хочу сюда!
 

Лида

47 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 45-57 лет

Заметки с меткой «ніжин»

Ніжин – місто величної історії, місто церков, храмів та соборів

На гербі Ніжина – сам Юрій Змієборець

Ніжин – старезне місто на ріці Остер,

Колись – Ніжатин, а пізніш – Уненіж,

Як Ніжин знають всі його тепер,

Тут стиль сучасний зі старим – впереміж.

Він літописно – славний у віках:

З часів Русі відомий українцям,

У благодатних сіверських краях

Здавна селились греки й ассірійці.

Ще й досі пам’ятає ті часи,

Як містом був торговим, благородним,

Шляхів – пересіч, між боліт – ліси,

Ріка Остер – глибока, судоходна.

Була фортеця, Ніжинський свій полк,

А на гербі – сам Юрій Змієборець,

Що знав у війнах, безперечно, толк,

Та був для міста – вірним охоронцем.

Та все ж не раз зруйнованим було:

Перш – половці, пізніш – війська московські

Палили місто у боях на тло,

Пізнало руки польські та литовські.

Цей град і Магдебурзьке право мав,

Та занепав помалу безнадійно,

Коли позбавив цар указом прав,

Став тихим, сірим, чисто провінційним.

Наразі в нім – нелічено церков:

Дзвіниці сяють, наче наречені.

Як історично склалось, на Покров

Торговища проводяться шалені.

Маленьке місто, в зелені садів,

В базарні дні бурхливо оживає:

Тут купиш все, що навіть не хотів,

Рясніють ятки щедрістю врожаю.

Раніше ярмарків було аж три,

Ще й гомоніли тижнів десь із пару,

З усіх усюд привозили дари

І цілий центр ставав одним базаром.

Вславляли Ніжин Гоголь і Бернес,

Плекав чимало він талановитих,

На кожнім кроці – памятки чудес.

Ну, як це місто можна не любити?

Оксана ДНІСТРАН

Цього разу дороги Чернігівщини вели нас до Ніжина – спочатку зовсім незнайомого, а через кілька днів вже майже рідного для нас міста. Ніжин – місто величної історії, місто церков, храмів та соборів. Намолене місто. Місто, в якому живуть люди дивовижної душі, незламного українського духу та глибокої віри.

Не зважаючи на вранішню недільну пору в Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя на нас вже чекали родина Самойленків: Олександр Самойленко – ректор університету, його батько Григорій Васильович – професор університету і донька та онука цих потужних науковців Анастасія Самойленко.

Олександр Самойленко. Ректор Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Відкрита у спілкуванні людина, при цьому розсудлива, виважена та багатогранна. Людина з потужним інтелектом, завдяки чому з ним можна говорити про складні та важливі речі простими словами.

Григорій Васильович Самойленко. Доктор наук, професор, заслужений науковець України. Патріарх родини Самойленків. Цей науковець 50 років життя присвятив університету. Про його регалії та наукові здобутки можна говорити дуже довго. Та мені запало в душу щодо цієї людини зовсім інше – він українець сильного українського духу, котрий віднайшов себе в українстві та українство в собі, живе з повагою та любов’ю до завітів наших предків, до нашої історії та культури, яку знає та відчуває. І, що не менш важливо, продовжив себе, свій рід Самойленків у своїх нащадках – сильних, потужних, розумних українцях. Своєю працею, своїм життям ця людина зробила для України стільки, що усе важко навіть осягнути. Нація має знати та шанувати таких людей.

Анастасія Самойленко. Представниця третього покоління роду Самойленків. Онука патріарха родини. Яскрава представниця покоління незалежної України. Розумна, кмітлива, незалежна та сильна. Вона цінує та поважає свою родину, любить її та пишається нею. Проте самостійно відшукує себе у житті: набуває власного досвіду, робить власні висновки, пізнає світ власною душею, постійно розвивається та самовдосконалюється. Ця дивовижна українка через юний вік ще сама не усвідомлює, що сили духу, подарованої їй родом вистачить для того, щоб підкорити будь-які вершини, досягти будь-якої мети та скоро вона це відчує та усвідомить.

Свято-Покровський храм зустрів нас яблунею зі стиглими налитими сонцем плодами, що росла на церковному подвір’ї. В мені одразу прокинувся маленький розбишака, котрий в дитинстві «збирав» ароматні плоди у сусідських садах, і я простягнув руку за яблуком раніше, ніж зрозумів, що роблю. І лише потім засоромився такого дитячого пориву та відвів руку.

Митрофорний протоієрей Михайло Якубів по-батьківськи зустрів нас, пригостив кавою з медом та смаколиками, а потім запросив до зимового храму, де ми й розпочали запис програми. Мудрий священик з добрими, живими очима та люблячою душею.

Дарія Якубів. Матінка. Дружина отця Михайла Якубіва. Добра. Світла. Розуміюча. Любляча. В ній стільки по-материнськи ніжної любові до людей, Бога та України!

Протоієрей Олексій Котенко. Капелан. Він, як ніхто знає, яких зусиль нині коштує українцям можливість будувати своє майбутнє, адже він бачив війну на власні очі. Потужний, сильний духовний воїн.

Музей рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Зали музею наповнені мудрістю та давниною, котра дивиться на нас зі старовинних фоліантів. Олександр Морозов. Директор Музею рідкісної книги. Письменник. Публіцист. Він думав ми його не почуємо. Література навчила його відчувати ціну та цінність словам, тому він вкрай неохоче погодився на запис програми. Та у цій «Сповіді» нам вдалося почути душу цієї глибокої, мудрої людини.

Людмила та Микола Лисенки. Такі різні, але такі схожі. Дві половинки серця, що палає спільною справою. Цікаві діалоги про книги та книговидання у нашій країні.

Роман Желєзко. Історик. Екскурсовод. Письменник. Він власним прикладом, своїми знаннями та досвідом надихає відкривати, пізнавати та любити його рідне місто Ніжин. Душа міста відкривається світу саме такими містянами.

Олександр Забарний. Письменник. Поет. Драматург. Вчитель. Науковець. Я рідко зустрічаю таких людей, але одразу їх впізнаю. За принциповістю та навіть деякою зовнішньою суворістю ховається величезна любляча душа. Він справжній БАТЬКО для Нації та своїх студентів.

Музейний комплекс Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя – справжня скарбничка художнього мистецтва, котра зачаровує глибокою красою експонатів. Анна Парубець. Директорка музею. Її будні наповнені красою мистецьких творів, що виставляються у залах музею і вона з теплою посмішкою ділилася з нами безмежними знаннями про цю красу.

Наталія Примушко. Потужна освітянка. Директор закладу дошкільної освіти, де маленьких українців посвячують у козаки. Тепла та світла «Сповідь». Люблячою материнською душею вона обіймає своїх вихованців, наших маленьких українських дітей.

Сергій Зозуля. Завідувач відділу історії Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського. Людина, котра без зайвих емоцій глибоко вивчає та аналізує історичні факти. Цікавий співрозмовник зі своєю неповторною філософією та поглядом на життя та події, що відбуваються.

Володимир Дорохін. Директор Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. Музикант. Вчитель. Вчитель, котрий уміє навчити душу творити.

Ніжинський краєзнавчий музей привітно відчинив перед нами свої двері, співробітники музею пригостили нас кавою та надали локацію для зйомок програм. Те, з яким теплом та повагою поставилися до нашої праці, надихало до нових звершень.

Наталія Постол. Викладачка ніжинського коледжу культури та мистецтв. Вишивальниця. Щира та добра українка. Їй вдалося впоратися із хвилюванням, котре охопило її перед початком зйомок та показати себе справжню.

Євгенія Липовецька. Талановитий митець та потужний викладач. Їй не треба стверджувати себе перед зовнішнім світом, адже вона черпає сили та натхнення всередині себе, у своєму внутрішньому світі. Краса та глибина робіт, котрі народжуються в цьому натхненні вражає та зачаровує. Людина з душею дивовижної краси.

Юрій Ващенко. Різьбяр. Викладач. Цікавий діалог з цікавою, талановитою людиною про душу, творчість та Україну.

Вікторія Овод та Діана Савлученко – студентки Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. Вікторія – майбутній вчитель, вона мріє працювати з дітьми. Діана віруюча дівчинка і контрастно виділяється своїми життєвими принципами та переконаннями на фоні тенденцій сьогоднішнього суспільства. Ці дівчатка є яскравими представницями новітнього покоління Незалежної України й нам дуже важливо їх чути, розуміти та підтримувати.

Валерій Ісаєнко. Іконописець. Ми з ним з першого погляду знайшли спільну мову, а потім з’ясувалося, що ми народилися в один день. У цієї людини величезна любов до Бога і України та дивовижний талант.

Григорій Василенко. Різьбяр. Він створює дивовижні ікони, деякі з яких показував нам під час програми. Він розповідав багато про себе і не сказав практично ані слова про свою творчість. Так буває, коли душа веде за покликанням та значно випереджає свідомість. Людина йде за душею, але не може пояснити, чому обрала саме цей шлях та як на нього стала.

Марина та Валерій Козирєви. Громадські діячі, засновники та власники однієї з сучасних перлин Ніжина, кав’ярні «Gogol point». Сучасна казка на старовинній вулиці міста. Валерій сконцентрований на внутрішній тиші, а Марина – «Та, що біжить по хвилях». Ми доторкнулися душею до створеної ними казки, котрою вони з любов’ю діляться з містянами та гостями Ніжина.

Олександр Кодола. Міський голова м. Ніжин. Дорослий діалог, позбавлений політики та влади. Розмова двох небайдужих Українців про місто, містян, історію та сьогодення.

Володимир Мамедов. Почесний громадянин Ніжина. Волонтер. Ми спілкувалися, а він читав нам свої вірші. Він глибоко відчуває буття душею, а потім ці відчуття лягають на папір віршованими рядками. Він по-батьківськи небайдужий до рідного міста та нашої країни й душею та працею підтримує українство.

Протоієрей Роман Пушка. Його храм ще будується, тому ми зустрілися з ним в римо-католицькій церкві. Отець Роман не багатослівний, та ми зуміли зрозуміти та почути один одного. Під час цієї «Сповіді» я відпочив душею та набрався сил для нових звершень.

Ганна Бьянка. Волонтер. Викладач. Вийшовши заміж за громадянина Швейцарії вона не полишила рідну країну, а з новими силами продовжила допомагати дітям та літнім людям. Вона завжди поруч із тими, хто не може самостійно дати собі ради. Завжди допомагає та підтримує. вона поруч з Україною і Нація відчуває цю підтримку.

Віталіна Скороход. Начальник соціально-гуманітарного відділу НДУ імені М. Гоголя. Ця енергійна людина опікується численними проектами університету та віддає багато зусиль та праці втілення та реалізації все нових і нових заходів.

Євген Луняк. Історик. Доктор наук. Професор. Вчитель. Учасник російсько-української війни. Сильна, цільна, потужна особистість. Доросла, чоловіча розмова двох небайдужих українців.

Микола Шумський. Народний артист України. Разом з Володимиром Дорохіним вони створили дует баяністів та причарували нас своїми талантом та творчістю. Три оркестри та маса цікавого.

Собор всіх Святих. Дивовижне місце у самому серці Ніжина, куди нас запросив отець Сергій Чечін та де познайомив з дивовижними людьми.

Ієрей Олег Расковалов. Як духовний батько, він усією душею молиться та непокоїться за дітей своєї країни. У нього всі діти Божі, не залежно від віку та статусу. Він любить свою країну та постійно молить Бога про мир для усіх нас.

Протоієрей Сергій Чутченко. Священик села Крути. І цим так багато сказано! Мудрий погляд та цілковита усвідомленість. Глибока людина з сильною молитвою.

Ієромонах Софроній, Ієродиякон Януарій. Монахи. Ті, хто полишив мирське заради того, щоб присвятити своє життя Господу. Найвища форма служіння, найвища звитяга.

Протоієрей Василь Пєтухов. Капелан. Благочинний Носівського району. Поруч з цією людиною відчуваєш себе спокійно та захищено. Сильна, мудра, добра душа.

Протоієрей Сергій Чечін. Настоятель собору Всіх Святих міста Ніжин, обласний благочинний Чернігівської єпархії ПЦУ. Саме він зібрав таку кількість патріотів нашої країни в останній день нашого перебування в Ніжині. Небайдужий священик, він знає свою парафію та своїх парафіян. Пишаюся знайомством з ним.

Василь Лукач. Директор Ніжинського агротехнічного інституту. Василь Степанович приїхав на зйомки програми до храму і його це аж ніяк не збентежило, а навпаки, додало спокою та наснаги. Людина, для якої Бог і Україна – не просто слова. Пишаюся тим, що такі люди є в нашій сучасній освіті.

Ігор Волосянкін. Фотохудожник. Чиста та світла душа, котра не може та навряд чи колись зможе байдуже спостерігати за несправедливістю. Він активно виступає проти несправедливості, незалежно від того, якою владою та можливостями наділено джерело такої несправедливості. Вільна людина. Віруюча. І дивовижно щедра на дружбу та світлу посмішку.

Олександр Шалай. Волонтер. Довгі роки війни він разом зі своїм небайдужим колективом ремонтує машини для фронту.

– Що за програма? – запитав він мене, уважно дивлячись в очі.

– Про справжню Україну, – не відводячи погляду відповів йому.

– Тоді будемо знімати, – по-військовому чітко та стримано відповів Олександр.

Яна Хмелюк. Журналістка. Я побачив її у храмі разом з дитиною. Вона стояла навколішки перед вівтарем, щиро та самовіддано звертаючись в молитві до Господа. Я хочу побажати їй тиші та Божої Благодаті.

Лідія Яковенко. Мати Дениса Яковенка, героя, воїна, загиблого у цій війні. Я сказав їй, що у неї мільйони українських синів та дочок та намагався як умів підтримати та висловити повагу матері полеглого героя. В кінці програми вона промовила молитву. Це потрібно бачити! Вклоняюся цій жінці, цій душі.

Віктор Рафальський. Волонтер. Людина, котра допомагає нашим захисникам, дітям, літнім людям та місту.

Станіслав Прощенко. Доброволець. Учасник російсько-української війни. Громадський активіст. Людина, котра не втомилася від війни, котра буде боротися за нашу країну до останнього. Я щасливий, що у Нації є такі люди, такі захисники.

Глибокою ніччю ми вийшли з храму, я підняв очі до неба та промовив: «Господи, дякую Тобі за все! Дякую, що колись звернув дорогу мого життя на шлях допомоги та підтримки Нації. Дякую, що в мене вистачає душі та віри відшукувати та по цеглинках відбудовувати фундамент ідеології нашої Нації. Дякую, що дарував мені зустріч з цими українськими душами в намоленому місті Ніжин. Дякую тобі за Україну та українство, за можливість бачити це диво, доторкатися до нього, знімати та писати! Дякую, що я українець!»

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Чернігівський цикл, частина-3

 

https://youtu.be/fFdudD6mHW0


Що за мафія торгує та прикриває норкобізнес в Україні ч.2 ?

Всього шестеро борців з наркомафією в Ніжині зняли більше 100 роликів з десятками наркоторговців. У синцях та саднах ті зізнавалися, що продають зілля, казали, де його беруть, у кого, а найбільші "бариги" – хто їх кришує. Вони назвали імена начальника ніжинського підрозділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Валерія Федорця, його заступника Володимира Бойка та інших співробітників.

На одному відео людина свідчить прямо з мішком з маковою соломкою.

Міліція місяць мовчала. Рівно за місяць усіх шістьох учасників прес-конференції заарештували за звинуваченням в угоні, незаконному зберіганні зброї, розбої, вимаганні та бандитизмі. За версією слідчого з управління по боротьбі з організованої злочинністю Чернігівщини Сергія Шевченка, автори відео нападали на добропорядних громадян, забирали їхнє майно та змушували оговорювати себе та міліцію.

Слідство сконцентрувалося на судимостях "робінгудів" та свідченнях "постраждалих". При цьому воно ніяк не пояснює, для чого "робінгуди" виклали відео в Інтернет і наважилися на прес-конференцію. Якщо сенс діяльності "робінгудів" полягав в рекеті наркоторговців, для чого їм привертати до себе увагу. Не кажучи про публічне викриття зв'язку наркомережі з УБНОНом. Також слідство наче не помічає, що "постраждалі" в справі в інших справах проходять як наркоторговці зі стажем.

На прохання журналістів "робінгудів" безкоштовно захищає київський адвокат Олександр Заруцький. Але суддя Андрій Стеблина – у минулому прикордонник – відхиляє клопотання Заруцького про перевірку свідчень "постраждалих". Замість допиту у судовому засіданні Стеблина віддає перевагу відбиранню показань у свідків вдома. Його роблять ті ж самі міліціонери. У квітні один зі свідків – Вікторія Шевцова – дала покази на користь "робінгудів". У травні її було звинувачено та засуджено за розповсюдження наркотиків. Вона й не заперечувала – дійсно цим займалась. Але роками міліція її не чіпала. Більше того, вона теж розказала робінгудам, що "убнонівці" Лавринець та Бойко брали в неї гроші "на бензин". "Тепер сказали: "сідаєш, бо багато говорила", – передали слова Шевцової робінгудам в СІЗО "по етапу". Найближчими днями на "робінгудів" чекає вирок суду. Владислав Попович та його команда можуть отримати від 8 до 15 років в’язниці.

Як розібралося слідство з наркомафією. Начальник ніжинських борців з обігом наркотиків Віктор Федорець, який за свідченнями Ракети раз в два тижні отримував тисячу гривень, вийшов на пенсію. Його заступник – Володимир Бойко – теж звільнився сам. Згаданий на відео співробітник БНОНу Ярослав Лавринець залишається працювати слідчим.

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/07/7/6365219/ 

http://www.svidomo.org/defend_article/379 

Спасибо жителям Донбасса за президента с автобазы, с образованием в три класса и не судимого два раза, за Украину для людей, за прокуроров и судей, за Крым в обмен на скидку к газу, за золотые унитазы, за плагиат, что виден сразу, за имидж глупой быдломассы, СПАСИБО жителям Донбасса!


0%, 0 голосов

100%, 5 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ніжин

Був у Ніжині.

ДУЖЕ КОРОТКО: можна принаймні раз поїхати, до того ж це не дуже далеко від Києва.

КОРОТКО: Ніжин -- районний центр Чернігівської області, населення -- понад 70 тис., відомий майже 1000 років і має цікавий історичний центр. Великий залізничний вузол.

Любителі подорожей і старовинної архітектури тут знайдуть чим зайнятися протягом половини дня. Зручно їхати залізницею -- 2-3 години з Київ-Пас електричкою (є швидкі комфортні експреси). Тут є пару світлин від аффтара: http://photo.i.ua/user/985057/266251/ (будуть іще).

РОЗЛОГО:

Місто є помірно депресивним, оскільки не всі заводи працюють, як раніше. Але рятує близькість до Києва та залізниці -- дуже багато людей "роблять" у столиці чи на УЗ вахтовим методом "сутки на двоє/троє". Обізнані люди кажуть, що за останніх років 5-10  усе стало помітно краще. З’являються різні супермаркети, відновлюється інфраструктура тощо. Військовий аеродром на півночі міста раніше обслуговував стратегічні бомбардувальники, а зараз виживає завдяки МНС. Відтік людей на ПМЖ до Києва ще з радянських часів компенсується рухом із сіл у радіусі 50 км до Ніжина. Багато хто з них тут зупиняється й обживається. Гопніки в місті присутні -- сам бачив. :) Але в центрі все більш-менш пристойно. Молодь переважно російськомовна, люди старші все-таки більше спілкуються українською.

На відміну, скажімо, від Броварів, тут є великий історичний центр, а спальні 5...9-поверхові мікрорайони розкидано острівцями серед моря приватного сектору. Їздять маршрутки (переважно ГАЗелі з високим дахом), але маршрутів небагато й чи не половину з них створено за схемою "вокзал -- центр -- базар -- а далі ще кудись". Популярні місця для приїжджих людей -- базар, районна поліклініка та різні установи. Туристів із Києва небагато, але є.

Залізнична станція -- вузлова (4 напрямки), транзитна. Тому вокзал багатолюдний -- електрички, дізеля, пасажирські поїзди постійно прибувають і кудись відбувають. Із самого початку дивує дивна Т-подібна естакада біля вокзалу, де над землею дороги зустрічаються під прямим кутом. Живописна масивна водокачка з синім дерев’яним верхом комусь, можливо, теж "доставить". :)



Кажуть, що коли архітектор майбутнього вокзалу приїхав до міста, його погано зустріли. "Ну й покажу я вам вокзал!" -- приблизно так ніби-то спересердя сказав автор -- і побудував вокзал із протилежного від міста боку. :) Відтоді ніжинці вимушені були ходити через колії, поки в радянські часи не збудували пішохідний місток.

Одразу за мостом праворуч можна угледіти пам’ятник "гурку".


Далі вулицею Шевченка маршрутка повезе в центр (близько 2-3 км від вокзалу), де праворуч можна побачити спочатку танчік:



 а за ним -- пам’ятник вождю світового цього самого. Центральна площа чомусь досі зветься його ім’ям.







Можна вийти тут, а можна вздовж річки Остер доїхати до базару (ще зупинки дві). Останній знаходиться на місці колишньої фортеці й займає чималу площу (десь як третина Троєщинського). Ціни -- такі ж, як у Києві, місцями на десятку менші. Головна відмінність від більшості київських базарів -- тут продають пташенят. :) Яскраво виражених іноземних торгівців бачив тільки двох, та й то під базаром у лавці. Прямо посеред базару височіє дзвіниця церкви. Дуже незвично чути голосні дзвони, споглядаючи при цьому ряди з різним барахлом.



У північно-східній частині базару є цікава замкоподібна споруда, де ніби-то був річковий причал, потім -- електростанція, а зараз -- дитяча спортивна школа.



Біля базару є ще одна велика церква (на південному сході, там не був), а також магазинчики (на півночі) в дуже старих одноповерхових будинках і щось типу гігамаркету (два магазини відомих мереж електроніки + продмаг). За базаром і Остром по вулиці Московській можна знайти давню церкву (близько 250 років), реставрацію якої так і не закінчили поки що. Я до неї не дійшов, а тільки здалеку зафотав. :)



На захід від базару через малолюдний історичний центр іде старовинна (пішохідна!) вулиця Гоголя, в 300-метровому околі якої є більшість древніх пам’яток. Основні об’єкти туризму -- старовинні церкви, яких у Ніжині більше 10 й куполи яких можна легко побачити здаля серед 1...2-поверхової забудови. Є навіть Миколаївський храм 350-літньої давнини (свідок сумнозвісної "Чорної Ради").



Біля нього (на півночі) -- 3 церкви, з них 2 побудовано греками.









Південніше від найстарішого Миколаївського храму знаходяться будинок культури (колишня церква 1842 р.), руїни кінотеатру, а також старовинна поштова станція з музеєм.





У глибині невеликого парку по вулиці Гоголя (не проґавте!) є першій у Галактиці пам’ятник Миколі Васильовичу, подивившись на який праворуч, можна вгледіти профіль чоловіка. Кажуть, це скульптор побавився. :)





Ближче до центральної площі є дві церкви, які знаходяться в поганому стані. Одну почав відновлювати чоловічий монастир, але грошей не вистачає. Є надія, що до 300-ліття храму (2016) його таки відреставрують. 



За іншу (зовсім біля центральної площі) ніяк не візьмуться. Кажуть, там є архів старих документів, розбирати які нікому не хочеться. А між іншим, із балкону церкви колись давно ніби промовляв Св. Іоанн Кронштадтський.



Центральна площа є типовим зразком соцреалізму й місцем для зібрань із різних урочистих нагод. Якщо піти на захід, то можна десь віднайти жіночий монастир, але я знову ж таки туди не дійшов. Зате побував біля Універу, якому вже 200 років і де навчався Гоголь. Сайт Універу вбиває наповал своїм гаслом ("Ми навчили Гоголя - навчимо і вас!..") і похабною флеш-анімацією, тому навіть не знаю, чи варто туди заглядати. :)



Універ знаходиться за Остром на північ від центру. Туди або можна пройти пішки (біля Графського парку), або проїхати одну зупинку й перейти через річку іншим мостом -- там буде старовинний білий головний корпус, побудований на кошти "прем’єр-міністра Росії" князя Безбородька. 



Поряд є симпатичний сквер із погаслим вічним вогнем, а захід від Універу є Графський парк із озером, театром і оригінальною церквою (там теж не побував).

Річка Остер на території міста нагадує Русанівський канал (теж затиснена бетонними плитами), але набагато вужча. Водна поверхня суцільно поросла симпатичною зеленою флорою з жовтими квітками. А колись тут НІБИ-ТО ходили пароходи!.. :)



Серед особливостей архітектури також варто відмітити велику кількість старих будинків-хат, у яких вікна -- зі ставнями. Ця деталь сильно кидається в вічі. Окрім охоронної функції, ставні мали й інші. Раніше зими були суворішими (з морозами -40 і снігопадами), а ставні зберігають тепло та захищають вікна від двометрового шару снігу, який може банально видавити шибку всередину. :)



Скрутніше економічне становище порівняно з Києвом спричиняє два фактори, що впливають на архітектуру. Через брак коштів у бюджеті є чимало не доглянутих як слід старовинних споруд. Але оскільки земля відносно дешева, то навмисна руйнація цих будівель (аби на їх місці звести чергову "стекляшку") й надбудова-перебудова відбуваються ПОВІЛЬНІШЕ, ніж у столиці. Але відбуваються (вичитав у інеті). Зокрема, при побудові біля центральної площі нового корпусу Агротехнічного інституту (там, де танчік).

Якщо коротко підсумувати, то сюди варто приїхати. Причому достатньо виїхати з Києва о 9:00-10:00, а вже о 18:00 можна сміло сідати, наприклад, у чернігівську комфортну електричку й майже без зупинок, сидячи на своєму заброньованому пронумерованому місці, дивитися, як за вікном пропливають ліси, села й поля, приємно згадуючи Ніжин і чекаючи, поки на обрії з’являться Броварі (а там уже недовго їхати :)).

P. S. Дуже багато інформації про Ніжин -- тут. Багато фотографій на нашому порталі -- в колеги Ustimenko: http://photo.i.ua/user/3538300/263950/. Мапа міста з фотографіями (від Panoramio) та номерами будинків -- Meta.ua. Серед фото можна знайти знімки з висоти пташиного польоту -- за ними легко зорієнтуватися.