Дня нескінченність промайнула, Із неба лляється сонатами, Я перетворююсь в минуле, В простеньку риску поміж датами. Та не боюсь того, вже звиклий, Що загублюсь в життєвім струмені, Таких, як я, мільярди зникли, Не залишивши навіть імені.03.04.2016

Розірване коло змикається знов, Вмирає остання година, Так тихо, що чутно, як стукає кров, Біжить по гарячих судинах. Готує сюрприз мені пам'ять моя, І вічність чаклує неначе, Що гаряче все – погляд, рухи і я, Й думки, як і кров та, гарячі.03.04.2016

Повільно хмари втомлені летять, Гуляє вечір в синьому суконці, Із неба тиха ллється благодать – Дарунок невмираючого сонця. Вже пробувати треба ночі смак, Та снитись сни мені чомусь не хочуть, І я дивлюсь на хмари. Просто так. І слухаю, як простір часом точить.02.04.2016

Я знаю, що буває все востаннє – Буття, надії, просто міражі, Але не дай дожити до смеркання Своєї невгамовної душі. У ясний день, на дні чорнильнім ночі, Коли запаси тануть старих слів, Не дай зустріти те, чого не хочеш, І втратити, що бачити хотів. Коли шляхи змиває часу злива І прагне їх втопити в забутті, Не дай лишити, що було важливо, Що наливало силою в житті. Господь, бери що хочеш – хвилювання, Бери собі життя моє земне, Але прошу – не...

Читати далі...

Не лякайтесь мене, Не хворі Мої погляди Та думки, Я ношу у собі Зорі, Я пускаю на волю Віки. Я ношу у собі Світло, Я ношу у собі Щирість, Не тікайте від свіжого Вітру, Подаруйте душі Милість.01.04.2016

Сучасна українська поезія[Приєднана картинка]Пропоную ознайомитися:http://md-eksperiment.org/post/20180430-olga-balandyuh-olviya-virshi

Дні як ночі – невпинні, Порожні та кволі, Репетиція ніби Невблаганного страшного суду, І вагається мить Й запитання горить: Як побачити сни, Що не снились ніколи-ніколи, Як побачити те, Ким та з ким Я ніколи не буду? Як побачити те, що панує роками? Як побачити те, Що існує в моїй голові І на волю лише Виповзає рядками? 30.03.2016

Доба спливає вередлива, Ще трохи – і вона мине, І лине смуток чорнобривий, Володар грішного мене. Він мій й… не мій. Таке буває, Але чомусь мені болить, Тому зову до небокраю Його з собою. Хоч на мить.29.03.2016

Коли дивлюсь я на свої долоні, То бачу там не лінії життя, Я бачу мрії, чисті, безборонні, Та щире за ті мрії каяття. Щось стукає всередині тривожно, Мабуть, думки, а, може, просто кров. Кажу собі – «Не можна так, не можна!» І роблю, як не можна, знов і знов.29.03.2016

[Приєднана картинка]