Немає в мертвім серці каяття, В гнилій душі сумління й честь не в моді. Забрали просто так людські життя… А що їм ці життя? – непотріб й годі… Не за ідей високий ідеал, Не за свободу, а за жадність звірів Мільйони смерті випили бокал, Лишивши на землі лиш сльози сиріт Хто право дав винищувати світ Хворобами? Що, збагатились з того?! Невже зупиниться це звірський рід Тоді лиш, як не буде вже нікого? Невже усі багатства хоч одну Людину ж бо замінять? Схаменіться! Та ці слова – лиш крик німий ...

Читати далі...

Дивлюсь у вікно… Місто втомлене спить… Ти повір Хмільна мов вино Того сну вічна мить В сяйві зір. Бокал пригублю Із нектаром п’янким Тих зірок В думках не втоплюсь, Виплітаючи з рим Кожен крок. В напівтемноті Буду впевнено йти По слідах, Що з мрій і віршів Постелив мені ти В своїх снах. Нектаром сп’янить Чи вином до схочу Мене ніч І сном стане мить, Де я з містом мовчу Віч-на-віч…

Сміється місячний промінь, Та ця усмішка не люба, Та ця усмішка – лиш спомин Про блиск бажаних очей. Без тебе сонце не сонце, Знов день – одна тільки згуба, І знов штрихи на долоньці Безумно довгих ночей... Палає зорями небо, Співає веснами вітер, Але весна, що без тебе Лише міраж, – не весна… В її усмішках сльозинки Ще й досі вечір не витер – Без тебе сліз намистинки В очах не сохнуть до дна.

Чи слухаєш ти тишу так, як я, Впиваючись в її чарівні ноти, Чи відчуваєш як до забуття Солодкий і звабливий її дотик?.. Чи так як я вдивляєшся ти в ніч, Шукаючи із зір бажань намисто, І чи сумуєш з сонцем віч-на-віч Як перший блиск зорі цілує місто?.. Коли хмільними сутінками я По твоїх венах розіллюсь в ці миті – Чи будеш відчувати ти життя, Чи будеш ти мене таку любити?!

[Приєднана картинка] Зачарованим вітром долі Я шукала для серця волі, Для очей виглядала неба, Що покаже той шлях до тебе. Я веселкою з мокрим серцем Видивлялась у мрій озерце, У якому твоїми снами Відбивалась любов ночами, У якому щодня тремтіли Твої очі моїм «хотіла б…», Я б летіла ясним промінням Бігла б тернами і камінням, Подолала б і часу милі Лиш чекав би мене ти, милий! Кого кличеш ти я не знаю, Може марно тебе шукаю… Мабуть стану… хоча б зорею – Хай для тебе, якщо не ...

Читати далі...

Заплакана весна в промоклій млі На почорнілому снігу забуто тліє. Камін. Гарячий чай. І ніч на склі Холодним подихом малює дивні мрії… Амур, стрілою зачепивши, шаль Зірве з плечей, бажанням диким спопеливши… Розлитий чай. Вогонь. Очей кришталь. Сплетіння рук. На двох один лиш подих. Тиша. Шалений блиск очей. Холодний чай. Гарячий дотик. Двох долонь на склі відбиток. І плаче за вікном весна нехай – В ім’я кохання всі гріхи їй треба змити…

Ще вчора вони були з-поміж нас… І по житті з своїм народом крокували. Та рідну землю бачили в останній раз, Коли у рейс смертельний вирушали. Із найріднішими прощались у цей день, Щоби ніколи вже назад не повернутись. Невтішним горем для батьків і для дітей Польоту цьому треба було обернутись. Вже швидко їх смертельний час проб’є… Вони ж безпечно у літак сідають. Вони іще живуть… І в кожному надія є… Та в небі ангели уже на них чекають. Тільки серця&nbsp...

Читати далі...

Нема думок, то хай не буде й болі, Хай сліз не буде якщо мертві почуття, Та лиш тоді в життєвім видноколі Не буде світлих горизонтів майбуття. Як добре йти – нехай і по камінню, Нехай терновими стежками, плачучи, Та із незаплямованим сумлінням І з серцем, що ридати вміє сміючись. Яка приємна біль, котра доводить, Що я іще жива, що є ще в мене шанс Всміхнутись і, хоч може й не виходить, Та заспівати не останній свій романс. Хай невпопад, та від душі писати Про почуття, якими...

Читати далі...

Мамо, поглянь – "Добрий ранок!" до мене Сонечко з неба гукає І посміхнулась травичка зелена – Радо мене зустрічає. Мамочко, чуєш яку гарну пісню Пташка співає невпинно – Це вона з нами вітається звісно, Чемна ж бо, мамо, пташина. Буду я також слухняна і чемна, Щоби ти мною гордилась, Я ж бо людиною звусь не даремно – Ти це сама говорила. Знаєш, ти правду казала, матусю – Все мене радо вітає, Коли я щиро усім посміхнуся Й доброго ранку бажаю!

Пройдусь одиноко по вулиці, Вдихну ніжний подих небес, Та сонце весняне знов хмуриться, Бо поруч немає тебе… Між всіх перехожих шукатиму Я знов твої очі й уста, І знову без меж сумуватиму, Що прірви між нами й міста… В моєму волоссі купатися Весняний промінчик буде, А я… я не вмію всміхатися Як поруч немає тебе…