Людське життя

Людське життя -лише мала хвилина,
Яка в  безмежнім хаосі стікає...
І стукає, і стукає життя годинник
Чиїсь  літа безжально відміряє.

Дивись: гніздо лелека  вив на хаті
І знявсь, далеко до небес злетів...
Зоря горіла в небі,  ясно і завзято,
Тепер потухла - вітер затушив...

Так і життя людське: поволі жовкне
І під кінець зрівняється з землею...
Земля приймає всіх  у  своє лоно,
А ми - піском чи птахом, чи ріллею...

З землі з'явилися - у землю й підем,
Вервечкою крокуємо в безодню.
Зникають люди в всесвіті безмірнім,
І тануть, тануть в мареві холоднім...

Махне рукою хто, а хто крилом із неба,
І на прощАння, і на прОщення живим...
А тим, що залишились жити, треба
Подумать, ЯК  не обернутися на дим...

І до останку, щохвилини, повсякчас,
Ви чуєте: все стукає, все стукає годинник.
По кому стука він? А може, ще не час?
І хочеться продовжити оту  хвилину!