Якщо ти можеш – поясни,
І, як не можеш, спробуй теж:
Чому тебе приносять сни?
Чому у них немає меж?
Чому я з днями сам на сам,
А в снах з тобою ще хтось є?
Чому я бачу тільки там
Тебе, і погляд розтає?
Чому і в снах блукає шлях,
Яким до тебе йду роки?
Чому з мовчанням на вустах
Своєї не даєш руки?
Чому і дихання весни
Тебе від мене стереже?
Якщо ти можеш – поясни,
Бо я заплутався уже.
21.03.2016
Небеса, небеса,
Я, нарешті, вас чую,
Бо епоха мовчання
Помирає уже,
І по лезу ножа
Не іду, а танцюю,
Забираю своє,
Відганяю чуже.
Ви все знали,
Я вірю, ви все ж таки знали,
Що я роблю отут,
В світі глухонімих,
Ви не просто мене
На цю землю послали,
Мабуть, щоб розбудив
Співчуття в вас самих.
20.03.2016
Дивлюсь у душу,
Стільки слів
У ній лежало – точно ж знаю,
У папці «Спам»
Нема листів,
У папці «Пам'ять»
Теж немає.
Немов покинули мене –
На світі все колись минає,
Лишилося
Ім’я одне,
Та й те з роками
Розмиває.
19.03.2016
Горить вогонь з минулих днів,
Йому не дочекатись нових,
І снів вже спалений архів,
І слів, і спогадів чудових.
Уже розсипалась у прах
Хмільного спокою примара,
І, навіть, подих на губах
Кипить від внутрішнього жару.
Ще небагато і згублю
Я розум в полум’ї живому,
Але тебе я не спалю,
Я краще сам згорю у ньому.
19.03.2016
Життя – туман,
Що небеса ховає,
І раб, і пан
Його межі не знають.
І не видно в тумані мети,
І не знаєш, куди в нім іти.
Життя – туман,
В’язниця непрозора,
Який тиран
Його придумав море?
І знайти світлий можна в нім путь,
Якщо руку тобі подадуть.
Не дійдеш сам,
Та виходу немає:
Життя – туман
І я у нім блукаю.
Я твоєї не бачу руки
І ходжу в тім тумані віки.
17.03.2016
Чому кохати
Так непросто?
Такою воля є
Планет:
У почуттів
Немає посту,
У них один
Гучний бенкет.
15.03.2016
Пробуджена сполохами рожевими,
Сховавши снів солодких добрі чари,
Земля до неба тягнеться деревами
І квітами вдивляється у хмари.
І жайворона цятка мовчки кружиться,
І сонце вже здіймається над ланом,
Земля від того сонця тільки мружиться
І дихає від захвату туманом.
14.03.2016
Мій омріяний день
Та причина безсоння,
Поводир на шляхах,
Що лежать між світами,
Поклади моє серце
На вівтар підвіконня,
Хай не буде сміттям
Під чужими ногами.
Поклади та іди,
Не журись, що зітліє,
Я до того себе
Вже роками привчаю,
Та на мить зупинись,
Може, трохи зігріє
Твої руки воно,
Це – єдине, що маю.
Це єдине, що я
Ще умію, ще смію,
Не завадить воно,
Не завадить, повір.
Поклади та іди
В ті краї, де світає,
В ті краї, у яких
Недосяжний мій мир.
14.03.2016
Мені казали:
- Досить, це – пусте,
Шукати себе
В серці із металу,
Живи, давай,
Життя твоє іде!
Воно не йшло –
Задумливо стояло.
І дивувалось. Мною.
13.03.2016
