хочу сюди!
 

Alla

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 31-42 років

Замітки з міткою «туризм»

Вино Золота балка

В 1957 р. створено радгосп «Золота балка», із заводських конвеєрів якого в 1977 р. зійде перша партія «Советского шампанского»Нині ТОВ «Золота балка» спеціалізується на виробництві ігристих, столових та міцних вин. До складу агрофірми входить п’ять відділень заводи шампанських вин та виноградних соків.
Головний сорт винограду для «Золотої балки» – Аліготе. Крім того культивуються також Шардоне, Піно-фран, Совіньйон, Кардинал тощо.Земля Балаклавської долини та мікроклімат були благо приємними для вирощення винограду. В 1890 р. шампанське, отримане тут Л. Голіциним, завоювало Гран-прі на міжнародній виставці в Парижі.
 



вино Золота балка

Надсекретний “об’єкт 825 ГТС”

На західному березі бухти розташована Таврійська набережна (колишня вулиця Мармурова), де знаходиться найцікавіша балаклавська пам’ятка – підземний Військово-морський комплекс «Балаклава» або музей «холодної війни» (наб. Таврійська, № 22). На початку 1950-х рр. Йосип Сталін особисто розглянув і власноручно завізував проект будівництва в Балаклавській бухті єдиного у своєму роді підземного заводу з ремонту підводних човнів. Сталін був вражений результатами бомбардувань Японії і шукав способи захисту флоту. Влітку 1957 р. в Балаклаві розпочалось цілодобове будівництво надсекретного “об’єкту 825 ГТС”.   

Дивитись Надсекретний “об’єкт 825 ГТС”

Генуезька фортеця Чембало

На високому скелястому виступі гори Кастрон знаходяться залишки оборонних споруд фортеці Чембало, заснованої ще в середині XIV ст. генуезцями.
В 1261 р. між Візантією та Генуєю було укладено угоду про передачу Генуї монополії в причорноморській торгівлі та ряду прибережних територій Криму. В 1318 р. на берегах Балаклавської бухти було створено Генуезьку колонію, а в 1357 р. розпочато будівництво фортеці Чембало. Цілком можливо, що генуезці перебудували укріплення, які могли раніше звести греки.
Назву Чембало (Цембало, Цембальдо) засвідчують генуезькі літописці, а також венеціанський мандрівник Йосафат Барбаро, який відвідав Крим в 1437 р.
  

Дивитись про Генуезьку фортецю Чембало

Балаклавська бухта

Найголовніша пам’ятка та окраса міста звичайно Балаклавська бухта – одна з найбільш зручних бухт на Чорному морі для швартування кораблів, база підводних човнів, вона вузька (200-425 м) і глибока (до 36 м), а довжина її лише 1,5 км. В Балаклавській бухті не буває штормів. При вході в бухту скелястий берег робить кілька поворотів, тому з боку відкритого моря гавань взагалі не видно.
Греки називали бухту Сюмболон – Лімен. А в «Одісеї» Гомера описано бухту, яка дивовижно схожа на Балаклавську, проте думка дослідників стосовно цього факту неоднозначна.

Вхід в Балаклавську бухту розташований між двома невеликими мисами: на східному березі – мис Георгія (Балаклавський), а на західному – мис Курона (Західний або Батарейний).

 

Дивитись про Балаклавську бухту

Куда можно поехать без визы?



Все мы знаем, какой геморрой обеспечивают посольства, когда пытаешься оформить там визу для обычной туристической поездки. Без этих процедур не обойтись. Но есть страны, для поездки в которые виза, а значит и вся морока с посольством, не нужна... смотреть дальше >>>

Луків

  
Луків селище міського типу в Турійському районі Волинської області. Назва селища, імовірно, походить від слова «лука» луг, ділянка, вкрита травянистими рослинами.
Селище відоме з 1537 р. як Лукове і належало в той період Холмській землі. В 1557 р. польський король Сигізмунд Август грамотою дозволив Станіславу Мацейовському (Мацієвському) перейменувати село Лукове на Мацеїв (Maciejw), а згодом містечку було ще й надано магдебурзьке право та право на будівництво замку.


Дивитись про Луків

Люди идут по свету

Туристами, альпинистами и просто бродягами сочинено... 

Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець»

Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» знаходиться у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. Територія заповідника охоплює Старе місто, розташоване на півострові в петлі річки Смотрич, прилеглий каньйон Смотрича, Замковий міст, а також – комплекс Старого та Нового замків.
акож функціонує Державний історичний музей, а місто знаходиться на території Національного природного парку «Подільські Товтри».
Культурний ландшафт каньйону в Кам’янці-Подільському, тобто історичний центр міста та замок, визначено кандидатом до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. У Кам’янці-Подільському розташовано 174 пам’ятки архітектури, з них 145 – на території заповідника «Кам’янець». За кількістю пам’яток в Україні Кам’янець-Подільський поступається лише Києву та Львову. На жаль, низку храмів міста було знищено радянською владою ще до війни.
Архітектура Старого міста – це суміш культур українців, поляків, вірмен, турків і росіян, а також – релігій: православної, католицької, іудейської та мусульманської.
 Це і турецький мінарет 17 ст., і турецький і вірменський бастіони 17 ст., Миколаївська (Вірменська) церква 14 ст., дерев’яна Хрестовоздвиженська церква 18 ст., монастирські комплекси орденів Домініканів, Францисканів, Тринітаріїв 15-18 ст. Зараз Старе місто – це 4 майдани, 21 вулиця, 2 узвози та 5 провулків. Унікальною інженерною спорудою заповідника є Замковий міст, який з’єднує місто із Замковим комплексом 12-19 ст. – згідно досліджень, його спорудження датується 2-3 ст.

Софійський собор

Софійський Собор, також відомий як Софія Київська – це християнський храм у центральній частині Києва, один з небагатьох вцілілих із часів Київської Русі. Собор є пам’яткою української архітектури та монументального живопису 11-18 ст., і входить до Світової спадщини ЮНЕСКО як культурна пам’ятка. Світова спадщина ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй із питань освіти, науки та культури) – це видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Окрім Софійського собору і прилеглих монастирських будівель, які входять до Світової спадщини ЮНЕСКО входять разом із Києво-Печерською Лаврою, до неї належать ще 4 пам’ятки: 3 культурні та 1 природна, а саме – історичний центр Львова, Резиденція Буковинських Митрополитів у Чернівцях, геодезична дуга Струве та букові праліси Карпат.

Софійський собор є однією з найголовніших християнських святинь, історичним центром Київської митрополії. Саме Софійський собор вважають найстарішою спорудою Києва. Його збудовано за аналогією Софійського собору в Константинополі як головний храм держави. Софійський Собор знаходиться на території Софійського монастиря і входить до складу Національного заповідника «Софія Київська», до якого також належать Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква та Судацька фортеця. Сама Софія Київська складається з самого собору, дзвіниці, Будинку митрополита, трапезної церкви, братського корпусу, бурси, консисторії, Південної в’їзної вежі, Брами Заборовського, келій, монастирського готелю та пам’ятної стели бібліотеці Ярослава Мудрого.

У «Повісті минулих літ» 1037 рік вказаний як дата заснування Софійського собору, натомість у Новгородському літописі це 1017 рік. Засновником собору вважається київський князь Ярослав Мудрий, хоча є версія, що засновником був князь Володимир. Храм присвячено Софії – Премудрості Божій. Багатогранністю цього поняття пояснюють грандіозні розміри та складну структуру собору з тринадцятьма банями. Інтер’єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а її зовнішній вигляд – образ Граду Божого. При Соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.
Софійський собор був свідком багатьох визначних історичних подій. Тут висвячували київських митрополитів і коронували князів – наприклад, Володимира Мономаха, який тут же і похований. Також тут похований і князь Ярослав Мудрий. У 1169 році Київ захопив і зруйнував князь Андрій Боголюбський – Софійський собор було пограбовано, вкрадено всі цінні золоті речі та релігійні реліквії. У 1240 Київ захопив хан Батий, та собор встояв, хоча був зруйнований і пограбований. І хоча у 14 ст. собор ремонтували, у 15 ст. Київ вкотре був розграбований і спалений, і протягом наступного століття собор залишався без догляду. 
Відродження Софії Київської пов’язане з київським митрополитом Петром Могилою, який здійснив ремонт і оздоблення собору. Навколо було споруджено монастирські будівлі, територію обнесено високою огорожею. До робіт Петро Могила залучив відомого італійського архітектора Октавіано Манчіні. У 1638 році в Соборі засновано чоловічий монастир. На межі 17 та 18 ст. ремонту Софійського собору сприяв гетьман Іван Мазепа – тоді було змуровано нову дзвіницю і позолочено головний купол. У 1697 році дерев’яні будівлі Софійського монастиря згоріли у великій пожежі, будівлі було відновлено та зведено нові вже у стилі українського бароко. У 1786 році монастир закрито.

У 1917 році в Софії Київській було миропомазано Павла Скоропадського, а у 1921 році тут відбулося всесоборне висвячення протоієрея Василя Липківського на Митрополита Київського та всієї України. В радянські часи собор був під загрозою знищення, та Всеукраїнська академія наук створила Софійську комісію, що врятувала собор від знищення, і у 1934 році територію Софійського монастиря оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Утім, комуністичний уряд заборонив богослужіння в соборі, всі золоті та срібні цінності було конфісковано, іконостаси – розібрано, все інше – спалено. У 1941 більшовики намагалися замінувати та підірвати Собор, але, на щастя, їх спроба була невдалою. Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках, більшість експонатів Софійського музею, частину ікон та фотоархівів вивезено до Німеччини. 
Нарешті, у 1990 році Софійський собор і прилеглі монастирські будівлі були занесені до переліку Світової Спадщини ЮНЕСКО. У Софії Київській збереглося 260 кв. метрів мозаїк, кожна з яких має написи грецькою, що пояснюють її сюжет, і 3 тисячі кв. метрів фресок. Тепер це – Національний заповідник «Софія Київська», відкритий для відвідування щодня, окрім четверга.

Миронівка

Миронівка — районний центр Київської області, розташований в долині річки Росава за 106 км від Києва.

Станція Миронівка була споруджена в 1876 р. і є нині вантажною вузловою залізничною станцією на сходженні ліній Фастів-1 – Миронівка, Київ-Миронівка, Миронівка-Богуслав (вантажна) Південно – Західної залізниці та Миронівка – Цвіткове Одеської залізниці. Під час Другої світової війни станцію було зруйновано. Нове приміщення вокзалу з’явилося в 1953 р. за проектом арх. П. Ф. Красицького. У 2000-і рр. було проведено капітальний ремонт вокзалу.

 

Дивитись ще багато ...