хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «кузьмін»

У Рената Кузьмина – фальшивый диплом юриста

Заместитель генпрокурора Ренат Кузьмин не учился в  Харьковском  юридическом институте. У  него  фальшивый диплом !!! 

Все юристы Украины находятся в особом статусе, в котором и должны  быть:  ведь  это специалисты  в области права. Кроме  Рената Кузьмина.  У  него  нет  выщего юридического образования !!!  Полномочия юриста подтверждаются дипломом. 

Мы провели небольшое исследование прошлого заместителя генпрокурора  Р.Кузьмина  и  выяснили интереснейшие факты  его  прошлого. 

Выяснилось, что диплом Рената Кузьмина фальшивый. Первое,  сразу  же  бросается в глаза, что Ренат Равелиевич Кузьмин поступил на первый курс очного отделения Харьковского юридического института в 1985 году, а школу закончил в 1984-ом. Ведь согласно правилам приема в высшие учебные заведения на специальность «правоведение», надо было обязательно иметь в 1985 году два года стажа или службу в армии.  Р.Кузьмин даже  теоретически  не  мог поступить в Харковский юридический институт так  как  это  запрещено  законом !!! 

Это общие правила приема в высшие учебные заведения, утвержденны приказом Министерства просвещения СССР, и, соответственно, имеется приказ и Минобразования УССР. Это строгие юридические нормы. 

Нельзя было в Харьковский юридический институт поступить без двух лет стажа или, соответственно, службы в армии.  Ни  по  протекции,  ни  за  деньги,  никак,  потому  что  это  запрещалось  законом СССР.  Все  вступники  строго  проверялись  Минобразованием  УССР.    

В  списках  студентов,  поступивших  в  1985  году  в  Харьковский юридический  институт  Ренат Кузьмин  не  числится. 

Во-вторых:  Ренат  Кузьмин  не  мог  з  1984 по  1986 год  работать  инспектором прокуратури.  Ведь  он  в  1984 году  только окончил  среднюю  школу  и  никакого  юридического образования  у  него  не могло  быть  вообще !!!  Смотрим  его  личное  дело:  где  написано ???????????? 

Личное дело

Родился 12 июля 1967 года в Донецка. В 1990 году окончил Украинскую юридическую академию в Харькове.

§                     В 1984-1986 гг. работал инспектором прокуратуры в Донецкой области. Затем два года служил в армии. 


У меня  вопрос:  «Как  он  мог  окончить  юридическую академию в 1990 году,  если  он  с 1986 года  по 1988 год  служил в армии» 

ФАКТ !!!  Никакой Харковский юридический институт Ренат Кузьмин не  кончал.  У  него  купленный  диплом !!!  Он  незаслуженно  занимает  пост  заместителя  генерального  прокурора !!!  Куда  смотрит  выщий  совет  юстиции.  Как  можно  проходимца  держать  на  выщем  руководящем  посте !!!????????????


П.С.1: У епіцентрі скандалу – маєток, який «звів» у 2010 році заступник генпрокурора чеченець Ренат Кузьмін на закритій від сторонніх очей території державної резиденції “Пуща Водиця”.  Загальну площу будинку Кузьміна, який вже збудований  державою під дах, можна оцінити в 650 квадратних метрів.

 

Цей об’єкт перейшов під його контроль за традиційною кримінальною схемою. Спочатку чиновник звертається до Державного управління справами з проханням виділити йому “державну дачу”. ДУС пропонує можновладцю дерев’яний будинок, споруджений у 1960-их роках. Жити в таких умовах високопосадовець не хоче. тому пропонує виступити “інвестором” і державним коштом здійснити “реконструкцію” будинку. На що Банкова погоджується. Після цього будинок передається у власність Кузьміна безкоштовно.

 


П.С.2: Александра Мельника неоднократно называл лидером самой могущественной ОПГ Крыма «Сейлем», «на счету которой более 50 убийств», сам министр МВД Украины Юрий Луценко. По сведениям из источников МВД, как пишет издание "Грани", Мельнику, уже «отмотавшему срок» в 2001 году, инкриминируют: организаию убийств 3-х предпринимателей в Саках в 1996 году, взрыв симферопольской фирмы «Айсберг» (1995 г.), в результате которого погиб сержант милиции и расстрел братьев Долда (1995), когда погиб еще один сотрудник милиции.

Несмотря на такие серьезные обвинения, которые, рискнем предположить, подкреплялись весомой доказательной базой, новый зам Генпрокурора Ренат Кузьмин отказался подать в суд представление на Мельника. Его отказ послужил поводом для украинских журналистов окрестить Кузьмина «человеком Ахметова» в Генпрокуратуре. Так как именно Мельника долгое время считали «смотрящим» «короля Донбасса» в Крыму


Прокуратура, що це за звір?

          Хто-небудь знає, для чого взагалі вигадали прокуратуру і що вона робить, зокрема в Україні? Які її функції? Мабуть більше відомо про прокуратуру інших країн, зокрема Штатів. З фільмів звісно. Там прокурор дає, чи ні, дозвіл на ті, чи інші слідчі дії. Можна спостерігати, як, багато часу, прокурор та слідчій з'ясовують, як зробити так, щоб не порушити закон. Потім, на суді, прокурор лізе геть зі шкіри, доводячи провину підозрюваного. Будь-яка дрібниця може зруйнувати всі доводи прокурора. Навіть, якщо очевидно, що це злодій, але залізних доказів нема, то це резюмується на його користь. Ну, а якщо прокурор доведе провину підозрюваного, то він герой.
          Загалом, там прокурор позитивна фігура. Він нормально спілкується з людьми, їздить в громадському транспорті, харчується там, де і весь люд. Якщо він і має якісь преференції та пільги,  то вони пов'язані безпосередньо з його роботою. Зловживання ними задля власної вигоди, це кримінальний злочин. Та це нікому і не приходить в голову. Якщо про щось подібне запитати у будь-якого прокурора, то він подивиться на тебе. як на дурня.
          А що в нас? Ті, хто пам'ятає той час, коли Україна була окупована Золотою Ордою, то тоді прокурор не був популярною постаттю. Навпаки, ця посада вимовлялася ледве не пошепки. І звісно всі пам'ятали прізвище - Вишинський. Той, хто не знає, хто це такий, може без проблем знайти всю інформацію в інтернеті. Якщо образно спробувати намалювати совдепівську прокуратуру, то це - тюрма, ГУЛАГ, смерть. Прив'язки до людини, її захисту та прав, героїчного образу прокурора, в СиРиСиРи не було.
          Але, ось вже  більше двадцяти років Україна незалежна. І що ми бачимо? Майже те саме, що було під час окупації України, але з тією різницею, що прокурорів зараз називають бандюками. Це саме м'яке визначення. Називають ще ублюдками, сволотою, покидьками, тваринами, та іншими екзотичними епітетами, яких нема в нашій мові, але в "язике" москалів вони надзвичайно розповсюджені.

          Якщо спробувати з'ясувати, а чим же займається наша прокуратура, то по пунктах, це виглядає ось так -

- Освоює гроші, які виділяються на прокуратуру. Кожен рік ми чуємо, що на прокуратуру виділяється все більше і більше грошей в Бюджеті України. І це при тому, що розкриваність  злочинів практично нульова. Куди йдуть ці гроші? Їх "освоюють". Купують коштовні авто, роблять в своїх кабінетах євроремонти, встановлюють в них суперобладнання останніх моделей, здебільшого не за профілем прокуратури, таке, як плазмові телевізори та різні побутові прилади. Ну, а те, що не вдалося "освоїти", йде на шалені премії самим собі та просто розкрадається. Різними схемами.
- Досить розповсюджена така діяльність прокуратури, як розчавлювання людей. На цих самих авто, які вони купують по суті за наші гроші, і на яких гасають в стані, ледве притомному від прийнятого на груди неміряної кількості зеленого змія, ці наглядачі за дотриманням законів та їх дітки, влаштували справжнє полювання за громадянами України. Вони їх чавлять бува десятками за раз. За відповідальність ніякої мови нема. Навпаки, бувають випадки, що вони навіть вимагають компенсації за моральну та фізичну шкоду собі. Від постраждалих звісно, або від родичів тих, кого вони вбили.
- Також, одна з улюблених справ всіх прокурорів є таке собі хобі, як будівництво собі будинків. Це скромна назва - будинки, насправді це справжні палаци. Кількість - нелімітована. Все це оформлюється на родичів, знайомих та особливо довірених людей.
- Наступна діяльність прокуратури, яка особливо бурхливо почала квітнути в останні три роки, це фабрикування кримінальних справ. На всіх, хто не подобається владі та самім прокурорам з будь-яких причин, чи то з політичних, чи то з побутових, чи то зі службових. Без будь-яких доказів. Всі закони нехтуються. За право взагалі мови нема. Хіба що, тільки телефонне право.


- І останнє, що приходить на думку, це кришування. Прокуратура кришує кримінальні банди та безпосередньо кримінальних злодіїв та авторитетів. Отримує за це відповідну мзду. По суті, прокуратура в системі державного врядування перетворилася на звичайних бандитів. Деякі прокурорські персонажі навіть отримали в мережі символічні прізвиська - Боні та Клайд.



          Весела ця установа - прокуратура України. І це погляд людини, яка близько не стикалася з цим органом. Не проводила ніяких розслідувань. Просто спостерігала за її діяльністю по інформаційним повідомленням в пресі, по ТВ, в інтернеті. Можливо, тут не все викладено стосовно всіх "подвигів" цього "правозахисного" відомства. З тіє ж причини, що це погляд звичайної людини, обивателя, його враження.
          До чого все це призведе, важко навіть і фантазувати. Єдине, що не викликає сумніву, що добром все це не скінчиться, то це точно.
          То ж, шановні громадяни України, звертайтеся за допомогою до прокуратури, звертайтеся. Вони вам допоможуть....позбавлять вас від зайвих грошей, від зайвого майна, від зайвої власності, ну, а особливо прискіпливих, і від власного життя.



Наказано - витиснути!

Юлия Тимошенко — таки удивительная женщина! Умудриться быть костью в горле третьему подряд президенту?! Она стала клондайком, эльдорадо для отечественных силовиков: для того, чтобы получить от президентов желаемое, главное — зайти в кабинет, держа на вытянутой руке что-нибудь на "сучку дорогую", "сучку блохастую" или "эту суку". При Викторе Януковиче, для которого надежное избавление от Юлии Тимошенко — идея-фикс, уголовное преследование Тимошенко для сотрудников и руководителей ГПУ, МВД и СБУ стало не просто карьерным лифтом, а превратилось в оправдание в глазах президента масштаба развернутой силовиками бизнес-модели. Ведь теперь это не только поиск информации, а и создание информационного продукта, и разгон сигнала в медиа. А это все очень большие затраты. "Орлы Захарченко", которым доверено обеспечение медиа-сопровождения темы Тимошенко в отечественных СМИ, пока что, в отличие от "орлов Кравченко", стреляют программами, документальными фильмами, сценариями телешоу, статьями и новостями. Обвинение в организации убийства — это последний по разрушительной силе удар, который власть наносит Тимошенко. Впрочем, всегда в запасе остается убийство как таковое. Предъявление Юлии Тимошенко Генеральной прокуратурой подозрения в участии в организации убийства народного депутата Евгения Щербаня заставило покопаться в памяти. В те времена "ЗН", по мере информационных возможностей, старалось находиться в курсе событий, разворачивавшихся на полях газовой и днепропетровско-донецкой брани. В середине 90-х, стоявший у руля Павел Лазаренко, присылал в издательство "Пресса Украины" машину для получения сигнального экземпляра "Зеркала недели": из наших статей, вскрывающих схемы работы на газовом рынке и рынке атомной электроэнергии, начальство Павла Лазаренко получало представление о масштабах "крысятничества". Однако, если с днепропетровцами было все более-менее ясно, то происходящее в донецком клане оставалось весьма закрытым для СМИ: до Киева долетала то ли гроза, то ли эхо идущей войны. В течение недели я встретилась с рядом людей, имевших непосредственное отношение к событиям тех лет и восстановила в памяти версии, связанные со смертью Евгения Щербаня. Большинство из моих собеседников — крупных бизнесменов, настоящих генералов СБУ и МВД, рыбачащих на пенсии политиков — в основном строили свои версии на извечном принципе "Кому выгодно?". Часть склонялась к тому, что — Лазаренко, часть к тому, что — Ахметову. Однако были и те, кто настаивал на непричастности к убийствам Брагина и Щербаня как Павла Лазаренко и, соответственно, Юлии Тимошенко, так и Рината Ахметова.

Версии

Президентская. Популярность Евгения Марчука, как во время его премьерства, так и после, сложно переоценить. Уволенный "за создание собственного политического имиджа", Евгений Кириллович доизбрался в парламент по одному из полтавских округов и возглавил фракцию, созданную в Верховной Раде Евгением Щербанем — человеком жестким, энергичным, деятельным и, по тем временам, чрезвычайно богатым. Синергия влюбленности интеллигенции в Марчука, его (как экс-главы СБУ) складов компромата и финансовых возможностей Щербаня превращали Евгения Кирилловича в чрезвычайно опасного соперника для действующего президента. Авторы этой версии считают, что в окружении Леонида Кучмы мог родиться план по устранению либо самих реальных конкурентов, либо их опор. Этим-де и объясняется как смерть Вячеслава Черновола на бориспольской трассе, так и расстрел Евгения Щербаня. Что касается смерти Ахатя Брагина, то он стал жертвой войны между ворами в законе и картежниками. 

Московская-1. Эту версию на самом высоком уровне обсуждают шепотом. В начале 90-х, когда экономика развалившегося Союза развалилась вместе со страной, на союзной сходке воров в законе принималось решение о том, где должны крутиться деньги "общака". Якобы остановились на Донбассе — металлоплавильном крае. Десятки миллионов долларов — огромные по тем временам деньги — должны были работать под присмотром Ахатя Брагина и Евгения Щербаня. Металл плавился, продавался заводами за копейки, вывозился за границу, прибыли делились, капитал прирастал. Но после объявления приватизации, хозяева доверенных средств поставили задачу приобрести за эти деньги в их пользу ключевые предприятия Донбасса. И это требование вызвало протест Брагина и Щербаня: молоко, масло, сметана — да, но корова — наша. Тягаться с московским криминальным миром — это было одно, но посвященные помнят, что круг воров в законе и церковь еще с советских времен были естественной средой обитания КГБ. Лидеры новой донецкой жизни столкнулись со сплавом криминала и спецслужб. Что привело к плачевному концу и Брагина, и Щербаня. Но пустоту нашлось кому заполнить. И те, кто пришел на место предшественников по сей день остаются верны девизу: "Техас должны грабить техасцы". Именно этим объясняется гордость Януковича-губернатора, неоднократно подчеркивавшего, что российского бизнеса в Донбассе при нем не было. Нежелание быть поглощенным Кремлем в рамках Таможенного союза также уходит корнями в те времена.

Московская-2. Все то же самое, но с диаметрально противоположными последствиями. После того, как спецназовец Болотских, по кличке "Москвич", удачно проконсультировал членов банды Кушнира в вопросе использования взрывчатки на стадионе "Шахтер" и лично выпустил пулю в затылок Евгения Щербаня в аэропорту, московские криминально-спецслужбовские круги нашли общий язык с Ринатом Ахметовым и способствовали его возведению на донбасское царство. Есть те, кто считает империю самого состоятельного человека в Восточной Европе вместилищем интересов людей, победивших амбиции "техасцев", но не стремящихся к публичному объявлению перечня трофеев.

Quid prodest-1. По свидетельствам очевидцев, Ринат Ахметов — правая рука Ахатя Брагина — после смерти своего друга и партнера почти три года не выходил за пределы резиденции фирмы "Люкс" в Донецком ботаническом саду. Однако, это не помешало Ринату Леонидовичу оказаться во главе бизнес-империи, основы которой закладывали Брагин и Щербань. Четко и публично свою версию двух заказных убийств в Донецке в своем обращении изложила Юлия Тимошенко: "Евгений Щербань был одним из пяти основателей корпорации "Индустриальный союз Донбасса" (ИСД), владевшей сотнями предприятий, незаконно приватизированных в 90-х годах. Кроме Евгения Щербаня, владельцами корпорации ИСД были Александр Момот, Ахать Брагин и Ринат Ахметов. Пятым теневым совладельцем корпорации ИСД был тогда молодой политик Виктор Янукович, который сейчас является президентом Украины.

Евгений Щербань был безоговорочным лидером этой группы, народным депутатом и лидером Либеральной партии Украины. Но на протяжении короткого времени были трагически убиты три владельца корпорации ИСД.

Евгений Щербань и Александр Момот были застрелены в Донецке, а Ахать Брагин — подорван на донецком стадионе. После этого вся собственность корпорации ИСД, которая оценивается в миллиарды долларов США, перешла Виктору Януковичу и Ринату Ахметову. После трагического убийства Евгения Щербаня губернатором Донецкой области также смог стать Виктор Янукович. Руководители банды, убившей Евгения Щербаня, были сразу же ликвидированы в Донецкой исправительной колонии, за которой вели надзор в то время прокуроры Кузьмин и Пшонка. Что еще надо объяснять и при чем здесь к убийству Евгения Щербаня моя фамилия?!".

Если забыть, что Ахать Брагин не мог быть совладельцем ИСД, ибо был убит еще до создания Индустриального союза Донбасса, то в целом изложенная версия разделяется не только Юлией Тимошенко. Брендовая оболочка и часть активов ИСД при отпочковании достались Сергею Таруте, Виталию Гайдуку и Олегу Мкртчяну. Большая же часть активов и донецкая корона оказалась в распоряжении Ахметова и Ко. 

Впрочем, американские адвокаты Рината Ахметова с этим категорически не согласны: "На протяжении более восьми лет мы выступаем в качестве адвокатов г-на Ахметова. В течение этого времени, вместе с международной консалтинговой компанией "Кролл", мы исчерпывающим образом провели многократные расследования подобных ложных обвинений. Мы не обнаружили доказательств какого-либо рода, свидетельствующих о том, что г-н Ахметов был причастен к трагическим событиям в отношении г-на Щербаня и других бизнесменов. По правде говоря, некоторые из погибших в 1990-х годах бизнесменов были самыми близкими друзьями г-на Ахметова".

Кроме того, адвокаты пообещали в ближайшее время явить миру историю каждого актива, принадлежащего Ахметову.

Quid prodest-2. Убийства Ахатя Брагина и Евгения Щербаня были выгодны Павлу Лазаренко и владельцу патронируемой им корпорации ЕЭСУ Юлии Тимошенко. Конкуренцию между донецкой и днепропетровской группами породили не эти люди. Она берет свое начало еще с компартийных времен. В 90-е она перешла в новую, бизнесово-криминальную плоскость. Получив доступ к админрычагам первый вице-премьер, а впоследствии премьер Павел Лазаренко лоббировал интересы целого ряда структур, среди которых ведущими были ЕЭСУ и "Созидание". Лазаренко взял под контроль кровь экономики — энергетику. Ключ к успеху в случае с ЕЭСУ состоял в том, чтобы обязать директоров крупнейших и платежеспособных предприятий закупать газ именно у этого поставщика. За газ расплачивались продукцией. Как правило, по себестоимости. А потом, эта экспортоликвидная продукция реализовывалась на внешних рынках с огромной прибылью. Именно поэтому Лазаренко был заинтересован в том, чтобы ЕЭСУ поставляла газ не в Донецкую область, а непосредственно на ее предприятия. 

Родившийся почти одновременно с ЕЭСУ, ИСД стал препятствием между газом и заводом. Действовал уже вышеупомянутый принцип: "техасцы" защищают свою территорию. Не сумев пробиться через заслон, Павел Лазаренко, по версии нынешнего следствия, принимает решение устранить ключевую фигуру, препятствующую в доступе к заводам Донецкой области, а именно — Евгения Щербаня. Юлия Тимошенко, по версии ГПУ, в здравом уме и твердой памяти финансирует договоренность о совершении заказного убийства, заключенную с криминальным авторитетом Матросом (он же — Мильченко), переводя со счетов своей офшорной компании сумму почти в 3 млн долларов. Допустим. И что же Лазаренко получает взамен? Доступ к заводам? Нет, поскольку расчеты с ЕЭСУ, поставляющей в область газпромовский газ, ИСД как производил трубами Харцызского завода в объеме 600 тыс. тонн в год, а точнее 50 тыс. тонн в месяц, так и продолжал производить уже после смерти Евгения Щербаня. Собственно этими трубами ЕЭСУ и рассчитывалось с "Газпромом". 

Доступа к заводам корпорация Юлии Тимошенко так и не получила. Может, после смерти Щербаня, его преемники объявили вендетту премьеру и активизировали боевые действия? Ничего подобного. Более того, именно Лазаренко был тем человеком, который сначала убедил Леонида Кучму снять с поста губернатора Владимира Щербаня, убрать неэффективно сменившего его Сергея Полякова, и пролоббировал назначение президентом на должность губернатора Донецкой области Виктора Януковича. Соответствующий указ под нажимом премьера Лазаренко Леонид Кучма подписал на крыле самолета в "Борисполе". А стоявший рядом первый вице-премьер Василий Дурдинец — генерал МВД — кричал президенту: "Що ви робите?! Це ж бандит!".

По идее, следствие должно было бы рассматривать все эти и, возможно, другие версии, случись у него желание установить справедливость в деле, послужившем, в свое время, толчком для создания целых бизнес-материков. Однако Генеральная прокуратура, возобновив расследование по делу об убийстве Евгения Щербаня, реанимировала процесс ради поиска доказательств лишь последней версии. Повернуть следствие в нужном для президента направлении могли новые свидетельские показания. Безусловно, всей коллекции данных, полученных ГПУ в предъявленном Юлии Тимошенко подозрении — нет. Однако, уже даже в этом документе появились "находки", которые ранее не содержались как в деле, так и в показаниях в свое время допрошенных свидетелей. 

Свидетели

Журналист "Украинской правды" Сергей Лещенко в 1996 году еще, очевидно, выбирал профессию. Но, это не помешало Сергею скурпулезно разобраться в огромном массиве материалов, судебных документов и протоколов допросов, связанных с делом Лазаренко в США. И сейчас, ознакомившись с текстом прокурорского подозрения, Сергей Лещенко обнаружил две сенсации: "Следователи считают, что у злоумышленников был общий план, согласно которому, Лазаренко должен был подыскать непосредственных участников убийства, а оплату преступления Тимошенко и Лазаренко должны были осуществить вместе.

Согласно этому плану, приблизительно в начале 1996 года Лазаренко якобы сообщает своему советнику по фамилии Кириченко о наличии "смертельной угрозы" для Юлии Тимошенко от представителей донецкой элиты во главе с Евгением Щербанем. По словам Лазаренко, Тимошенко "заказали", и она нуждается в действенной защите со стороны влиятельных криминальных авторитетов.

При этом, по информации "Украинской правды", во время допроса в ноябре 2011 года Кириченко не упоминал, что опасность для Тимошенко исходила от Щербаня. Экс-советник Лазаренко только утверждал, что премьер приказал ему перевести средства криминальному авторитету Александру Мильченко по прозвищу Матрос.

"В связи с тем, что когда ЕЭСУ зашло на газовый рынок Донецкой области, у нее возникли проблемы, и ей нужна была помощь криминального авторитета", — объяснял Кириченко в ходе того допроса.

"У Тимошенко возникли трудности, была опасность для ее жизни, и ей понадобилась криминальная крыша. Лазаренко сказал, а Мильченко подтвердил, что "она сидит на курке", — сказал Кириченко. Вместе с тем на протяжении того допроса он нигде не утверждает, что для решения этой ситуации Тимошенко и Лазаренко заказали Щербаня.

В Уведомлении о подозрении, подготовленном Генпрокуратурой, утверждается, что Кириченко не знал и не догадывался о планах Лазаренко и его партнерши. По словам Кириченко, в первой половине 1996 года он привез Мильченко на дачу к Лазаренко в доме отдыха "Пуща-Водица".

В дальнейшем стороны встречаются еще несколько раз, после чего в документе появляется первая за последние десять лет сенсация в деле убийства Щербаня. Следователи утверждают, что с организаторами убийства был знаком не только Лазаренко, но и Тимошенко. Более того, согласно документу, Тимошенко с Матросом знакомит лично Павел Лазаренко.

Это — сенсация, которая противоречит приговору Луганского суда убийцам Щербаня от 2003 года. В ходе расследования того дела, которое находилось на личном контроле президента Кучмы, ни разу не утверждалось, что Тимошенко была знакома с Мильченко, а тем более заказывала ему "зачистку" Щербаня. О знакомстве Тимошенко с Матросом ничего не говорил и Кириченко на допросе в 2011 году". "Как известно, Евгений Щербань был убит 3 ноября 1996 года. Последние семнадцать лет следователи и журналисты были уверены, что с убийцами рассчитались лишь через несколько месяцев, за рубежом и безналичными переводами. В частности, об этом сказано в приговоре киллерам Луганского суда.

Но совсем другая информация содержится в Уведомлении о подозрении. В этом документе указывается, что первые деньги за убийство Павел Лазаренко передал исполнителям... вечером в тот же день — лично, в Украине и денежной наличностью.

"Вечером 3 ноября 1996 года Павел Лазаренко, находясь у себя дома на территории дома отдыха "Пуща-Водица", передал своему советнику Петру Кириченко 500 тысяч долларов США денежной наличностью, как часть оплаты за содеянное убийство Щербаня, и приказал отдать их Александру Мильченко. Кириченко, осознав в тот момент, что указанные средства являются платой Мильченко за убийство Щербаня, и 4 ноября 1996 года в вечернее время возле подъезда дома № 84а, что по проспекту Гагарина в г. Днепропетровске, передал их Мильченко, от которого он узнал, что это лишь часть платы за содеянное убийство Щербаня".

Это — вторая большая нестыковка с приговором Луганского суда и словами самого Кириченко на допросе осенью 2011 года. Нигде раньше не было ни единого слова о том, что деньги за убийство Щербаня были заплачены денежной наличностью".

Подобные свидетельские самородки в материалах ГПУ, найденные на неоднократно перерытом следователями поле, не могли не заставить скептически поднять бровь. Но тут же появился экс-глава СБУ, объявивший, что подобные показания в деле содержались и раньше. Правда, удивительно-объективным образом повел себя в данной ситуации Леонид Кучма, заявивший, при всей своей нелюбви к Тимошенко, что ее имя не фигурировало в направленных на его имя докладах Генерального прокурора Михаила Потебенько.

Журналисты "Украинской правды" Сергей Лещенко и Мустафа Найем задаются вопросом: кто мог бы быть свидетелем, давшим новооткрывшемуся следствию такие нужные, с правильно заданным вектором, показания? Попробуем поискать ответ на этот вопрос.

Петр Кириченко выступил ключевым свидетелем на стороне обвинения Павла Лазаренко в американском суде. Данный выбор даровал Кириченко свободу под крышей программы защиты свидетелей, но не славу, и уж тем более, не деньги. Особенно те, что остались в покинутой полтора десятка лет назад Украине. До последнего времени в Украине против Петра Кириченко были открыты два уголовных дела и одно против его жены Изабеллы. Под арестом находились четыре, принадлежащих Кириченко объекта недвижимости — три квартиры и одно офисное помещение. На депозите ГПУ находилась сумма в 1,5 млн долларов, собственником которой также являлся Кириченко. В сентябре 2011 г. Изабелла Кириченко приезжает в Киев с целью продать квартиры, с которых якобы снят арест. Изначально гуляла версия о провокации, организованной прокуратурой с целью заманить в Украину жену Петра Кириченко и, по сути, подставив ее, надавив на супруга, получить нужные показания. На самом деле, иногда случайности бывают ярче спланированных сценариев. Изабелла Кириченко получает от маклеров-мошенников справку с печатью Генеральной прокуратуры о том, что арест с квартир снят. Ранее квартира просто сдавалась в аренду, теперь же ее решено было продать. Впоследствии, по словам источника в ГПУ пол-Резницкой ходили смотреть на виртуозно подделанную печать Генпрокуратуры. Дело в том, что под арест квартиры брались тогда, когда еще не существовало централизованного и доступного нотариусам реестра объектов недвижимости, находящейся под арестом или в залоге.

Одной из квартир — на Пушкинской — заинтересовалась родственница народного депутата Владимира Пилипенко — неизменного соратника Андрея Портнова и юриста — по совместительству. Пилипенко решает убедиться — сумма немалая — действительно ли нет претензий к данному объекту у ГПУ. Представляете, каким было его удивление, когда оказалось, что квартира под арестом? А какая радость была у следствия, когда оказалось, что реализовывать по фальшивым документам квартиру приехала сама жена Кириченко, а не адвокат или доверенное лицо? 

Изабелла Кириченко, перенесшая онкологическую операцию, была задержана и три месяца провела в СИЗО, а впоследствии — месяц под домашним арестом. Как сообщает источник ZN.UA в прокуратуре, по времени это совпало с появлением в материалах следствия показаний Петра Кириченко о близких отношениях, в которых состояла Юлия Тимошенко с Павлом Лазаренко. 

Летом прошлого года в Америку слетал первый заместитель генерального прокурора Ренат Кузьмин. Встречался ли он с Петром Кириченко? Участвовал ли впоследствии, в двух допросах Кириченко, проводимых по спутниковой связи, установленной между ГПУ и консульством Украины в Сан-Франциско? Об этом история официально умалчивает. Не умалчивает она о другом — следствие разжилось новыми показаниями, привязывающими Тимошенко к схеме Лазаренко—Мильченко—Кушнир—Болотских—смерть Щербаня. 

А вот Петр Кириченко расправил плечи. Во-первых, постановлением Печерского суда, 22 августа 2012 г., было отменено постановление следователя по особо важным делам ГПУ о возбуждении уголовного дела в отношении Изабеллы Кириченко. Ее перестали подозревать в "попытке дачи взятки сотрудникам ГПУ для снятия ареста с недвижимого имущества с целью его дальнейшей продажи". Во-вторых, Петр Кириченко проходил обвиняемым по делу Павла Лазаренко. В 1995—1996 гг. были возбуждены уголовные дела по статьям: 91-я, часть 5 — завладение государственным имуществом в особо крупных размерах, путем злоупотребления должностным лицом своим служебным положением по предварительному сговору с группой лиц; и 206-я часть 1 — незаконное приобретение и хранение огнестрельного оружия. Претензии к Кириченко этим летом были выделены в отдельное дело и 27 сентября 2012 г. постановлением Печерского районного суда г.Киева уголовное дело против П.Кириченко было закрыто "в связи с окончанием сроков давности". Петр Кириченко Печерским судом был освобожден от уголовной ответственности. Арест трех квартир, принадлежащих Петру Кириченко, в настоящий момент снят. Деньги, находившиеся на счетах ГПУ — возвращены. Петр Кириченко поправил свое материальное положение. Следствие — тоже разжилось.

А судьи кто?

В реанимированном расследовании убийства Евгения Щербаня, которое грозит стать нескончаемым телесериалом, есть, безусловно, множество вопросов — юридических, процессуальных, политических, этических. Все сразу не охватишь. Лично у меня их несколько. И главный из них: а судьи — кто? Выпускники Кадетского корпуса и Института благородных девиц? Одной из целей обвинения Юлии Тимошенко в организации убийства является… попытка снять вопрос Тимошенко с повестки дня отношений Банковой с Западом. Вплоть до принятия закона и снятия обвинений по "газпромовскому" делу. А зачем оно? Если Тимошенко будет осуждена за заказное убийство и коррупцию. Однако, обвинение цивилизованным миром в избирательности правосудия Януковича не будет снято ни при каких обстоятельствах. Просто хочется спросить у действующей власти: господа, когда у вас на малой родине конкурентов десятками и сотнями косили, вы в библиотеке сидели, Ахматову читали? А "смотрящие" по всей стране, гроздьями висящие на каждом министерстве — это все еще страшное наследие Лазаренко? А схемы инкассации всех бизнесов и отраслей — это Юля во власти забыла? А победители тендеров, чье генеалогическое древо совпадает с генеалогией Семьи — это тяжелое наследие днепропетровского клана?

Кстати, о делах семейных. Какое отношение к расследованию убийства имеют скабрезные детали, связанные со степенью близости Лазаренко и Тимошенко? Видео с камер наблюдения уже не возбуждает? Знаете, Виктор Федорович, немало украинских журналистов имеют четкое представление об особенностях зазаборно-межигорской жизни. Мы, по возможности, делаем достоянием гласности бизнес-схемы ваших сыновей и раз в год — на День Свободы — пересматриваем потешные видео, где "матеря", "наколотые апельсины" и "американские валенки". Но мы имеем уважение к человеческому достоинству и чувствам всех ваших детей; к чувствам той, которая заперта в Донецке; в конце концов — к вашим чувствам и вашему праву на личную жизнь. Лохи, да?

Многие задаются вопросами: почему сейчас? Почему по такой статье?  Ведь и так все под Его контролем. Четких ответов пока что нет. Совершенно очевидно, что открытый процесс над Тимошенко по обвинению, выкаченному прокуратурой, призван растоптать ее имя. А суд присяжных — в Енакиево еще осталось пару десятков людей без должностей, можно выбрать — основательно запрячет Тимошенко за решетку. 

Политтехнологи относятся к этому скептически. Ибо те, кто верит Юле, не доверяет ни единому слову власти. Те, кто ее считал "воровкой", легко добавят к титулу еще и "убийцу". И первых, и вторых, примерно поровну. Основная же масса — до 60% — скептически относятся как к Януковичу, так и к Тимошенко. Что касается возможного приговора, то Тимошенко будет находиться в тюрьме ровно столько, сколько Янукович будет являться президентом. Освободить ее мог только народ. Те самые 11 миллионов, которые голосовали за нее в 2010-м. Те самые 600 тысяч членов партии "Батьківщина", которыми так гордится Турчинов. Те самые тысячи депутатов всех уровней от партии "Батьківщина". Те самые две дивизии членов партии "Батьківщина", зарегистрированные в Харьковской области. Но 200 бабушек не были похожи на народ...

Есть те, кто считает, что подозрение — это лишь повод власти вступить в серьезные торги с Тимошенко. Торги, в результате которых она может быть отпущена на лечение за границу, по сути, в качестве аполитичной тушки. 

Есть те, кто считает, что дело Щербаня реанимировано еще и с целью осложнить жизнь бизнес-конкуренту. Ринат Ахметов очень долго выстраивал свою империю из тщательно отмытых кубиков, свой имидж из скрупулезно продуманных месседжей и меценатских трат. Зачем власти давать повод и ворошить прошлое, о котором многие так старательно хотят забыть? 

Есть те, кто считает, что обвинение Тимошенко в убийстве снимет вопрос политзаключенных в Украине и Янукович сможет подписать договор об ассоциации с ЕС. Сможет. Осталось только найти "лыжного инструктора".

Юлия Мостовая, взято тут : http://gazeta.zn.ua/internal/prikazano-vyzhat.html

На диво балакучі прокурори, балакуча прокуратура

З якого дива ? або ,Чого це раптом такими балакучими стали прокурори ?..

  В останнє "балакучим" був прокурор Вишинський. І хоч це було вже давненько, але ще є люди які цю "балакучисть " прокурора пам'ятають та навіть досі відчувають на собі. Кажуть що він був дуже переконливим у своїх звинуваченнях "ворогів народу". Мені напевно посчастило, і я не був учасником тих процесів. Дивлячись тепер на стару хроніку виступів того прокурора, то як на мене, зовсім ті його звинувачення і не переконливі. Як на мене - набір слів, розрахований на людей з обмеженним світоглядом та зашорених совковою ідеологією.    Ну та досить вже про ті часи. Хто має розум, той вже давно засудив совок, а кому до вподоби були ті часи, то таким жодний аргумен чи доказ - то брехня на владу рад.    Давайте разом подумаємо та спробуємо знайти та дати відповідь на питання - А чого це раптом вже "наші" прокурори та їх прокуратура стала такою балакучою ? З якого це дива майже весь новинний ряд всіх змі заповнений " роздумами, версіями, припущеннями та навіть звинуваченнями " тих самих прокурорів, як маленьких, так і самих головних ?. І це питання, на яке треба дати собі відповідь, щоб зрозуміти, хто та куди тягне нас "за вуха", а може і навіть "водить за носа".    Я вже навіть не акцентую на тому, що публічно висловлюватись, давати свої оцінки, наперед засуджувати - то є незаконно та протиправно. Навіть д. Вишинський собі такого не дозволяв. І свої "палки" промови той товарищ прокурор проголошував тільки під час судових засідань.    Чого не скажеш про сучасних прокураторів закону. На резонансних та гучних процесах та судових засіданнях ті прокурори сидять як в рот води набравши та в сподні наклавши, щось читають з папірчика наперед кимось написаним, а коли справа доходить до звинувачення, то як ті барани бекають та мекають....Правда рішення суду прокурорам заздалегіть відомо та буде на користь  прокурорів, але де "проффесіональна гордість славних нащадків совкового правосуддя" ? Напевно тому і забороняють публічність висвітлення судових процесів баззаконня прокуратури, що не переконливими для громадян є обвинувачення прокурорів та рішення суддів .  Висловлю таку свою думку - Той, хто першим має слідкувати за дотриманням законності в нашій державі, і є першим порушником закону. Тепер це - "норма закону" в нашій державі.  Ну і до головного.   На питання - " Чому так багато прокурорів з їх "думками та звинуваченнями" в нашому медіа та інфо просторі ? ", - насмілюсь подати вам таку свою думку - версію.     Ну дуже вже комусь хочеться "переконати" наше насєлєніє в тому, що Тимошенко та Луценко - то є простий кримінал, а не політичні переслідування владою януковичів своїх оппонентів. Хтось може і не погоджуватись з такою моєю думкою, і це є цілком нормально.  Поки ще ми живемо в державі, де можно висловлювати свої різні думки. Поки ще. А вже висновки робіть самі. Вже не маленькі діти. За свій вибір треба відповідати.   

Слідство з ознаками організованого злочинного угрупування

viktor67

Справа екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка набула широкого суспільного резонансу в Україні та світі. Багато хто небезпідставно вважає, що кримінальне переслідування Ю.Луценка є політично мотивованим і має характер особистої помсти. Яскравий літопис трудових буднів співробітників Генеральної прокуратури міститься в чималому за обсягом депутатському запиті народного депутата України Григорія Омельченка. Навіть окремі витяги з нього, з якими ми пропонуємо ознайомитися читачам, дають змогу скласти власне враження про те, як насправді розслідувалася справа екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Судовий процес з розгляду справи Ю.Луценка висвітлив багато юридично важливих обставин, які породили обґрунтовані сумніви в тому, що досудове слідство у цій справі було об’єктивним і неупередженим. Більше того: конкретні факти, які стають відомі в ході судового розгляду цієї кримінальної справи, свідчать про те, що досудове слідство було проведене слідчими ГПУ з грубим порушенням Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України та інших законів України. Такі висновки дає підстави зробити аналіз наявних матеріалів кримінальної справи Ю.Луценка (обвинувального висновку; протоколів допитів потерпілих, свідків, обвинувачуваних; висновків експертиз; клопотань захисників та інших документів, які є в матеріалах справи), аудіозаписів судових засідань, а також повідомлень ЗМІ про хід та зміст судового розгляду цієї справи. Досудове слідство проведено з порушенням встановленого законом порядку — однобічно, неповно і упереджено, що суперечить ст. 22 КПК України. Досудовим слідством не доведено вини Ю.Луценка та інших осіб в інкримінованих їм злочинах. Натомість висунуте їм обвинувачення ґрунтується на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях, що є порушенням Конституції України (ст. 62). Численні сумніви щодо доведеності вини вказаних осіб досудовим слідством було витлумачене не на їхню користь, як того вимагає зазначена стаття Основного Закону України, а їм на шкоду. У процесі проведення досудового слідства у справі Ю.Луценка мало місце штучне створення доказів обвинувачення. У своїй сукупності викладене дозволяє констатувати, що кримінальну справу Ю.Луценка органами досудового слідства сфальсифіковано.

Досудове слідство у справі Ю.Луценка проводилося з явно обвинувальним ухилом і було спрямоване на те, щоб штучно створити фактичні підстави для притягнення Ю.Луценка та інших осіб, які є підсудними в цій справі, до кримінальної відповідальності.

У протоколі допиту потерпілого В.Давиденка від 27 грудня 2010 р. (допит проводив заступник начальника відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури С.Точилін) зазначено, що на запитання С.Точиліна про те, чи вважає В.Давиденко такими, що завдають йому шкоди, встановлені факти зняття інформації з його каналів зв’язку, а також проведення стосовно нього інших оперативно-розшукових заходів, В.Давиденко відповів: «Так, я вважаю, що це було пряме порушення моїх конституційних прав, у тому числі порушення таємниці моїх телефонних розмов. У зв’язку з цим я і подав заяву про визнання мене потерпілим у справі». В обвинувальному висновку (с. 127) ці показання В.Давиденка наводяться на підтвердження вини Ю.Луценка та інших підсудних.

Разом з тим 18 серпня 2011 р. у судовому засіданні з розгляду вказаної кримінальної справи потерпілий у цій справі В.Давиденко зазначив, що заяву про визнання його потерпілим писав з ініціативи та за активного втручання слідчого ГПУ. Потерпілий показав суду, що заяву написав тільки після виклику на допит у ГПУ, її змісту не пам’ятає, а важливі з точки зору кваліфікації діяння Ю.Луценка деталі написав з допомогою інформації, наданої слідчим. За словами В.Давиденка, його викликали у прокуратуру, де «слідчий сказав, що були порушені мої права». Крім того, слідчий сказав В.Давиденку, що саме потрібно писати в заяві. В.Давиденко також наголосив у суді, що якби він писав заяву сам, то писав би її російською мовою, а не українською. Крім того, в суді він не зміг пояснити, про яку «істотну шкоду» його правам і свободам ішлося в його заяві. «Мені пояснив слідчий, що так треба казати», — повідомив на засіданні суду В.Давиденко. При цьому він наголосив, що йому не було завдано істотних збитків, і його свобода пересування ніяк не обмежувалася. І на уточнююче запитання «тобто ви не вважаєте себе потерпілим?» він відповів: «Виходить, що так» («Українська правда»).

[ Читати далі ]

Цього ж дня (18 серпня 2011 року) інший потерпілий у цій справі — М.Сидоренко, даючи показанння суду, також зазначив, що слідчий ГПУ підказував йому, що саме писати в заяві на Ю.Луценка. Пояснюючи суду обставини написання заяви про визнання потерпілим, М.Сидоренко зазначив, що його викликали до прокуратури, де він під диктовку слідчого написав заяву про визнання його потерпілим. На запитання захисника Ю.Луценка, в чому полягає завдана йому істотна шкода, про яку він написав у своїй заяві, М.Сидоренко відповів: «Я не знаю… Це не я писав, а він (слідчий) підказав…». М.Сидоренко також зазначив, що потерпів «від МВС, а не від Луценка» («Українська правда»).

Натомість у протоколі допиту потерпілого М.Сидоренка від 10 грудня 2010 р. (допит проводив Є.Куценко) зафіксовано такі його показання: «Такі дії на той час міністра внутрішніх справ України Луценка Ю.В. я розцінюю як такі, що призвели до порушення моїх конституційних прав на отримання житла…». Ці ж слова як показання М.Сидоренка подано і в обвинувальному висновку (с. 109), у якому слідчий С.Войченко підтверджує ними висунуте Ю.Луценку обвинувачення.

Тобто слідчі фактично сформували позицію В.Давиденка і М.Сидоренка щодо необхідності написання заяв про визнання їх потерпілими та давання показань у справі. (Ст. 171 КПК України передбачає, що у процесі допиту потерпілого слідчому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Про те, що слідчі фактично призначали потерпілих, також свідчать обставини визнання потерпілим у цій справі Ю.Наріжного. На досудовому слідстві Ю.Наріжний (у судове засідання він не з’явився) дав показання, згідно з якими вважає, що незаконні дії міністра внутрішніх справ України Ю.Луценка з позачергового виділення квартири Л.Приступлюку призвели до порушення його конституційних прав. Разом з тим на досудовому слідстві не було з’ясовано, яким чином Ю.Наріжний може бути потерпілим, якщо рішення про надання квартири Л.Приступлюку було ухвалено 6 травня 2005 р., а Ю.Наріжний став на квартирну чергу лише у вересні 2005 р., тобто через чотири місяці після того, як Л.Приступлюку було надано квартиру.

Про обвинувальний ухил досудового слідства може свідчити те, що жодного свідка не було допитано на предмет того, чи мали відповідні діяння обвинувачених позитивний ефект (від святкування дня міліції до продовження строку ведення оперативно-розшукової справи).

Досудове слідство у справі Ю.Луценка здійснювалося особами, участь яких у слідчих діях (зокрема допитах) не відображена у відповідних процесуальних документах. Це не тільки є підставою для невизнання таких документів джерелами доказів, а викладених у них даних — доказами, а взагалі ставить під сумнів легітимність проведеного досудового слідства у цій справі. Наприклад, допит свідків Я.Максимця, В.Марецького, С.Левченка, В.Шаповала.

Проведення допитів свідків, потерпілих та обвинувачуваних багатьма посадовими особами ГПУ, участь яких у цих слідчих діях не відображена у протоколах допитів, було звичною практикою при розслідуванні справи Ю.Луценка. Це є грубим порушенням визначеного законом порядку проведення досудового слідства. Отримані у вказаний спосіб дані, на підставі яких ГПУ встановила винуватість Ю.Луценка та інших підсудних у цій справі в інкримінованих їм злочинах, за законом не можуть визнаватися доказами.

Досудове слідство у справі Ю.Луценка проводилось в обстановці та методами, які можуть свідчити про спеціальне створення посадовими особами ГПУ умов для отримання «доказів», потрібних для притягнення до кримінальної відповідальності Ю.Луценка та інших осіб.

Зокрема, це стосується проведення допитів. Вони проводилися пізно ввечері та вночі, у вихідні дні, впродовж тривалого часу (від чотирьох-п’яти до 10—12 годин поспіль, хоча це не обумовлювалось обставинами справи). Допиту піддавали осіб, які перебували у хворобливому та стомленому стані, не зважаючи на їхні прохання перенести допит через вказані причини та потребу в медичній допомозі. Допитам передувало тривале їх очікування допитуваними особами у приміщенні ГПУ. Слідчі допускали висловлювання, які допитувані сприймали як завуальовані погрози притягненням їх до кримінальної відповідальності або взяттям під варту в разі ненадання «потрібних» даних. Слідчі ставили допитуваним запитання, які не мали жодного стосунку до предмета доказування у справі, тощо.

Так, свідок В.Мельник спростував у судовому засіданні 7 жовтня 2011 р. показання, які він дав на досудовому слідстві, пояснивши це станом, у якому він перебував під час допитів, і обстановкою, в якій їх проводили. При цьому він повідомив суду, що за два тижні до першого допиту в Генеральній прокуратурі України переніс складну хірургічну (онкологічну) операцію, під час якої була велика втрата крові (анемія). Свідок просив слідчого призначити допит після того, як він пройде курс лікування, але слідчий наполіг, щоб свідок прибув на допит невідкладно. За словами В.Мельника, він перебував у ГПУ з дев’ятої години ранку до дев’ятої години вечора. Спочатку його тримали внизу біля охорони, яка його не пускала навіть до туалету, щоб зробити перев’язку ран, які залишилися після операції. Він неодноразово казав слідчим про свою хворобу і просив долучити до матеріалів справи відповідні медичні документи, але слідчі в задоволенні його прохання відмовили.

Свідок В.Мельник так розповів у суді про його допити в Генеральній прокуратурі України: «Допитувати хвору людину з дев’ятої ранку до дев’ятої вечора — це знущання! Я думав про одне: як вийти з кабінету і прийняти ліки. Вони ходили зі мною в туалет, де я змінював пов’язки. Я казав: «Вельмишановний, давайте я завершу лікування і дам свідчення», але це все було зроблено дуже поспішно». Свідок наголосив, що після багатогодинних допитів у нього «метелики літали в голові», і він не міг читати текст протоколу. «Дочитався до того, що я перекреслив протокол на першому допиті і пішов. Вони (слідчі) бігли за мною до дверей, але я був мокрий від крові. Мене зустрів син і повів до госпіталю. Так я давав свідчення прокуратурі… Я кажу слідчому: мені потрібно отримати укол чи поміняти пов’язки. Нуль емоцій. Кромішнє пекло було в Афганістані, але я це пережив. Більш кромішнє пекло я пройшов у Генеральній прокуратурі», — сказав у судовому засіданні В.Мельник.

У матеріалах справи є три протоколи допитів В.Мельника. Згідно з ними допити зазначеного свідка тривали: 8 грудня 2010 р. (допитував О.Деркач) — з 10 год. 30 хв. до 15 год. 05 хв.; 8 грудня 2010 р. (допитував Р.Макарчук) — з 15 год. 50 хв. до 17 год. 30 хв.; 13 грудня 2010 р. (допитував Р.Макарчук) — з 10 год. 15 хв. до 10 год. 35 хв.

Отримані в такий спосіб показання свідка В.Мельника було використано в обвинувальному висновку в цій кримінальній справі як докази винуватості Ю.Луценка та інших підсудних в інкримінованих їм досудовим слідством злочинах.

Про психологічний вплив з боку слідчих та істотну невідповідність справжньої тривалості допитів у ГПУ та відображення її у протоколах допитів сказав у судовому засіданні свідок С.Левченко.

Пізно ввечері та вночі (22— 24 години) слідчі ГПУ допитували також свідків О.Якубенка, В.Хміля, В.Степаненка та інших.

Згідно з протоколами допитів, складеними слідчими ГПУ, багато допитуваних давали абсолютно однакові показання, де практично дослівно збігаються не тільки окремі фрази, а й цілі речення. Це є прямим свідченням того, що, замість показань свідків та потерпілих, у протоколах їх допитів насправді містяться «диктанти» від слідчих. Згідно зі ст. 65 КПК такі фактичні дані не можуть визнаватися доказами у справі, оскільки вони отримані не у визначеному законом порядку і не є власне показаннями свідків та потерпілих.

ЗМІ повідомили, що всі (!) допитані станом на 10 жовтня 2011 р. у суді свідки (на цей час було допитано одинадцять свідків), наголосили на тому, що «в прокуратурі їм приписали чужі міркування про Луценка. Як і потерпілі в даній справі, свідки зазначають: деталі „злочинної діяльності“ Юрія Луценка їм повідомили у прокуратурі. У протоколах їх допитів — шаблонні фрази про «чистку кадрів» та особисті «незаконні вказівки Луценка». На суді свідки стверджують, що прокуратура перекрутила їхні слова» («Українська правда»).

Зокрема, це стосувалося зафіксованих у протоколах допитів тверджень свідків та потерпілих про незаконність призначення на посаду в МВС України Л.Приступлюка (водія міністра внутрішніх справ України Ю.Луценка), вказівок та іншого впливу Ю.Луценка щодо такого призначення, незаконного рішення про виділення Л.Приступлюку квартири та вказівок Ю.Луценка щодо ухвалення такого рішення (такі показання лягли в основу обвинувачення Ю.Луценка та Л.Приступлюка у заволодінні ними чужим майном в особливо великому розмірі шляхом зловживання своїм службовим становищем, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України).

Так, у протоколі допиту свідка В.Степаненка від 30 листопада 2010 р. (допит проводив слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України С.Войченко) зазначено, що, відповідаючи на запитання слідчого, В.Степаненко сказав, зокрема, таке: «Если учитывать, что Приступлюком Л.В. не выполнялась никакая работа по должности, а он был просто водителем, то я считаю, что он не имел права быть награжден. Но никто тогда не мог противиться этому, так как мог иметь проблемы по службе… Я действительно знал, что он (Приступлюк Л.В.) водитель Луценко Ю.В., и Луценко Ю.В. всячески способствует прохождению службы в органах внутренних дел. Поэтому я не мог противиться указаниям Министра и согласно Дисциплинарному уставу я обязан был выполнять команды Министра Луценко Ю.В. В случае невыполнения команды Министра я бы мог быть привлечен к дисциплинарной ответственности».

Ці слова В.Степаненка як докази вини Ю.Луценка та Л.Приступлюка у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, наведено в обвинувальному висновку в цій справі. У документі зазначено, що винуватість Ю.Луценка та Л.Приступлюка повністю доведена матеріалами кримінальної справи, у тому числі зазначеними показаннями свідка В.Степаненка (с. 18, 44 обвинувального висновку).

Разом з тим у судовому засіданні 14 жовтня 2011 р. свідок В.Степаненко спростував факт давання ним на досудовому слідстві зазначених у протоколі показань. В.Степаненко заявив у суді, що не отримував із цього приводу прямих вказівок ні від міністра Луценка, ні від третіх осіб. Свідок також зазначив, що не було ніякого тиску ні на нього, ні на членів комісії, які ухвалювали відповідне рішення.

Свідок С.Шумило, даючи показання в суді 29 серпня 2011 р., спростував записані слідчим на досудовому слідстві в протоколі його допиту твердження про те, що прийняття Л.Приступлюка в органи внутрішніх справ у віці 47 років є порушенням Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Свідок зазначив, що прямої заборони у будь-якому нормативному документі щодо обмеження прийняття на роботу в органи внутрішніх справ осіб такого віку немає. Свідок С.Шумило спростував наведені у протоколі його допиту відомості щодо можливого тиску на нього в разі відмови оформляти документи на Л.Приступлюка. Крім того, свідок показав, що не говорив на допиті про те, що Ю.Луценко після призначення міністром внутрішніх справ України зайнявся «чисткою кадрів» і що почав призначати на різні посади людей зі свого оточення. С.Шумило сказав у суді, що не вживає такого терміна, як «чистка кадрів», тому, — додав він, — «не думаю, що все точно було записано (у протоколі)» («Українська правда»).

Свідок М.Сорока у судовому засіданні 27 вересня 2011 р. показав, що в прокуратурі його допитували чотири рази і ставили навідні запитання. Частину з «приписаних» йому слідчими тверджень свідок спростував у суді.

Про неточне відтворення (викривлення, приписування того, чого насправді не говорили, тощо) слідчими у протоколах допитів їхніх показань на судовому розгляді цієї справи заявили свідки М.Курко, О.Литвак, М.Клюєв, В.Мельник, С.Момот, В.Петрук, О.Приліпко, С.Бойко, В.Хміль та інші (допити проводили слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України С.Войченко, О.Деркач, Р.Макарчук, А.Зубков, слідчий групи слідчих Генеральної прокуратури України А.Козачук, старший прокурор відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України Є.Зінченко). Змінили свої показання, дані на досудовому слідстві, під час судового засідання також свідки В.Іщенко та В.Криволапчук.

Висунуте Ю.Луценку та іншим підсудним у цій справі (Л.Приступлюку, В.Тарасенку, О.Павлєнову) обвинувачення не відповідає вимогам закону, є надуманим і бездоказовим, ґрунтується не на доказах, а на припущеннях та суб’єктивних міркуваннях, власних висновках слідчих і прокурорів, які не підтверджуються матеріалами справи.

Усупереч вимогам закону, в обвинувальному висновку обвинувачення сформульовано неконкретно, без чіткого зазначення ознак складу злочинів, які ставляться у вину обвинуваченим. Вина обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів досудовим слідством не доведена. Судячи з матеріалів справи та судового її розгляду, притягнення вказаних осіб до кримінальної відповідальності є незаконним — воно здійснюється за відсутності передбачених законом правових підстав. Це стосується всього (всіх епізодів) висунутого Ю.Луценку обвинувачення.

Зокрема, в обвинувальному висновку не доведено наявності в діях Ю.Луценка жодної з передбачених ч. 3 ст. 364 КК України ознак службового зловживання. Жоден з наведених в обвинувальному висновку доказів прямо не вказує на злочинний характер діяльності Ю.Луценка, не доводить наявності в його діях складу відповідного злочину.

Так, досудовим слідством не доведено самого факту зловживання Ю.Луценком своїм службовим становищем. Як зловживання службовим становищем ГПУ розцінила те, що Ю.Луценко як міністр внутрішніх справ України підписав підготовлену відповідною оперативною службою МВС України постанову про продовження строків ведення оперативно-розшукової справи до 18 місяців. Однак сам факт підписання Ю.Луценком такої постанови не може вважатися зловживанням, оскільки відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підписання такого роду постанов віднесено до виключної компетенції саме міністра внутрішніх справ України. У ч. 3 ст. 9-1 цього Закону передбачено, що продовження строку ведення оперативно-розшукової cправи оперативним підрозділом МВС України до 18 місяців може бути здійснене міністром внутрішніх справ України. Саме це (продовження ведення ОРС до 18 місяців) і зробив міністр внутрішніх справ України Ю.Луценко, затвердивши подану йому на підпис відповідну постанову. Він реалізував надані йому законом повноваження.

В обвинувальному висновку стверджується, що Ю.Луценко продовжив строк ведення зазначеної оперативно-розшукової cправи до 18 місяців, «достовірно знаючи про те, що оперативно-розшукова справа стосовно Давиденка В.О. закрита». Але те, що Ю.Луценку на момент підписання ним постанови про продовження строку ведення ОРС було відомо про наявність постанови про закриття цієї ОРС, не доведено жодним доказом.

У цьому зв’язку виникає закономірне запитання: на підставі яких даних ГПУ зробила висновок, що Ю.Луценко достовірно знав про закриття оперативно-розшукової справи проти В.Давиденка? Аналіз матеріалів справи показує, що таких даних у справі немає. Отже, зазначений висновок є не чим іншим, як припущенням, на якому обвинувачення не може ґрунтуватися (ст. 62 Конституції України).

Не з’ясованими досудовим слідством є також обставини підписання Ю.Луценком вказаної постанови. Не доведеним досудовим слідством залишився висновок про те, що Ю.Луценко та інші особи (В.Тарасенко, О.Павлєнов) діяли всупереч інтересам служби. Навпаки, зі змісту їхньої діяльності можна зробити зовсім інший висновок — їхня діяльність була спрямована на розкриття злочину — отруєння В.Ющенка. А це повністю відповідає інтересам служби, на якій вони перебували. Не доведено, що Ю.Луценко підписав вказану постанову про продовження строків ведення ОРС з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб.

Досудове слідство також не довело того, що діями Ю.Луценка, В.Тарасенка та О.Павлєнова завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. По-перше, досудовим слідством не спростовано позиції обвинувачуваних та інших осіб, згідно з якою підписана Ю.Луценком постанова нічого юридично не змінювала стосовно можливості проведення у справі за фактом отруєння В.Ющенка ОРЗ. Адже справа, в якій ухвалювалася ця постанова, не була юридично «самостійною» (вона навіть не мала реєстраційного номера). Її завели в рамках іншої справи — №109/07, ведення якої і було юридичною підставою для проведення всіх оперативно-розшукових заходів щодо розкриття факту отруєння В.Ющенка, у тому числі й щодо В.Давиденка.

По-друге, вище описано, як ГПУ фактично призначила В.Давиденка «потерпілим» у цій справі — для того, щоб штучно створити таку обов’язкову ознаку об’єктивної сторони зловживання службовим становищем, як завдання істотної шкоди. Крім того, вище також наведено показання В.Давиденка в суді, де він фактично заявив, що не вважає, що йому було завдано істотної шкоди, і не вважає себе потерпілим від діяльності Ю.Луценка та інших працівників міліції.

Викладене свідчить, що кримінальне переслідування вказаних осіб здійснювалося незаконно.

У ході досудового слідства у справі Ю.Луценка не було забезпечено належного прокурорського нагляду за виконанням законів органом, який проводив досудове слідство. Це створило сприятливі умови для системного порушення законодавства при розслідуванні цієї справи, ігнорування прав і свобод обвинувачуваних, а зрештою — для фальсифікації справи Ю.Луценка. Як відомо, прокурорський нагляд за законністю розслідування кримінальної справи Ю.Луценка здійснював, зокрема, перший заступник генпрокурора Р.Кузьмін, який затвердив обвинувальний висновок щодо Ю.Луценка та інших обвинувачуваних у цій справі. За своїми посадою та повноваженнями перший заступник ГПУ мав бути не тільки в курсі всіх слідчих дій у справі, а й був зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів для усунення будь-яких порушень закону, хоч би від кого ці порушення виходили (ч. 2 ст. 25 КПК України).

Звертає на себе увагу той факт, що органом досудового слідства не встановлено жодної (!) обставини, яка пом’якшує покарання Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка та О.Павлєнова. Це може свідчити про заангажованість досудового слідства, адже такі обставини входять у предмет доказування у кримінальній справі.

Під час судового розгляду справи Ю.Луценка щодо свідків у цій справі з боку ГПУ та МВС України вчинялися дії, які можуть свідчити про незаконний вплив на них з метою примушування до давання завідомо неправдивих показань, які від них у вказаний вище спосіб було отримано під час проведення досудового слідства.

Так, свідок В.Мельник у судовому засіданні 7 жовтня 2011 р. повідомив, що за кілька днів до цього йому телефонували з ГПУ із вказівками, що саме казати в суді. Напередодні давання В.Мельником показань у суді (буквально за півгодини до початку судового засідання) 7 жовтня 2011 р. з ним зустрівся начальник відділу Генеральної прокуратури України О.Іщук, відділ якого розслідував справу Ю.Луценка. На цій зустрічі О.Іщук сказав В.Мельнику, що він (В.Мельник) є одним із важливих свідків. О.Іщук також нагадав свідкові, що слідчий роз’яснював йому положення закону, згідно з яким він несе відповідальність за давання неправдивих показань, і «порадив» згадати, які показання він давав на досудовому слідстві (відеозапис цієї зустрічі було продемонстровано на телеканалі «ТВі»).

У ході розслідування цієї кримінальної справи 5 листопада 2010 р. слідчий обрав підозрюваному Ю.Луценку запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 26 грудня 2010 р. Ю.Луценка було затримано, хоча ГПУ не мала жодної законної підстави для затримання і взяття Ю.Луценка під варту.

Внаслідок тривалого тримання Ю.Луценка під вартою (станом на 4 листопада 2011 р. — 314 діб!) стан його здоров’я різко погіршився, що засвідчили численні медичні висновки обстеження Ю.Луценка, у тому числі висновки комісії Міністерства охорони здоров’я України від 30 серпня 2011 р. та 6 вересня 2011 р.

За таких обставин подальше тримання Ю.Луценка під вартою без належного лікування (що в умовах СІЗО є неможливим) становить реальну загрозу його життю! Адже взяття під варту (позбавлення волі) не має перетворюватися на акт попрання людської гідності, позбавлення здоров’я та життя!

Водночас фактичні дані, отримані описаними вище способами (незаконним шляхом) під час досудового слідства не можуть бути покладені в основу обвинувачення Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка, О.Павлєнова в інкримінованих їм злочинах. Отримані таким чином дані про причетність вказаних осіб до цих злочинів у правовому сенсі (відповідно до закону) взагалі не є доказами.

Як зазначив Конституційний суд України у своєму «Рішенні у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 р. №12-рп/2011», збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

КСУ‚ розглядаючи цю справу‚ взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово констатував, що порядок збирання доказів, передбачений національним правом, повинен відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, вину обвинувачуваних у цій кримінальній справі Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка, О.Павлєнова досудовим слідством у передбаченому законом порядку не доведено. З огляду на отримання в незаконний спосіб фактичних даних, які містяться в матеріалах цієї справи, в досудового слідства не було законних підстав для висунення вказаним особам обвинувачення у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Тобто ГПУ незаконно здійснювала кримінальне переслідування вказаних осіб і за відсутності правових підстав передала справу з обвинувальним висновком до суду. Матеріали досудового слідства та судового розгляду справи Ю.Луценка свідчать про свавільне застосування посадовими особами ГПУ кримінально-процесуального та кримінального законодавства, зловживання службовим становищем, свідоме ігнорування конституційних прав і свобод обвинувачених та інших учасників процесу.

У діяльності посадових осіб ГПУ з розслідування цієї справи проступає спланований і добре організований характер: чітка спрямованість розслідування на притягнення Ю.Луценка (а разом з ним — інших осіб) до кримінальної відповідальності в будь-який спосіб; координованість членів слідчої групи з розслідування цієї справи; розподіл ролей між ними для досягнення єдиної мети; відсутність законного і належного прокурорського нагляду за розслідуванням справи.

У діях посадових осіб ГПУ, які здійснювали досудове слідство у цій справі та прокурорський нагляд за ним, вбачаються ознаки низки злочинів.

http://dt.ua/LAW/slidstvo_z_oznakami_organizovanogo_zlochinnogo_ugrupovannya-90959.html

Кучма у гостях Пшонки. (П"єса на 1 дію)

Дзвінок постового до кабінету Пшонки: - До Вас якийсь Кучма.
Пшонка: -Прапустить!
Через декілька хвилин до кабінету Пшонки заходить збентежена секретарка:
-Пане прокурор, там, там... !
Пшонка,спокійно: -Що,що там трапилося? Справу Чорновіла розкрили? Говори вже, не тягни...
Секретарка: -Там у приймальні Кучма!
Пшонка: -Нехай зачекає! Так...Кузміна до мене з роялем, пляшку "Хенесі", лимончик і закуску на трьох. Пізніше каву приготуєш.
Через п"ять хвилин до кабінету Пшонки заходить Кузьмін. За ним двоє кремезних робітників  тягнуть піаніно.
Пшонка: -Рінат, а де рояль?
Кузьмін: Зайнятий був справою Гонгадзе, тому не встиг настроїти.
Коли все приготували прокурор  запросив  до кабінета Кучму.
До кабінету входить Кума, постарілий, зігнутий, шаркає ногами, витирає сльози.
Кучма,шамкаючи: -Виклікали, таварищ  пракурор! Я не винний...
Пшонка пербиває: Расслабся, Данилич.. Вот решил паслухать "Мурку" в твоєму з Кузьміним виконанні. Гітара у мене є!