Я не знаю, коли... Але сонце зійде, вечорове... І заплачуть дощі понад лонами свіжих могил... Лютий воріг впаде і пристане на наші умови, Та простити його навіть в Бога не вистачить сил... І нарешті вони, хто лягли і за землю, й за віру, З під хрестів молодих
піднесуть аж до неба чуби І піднімуть до зір погляд і стовідплатну сокиру, Щоб пропав навікИ той, хто їх, безневинних, убив...І зостанемось ми...І нарешті посіємо жито... Там, де лихо родила немита...
Читати далі...