Ви ніколи не замислювались над тим, скільки треба заплатити сучасним пересічним
українцям, аби вони змогли повторити подвиг 21-річної давнини – живий ланцюг
від Львова до Києва? А якби до Донецька чи Криму?
Україна є єдиною і незалежною уже майже 20 років, з 1999 офіційно відзначає
такий собі День соборності, але насправді, як не прикро це визнавати, це
скоріше формальна єдність.
Великою помилкою було б вважати, що схід і захід живуть у ненависті одне з
одним, більшості, схоже, це взагалі байдуже. Проте вони зовсім різні… Це
настільки різні у своїх поглядах світи, що іноді стає страшно – як вони взагалі
уживаються поміж собою уже скільки років. Я зі своїм криворізьким суржиком на
сході і півдні України не раз чув, що я бандерівець, а то і взагалі фашист. А
на заході з цим же суржиком цілком би згодився за клятого москаля. Одне добре,
таке мало хто каже в очі. Більшість злобних безхребетних істот в силу свого боягузтва
відважуються хіба що на срач в інтернатах. Хоча і клінічні випадки також
бувають.
Власне, відрізняють нас тільки 2 питання – мовне і історичне. Але цього
більш ніж достатньо. Люди, які є безумовними героями для одних, для інших протягом
багатьох років виставлялись підлими злочинцями. Питання дуже спірне і болюче –
такі не вирішуються одним махом. Не буде так, що сьогодні Бандера – герой всієї
України, а завтра – ні. Насправді – це не більше, ніж маніпуляція недосконалими
законами. Адже офіційно таке звання мають і інші люди, померлі до 24 серпня
1991 року, але в них його ніхто не відбирає. Просто діюча влада ще більше
розпалює обстановку.
Так само і з мовою – для людей, які з дитинства росли в російськомовному
середовищі, насправді не так просто себе переламати. Головне, що вони не
розуміють, навіщо це потрібно. Відверте нав’язування викликає ще більший опір. Українські
переклади в кінотеатрах, пресі, на телебаченні мають нести певний ефект, але це
у будь-якому разі розтягнеться у часі, і незрозуміло, чи взагалі щось дасть. Звісно,
бидло ниє і далі нитиме з приводу тих же кінотеатрів – бо їхні тупі і обмежені
мізки не здатні осилити ще одну мову. Ба, вони власне і рідну російську частіше
за все осилити не можуть – пишуть і говорять з помилками та матюками. Зате
скільки самовпевненості… Що там говорити про простих смертних, коли один з
очільників держави подає приклад – це ж яким треба бути, вибачте, тупим, щоб
після скількох років життя в Україні максимум читати з папірця з таким жахливим
акцентом.
Здається, цю державу злегка зачепи – і вона розвалиться як карточний
будиночок. Особливо сумно, що нам не потрібні ніякі зовнішні вороги, вистачає
внутрішніх. Самі ж західні українці вважають єдино правильною українською свої
діалекти. Самі ж східні і південні етнічні українці, але ніяк не росіяни, так
сильно ненавидять єдину поки що державну мову і топчуть її при першій-ліпшій
можливості. Але і сама Росія не забуває підливати масла у вогонь, то обшуками у
українській бібліотеці, то відвертою маніпуляцією нашими першими особами.
І тому у підсумку ми маємо, що сьогоднішнє свято, якщо розібратись, зовсім
не виправдовує свого звання. Більшість про нього б і не згадала, якби не
дивилась новин, а згадавши, все одно проігнорувала б його значення. Втім, у
країні, яка 70 років поклонялась кривавій і дегенеративній Жовтневій революції,
це і не дивно.
Відсутність єдності – наша головна біда з хтозна яких часів. І
радикальність. Моя думка правильна, а усі інші або дурні, або куплені. А ще хибне відчуття, що ми
комусь потрібні - Європі чи Росії. Нікому не потрібні, хіба що у якості
дармової сили або гарматного м'яса.
Ніби ж пройшло не так багато часу з 1990 року, але як усе змінилось.
Сучасні українці і близько не здатні повторити щось подібне до того дійства, та
й думок напевно таких не мають. Відмазки типу дайте нам достойне життя, а тоді
в же поговоримо, не приймаються. Навряд учасники першого живого ланцюга були аж
занадто багатими і забезпеченими… То ж давайте собі визнаємо – напевно ми
все-таки гірші за них. Більш ледачі, пасивні і морально спустошені. Як і вся Україна.
І напевно ті, хто хотів бачити її єдиною протягом багатьох століть, дуже б
розчарувалися від такого видовища.
