[ Читати далі ]

Є цікава закономірність: те, що чоловіки цінують у жінках, дуже залежить від рівня їхнього достатку.

Бідний чоловік зазвичай звертає увагу на «функціонал» — гроші жінки, її вміння вести господарство, дбати про дітей. Для нього важлива можливість зекономити або покращити власне життя завдяки партнерці.

Середній клас уже більше цінує партнерство й естетику. Але ці два критерії інколи конфліктують між собою.

Ті, хто відчувають себе заможними, обирають передусім хороший секс і жінку-натхнення, яка органічно вписується у їхню систему цінностей.

Звичайно, ця схема доволі умовна. Усі ми хочемо «все й одразу». Та цікаво, що найбільше вимог до жінок висували саме ті, хто мав найменше грошей, а найменше — ті, хто відчував себе справді забезпеченим.

І тут доречно згадати піраміду Ділтса — модель, яка описує рівні людського мислення й мотивації:
1. Оточення — де я знаходжуся, з ким і в яких умовах живу.
2. Поведінка — що я роблю.
3. Здібності — що я вмію.
4. Цінності та переконання — у що я вірю, що для мене важливо.
5. Ідентичність — ким я себе вважаю.
6. Місія / покликання — заради чого я живу, який мій внесок у світ.

Бідні чоловіки мислять переважно на перших трьох рівнях: «чи допоможе ця жінка вижити?», «чи зручно зі мною їй буде?».
Середній клас уже піднімається до цінностей: «чи підходимо ми одне одному як партнери?».
А багаті чоловіки живуть вище — на рівні ідентичності й місії: «чи надихає ця жінка мене?».

Тому й виходить парадокс: найбільше вимог — у бідних, найменше — у багатих.

Погодьтеся, це звучить як піраміда Ділтса у чистому вигляді. Нема про що сперечатися, але є що обговорити
©

  Не зважаючи на те, що Оля народилася і зростала в місті, її улюбленим місцем було сільське подвір’я рідної бабусі. В тіні великої груші вона зачитувалася книжками, насолоджуючись п’янким повітрям з неповторним запахом квітів і бабусиної городини.
  Після теплих літніх дощів Оля йшла до лісу на своє улюблене грибне місце.  Одначе їй завжди псували настрій  корінці від зрізаних грибів. Мабуть це грибне місце було не тільки для неї улюбленим. І у Олі визрів авантюрний план вирішення даної проблеми.
  З давніх часів повелося, що тутешні сільські мешканці боялися лісових мавок. Мов, заманюють вони до себе і людина більше не повертається додому. А молодих хлопців вони обплітали своїм довгим волоссям і душили в міцних обіймах. І Оля вирішила зіграти в лісі роль такої мавки.
  Макіяж і відповідне вбрання не було проблемою, бо Оля в місті відвідувала театральний гурток, і навіть одного разу грала роль лісової мавки. Просту мотузяну гойдалку вона попросила зробити свого дідуся. Той довго сміявся над задумкою Олі, але присягнувся мовчати, як риба.
  На подив Олі її витівка спрацювала навіть ліпше, ніж вона очікувала. Побачивши лісову мавку на гойдалці в довгій білій до п’ят сукні, сивим волоссям на плечах і з чорними очима, як провалля, збирачі грибів бігли геть від проклятого місця, немов за ними гналися вовки.
  Чутки, що в одному урочищі з’явилася неприкаяна лісова мавка, блискавкою рознеслася по селу. А ті, що не повірили, потім шкодували про свою безпечність. І більше ніхто не наважувався йти туди по гриби.
  Жартівлива витівка Олі вдалася на її радість і гордість за свої акторські здібності. А місце на гойдалці так сподобалося, що вона днями з книжкою в руках проводила там в лісовій тиші і прохолоді літніх днів. Вбрання мавки одягала за звичкою і на випадок зустрічі з не віруючими в казкове лісове життя. Нічого ходити до її грибного місця.
  Та одного разу молодий хлопець не став втікати від Олі, яка гойдалася у вбранні мавки. Він був засмучений і без кошика. Явно не збирач грибів. Зупинившись поодаль, він явно хотів звернутися до буцімто мавки, але не наважувався. І це збентежило Олю.
-- Що, юначе, тебе привело в заборонене для людей місце?
-- Розлюбила мене моя дівчина. Світ мені не милий. Краще я помру в обіймах лісової мавки, чим житиму далі.
  Оля здогадалася, що це той самий Іван, про якого говорили люди, що він закохався в вітряну дівчину. Попереджали ж його, але кохання сліпе. А в той же час хороша дівчина Галя була закохана саме в нього. Ех, хлопці, хлопці, тягне вас до тих, хто красиво танцює і голосно сміється, а справжніх добрих дівчат не помічаєте. Так думала в цю мить Оля і підбирала слова втіхи для Івана.
--Слухай, Ваню, невже ти думаєш, що можна прожити спільне життя з тією, в якої одні втіхи на думці?
-- Звідки ти знаєш моє ім’я?
-- Ти забув з ким розмовляєш?
-- Вибач. Але як же мені бути?
-- Зверни увагу на дівчину Галю. До речі, вона в тебе закохана.
-- Це точно? Ой, ще раз вибач. Галя дійсно хороша дівчина. То я побіг!
-- А як же померти в обіймах лісової мавки?
 Останню фразу Іван зрозумів правильно, як жарт, бо навіть не оглянувся. Це вперше, коли від Олі в образі мавки людина бігла не від страху, а окрилена надією. І Оля аж запишалася собою. От тільки б її грибне місце не постраждало. А то так люди і мавок перестануть боятися.
  Побоювання Олі виявилися не безпідставними. Одягатися у вбрання мавки Оля більше не стала, а просто ходила до улюбленої лісової гойдалки, щоб в тиші читати цікаві книги. І хоч збирачі грибів обходили те місце десятою дорогою, але одного дня біля Олі знову з’явився молодий хлопець.
  Хоч в місцеві психологи йди, -- подумала Оля.
-- А де лісова мавка?
-- І тобі доброго дня. Що, теж хочеш померти в обіймах  лісової мавки?
-- Вибач, і тобі доброго дня. А чому відразу померти?
-- Та шукав тут один казкової смерті в обіймах мавки.
-- Ти про Івана? Так він зараз з Галею і вони щасливі. А сама то звідки про Івана знаєш?
-- Так може я і є та лісова мавка.
-- Не схожа ти на мавку. Та ще й з книгою в руках. У мавок є своя бібліотека?
  Від останньої фрази хлопця Оля засміялася. Її сміх теплою хвилею прокотився по душі юнака.
  Слово за слово, і Оля з Миколою не помітили, як  наступив вечір. Вони врешті рушили по лісовій дорозі до села. А за ними услід дивилися троє сестриць справжніх мавок. Вони давно спостерігали за цікавим  дійством, яке організувала Оля.  І навіть в чомусь їй заздрили.
-- Як думаєте, сестриці, вони подружаться?
-- І подружаться, і одружаться. Ти ж бачила, як блищать їх очі.
-- Я перша гойдаюся на гойдалці!
-- А я друга!
  В лісі можна було побачити пусту гойдалку, що розгойдується без вітру. Але в те місце майже ніхто не заходив, бо кожен боявся зустріти лісову мавку.
    Микола Казкар.

    

Той, хто зіпсував вам настрій, зробив ось що: підвищив рівень гемоглобіну і адреналіну - поки ви сердилися. І різко знизив - коли ви випробували депресію і втому. Змусив ваш шлунок виробляти сік, що роз'їдає. Викликав спазм капілярів. Порушив обмінні процеси.

Фактично, цей персонаж вас побив - точно такі речовини, як при побитті, надійшли в кров.

Якщо ви швидко прогнали нахабу - все через якийсь час відновиться.
Якщо довгий час терпіли і продовжували спілкуватися,- це недобре для здоров'я. Небезпечно.

А той, хто настрій підвищив: приємне скaзaв, пожартував, aнекдотом смішним поділився або написав комплімент, — той викликав виділення гормонів, що зміцнюють здоров'я.

Судини розширилися, кисню більше стало, обмін речовин покращився і імунітет зміцнився. І життя продовжилося.

І захотілося теж приємне сказати і зробити - ланцюгова реакція почалася.

Гарний настрій впливає на аналізи крові і взагалі - на всі аналізи. І на тривалість життя.

Треба гарний настрій берегти. І цінувати тих, хто його дарує. І не дaвaти псувати собі настрій; ми ж не даємо собі ляпаси і потиличники відважувати.

Прокинувся вранці - це нове народження, нове маленьке життя - нехай починається з гарного настрою, з добрих звісток і маленьких задоволень!

Ганна Кір'янова

В бесконечной любви и милосердии Бог соделал так, что Христос, не знавший греха, «стал грехом за нас», чтобы в Нем мы стали праведностью Божьей. Ведомые Святым Духом, мы чувствуем свою нужду, признаем свою греховность, каемся в своих прегрешениях и проявляем веру в Иисуса как в Спасителя и Господа. Он наш Заступник и Пример для подражания. Эта спасительная вера зарождается в нас посредством Божественной силы Слова и является даром Божией благодати. Благодаря Христу Бог оправдывает и принимает нас как Своих сыновей и дочерей, избавленных от господства греха. Благодаря Святому Духу происходит рождение свыше и освящение; Дух обновляет разум, записывает Божий Закон любви в наших сердцах, дает силу жить святой жизнью. Пребывая в Нем, мы становимся «причастниками Божеского естества» и обретаем уверенность в спасении как сейчас, так и во время суда!

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]