Твоя любов, неначе оберіг,

Живе в душі і серце зігріває.

Він у дитинстві мої сни беріг,

Й сьогодні у житті зорею сяє.

Твоя любов сильніша над усе,

Всі негаразди, сум і біль здолає.

Мир і гармонію у серце принесе,

Твоя молитва мою віру укріпляє.

Твоя любов – безцінний діамант,

Її ніщо у світі не замінить.

Це щастя ключ і успіху гарант,

У час негоди від кайдан тривоги звільнить.

Твоя любов – то найдорожчий скарб,

Мов неба синь, глибока і безмежна,

У моїй долі, мов живий ліхтар,

Вона від відстані і часу незалежна.

Твоя любов – то Богородиці рука,

Моя свята, невтомна Берегиня.

Я вдячна Богу, що ти є така –

Найкраща, найсвітліша і єдина.

Падали зорі у серце з-під вій,

Грілось воно у долоні твоїй.

Погляди десь поза часом сплелись,

Душі нестримно просились увись.

У полоні очей всі слова розгубились,

Як крапля у морі, в них серце втопилось.

У танці кохання єдналися руки.

А вчора булИ ми за крок до розлуки…

Холодним дощем вона в вікна жбурляла,

Та біль і негоду Любов подолала.

З-під вій твоїх в серце упала зоря –

То неба краплинка, то доля моЯ.

Обійми мене міцніше,

Вслухайся в стук серця мОго.

Увійди в глибинну тишу,

В його мрію загадкову.

Зазирни у мої очі,

Заблукай у них до ранку.

Пристрасть зоряної ночі

Пий зі мною до світанку.

Прожени зимову втому

Своїм поглядом весняним.

Серце лиш тобі одному

Прошепоче“мій коханий”.

У теплі твоїх долоней

Наче в сонці, розчиняюсь.

І в кохання світ бездонний

Із тобою поринаю.

І знов зима… Їй завжди до снаги
Плести вуаль з сніжиночок тремтливих…
І знов зима. Навкруг сніги… сніги…
Мов біле полотно без плям фальшивих

Невпевнено по ньому проведу
Із спогадів несмілі візерунки.
Вітри сліди вже вкотре заметуть,
Лишивши, як тоді, – лиш поцілунки…

Я з кожним переливчастим штрихом
Все впевненіше буду малювати
Прекрасну казку, що, нехай давно,
Та так натхненно вчились ми складати.

Вдихнуть на повні груди знов вітри
Й полине казка птахом перелітним…
Зима… лиш спогади… й сніги… сніги
І крила ангела ледь-ледь штрихом помітним…