Перший день Нового року видався не дуже вдалим. Але сьогодні було круто! Втягнув подружку до свого міста. Таки злазив в кінотеатр (непогана заброшка). Потім з'їздили в інший край міста, в іншій кінотеатр. Хоч там я був — все одно поліз. Далі прогулялися районом. Зайшов до господарства сільгоспколеджу. Там подивилсь на старі трактори і сіялки, які більше нагадують закинуту (списану) техніку. По дорозі натрапили на ще один закинутий гуртожиток, який два роки тому був обжитим. Так що гарно прогулявся, полазив по заброшкам і побачив трешові закутки мого міста.
Ну і ще покатався на міській маршрутці.

А надодачу чекайте кайфову дискотеку. Постараюся сьогодні викласти.

Збирався зустріти Новий рік по-новому, святково. Наприклад, на Софійській площі. Але потім передумав. Вирішив, відвідати нашу міську ялинку. Однак за півгодини до опівночі розпочалась така канонада з феєрверків, що не захотів ризикувати.
А вдома навіть випити ні з ким — батьки ще до ночі полягали спати. Н тєлік подивитися, ні радіо послухати. Хоча дивно, що й у сусідів було тихо.

На сьогодні були грандіозні плани: 2 закинуті увстанови, ялинка на Софійській площі. Вдалося здійснити тільки третій пункт.

Спочатку першою зустрів жінку. Кажуть, що це погана прикмета. Ну а далі все «пішло-поїхало».

Біля першої заброшки крутився мужик. До другої не доїхав — бо  на маршруті було тільки два автобуси з годинним інтервалом (вихідні ж!).  Та й страшно зустрітися з бомжами чи алкобратією. Якби це було десь за містом, то зі спокійною душею прогулявся б.
А новорічний фестиваль на Софійській площі не сподобався. Дофіга людей, нічого неможливо сфотографувати, та й нічого цікавого; туалети платні.
Коротше, тільки дарма з'їздив. Краще б дивився еротику по інтернету. А ні — дома ж батьки! Виходить, все одно вийшла б фігня.

Враження від зустрічі Нового року таке, як на цій фотці.
Схоже, в когось теж свято вдалося:)


Висновок: нехєр шось планувати. Все одно все буде, як завжди — банально і нецікаво.
А можливо я все занадто драматизую?

Минає 2017й. Час підбивати підсумки.
Розказати, чи краще не треба?  Мабуть не треба.
Хоча...

2017й рік багато чим нагадував 2015й. Так само було мало фотопрогулянок і поїздок. Так само був свідком пожежі. Так само рік був нервовим. Так само сімейні сварки майже щотижня і погане здоров'я у мами. Ну і в мене було чимало неприємнощів. Стільки, як у цьому році, до мене ніхто не до%обувався. В попередні роки бидлота приставала рідше. Ще й хтось поцілив в голову (чи каштаном, чи камінцем).

І то б нічого, якби в реалі рік видався проблемним — віртуальне життя також було проблемним. Порадував фотохостинг на Яндексі, загубив фотку. А потім в країні заборонили найпопулярніші російські соцмережі. Разом із російським фотохостингом. І надодачу блог-платформа LiveJournal перейшла під російську юрисдикцію. Все це не сприяло віртуальному життю. Довелося заводити новий фотохостинг і новий блог. Ну а деякі блогери взагалі закинули ЖЖ. Думав і я піти з ЖЖ — але стільки в нього вклав, що шкода залишати. Тим паче, що і Dreamwidth не ідеальний. Обидві платформи рівноцінні, у кожної є свої переваги і недоліки.

Коментують тепер менше. Однак рейтинг в ЖЖ найвищий за час ведення блогу — 5100.

Під кінець року ще й комп почав гальмувати.

З працевлаштуванням також не пощастило. Хоча було чимало спроб. Але або мене не влаштовувала робота, або роботодавцям не сподобався. Так що поки залишаюсь безробітним.

Друзі теж порозбігались. Причому навіть найкращі, яким довіряв. Один робив капості. Другий просто не виходив на зв'язок. Подружка чогось «морозиться». Втішає лише те, що не один я такий, без друзів. Спробував знайти нових, однак їх теж не дуже зацікавив. Вже й не знаю, чи треба взагалі заводити нові знайомства?
Зате зрозумів, що навіть на друзів не можна покладатися.

2017го дісталося і речам: забрудним толстовку (добре, потім відіпралася), зламав антену на радіоприймачі, з яким були пов'язані спогади про коте Рижика. А так, часто відчував ностальгію, сум за минулим.

Ще й зрадив своїй зачісці. Два рази коротко підстригався. Перший раз тому що псіханув, а вдруге попросили на роботі.

Серед позитиву 2017 року — відсутність звичної осінньої депресії. І багато вилазок на заброшки. А також поїздка в іншу область. Сходив на екскурсію по макету шахти на «Експоцентрі». Полазив по колишнім державним резиденціям в Києві. Вперше побував на музичному концерті популярних виконавців і побачив столицю під час проведення «Євробачення-2017». І нарешті побував на Дні Незалежності України. Правда, парад толком і не побачив.

А ще почав робити зарядку (правда, з грудня перестав). І намагався зменшити споживання цукру.

Збирався поїхати на Софійську площу, на Головну ялинку. А в результаті...

1. Батько просрав, що на лікарняному забув поставити печатку. Довелося бігти у поліклініку.

2. Поліклініку, суки, обгородили так, що поставили паркан на тротуарі.

3. Відніс лікарняний на батькову роботу. Там сказали, що необхідне пояснення.
Чортова бюрократія. П%здець!

4. Під диктовку написав пояснення (бо батько не навчився писати).
Відніс вдруге.
Батя подзвонив на роботу і обклав їх "теплими і лагідними" словами. Так що пояснення прийняли без питань.

5. Настрій зіпсовано. Так що вирішив поскаржитися на перегороджений тротуар (пункт 2).
Запитав у відділі архітектури і благоустрою. Сказали — це до мера.

6. Накатав звернення. Роздрукував. Сходив до міськради аж на інший край міста.

7. В міськраді якраз була перерва. Тож довелося годину маятись.
Був би при собі фотоапарат - но проблем. А так, не знав чим себе зайняти.

8. В міськраді сказали, що поліклініка не їхня, а в підпорядкуванні району. Але заяву прийняли.

9. Їхати в Київ пізно. Та й погода зіпсувалась (дощ і мряка).

Єдиний плюс — поки чекав перерву, знайшов залаз на одну заброшку.

Знайшов, чим заморочитись. Зараз сонячні дні пройшли. На вулиці туман і похмуро. По такій погоді маршрутки вже не пофоткаєш. Мабуть тому захотілось на фотосайті повиставляти координати зйомки. А то вже деякі місця зйомки не можу визначити)

Блін. Вже за...бався. А там фоток тих.
Треба, хоча б розмітити координати для комунальних автобусів.

От така я людина... Як налаштували підключення до інтернету в магазині мобільного зв'язку, так і користувався. Потім повільна швидкістиьи змусила подивитись які є варіанти. Виявилось, що підключення 2G. Думав, що 3G нема, бо підключится не вдавалось. Але перепитав в магазині. Сказали, 3G повинен бути. І цього разу все вийшло.

Дуже доречно, враховуючи, що Firefox останнім часом ви%обується. Вилітає, через якийсь плагін.

Писав про сніг, якй покращив настрій. А от і зимові фоточки.

Подекуди довелося протоптувати дорогу.


[ Ще фотка... ]

На вулиці красиво. Снігу багато насипано. Уявляю, як у Києві гарно. Особливо, затори на дорогах.
Цікаво, буде слизько? Бо біля будинків розчистил, а дороги, начебто, блищать.

Так що можна «відкопати» на Ютубі старе гуморстичне шоу і посміятися.

Якщо нічого не пишу, значить скоріш за все, просто не хочеться писати. Такий п%здець коїться. В батька тепер не тільки загіпсована рука, а ще й нога. Помітив набряк на руці. Вирішив піти до лікаря. Там безапеляційно сказали: операція. На двох руках(!). І не призначили ніякого лікування. Мало було переживань через батька — тепер ще й за себе переживати треба.

Як порвав зв'язки на коліні обійшлися без втручання. Хоча інший лікар пропонував.
Коли поламав руку теж пропонували вставити імплант. Але все само зрослося.
Так що одразу погоджуватись на радикальні міри не хочеться. Таке враження, що лікарям аби різати. А ще це ж гроші. Яких нема.

Вичитав (а перед тим і визначив діагноз) по інтернету, що оперативне втручання дуже травматичне. З високим рівнем ускладнень. І потім дуже довго заживає. А реабілітація може зайняти 3 місяці. А від фотографій операції (в результати пошуку видало відео) ледве не блюванув.

Призначили замість ліків — купу аналізів. Це ж їх проходити тиждень, не менше. А в чергах скільки вистояти!
Ну і вершина цинізму — лікар сказав: «Приходь, коли надумаєш».

Коротше, треба поборотись. Лікарям аби тільки гроші дерти і різати.

Батько завжди дзвонить, як на зміні. Але цього разу дзвінка не було. Виявляється, батько по дорозі на роботу вирішив проскочити перед машиною на велосипеді. І віз з собою банки.
Ага! Проскочив? Ще й впав на банки.

Тепер буде довго на лікарняному. І мінус — гроші на лікування. І в лікарню треба водити кожен день.
І сам же винен? Реакція вже ж не та, що в молодості.

З мамою вважаємо, що цей випадок навряд чи чомусь навчить батька.

Ще й невідомо, кого визнають винним у ДТП.

P.S.: Зараз навіть переходячи дорогу на зелене світло, необхідно дивитись по сторонам.
Пригадую, як мене ледве не збила машина на односторонній дорозі(!). Так що й на односторонніх дорогах треба дивитись в обидва боки.

Ну а «Ай, проскочу!» взагалі неприпустимо.