Я відчув слова отця Михаїла самою душею — Олег Володарський
- 07.02.21, 00:41
Господи, Господи, поглянь з неба, подивись і відвідай виноградник, який насадила правиця Твоя. Нехай всемогутня Твоя Рука буде завжди над нашим народом, що його Ти полюбив. Дай йому, Предвічний Боже, у кожному поколінні, аж до кінця світу, єпископів і священиків святих, повних Твого Духа, — пастирів й учителів Твого Закону, що вміли б незмінно зберігати правду Твого святого Об’явлення та з любов’ю навчати й вести увесь народ. Даруй духовенству ласку ніколи не боятися пожертвування, де тільки йде про Твою славу й добро цілого народу. Розпали в серцях священиків дух ревності про спасіння душ. Відкрий перед їхніми очима премудрість Твого Об’явлення і дай їм високе почуття святості того діла, до якого Ти їх покликав. Благослови їхню працю і їхні наміри. Хорони від усякого лиха. І єднай їх Твоєю благодаттю, щоб любов’ю були одно, — як Ти, Отче, зі Сином і Син з Тобою. Амінь.
Протоієрей Михаїл Бабій, капелан ВЧ-3008 Національної гвардії України, настоятель парафії св. Архістратига Михаїла Вінницько-Тульчинськоі єпархії Православної Церкви України
Дрібний вранішній дощ вже в обід перетворився на холодну осінню зливу і сонце не квапилося тішити нас ласкою свого проміння. Проте цей день був осяяний світлом свічок під іконами та «Сповідями» зі священиками та капеланами Поділля. Автомобіль віз нас крізь рясні потоки води, а мені замість осінньої прохолоди відчувалася посмішка Бога, котра ніби супроводжувала мене у цій мандрівці.
Цього разу мене сповнювало очікування чогось надзвичайного, адже на мене, з благословення архієпископа Михаїла, в храмі Архістратига Михаїла чекав отець Михаїл. І мої очікування виправдалися повною мірою. Такі зустрічі, такі діалоги доля дарує тільки з великої Божої ласки. Похмурість того осіннього дня лише підкреслила разючий контраст між буремністю буденної метушні та спокійним затишком храмової тиші, в котрій заспокоюєшся та зігріваєшся не тільки тілом, а й душею.
І капелан Михайло Бабій, котрий зустрічав нас на порозі храму, видався мені тоді справжнім провідником між мирським та Божим, запросивши нас укритися від негоди в оточенні ікон. Здавалося, відлуння молитви, котру читали тут під час ранкової служби, ще й досі лунає під куполом. І я мимоволі почав пошепки молитися, вдячний Богу за такі контрастні яскраві враження та відчуття, котрі подарувало саме лише знайомство.
Чи не з перших реплік нашої розмови я якось раптово, навіть несподівано для себе, відчув, як ясно я відчуваю слова отця Михаїла самою душею. Я часто спілкуюся зі священиками й кожен з таких діалогів викликає в мене особливе, ні на що не схоже відчуття. Проте є й дещо спільне.
І це те, що надихає мене продовжувати свою справу і шукати все нових і нових зустрічей з тими, хто присвятив своє життя служінню Господу — в душі цих людей надзвичайно яскраво палає любов до Бога й України. На тепло та світло цієї любові ніби відгукується таке ж саме полум’я в моїй душі, починаючи палати яскравіше.
Ми в нашому мирському житті давно забули це відчуття, але під час спілкування з такими священиками воно раптово сповнює нас і ми раптово усвідомлюємо себе спантеличеними марністю тих буденних справ, котрі ще кілька хвилин тому здавалися нам надважливими. Та все це бліде та примарне у порівнянні з сяючим дивом Божої ВІРИ та ЛЮБОВІ. Ось чому, повертаючись після знімання чергового циклу «Сповіді», я щосили намагаюся відійти від буденної метушні мегаполісу в затишну тишу свічок та ікон, котрі привожу з кожної мандрівки на згадку про надважливі для мене відчуття.
Щоразу з посмішкою усвідомлюю, що після того, як душа очистилася молитвою, храмовою тишею та сяйвом люблячих та віруючих душ, мирський світ, з його метушливим безперервним бігом за примарними принадами, більше не владний наді мною. Душею усвідомивши, що має лише ціну, а що справжню цінність, ти бачиш цей світ зовсім іншим — стає очевидним, що за сяйвом мирських принад лише порожнеча і так само очевидною стає порожнеча в людських душах, котру багато хто з нас намагається заповнити цим примарним сяйвом.
Кохання залишається так само сильним, проте зникають сумніви, біль, перестороги та невпевненість: все те, що отруює справжні почуття. Почуття не змінюються, змінюються відчуття. Ти не втрачаєш любов чи цікавість до життя у всіх його проявах, просто раптово розумієш, що до усвідомлення ВІРИ не знав, що таке справжнє життя.
Соціум замість зерен мудрості та радості згодовує тобі лушпиння від них, а ти їси це ментальне й інформаційне сміття і не усвідомлюєш, що є щось інше. Та душу цим не наситиш. І рано чи пізно душа, змучена цим голодом, почне боліти. Тоді ти намагатимешся загасити той біль більшою й більшою кількістю лушпиння, намагаючись підмінити сяйво душі придбаннями, нагодувати душу дорогими продуктами, відмити в СПА-салоні чи втекти від болю, щосили тиснучи на газ автомобіля.
Та душа заспокоїться лише тоді, коли ти подивишся в очі священика навпроти, коли зумієш по-справжньому почути його і дозволиш сяйву його душі запалити іскру Святої Віри у твоїй душі. Капелан Михайло Бабій вміє це як ніхто інший.
Отець Михаїл несе світло любові туди, де ворог прагне не просто вбити тіла наших Воїнів кулями та снарядами, але й занапастити їх душі відчаєм, ненавистю та зневірою. Саме ВІРА та ЛЮБОВ робить нас по-справжньому НАЦІЄЮ. Нацією, котру за сотні років так і не змогли здолати, знищити зовнішні та внутрішні вороги. А без цього ми просто народ, знищення котрого лише питання часу.
Саме за це ворог так ненавидить нашу Українську Матінку-Церкву і щосили намагається підмінити її у свідомості українців прокремлівською сектанщиною – наші, українські священики навчають нас любити та вірити, відновлюючи нас як ВІЛЬНУ та сильну Націю. В той час як адепти ворожої церкви зомбують бути рабами їх кремлівських божків.
Наші священики та капелани в тилу та на фронті також ведуть невпинну боротьбу з ворогом. І їх внесок в майбутню перемогу складно буде переоцінити. Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?!
