адам
На полі бою в сильних муках...
Якби ж він знав...Якби ж тоді він знав...
Він Єву б зупинив за руку!