Грянул гром, глуша все звуки,

Дождь стеной, померкнул день,

Предаваясь дома скуке,

Ищу в тьме немую тень.  

Необъятна мысль лениво  

К небу тянется крылом,  

В мраке странник молчаливый,  

Тьмой укрыт, живет огнем.

В бесконечные дороги,

Сердца жар ведет вперед:

В бури, горести, тревоги,

Край, где нас никто не ждет.  

Я же знаю, ты же можешь,  

Увидав огонь в пути,  

В дождь стеной и в бездорожье  

Сквозь туман мой дом найти.

Что ж ты медлишь, где ты, странник?

Тьмой укрыт, живешь огнем,

Сердца своего изгнанник

Знай, бурь нет, где есть наш дом.  

т.е.с.  25,05,09

Кто знает вкус печали в пустоте?

Кто знает, где душе найти приют?

Кому решать: жить в яви иль во сне?

И как дойти туда, где любят, ждут?

В безумьи дней, в кружении огней

Мы мчим вперед, не глядя вдоль пути,

Но вот тропа над бездной, мы на ней,

Здесь страх и боль и пустота – и не пройти.

Мы шаг, еще один, и будто сквозь туман,

Сквозь невесомость неживого мира,

Сквозь одиночество, тревоги и обман

В надеждах и мечтах находим силы.

Кто знает вкус печали в пустоте?

Кто знает, где душе найти приют?

Кто знал печаль, прошел сквозь жар во мгле

Поймут других. Они их любят, ждут.

Т.Е.С. 31.07.08

                                             Василь Махно

поезія – мабуть перейде в слова і зникне в провінції

від постійного пошуку сенсу життя і провізії

де все сходить з рук

бліді поетески помалу спиваються

співають пісні – акушерством займаються

і блядством - як вислід душевних мук

їхні жести і рухи напрочуд театральні

а у віршах і пози й відмінки давальні

знахідних нема

для мужчин що люблять словесний стриптиз та еротику

їхній стиль мішанина барокко і ґотики

одне слово: пітьма

ну а ти хто вірний музиці і хорею

ритмові рухів що збивають ґонор - а гонорею

пеніцилін

йдеш цим містом як в’язень на страту

губиш пам’ять – постійно піддатий

блін

значить місто будинків темних вулиць й приблудних псів

відбивається в склі стакан; на який ти завчасно

сів

і не зліз братан

ті сирени залили бетоном вуха твої

ну а зранку від віршів їхніх і пива млоїть

і скидає листя каштан-капітан

вже два тижні як ти підвищив його у званні

він мокне на варті - а ти не просихаєш в вині

і про неї мені не кажи

друг підливає - змієм шепоче та всі вони бляді

капітане – шикуйтесь - ми на параді

та чому цього літа сніжить

Носите женщин на  руках.

На пьедестал любви воздвиньте.

И возвышайте их в стихах.

И,   если   можете   –   любите...

Они  отплатят Вам с лихвой,

Они   собою   Вас   согреют.

Своею двойственной душой.

Такая роль. Лишь так умеют!

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

Того й існують люди молодії,

Щоб підставляти світові плече,

У старості хіба що досвід тліє,

А молодих вогонь надій пече.

У кожнім віці є своя турбота,

Є свій порок і користь далебі:

Без молодих усе було б болотом,

А без старих усі були б сліпі.

Зірвався вітер з хмарних товщ

І у листках дає виставу,

Давай послухаємо дощ,

Мені самому – не цікаво.

Мені самому все одно,

Чи грім гуде, чи в небі глухо,

Чи день шкребеться у вікно,

Я в самоті тугий на вухо.

Коли ж разом, тоді несе

У забуття нелегкі миті,

Давай послухаємо все,

Що тільки вміє говорити!

Реальним стане дивокрай,

І будуть погляди яскраві,

Давай послухаєм, давай,

Мені самому – не цікаво.

30.04.2016 

Басом грім загуркоче,

Сенс злякається слів,

Я піду світ за очі –

Світ мене не любив.

Він топтав потаємне,

Всі думки неземні,

Та старався даремно –

Це живе у мені.

Це було в кожній миті,

Відганяло біду,

Й щоб його захистити

Я зітхну та піду.

11.04.2016

У цьому світі все не так,

І що хотілось та гадалось

На жоден крок не наближалось,

І тільки будень як хижак

Ковтає білопінну слину

Та демонструє жовті ікла,

Надія зойкнула та зникла,

І все, панує порожнина.

21.11.2015

Ти бачиш ме'не оком злим,
ти з кришталя, туманів, злив.
Ті очі -крижані комети.
Чудесним чином дві душі
на єдну мить хіба зійшлись,
ворожі... ріт прошепотів:
-Фантоме, мій відбиток- ти.

Розкинув марень пелену,
у зимну даль мене запнув,
а сивиной присипав коси.
В твоїх очах, буває мить,
вогонь проклятія бринить.
Чи вихід твій змогу спинить?
Любить тебе' чи зна'йду спосіб?

Твоє високе зле чоло
мої гадки` бере в полон,
хіба що серце не зацьку'єш.
Тікай-но, привіде, йди геть,
візми з собой прозору смерть
у скляну, прохолодну чверть.
Ти копняка мого бракуєш.

Коли вустечка шепотять,
в них щось є миле від котят,
їх прагну ковдрой нагорнуть.
І навпаки, коли криві
як лук, і мечуть стріловій,
чи потихеньеку смокчуть звіт,
від серця хочеться чкурнуть.

Відо'мо: ти не єстеш мной,
чужа істото, до якой
мов Моїсей підхожу, бо'са,
понадпотуго невідома,
любов'ю, жалем темним по'вна.
Не покидай прозорця-ло'на:
про спокій твій благаю Бога!

Презачарована тобой,
заскіпла'м віч на ві'ч із ма'рой,
любов змішавши з переляком.
Ґди війдеш геть із кришталя,
живитеме тебе земля.
Дрижатиму легенько я,
опла'чу те'бе, о заклято!

переклад з німецької Терджимана Киримли

Читачу тихо-буколічний,
наївний муже доброти,
облиш сей том орґіастичний,
мелянхолічний. Якщо ти

не перейняв у Сатани,
немудрого, реторик,
облиш! І спроби не чини:
назвеш авто`ра

навіженим. Якщо проте
в безоднях оком був пірнав,
люби, читай моє, святе,

довірся то`му, хто шукав
твого, читацького Едема,
крокуй за мной!... Невіркам- неміч!

переклад з французської Терджимана Киримли