Якщо непереливки Жити на світі, І розпач у горлі Вогнем виграє, Надії снігами Надійно укриті, І Зевса орел У печінку клює, Якщо твої очі – Маленькі озерця, І смерть свою косу Уже дістає, Знайди в цьому користь: У спокої серце Оглухлим, сліпим Й скам’янілим стає.

Той холод у Душіі серце льодомкамінь.Коли вже Самотапокриє СнігомСтудінь важкої брили -Серця......[Приєднана картинка]

Ховаючи свою таємну суть, Цвіло життя під голубим наметом, І поспішали дні в останню путь, Немов було намазано там медом. Усе корилось заздрісній судьбі, Порядок та розбурхана стихія, Та я писав вірші свої тобі, Немов іще жива була надія.

Гірше віри немає ката,Що нагадує щохвилини,Я умію, нажаль, чекатиТам, де інший давно б покинув,Там, де інший давно би плюнув,З пересердя махнув рукою,Словом вічність я вже проклюнув І над нею течу рікою.

Світанок, милий мій світанок, Тебе чекаю стільки років, Що подаруєш наостанок? Якими будуть твої кроки? Відмиєш душу білосніжну? Залляєш всесвіт красотою? А, може, посміхнувшись ніжно, Покличеш просто за собою?

Я Вами не зумів перегоріти, Хоча на це і витратив роки, Мабуть, це кара – світлим смутком жити Відведені години та віки. Сміється мовчки доля вередлива, Є я, є Ви, але немає «нас», І якщо так, то будьте ж Ви щасливі, А я тихцем порадуюсь за Вас.

Що буде далі – най уже і буде, Не вмовиш долю, скільки не кажи, І що зі мною сталось – знають люди, Яких мої приваблюють вірші. І, може, ще спасіння причаїлось У темряві дурної голови, Та знаєте, вона уже змирилась Із тим, що Ви зі мною стались, Ви.

Здавалось, що кохання – модне У всі часи, хоч і незримо, Та скільки образи холодні З поетів висмоктали рими? Та скільки кинуто під ноги Задля нечуваної власті? Важкі над словом перемоги, За це розплачуються щастям…

Коли до мене сонце неласкаве І день бажає казна-що зліпити, Я згадую про Вас і вже цікаво Мені на цьому світі трохи жити. Коли я для людей чергова страва, Хоч їх волів ніколи і не знати, Я згадую про Вас і вже цікаво Мені в цім світі ще чогось бажати. Коли буяє почуттів заграва, Яких Ви доторкнутись н е бажали, Я згадую про Вас і вже цікаво Дізнатися, що станеться надалі.

Я Вам слова свої приносив І дарував, неначе квіти, Та Ви умієте мовчати, Як я умію говорити. Я намагався погляд ніжний Хоч на хвилину ухопити, Та Ви умієте мовчати, Як я умію Вами жити. Як я умію Вас кохати, Як Вами душу свою краю, Навчіть і мене так мовчати, Як самі вмієте, благаю!