хочу сюди!
 

Светлана

56 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 30-51 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Життя у подарунок.


  Коли Марічка чекала на дитину, її стан здоров’я неочікувано погіршився. Спочатку всі думали, що це пов’язано з її вагітністю. Але лікарі поставили невтішний діагноз. Сказали, що їй залишилося жити один місяць, максимум два.

  Її чоловік Петро ходив темніший темної ночі. І одного разу, як здалося зовсім недоречним, сказав своїй матері, що його по роботі відправляють в тривале відрядження.

– Ну як же так, синку. У тебе дружина присмерті, а ти про роботу думаєш.

– Все буде добре, мамо. Потурбуйся про мою Марічку.

  І Петро поїхав, незважаючи на сльози матері і невимовний сум своєї дружини.

  А через декілька днів Марічці стало краще. Рум’янець повернувся на її обличчя, і вона навіть намагалася робити деяку роботу. Сусіди казали, що таке буває, що то короткочасна ремісія. Але хай в своїй надії побуде щасливою хоч би декілька днів.

  Дні минали, а Марічка все більше ставала схожою на ту, якою вона була до захворювання. Лікарі були в повному шоці, коли ніяких ознак хвороби у своєї пацієнтки більше не побачили.

  Петро щодня дзвонив і Марічці, і своїй матері. Але кожного разу дзвінки Петра були коротшими, зіславшись на втому по роботі. А одного разу він сказав, що його відправляють у таке місце, де зв’язку не буде.

  Ні дружина, ні мати Петра, перебуваючи у невимовній радості від одужання Марічки, не придали цьому особливого значення. Але Петро їм  більше  так і не подзвонив.

  Односельчани говорили, що ймовірно, коли захворіла цого дружина, він знайшов іншу, а потім вже не міг повернутися. А коли пройшло більше півроку, і в Марічки народилася красуня донечка, то в цю версію повірила і вона. Лише мати  ще зберігала надію і все гляділа на хвіртку, чи не переступить поріг двору її син.

  Одного разу до них завітала сусідка, щоб поговорити про життя сільське.

– Знаєш, Василино, я на днях була у відьми. Ну, ти ж знаєш, що в мене вже друга корова здохла, а це явно не просто так. Так ось, та відьма чомусь мене спитала, як живе ваша Марічка і її донечка. Я їй кажу, що сталося чудо, і Марічка повернулася до життя, і що в неї все гаразд. А вона мені, уявляєш, що сказала? Що то не чудо, а подарунок чоловіка Марічки. Ніби життя можна подарувати.

  Василина стала блідою і все зрозуміла. Вона чула, що відьми можуть перекласти хворобу на іншу людину. Але в цьому випадку хворобу своєї дружини взяв на себе Петро, подарувавши життя своїй коханій і своїй майбутній донечці.

  Сльози текли по обличчю матері, яка враз втратила надію будь коли побачити свого сина. Але невістці вона нічого так і не сказала.

  Йшли роки, маленька Оля підростала. Одного разу, коли їй було п’ять років, Оля повернулася з прогулянки з красивою лялькою.

– Доню, де ти взяла цю ляльку?

– Мені ляльку подарував мій тато. Я його впізнала по фотографії на твоєму столі. У нього на носі була така ж смішна темна цяточка, як і на фото. Він вибачився, що не може жити зі мною поруч, і що він зараз на небі.

  Перше, що подумала Марічка, то це те, що її Петра совість замучила, і він вирішив побачити свою дитину.

– Олю, а в яку сторону він пішов?

– Він нікуди не пішов. Тато спочатку став прозорим,  а потім зовсім зник. А ще він казав, що щасливий від того, що завжди може за нами спостерігати з неба.

  Від цих слів душу Марічки переповнили такі почуття, яким і слів важко підібрати. В ці хвилини вона зрозуміла чиє життя було подароване їй і її донечці. Марічка подивилася вгору і усміхнулася. І їй здалося, що вона на мить побачила у відповідь усмішку свого чоловіка.

суд зобов’язав Трампа виплатити понад $80 млн

  • 27.01.24, 04:04
за домагання... але тепер трампа "захищатимуть" губернатори штатів колючим дротом від мігрантів з Мексики((

У США загострилася міграційна криза

  • 27.01.24, 00:02
губернатори 25 штатів хочуть трампа.. а росія радить Техасу відділитись від США..

Никополь 5

  • 26.01.24, 23:25

Сегодня авария на территории школы,  предположительно «трёхсотка». Погода мерзкая. Мелкий дождь вперемешку со снегом напитывает и без того раскисший глинозём, образовывая непролазную «жужму» на месте утечки трубопровода.  Надеюсь, вы видели, как «Водоканал» приезжает на место аварии и подолгу бездельничает. Это по протоколу, приходится ожидать представителей горгаза и электросетей (они обязаны определить наличие либо отсутствие своих коммуникаций в земле).

Бригада АВР (аварийно восстановительные работы) - это мы - обследует близлежащие колодцы. К большому сожалению, в этот раз не повезло – как и предполагали, «порыв» на 325-ом диаметре и очень глубоко, около трёх метров глубины в напитанном водой грунте. Дежурная служба уже перекрыла подачу воды на этом участке, но вода активно поступает – диаметр большой, домов в округе много – так или иначе придётся устранять «по воде». Утечка серьёзная, если судить по обильным родникам из земли.

Старый потрёпанный «Беларус-петушок» (его стрела с ковшом экскаватора напоминает петушиный хвост) похож на старого алкоголика на трясущихся колёсах и с разболтанным ковшом. Ведь это не тот трактор для устранения аварий такого рода. Он медлительный и ненадёжный, но по каким-то непонятным причинам «Хундай» не дают и это ещё один минус для нас.

 Вот теперь начинается самое интересное. Наша задача откопать трубу и определить характер аварии, теплится надежда, что труба стальная и на ней верхний свищ. Верхний свищ устраняется очень легко – забивается деревянный чоп, чтобы избавится от воды, а затем закрывается так называемым «стаканом» и обваривается по окружности электросваркой,  это обычно двухдюймовая резьба с заглушкой. Такие аварии можно устранять даже под давлением – проще пареной репы.

Что такое не везёт, и как с этим бороться – вопрос риторический и как всегда без ответов - труба оказалась чугунной и лопнула чётко по окружности – потому такая мощная утечка. Поэтому земли получается очень много, она постоянно плывёт и сползает в траншею. Вот только показалась  труба, как в очередной раз напитанный пласт грунта съезжает в яму и вновь заваливает трубу. Снова и снова старенький тракторок натужно пыхтит и старается освободить магистраль. Приходится  разрабатывать траншею намного больше, чем в обычных условиях, поскольку надо вырезать кусок «чугунины» и делать вставку из стального патрубка на конусных аварийных хомутах, не буду углубляться в техническое описание дивайса. Лучше опишу условия, в каких бригада устраняет аварию. Короче получается траншея где-то 6 на 8 и глубиной 3,5 - 4 метра. Это очень глубоко и опасно. Экскаваторщик делает откосы в стенах ямы, чтобы пласт мокрой земли не накрыл людей в траншее – по-хорошему, техника безопасности требует укреплять стенки траншеи деревянными щитами во избежание несчастного случая. Но мы спешим, у нас нет времени обращать внимание на подобные «мелочи»…

Мы работаем на линии огня, и над нами уже  висит кацапский дрон, с нами три единицы спецтехники - выглядят очень соблазнительно. Могут накрыть из арты, или кинуть в нас заряд взрывчатки с дрона, только успевай уносить ноги.  Люди работают в бронежилетах, но я так думаю это для храбрости - самообман, от осколков нет спасения. Люди нервничают и кричат друг на друга, совершают ошибки в расчётах и ещё больше кричат… очко не железное. Досталось всем - сварщик два часа по воде резал электросваркой толстую стенку чугунки, «бочка» качает воду, а сварщик режет. Затем слесаря уже под обстрелом в сумерках собирали хитрое аварийное устройство…

До боли в пальцах захотелось чего написать. Разогнать и отпустить в просторы интернета… опус получился несколько отстранённый и скомканный, такие вещи даются с трудом в последнее время. А так живём, хлеб жуём. Йога и медитации позволяют сохранить рассудок и трезвый, незамутнённый взгляд на обстоятельства. Много читаю, если позволяет время. Познакомился с Германом Гёссе, его романы «Сидхартха» и «Степной волк» достойны отдельной заметки. А еще Д. Лондон «Смирительная рубашка или странствие по звёздам» - читается сложно, уникальные обороты речи и богатая лексика – я всегда думал, что могу читать книги в оригинале без труда, а тут приходится в прямом смысле, распутывать сложноподчинённые предложения  столетней давности, ведь роман написан в 1907г. Всё очень красочно и остро воспринимается, может в силу возраста, может обстоятельств.



Усі відтінки Голубого озера

  • 26.01.24, 18:47

Озера у затоплених кар'єрах давно є для мене одними з найулюбленіших місць для відвідування в Україні. За можливості, я стараюся побачити їх хоча б мимохідь, до деяких їздив спеціально. Зазвичай біля них немає ніякої супутньої інфраструктури, тому ці візити дуже короткі.  Минулого року винятком став колишній кар'єр у селі Могилівка, що за 25 км від Вінниці.



[ Читати і дивитись далі ]

Єдиний організм на Землі, який є біологічно безсмертним

Є люди, які можуть сказати, що вони багато подорожували, і знають практично весь світ. Але дозволимо собі не погодитися з ними. Планета, на якій ми живемо, зберігає багато таємниць. Хотілося б запитати, а чи знаєте ви про ці 25 цікавих фактів?

У меду немає крайнього терміну придатності. Він не псується ні через рік, ні через 10 років … тобто – ніколи



Turritopsis nutricula – єдиний організм на Землі, який є біологічно безсмертним...

[ Читати далі ]

Українська музика 2436







80%, 4 голоси

0%, 0 голосів

20%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.