Напросився у поїздку. Як так, поїхав?! Ну, рідня все одно їхала — то чому б і мене не взяти?! Далеко-далеко від дому. Їхати довго і нудно. Добре, що в дорозі розмовляли. Але все одно дорога настільки довга, що на весь шлях туди і назад не вистачило тем для розмови.

І містечко подивились. І дякуючи братовій дружині, ще й заїхали подивитись на заброшки.

Однак без конфузу не обійшлося. Майже одразу, як приїхали помітив, що толстовка (типу кофта з балахоном) вся в чорнилах. Схоже, це від тієї клятої пасти до ручки. Дуже жаль, що вимазав. Подарунок брата. Ще й перед всіма людьми ледь не опозорився (вчасно помітив).
Пробували з мамою відіпрати. Ні в яку! Мабуть, треба було одразу здати в хімчистку? Чи за пару днів чорнило в'їлося так, шо не відмиєш?

[ Ну і пару картинок з поїздки ]

Купив стрижень для ручки. Поклав до сумки. І трохи пройшовся. Вдома помітив, що десь вимазав чохол до телефону. Потім дивлюсь: руки чорні. Якого х...?! Гуталін? Звідки? Тоді дістаю стрижень до ручки і — оп-ля.... Вся сумка в чорнилах. Добре, хоч телефон і паспорт не заляпав. А сумку частково вдалося відмити.

На днях писав про несправний акум. Радів, що запрацював. Аякжеж?! Спробував поставити в фотік. Знову не працює.

Судячи з усього, зарядити його з великими зусиллями можна. А от заряд не тримає.

Прикол: нарантія 1 рік. А пропрацював майже 2 роки. Так що скаржитися нема сенсу. Та й фіг куди поскаржишся — у виробника немає зворотнього зв'язку.

P.S.: А що з ним робити придумаю пізніше.

Батьки нещодавно розповідали. Пішли в супермаркет "Фора", купили потрібні товари — але були ошелешені тому, що ціна не збігалася з ціннником на прилавку. Продавщиця нічого толком не відповіла. Дехто відмовився від покупки.

Наскільки я знаю, робітників торгового залу штрафують за те, що не співпадають ціни. Тому-то я й не захотів працювати у супермаркеті (правда, в іншому). Як мені розповідали, в такому разі покупець купляє товари за ціною, вказаною на ціннику. А у нашому місті, чи у "Форі" мабуть інші правила.

Подивився відео як розправитися з несправним акумулятором і згадав що у мене вже півтора роки як валяється зіпсований акумулятор до фотокамери. Вже роздумував на тим, як його поламати, але на всяк випадок вирішив спробувати його реанімувати. Поставив на зарядку. Як не дивно, індикатор показував, що акумулятор не заряджений. Хм... а я його до цього заряджав, тільки він не зарядився чомусь. Після того знову заряджати було страшно. Та викидати не дуже хотілось.

Заряджався акумулятор не довго. Лампочка на зарядному згасла. Зазвичай заряджається 3 години, а тут так швидко. Спробував ввімкнути фотік — працює! Правда, акумулятор зарядився не повністю — на 2/3. А зарядне дуже сильно нагрілося (зазвичай так сильно не нагрівається).

Скільки протиримається не знаю. Лазити і фотографувати поки не хочеться. Вдома, знаєте, безпечніше.

P.S.: І трохи не по темі: помітив, що зарядка при зарядженні телефону теж почала сильно грітися.

Як цікаво жити! Людина може пройти йти по вулиці, а в неї можуть жбурляти з балкону. Проходячи повз багатоповерхівку відчув, що прилетіло в голову. ХЗ шо то було, але навряд чи ворони. Бо коли у відповідь показав факи прилетіло ще. Але цього разу мудило промазало.
Оскільки відбиватись було нічим і засобів для вандалізму чи самооборони не було, то не став видивлятись хто жбурляв. Живий — і добре.

Якщо чесно, до цього інцеденту був кращої думки про той район.

Якщо чогось дуже хочеш, то можна досягнути. Хоча і з трудом.
Проїжджаючи на автобусі №56 з Жулянського шляхопроводу примітив непоганий, як тоді здавалось, оглядовий майданчик. Начебто і панорама київських околиць яка-не-яка.

Місце незручне в транспортному плані — зупинки далеко знаходяться. Та й пішкеи йти далеко. 3 рази(!) пробував дійти, але не вистачало або терпіння, або часу. Бо чалапати треба було чимало. А ще й погода цього літа була нестабільна. І от, нарешті, таки дійшов! Але побачене мене невразило. З вікна автобуса краєвиди здавались цікавішими.



От таке іноді буває: десь заплануєш погуляти, думаєш: "А там мабуть класно" — а виходить "нічого цікавого".
Єдиний плюс — те, що не відмовився від запланованого.

Це зараз смішно. А цієї ночі було не до сміху. Минулого тижня лікувався у нової лікарки — але зуб все одно болів. А вчора здавалось, що ниє не зуб, а щелепа. Думав: хоч на ніч перестане. Ага! Лежу собі, думаю як заснути під грозу. Ще й зуб чи щелепа час від часу ниють. І от блимнула блискавка. І в той же момент в зубі різкий біль — наче хтось встромив шило всередину.
Може це просто співпадіння? Чи ігри мозку? Але дивна синхронність.

Ну а поки, тьфу-тьфу-тьфу, зуб не турбує. Напевно, то був останній аккорд нервів)

Коли нема можливості подорожувати, радієш будь-яким новим місцям. Цього літа пройшовся нехоженими місцями. Зокрема, між Вишневм і ЖК «Софія». Якось не розрахував час, і запізнювався на зустріч. Тому вирішив пройтися від Вишневого до ЖК «Софія» через поле. «Поле» — відносно умовне в тих місцях. Фактично Вишневе і Софіївська Борщагівка забудовуються впритул одне до одного — встановити межу складно.

Дорога — це вулиця Машинобудівників у Вишневому (будинки зліва). А з правогго боку це вже Софіївська Борщагівка, вул. Боголюбова.
Висотки — це вже село Софіївська Борщагівка.


Ледве знайшов стежку. Але логіка не підвела — пройти можна.
Так і на зустріч прийшов вчасно.

В основному блозі писати не став. Хоча цікава ситуація.

Хочеш, не хочеш — а раз на рік доводиться ремонтувати зуби. Причому часто в один і той самий час. Добре, коли є постійний лікар. Однак з минулого року довелося шукати нову лікарку, бо знайому перевели на іншу посаду. Так шо такі справи... Звичайно, підхід трохи інший. Але зуби шлікувати треба.
На днях трапилася проблема з зубами. Терпів пару днів, а коли стало зовсім нестерпно, подзвонив до стоматолога. Виявилось, що вона у відпустці. Сказала, щоб не чекав, поки вийде з відпустки, а йшов до спеціаліста, до якого (чи якої) направлять у реєстратурі. Так і зробив. Хоча нервувався. Новий лікар мене не знає. Я не знаю лікаря. Розпитування, історія зубів. Ще підписав идоговір, що ознайомлений з умовами лікування. Мабуть це після трагічних випадків у стоматологічних клініках, що показували по тєліку. Порадували і подорожченням. Звернувся би на декілька днів...

Здивувала методика лікування: нерв видалили одразу. Зазвичай його вбивають миш'яком, і лише під час другого візиту видаляють. А тут все й одразу. Так шо зекономив час і нерви. За два візит, за два дні справився. Раніше таке лікування могло розтягуватись на тиждень. А ще ж нові матеріали. Час не стоїть на місці.

Зрпозумів, що відчували клієнти, коли працював дизайнером. Сам відчув, що спокійніше мати справи з тим, кого знаєш. Але новою лікаркою залишився задоволений.
Тільки тепер питання: до кого далі звертатися, якщо виникне потреба? До попередньої лікарки, чи до нової?