[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

  Дві сестри, які народилися в один день, проживали в невеликому провінціальному містечку. Вони майже ніколи не сварилися і їх дитинство проходило в атмосфері порозуміння і дружби. Їх батьки намагалися виховати доньок добрими і співчутливими. Такими вони і росли.

  Коли дівчатам виповнилося 18 років, вони вирішили подарувати одна одній щось цікаве і незабутнє. Ходячи рядами місцевого базару, вони зустріли циганку, яка продавала різноманітні речі.

– Я бачу, що ви шукаєте подарунки одна одній. Купіть у мене ось цю вазу. Вона не проста. Це ваза щасливої долі.

– Але ж вона у вас одна, а нам потрібно два подарунки.

– Хай буде ця ваза подарунком одним на двох.  Щастя, яке вона принесе, вистачить сповна кожній.

  І хоч сестри були вже дорослими, але в тому віці, коли віра в чудеса і казки ще живе в серці людини. І вони вирішили придбати вазу. Але циганка запросила за неї досить високу ціну. І погодилася продати вазу, якщо дівчата віддадуть їй свої сережки. Оскільки сережки були з розряду дешевої біжутерії, дівчат не довелося довго умовляти.

  Коли вже сестри малися йти, циганка попередила їх про одну особливість вази долі.

– Якщо одна із вас зрадить взаємній дружбі, то все взаємне щастя долі перейде до неї. Розумію, що це несправедливо, але є спосіб змінити ситуацію на користь ображеної і зрадженої. Достатньо розбити цю вазу. Тоді щастя залишить кривдницю і перейде до скривдженої. Не забувайте про це.

  Пройшло декілька років. Сестри не були обділені удачею і вважали себе щасливими. Одна із них, яку звали Олею, перша зустріла своє кохання. То був привабливий чоловік із значними статками. І невдовзі Оля переїхала в великий будинок, А її сестра Галя залишилася жити в батьківській невеликій квартирі.

  Галею опанувала заздрість. Виходить, що циганка збрехала, Виходить, що ніякого щастя для обох не існує. І вона вирішила підступними методами переманити до себе сестриного бойфренда. Що і досить успішно зробила.

  Після цього життя сестер докорінно змінилося. Тепер Галя жила в просторому будинку і ні в чому себе не обмежувала. В той же час Оля втратила роботу. Кожного дня на неї сипалися якісь негаразди. Її батьківську квартиру весь час затоплювали сусіди зверху, і вона втомилася робити ремонти. Так і жила в облізлій квартирі, перебиваючись з хліба на воду.

  Але що дивно, Оля не тримала зла на свою сестру, хоч і пам’ятала слова циганки. Галя ж, в свою чергу, бачачи, як змінилася її доля і доля її сестри, на всяк випадок забрала собі куплену на двох вазу і замкнула її у міцну скляну шафу.

   Так і стояла та ваза за товстим міцним склом. Але одного дня вона розсипалася на дрібні шматочки. Першою думкою Галі була підозра, що то її сестра розбила вазу, щоб забрати всю повноту щастя собі. Але поліціянти сказали, що замок не був зламаний і не було проникнення в шафу сторонньої особи. І ймовірно ваза була виготовлена з напруженого скла, шо й спричинило її руйнування.

  Після того дня, коли ваза долі зруйнувалась, все життя Галі пішло шкереберть. Її чоловік збанкрутував і втік в невідомому напрямку. Будинок і все майно забрали за борги, і Галя повернулася в порожню на той час батьківську квартиру. Бо Оля в результаті докорінної чергової зміни долі перебралася в велику квартиру великого міста, де отримала дуже хорошу роботу. А згодом зустріла своє справжнє кохання, вийшла за між і народила дитину.

  Оля часто намагалася налагодити стосунки зі своєю сестрою Галею. Адже ніколи не тримала на неї зла і скучала за тими молодими роками взаємного щастя. Можливо якраз тому щаслива доля самовільно обрала якраз її. Навіть вазу долі не прийшлось розбивати. Власне, Оля про таке ніколи і не думала.

  Галя ж за останні роки поневірянь зрозуміла, якого болю в свій час завдала своїй сестрі. Вона готова була на колінах просити пробачення у своєї сестри, але не впевнена була, що та її пробачить.

  Сестри зустрілися випадково, коли щось вибирали у циганки на базарі. Зайняті оглядом речей, вони навіть не помітили одна одну.

– Що, сестрички,  не зберегли вазу долі? То хоч збережіть свою дружбу. Доля кожної це достойно оцінить.

   І сестри за багато років знову обійняли одна одну. Сльози радості текли по їх обличчю. А щоб відмітити цей чудовий день, сестри поїхали додому до Олі. А її чоловік Василь, поки вони добиралися, встиг накрити стіл і запросив приєднатися свого брата Миколу.

  Коли усміхнені сестри зайшли до квартири, Миколу ніби підмінили. Він не міг відірвати погляд від Галі.

– Олю, чому ти приховувала від нас таку красуню і ніколи не казала, що у тебе є така сестра?

– То довга історія. Але хай вона залишиться в минулому. Що, запав на мою сестру?

  Микола весь почервонів, що саме по собі не потребувало відповіді.

  Сміх і радість панували за столом, і Галя не відразу помітила, що на підвіконні стоять квіти в вазі, яка дуже схожа на ту саму вазу долі.

– То часом у тебе не ваза долі стоїть на підвіконні?

– Та яка там ваза долі? Я купила її у магазині старих речей. Звичайна скляна ваза.

– А так схожа на ту вазу щасливої долі. Пам’ятаєш, на ній ще знизу була щербина і ми пожаліли, що так дорого за неї заплатили.

  Сестри якось дивно переглянулися і як по команді побігли до вікна.  На нижній частині вази на тому самому місці була та сама знайома щербина…

  А десь далеко на базарі одна циганка подивилась в далечінь і загадково усміхнулась.

Отчаянно сирены отгудят,
Промажут бомбы, разойдутся тучи,
Я трижды наплюю на "неминучє",
Акации вдыхая аромат.

Мой первый милый, где тебя найти ?
С остывшми сердцем в поцелуй ныряя,
Я помню все, как прежде доверяю.
Весна ! Вбей указатели пути !

Башку озон наполнит и мечты,
И пусть воскреснут лучшие моменты !
Из крыльев мотыльков аплодисменты
И в радуге цветочной я и ты...

Пусть ненадолго, счастье нужно мне,
Хотя бы эхо радостного смеха,
Подъема легкость на гору успеха,
Тепло от солнца в лучезарном сне.

Малейшие осколки света вдруг
Изчезли из, теперь не мягкой, жизни,
Зря смотрите с такою укоризной,
Я -- женщина, а вовсе не утюг.