Я чую як ростуть години...
- 16.07.19, 20:00
Я чую як ростуть години,
Як воду сьорбає трава,
Як жаром дихає хлібина
І родить думку голова,
Як світло шлях собі торує
По небу в хмарному диму,
І навіть людські душі чую,
А ви не чуєте… Чому?
Я чую як ростуть години,
Як воду сьорбає трава,
Як жаром дихає хлібина
І родить думку голова,
Як світло шлях собі торує
По небу в хмарному диму,
І навіть людські душі чую,
А ви не чуєте… Чому?
Допоки хвилини
Не тліють останні,
Міняю реальність
На віру в кохання.
На віру у людяне,
Віру у світле,
Не хочу я бачити
Чорне та підле.
Я вірити хочу
У корисність серця,
У те, що за справи
Усі воздається,
Що крапка насправді –
Неякісна кома.
Міняю реальність!
Не треба нікому?
Колисання дороги. Поле.
В небі – хмарних перлин намисто.
На сторожі стоять тополі
Та шепочуть пісні без змісту.
Вгамувалась птахів толока,
Сонця котиться вниз хлібина.
Тихо. Вітер цілує в щоку
Так цнотливо, немов дитина.
Я вчора полював на сон
І бачив те, чого немає:
У хмарнім морі плив Ясон,
Що й дотепер руно шукає.
Прокльони сіялися вслід –
Кричала місячна Медея,
Небес вугільний моноліт
Нові народжував ідеї.
Сідали зорі на балкон,
Яскраві, жваві, молодії,
А на дворі дрімав дракон
І сторожив мої надії.
О ні, це зовсім не кінець,
То є початок дня нового,
Життя загострить олівець,
Складе світанкові промову,
Накреслить шовк небесних нив,
Накреслить тіні і будинки,
Й не буде більш холодних снів,
І у очах ані сльозинки.
Мотузкою річки
Розрізане поле
І сонце в кульбабках
Цвіте золотих,
Похитує вітер
Полин сивочолий
І гнізда омели
На вербах старих.
Тут хочеться бути,
Тут хочеться жити,
Тут хочеться неба
І трішки хмарин,
І знати не хочеться
Більше на світі
Холодних людей
І брехливих личин.
Ночі тиха сцена,
Простір без овацій,
Шурхотить зелене –
Зміна декорацій.
Небо захололе,
Зморені години,
Ходять сни по колу
(глядачі єдині).
А у снах – тумани,
Ще якісь фантоми,
Люблять до нестями
І не знають втоми.
Ветрено...
... воздух и душу рвет полночь на части,
Где-то целуешь чужие запястья,
Я принимаю, им хочется счастья,
Нить поцелуев... браслетов... напрасно...
Напрасно...
... я убедить стараюсь себя,
Что хороши ее ум и душа,
Мир этот полон пустых людей,
Праздных сердец и слов без идей.
Без идей...
... разве есть смысл быть в жизни моей,
Коль я не стала смыслом твоей...
Быть настоящим воистину сложно,
Люди привыкли играть ложно.
Ложно...
... думать, что с ней ты познал глубину,
Слов моих силу, под утро луну,
Что раздирали тебя во вселенной,
Делая душу твою бесценной.
Бесценны...
... слезы от слов, от эмоций и чувств,
Ночи без сна от признаний из уст,
Что изливались так безмятежно,
Нас обрекая на высшую нежность.
Нежно...
... нанизывал нить поцелуев,
Взгляды, улыбки, слова - берегу я,
В тайной шкатулке сокрыты внутри
Бусины-радость, сокральные сны.
Сны...
... порваны нити, растеряны бусы...
Мной выбран шанс к себе вернуться,
В море браслетов прячу запястья,
Разум рвет сердце и душу на части...
Больно...
Довольно...
Вольно...
У дзвін відплати радо доля б’є.
Тьмяніє світ і хочеться кричати…
Лонгін… Альбін… і ти, дитя моє…
Чом вас багато? Чом вас так багато?
Хто вас зібрав у зграю хижаків
І як його підтримати змогли ви?
Нема… нема довкруж чоловіків,
Як на одного всі разом сміливі!
Я вірив вам! Ішов в чужі краї,
І бивсь за вас і ваші привілеї!..
Тепер втішайтесь, зрадники мої,
Посмертному дарункові Помпею.
Начакловує вітер шкоду,
Лісовий надирає чуб,
Буде поле ковтати воду
Пересохлістю чорних губ.
Блискавиці майнуть парадом,
Грім зіграє гучний госпел,
І довкола насіє граду
(невеликий буде помел).
А коли у небеснім світі
Перехочуть робити це,
Стане сонце тоді ловити
У калюжах своє лице.