Существует достаточно света для тех, кто хочет видеть, и достаточно мрака для тех, кто не хочет.          (Блез Паскаль)

  Есть ли смысл осуждать того, - кого откровенно хочется прибить?

7 июля, наступит один из древнейших языческих праздников -- праздник солнца. Православная церковь подогнала под этот день Рождество Иона Предтечи. Я всегда любил этот праздник, часто ходил на реку. Но сейчас мне уже не интересно)))))))))))))))))))) Да и не с кем(())) Это самые жаркие в году дни-- середина лета. Радуйтесь лету друзья!!

То, что в жизни мне необходимо, мне не надо долго вспоминать

Я хочу любить, и быть любимым, и хочу, чтоб не болела мать.

Чтоб на нашей горестной планете только звезды падали с небес.

Были б все доверчивы, как дети, и любили дождь, цветы и лес.       

           (Александр Дольский, питерский поэт, гитарист и исполнитель)

Знаешь ли ты, что пройдут века, и человечество провозгласит устами своей премудрости и науки, что преступления нет, а стало быть нет и греха, а есть лишь только голодные. «Накорми, тогда и спрашивай с них добродетели!» вот что напишут на знамени, которое воздвигнут против тебя и которым разрушится храм твой.

Смотри! толпа людей нахмурившись стоит: 
Какой печальный взор! какой здоровый вид! 
Каким страданием томяся неизвестным, 
С душой мечтательной и телом полновесным, 
Они речь умную, но праздную ведут; 
О жизни мудрствуют, но жизнью не живут 
И тратят свой досуг лениво и бесплодно, 
Всему сочувствовать умея благородно! 
Ужели племя их добра не принесет? 
Досада тайная меня подчас берет, 
И хочется мне им, взамен досужей скуки, 
Дать заступ и соху, топор железный в руки 
И, толки прекратя об участи людской, 
Работников из них составить полк лихой. 
1846 

Як відомо, такі вірші писати навіть складніше ніж звичайні. У мене за все життя було лише одне затьмарення, внаслідок якого з’явилось приведене нижче творіння. Власне, хотілось би почути враження, чи можна узагалі вважати це творінням?

Здається, так як є, не буває.
Або це чиясь хвора уява,
Чи в світі давно щось зламалося,
Що дивитись на нього так боляче.
І я, весь охоплений панікою,
Від болю цього не врятуюся,
Якби хоч він був мій власний,
Або все від мене залежало,
Хоча б наковтався пігулок
І довго лежав непорушно.
Та не допоможуть пігулки,
І не дочекаюсь я спокою.
Якби все від мене залежало,
Я бився б на грані можливостей,
А так можу тільки надіятись
Й просити, щоб ти не вмирала.
Весь світ цей висить на ниточці,
Він скоро сам себе знищить,
І мені байдуже, як він падатиме,
Хай цей світ загине до крихти,
Тільки б ти залишилась живою.
Ти скажеш, звичайно, що все добре,
І всміхнешся, як завжди, очима,
Так, як більше ніхто не може,
Як не зможу я їх забути.
Як не зможу палити фото,
Бо не знаю, хто на них є, крім тебе,
Але ти не вмирай, я благаю.
Якби це могло щось змінити,
Мабуть, я б зривав зірки з неба,
Мабуть, ти там колись опинишся,
Будеш сяяти найяснішою зірочкою,
Ясно-ясно, як твоя посмішка.
Я, звичайно, не помру від цього,
Та і жити, як раніше, не зможу,
Тому маюсь нестерпно зараз,
Поки щось ще можна змінити,
Щоб було все, як завжди, нормально –
Смуги чорні і білі смужки.
Щоб не думати, як воно краще –
Вічно тліти ледь видними іскрами
Або раз спалахнути і згаснути.