Щодо питання української культури в Україні
- 15.02.10, 16:36
Хочу ще раз висловити свою думку про становище
української культури .
Можливо, вона не буде новою, я неодноразово говорила про це й у
товаристві "Ми любимо тебе, Україно", й просто у своєму блозі. Отже, я
вважаю, що прищеплення непристижності та другорядності української
культури починається в Україні зі школи, де виховують у дітей
українофобію. Чомусь українська культура й мова завжди вважались
непристижними, другорядними, другосортними. Педагоги з української у
школі, зазвичай, були дивакуваті та трохи помішані на класичних
творах... На противагу російськомовним вчителям, які пропагували
Великую Русскую Культуру и Классику...
Взяти б, приміром, сучасний шкільний буквар. Здається, що укладачі
цього підручника зупинилися десь у минулому, бо постійно наголошують на
поле, лан, гай, річку, вербу та хату під стріхою… Чи то в селі вони
бували давно й не знають, що хати під стріхою вийшли із моди ще у
позаминулому сторіччі, і зустріти їх можна під відкритим небом хіба що
в селі Пирогово в Музеї української архітектури та побуту, чи то вже
геть заклопотані навчальним процесом, зациклюючись на тій освітянській
ниві, що й не бачать, що більшість школярів давно перебралась із села
до міста, а в селі займають місця за партою лише п’ять-шість учнів на
клас… Така відстороненість від сучасного життя, як мені здається,
створює ще один аспект непристижності всього, що пов’язано з Україною
та українським.
Ще одна хиба, на мій погляд, навчального процесу, що створює
враження другорядності української мови й культури загалом. З програми
української літератури для загальноосвітньої школи виходить, що значні
літературні процеси зупинилися в Україні десь наприкінці 19 сторіччя,
ну, може, в середині 20, а далі все проходить на зразок Шевченкових та
Малишкових віршів… Тільки не подумайте, що мені не подобається Шевченко
чи Малишко, якраз навпаки… Та хочеться наголосити, що в українській
літературі, так само, як і в будь-якій світовій літературі,
відбуваються процеси, що давно вивели її із рамок провінційності на
світову арену, показавши світові такі постаті, як В.Шевчук, Л.Костенко,
В.Стус, І. Малкович та інші. В нашій літературі уже встигли посивіти
БУ-БА-Бісти та Лугосад, що вели літературний перед впродовж двох десятиліть, їм на
зміну прийшов з потужним словотвором Сергій Жадан… Давним-давно хиткий
фемінізм Марка Вовчка встигли змінити «ґендерні студії пані Забужко» та
творчі експерименти таких літераторок, як Н. Білоцерківець, Г. Пагутяк,
Г.Осадко тощо.
Слід сказати, що й український живопис давно вже визнаний за межами
нашої держави і не пасе задніх. Варто лише пригадати імена таких
Майстрів, як І. Марчук, А. Буртовий, В.Франчук та багато інших.
Та й кіно українське - давно не таке, як його хочуть нам показати - піф-паф та цьом-цьом...
А про успіхи українського спорту годі й казати, наперекір
безгрошів’ю та організаційним негараздам українські спортсмени на
Олімпіаді в Китаї посіли Україні 11 місце, показавши світові, що ми
фізкультурно розвинена та спортивно спроможна нація.
Тому хочу ще раз наголосити – нам, українцям, є чим пишатися, а
усім тим, хто не сприймає України та української мови, ще раз пораджу –
придивіться ближче до країни, в якій ви живете, усвідомте, що то країна
потужних традицій та самобутньої культури. Якщо не полюбіть її, то
бодай прийміть..
Дуже жаль, що наші можновладці не розуміють, що
культура - це візитна картка країни...
Але їм можна пробачити, вони, що
читали ту літературу чи знають - хто такий Бойчук та його школа???...
Та перед нинішніми парламентарями були попередники, серед яких назву
такі імена, як Драч, поет, хороший поет, Олійник, також хороший поет,
Яворівський, нормальний поет, письменник, Лесь Танюк, хороший
режисер... та інші... Ці парламентарі знали, хто такий Бойчук, знали
вони й літературу, були обізнані з мистецтвом, але вони, маючи нагоду
створити для української культури зелене поле хоча б в Україні, були у
Верховній Раді і спокійно дивилися, як бандити захоплюють владу і як ця
влада витісняє культурні надбання багатьох українських поколінь... Це
взагалі, можна назвати злочином, мені зараз смішно дивитися, як всі ці
люди б’ють себе у груди й кажуть, що вони українські культурні діячі.
Справді, їхня творчість сприяла розвитку української культури, але
громадська діяльність - поза сумнівом...
.
української культури .
Можливо, вона не буде новою, я неодноразово говорила про це й у
товаристві "Ми любимо тебе, Україно", й просто у своєму блозі. Отже, я
вважаю, що прищеплення непристижності та другорядності української
культури починається в Україні зі школи, де виховують у дітей
українофобію. Чомусь українська культура й мова завжди вважались
непристижними, другорядними, другосортними. Педагоги з української у
школі, зазвичай, були дивакуваті та трохи помішані на класичних
творах... На противагу російськомовним вчителям, які пропагували
Великую Русскую Культуру и Классику...
Взяти б, приміром, сучасний шкільний буквар. Здається, що укладачі
цього підручника зупинилися десь у минулому, бо постійно наголошують на
поле, лан, гай, річку, вербу та хату під стріхою… Чи то в селі вони
бували давно й не знають, що хати під стріхою вийшли із моди ще у
позаминулому сторіччі, і зустріти їх можна під відкритим небом хіба що
в селі Пирогово в Музеї української архітектури та побуту, чи то вже
геть заклопотані навчальним процесом, зациклюючись на тій освітянській
ниві, що й не бачать, що більшість школярів давно перебралась із села
до міста, а в селі займають місця за партою лише п’ять-шість учнів на
клас… Така відстороненість від сучасного життя, як мені здається,
створює ще один аспект непристижності всього, що пов’язано з Україною
та українським.
Ще одна хиба, на мій погляд, навчального процесу, що створює
враження другорядності української мови й культури загалом. З програми
української літератури для загальноосвітньої школи виходить, що значні
літературні процеси зупинилися в Україні десь наприкінці 19 сторіччя,
ну, може, в середині 20, а далі все проходить на зразок Шевченкових та
Малишкових віршів… Тільки не подумайте, що мені не подобається Шевченко
чи Малишко, якраз навпаки… Та хочеться наголосити, що в українській
літературі, так само, як і в будь-якій світовій літературі,
відбуваються процеси, що давно вивели її із рамок провінційності на
світову арену, показавши світові такі постаті, як В.Шевчук, Л.Костенко,
В.Стус, І. Малкович та інші. В нашій літературі уже встигли посивіти
БУ-БА-Бісти та Лугосад, що вели літературний перед впродовж двох десятиліть, їм на
зміну прийшов з потужним словотвором Сергій Жадан… Давним-давно хиткий
фемінізм Марка Вовчка встигли змінити «ґендерні студії пані Забужко» та
творчі експерименти таких літераторок, як Н. Білоцерківець, Г. Пагутяк,
Г.Осадко тощо.
Слід сказати, що й український живопис давно вже визнаний за межами
нашої держави і не пасе задніх. Варто лише пригадати імена таких
Майстрів, як І. Марчук, А. Буртовий, В.Франчук та багато інших.
Та й кіно українське - давно не таке, як його хочуть нам показати - піф-паф та цьом-цьом...
А про успіхи українського спорту годі й казати, наперекір
безгрошів’ю та організаційним негараздам українські спортсмени на
Олімпіаді в Китаї посіли Україні 11 місце, показавши світові, що ми
фізкультурно розвинена та спортивно спроможна нація.
Тому хочу ще раз наголосити – нам, українцям, є чим пишатися, а
усім тим, хто не сприймає України та української мови, ще раз пораджу –
придивіться ближче до країни, в якій ви живете, усвідомте, що то країна
потужних традицій та самобутньої культури. Якщо не полюбіть її, то
бодай прийміть..
Дуже жаль, що наші можновладці не розуміють, що
культура - це візитна картка країни...
Але їм можна пробачити, вони, що
читали ту літературу чи знають - хто такий Бойчук та його школа???...
Та перед нинішніми парламентарями були попередники, серед яких назву
такі імена, як Драч, поет, хороший поет, Олійник, також хороший поет,
Яворівський, нормальний поет, письменник, Лесь Танюк, хороший
режисер... та інші... Ці парламентарі знали, хто такий Бойчук, знали
вони й літературу, були обізнані з мистецтвом, але вони, маючи нагоду
створити для української культури зелене поле хоча б в Україні, були у
Верховній Раді і спокійно дивилися, як бандити захоплюють владу і як ця
влада витісняє культурні надбання багатьох українських поколінь... Це
взагалі, можна назвати злочином, мені зараз смішно дивитися, як всі ці
люди б’ють себе у груди й кажуть, що вони українські культурні діячі.
Справді, їхня творчість сприяла розвитку української культури, але
громадська діяльність - поза сумнівом...
.
12
