Устим – хлопець, який навчався в консерваторії, мріяв про музичну кар’єру та вимушений був піти на війну, тому що вважає, що зараз тут його місце

 Вступивши до лав батальйону «Донбас», він став свідком страшної трагедії — виходу з Іловайського котла. Свідком того, як українці зробили помилку, повіривши росіянам у їх «слово честі». Про наслідки цього вчинку, про трагедію «виходу по пекельному коридору» боєць розповів нашому власкору Дмитру Пальченку. 

— Мене звати Устим — позивний. На війні не з перших днів — мав закінчувати консерваторію. Закінчував. Паралельно, так би мовити, прогулюючи консерваторію (я вже на 5 курсі), проходив підготовку в військовій частині 30/27 Національної гвардії в другому резервному батальйоні. Це 2014 рік. Літо. Поїхав з батальйоном «Донбас» та був прикомандирований до окремого взводу БТР батальйону «Донбас». З ними ми звільняли Лисичанськ, намагались штурмувати Первомайськ ну і штурмували Іловайськ. Могли б той Іловайськ тримати, як Дебальцево тримали довго, якби не було президента, від генерала Хомчака виходити в коридор, який нам запропонували, як мирний коридор. Де «загинув» батальйон «Донбас», «Дніпро», 51 механізована бригада, 40-ий батальйон – багато людей загинуло, дуже. В коридорі – не в котлі.

Устим

Устим

Котел не такий страшний. Кругову оборону ми зайняли по секторам і могли тримати її впродовж того часу, який був потрібен, щоб підійшло підкріплення. Але в такий момент наші керівники послухалися верхівки і нібито довірилися плану, який запропонували росіяни, то ж були росіяни. Вони зайшли з Савур-Могили, ми про те знали, стоячи в Іловайську знали, що в Савур- Могилу зайшли російські танки і майже тиждень стояли і тримали оборону в Іловайську. Танк Т-90 заїхав до позицій, мало не до школи не доїхав. Три постріли з SPR заклинило башту їм і він просто поїхав до своїх.

Ми могли тримати Іловайськ, а коли почали виходити, наш начальник штабу з іншими командирами в нашому оточенні наказали їхати через Грабське із Іловайська, потім через Многопілля і на Червоносільське. Коли ми були в Многопіллі, нас почали крити крупнокаліберні міномети, солдати відразу спішилися і як уже «наловчені» в таких ситуаціях залягати, почали розосереджуватися – все, що необхідно робити в даній ситуації.

По рації я особисто чув команду Філіна – начальника штабу батальйону: «Все по машинам, колонна, продолжаем движение». Всі по машинах. І ми виїжджаємо з села в чисте поле. І в чистому полі по прямій на нас йдуть російські танки і починають роздовбувати нашу колону машина за машиною, як курячі яйця – «Лусь! Лусь!».

Але, слава Богу, до Червоносільського я доїхав – мало кому це вдалося. Цей коридор, саме від Многопілля до Червоносільського загинуло найбільше людей. Пекельні два кілометри: підірвані автобуси мікроавтобуси з людьми. Ті два кілометри, я не знаю, Бог вів мене своєю рукою – інакше не знаю, як можна було проїхати. Танки в мене просто не влучили. Я так петляв по тій дорозі – «Форсаж» відпочиває, як то кажуть. Потім зніс кілька парканів, в’їхав в кущі так, щоб мене не було видно. Хлопці спішилися, тягнуть поранених з дороги до найближчих укриттів, до хат, погребів – до якихось рельєфних елементів, щоб можна було за них сховатися, зайняти оборону. Нас чоловік 200 вижило взагалі, з них близько 50 поранених, якщо не більше, по дорозі тягли солдат, при мені екіпаж БМП прикривав цей відхід. Хлопці всі загинули – в екіпаж влучили керованою ракетою. Спершу вона над головами в нас пролетіла, ніби пригнувся – мимо. Потім розвернулась і вибух був такий, що я взагалі нічого не чув.

Я був з іншої сторони вибуху, тобто, сама БМП закрила мене своїм корпусом і я не постраждав. Мій брат отримав незначне поранення в ногу осколком, але сам собі на місці надав медичну допомогу, щоби можна було ходити. Впродовж дня ми тримали кругову оборону в Червоносільську.

Потім російські офіцери запропонували нам здатися в полон. Дали слово офіцера, слово честі, що не здадуть сепаратистам «ДНР». Власне я їм не вірив і брат мій теж і ще деякі хлопці не вірили. Але багато людей збиралися, бо були зламані духом, гибеллю більшості з батальйону і тому повірив багато хто—«Сємьорка», наприклад (командир одного взводу). Невідома його доля, знаю, що до зими він був в полоні в Бєса. Ноги йому зламали, знаю, що його не відпустили, не випустили на обмін. Знаю чому, не буду казати—може в нього ще є шанс. Він спершу закопав свою гвинтівку снайперську і сказав: «Йдемо здаватися в полон російській армії». Кажу: «Ти не вір їм, вони брешуть. Я говорив з офіцером, він адекватна людина».

А потім я дізнавався вже, що росіяни вирішували питання з полоненими: або розстрілювати, або здавати в ДНР. Все. В них більше варіантів не було. А ми дочекалися ночі – і через поле. Вирішили виходити так, як цього не чекає противник. Вони наставили розтяжок і часових по периметру, сказали, хто не здасться – будуть розстрілювати. Таких, як ми з братом вийшло чоловік 50 з оточення. Ми пішли через поле – переступили дві розтяжки, не знаю, як ми вночі їх не підірвали, а саме відчули – і переступили. Обійшли часового та блокпост – а далі ціла Одіссея: через сепаратистські території, як ми стикалися з місцевим населенням, з самими «ДНРівцями»—вони навіть не розібралися, хто ми є.

Вони, мабуть, вперше бачили гвардійців: в нас кеварові шоломи, і АКС 5, 45 і форма «дубок». Взяли у місцевої бабусі у селищі Бірюки воду з собою в пляшки (влітку дуже спекотно було, спрага мучила – соняшниковими полями дуже важко було йти). Виходимо з двору – під’їжджає машина (Scoda Octavia темно-синього кольору), там сидять чотири особи в тільняшках, з автоматами, написано: «Донские казаки». По виразу облич і по очах бачу, що це просто нелюди – я таких бачив людей і в Києві, і раніше – вони є. Але тут такі люди зі зброєю – вони тепер вільні. Бачу, нелюд справжній. Садисти, по очам бачу – садисти. Ми з братом схитрили, вирішили не видавати своєї сутності, того, хто ми є. Я сказав: «Здарова, казаки. Слава ДНР! Как пройти на Моспино?».

Перед цим це Моспіно ми десятою дорогою обходили, зірвали одну сигнальну розтяжку: за нами працював кулемет з танком, прочісували посадку. Ми полем повзли з кілометр чи може більше. Потім ще ж стільки ж бігли до наступної посадки, потім по іншій. І тут питаємо, як на це Моспіно пройти (нам люди перед цим сказали, що Моспіно – сепаратистське, тому ми його обходили). Далі ми з цими по-панібратськи розпрощались, вони нам показали, куди на Моспіно – а ми зразу ніби туди пішли, а потім в соняшник і обійшли. Далі через поле цілу ніч йшли в напрямку Нового Світу. Під ранок уже йдемо через Олександріївку, потім обійшли Старобешево – ополченців масово бачили на дорозі.

Вони на нас навіть уваги не звертали, бо навіть уявити собі не могли, що гвардійці будуть йти по дорозі не криючись, не ховаючись. Чудо, що ми не попали на сепаратистів, які б нас здали – от не попали і все, лиш кілька разів стикалися з місцевими. Потім допомогла людина, прізвище якої, я теж не буду називати (через події, які відбувалися з ним потім); в нас ноги збиті-зранені були вже і він нас машиною підвіз до Нової Ласпи. Там якраз стояв гарнізон частини 30/27, тобто наші, майже знайомі хлопці з Нових Петрівців. А звідти, слава Богу, помогли нам добратись. На щастя, ми вдвох (з братом) вийшли цілі, майже не ушкоджені (той осколок не спричинив серйозної загрози). Вийшли. Далі. Далі знов перемир’я. Знову не в нашу користь. Перемир’я, ніби спеціально проти своїх солдат заключається.

Ми зараз сидимо, в’язнемо тут в болоті. Три доби безперервно дощ лив, сніг, град – ми стоїмо. Ми бачимо, як вони ходять, будуються, укріпляють барикади. Ми не маємо права стріляти – ми можемо, в нас є чим. Ми не маємо права, тому що в нас перемир’я. Ми, вибачте, бачимо, як вони нужду справляють, але ми не маємо права зараз відвойовувати свою землю, рідну землю. То я зараз вагаюся чи я взагалі правий, що я облишив свою музичну кар’єру заради збереження територіальної цілісності Батьківщини. Я зараз тут в надії на те, що я тут потрібен. Я не знаю, чи я потрібен. Чи я взагалі потрібен державі. Надіюсь, що потрібен. Буду боротися до останнього!,—розповів боєць батальйону «Донбас» Устим.

Дмитро Пальченко

УНІАН

• Путін закликав Київ узгодити з бойовиками особливий статус Донбасу
• Порошенко повідомив про погіршення безпекової ситуації на Донбасі
• Порошенко засудив членів коаліції за популістські обіцянки

1. Економіку і революцію неможливо обдурити

Після 2004-го вже третій український президент намагається зробити те, що не вдавалося зробити нікому, ніде й ніколи – обдурити економіку і закони суспільного розвитку.

Вже третій президент демонструє невміння розрізняти причини і приводи революцій.

Революція – це сигнал економіки про те, що в існуючій системі управління вона вже не здатна утримувати соціальну сферу.

Повторна революція – це сигнал, що проблеми доведені до крайнього ступеню гостроти  і поступові зміни вже не врятують ситуацію.

Потрібні не просто кардинальні системні зміни, а зміни дуже швидкі.

Порошенко з Яценюком так і не змогли зрозуміти, що якщо хоча б одну з цих умов проігнорувати – наступної революції не уникнути. А вони ігнорують обидві.

У жовтні 1917-го Тимчасовий уряд Росії вже допустився такої ж фатальної помилки – і третя революція швидко і кардинально знищила і владу, і всю еліту.

Будь-яка соціальна революція є продуктом діяльності влади, а не революціонерів чи  недоброзичливих сусідів.

Коли більша частина населення вже не в змозі зводити кінці з кінцями  – високий рейтинг може отримати не те що Ленін або Гітлер, а навіть Ляшко.

Коли за президентську і генеральську показуху народ розплачується сотнями солдатських життів – армія перетворюється на революційний казан.

Нові  тарифи при старих "схемах" – найефективніша революційна агітація.

Прибутки "сімейних" бізнесів нової влади на фоні катастрофічного падіння економіки і рівня життя населення –  найкраще паливо для революційного полум'я.

Віра в магічну силу телевізійної картинки вже зіграла злий жарт з Януковичем. Тепер на цих граблях танцюють Порошенко і Яценюк.

Щоб відвернути нову революцію, потрібно вплинути не на електорат, а на економіку.

А економіці глибоко начхати і на театрально-героїчні пози президента перед телекамерою, і на показово-реформаторську риторику прем’єра.

Економіка не реагує на заяви Порошенка, що злочинний світ тремтітиме перед Яремою.

Вона реагує на сміхотворну кількість вкрадених грошей, повернутих Яремою в економіку. 

Так само вона не реагує на показові арешти декількох прокурорів чи чиновників.

Вона реагує на величезну кількість грошей, які вимиває з економіки через корупційний податок вся прокурорсько-суддівсько-міліцейсько-СБУшна система.

Економіці байдуже, яку назву придумає президент для районів, контрольованих легалізованими терористами. Для неї важливо, що ці райони неодмінно стануть "чорною дірою", в якій швидко і безслідно зникатимуть величезні кошти.

Економіка не помітить податкових змін Яценюка – до тих пір, поки ці зміни не стимулюватимуть вітчизняний бізнес виводити гроші з тіні та інвестувати їх в економіку, створюючи нові робочі місця.

Запитайте знайомих бізнесменів у регіонах про стимули і перспективи розвитку – і ви отримаєте повну картину перспектив виходу з революційної ситуації.

Проїдання міжнародних кредитів не вирішує проблему, а лише поглиблює її.

Українська економіка агонізує не через війну і не через брак грошей.

Її добивають тотальна корупція, тотальні "схеми" і тотальні офшори. Саме вони ведуть економіку до краху, а країну – до революції.

Але влада вперто не бажає щось кардинально змінювати. Вона продовжує фрагментарні вибіркові дії  задля привабливої телекартинки видавати за системні зміни.

Дуже показовими у цьому плані стали події у Закарпатті. Доки не відбулося стрілянини з жертвами, яка привернула до себе загальну увагу – і тотальна корупція, і тотальна контрабанда цілком влаштовували і Порошенка, і Яценюка.

Коли бруд стало неможливо приховати – перед телекамерами з’явився рішучий президент з рішучими діями.

В інших областях, в яких такий же бруд залишається під килимом – жодних різких рухів ні президента, ні прем’єра…

Щоб зрозуміти причини, потрібно дати відповідь на два дуже прості питання:

1. Де зареєстровані ключові бізнес-активи Порошенка? Де зареєстровані ключові бізнес-активи соратників і "попутників" президента і прем’єра?

1. Скільки власних бізнес-активів і активів соратників Порошенко і Яценюк за останній рік перевели з офшорів в Україну?

Відповідь на ці питання – найточніший показник реформаторського потенціалу президента і прем’єра.

Команди офшорного президента і офшорного прем’єра категорично не бажають підтримати українську економіку власною кишенею, в якій зберігаються "мінімізовані" гроші.

То чи варто дивуватися, що економічні реформи зводяться до виконання умов МВФ і політичних вимог країн-донорів, а також до підвищення тарифів.

Чому ні у Порошенка, ні у Яценюка немає чіткого системного бізнес-плану реформування української економіки?

Тому що у них немає потреби у такому бізнес-плані – все рівно буде робитися тільки те, без чого неможливо отримати черговий транш кредиту.

Офшорну владу мало цікавлять перспективи не офшорної частини українського бізнесу.

Офшори – це не тільки бізнесові схеми. Це – менталітет.

Мільярдери і мільйонери у владі не соромляться у бідній країні під час війни збагачуватись за рахунок "мінімізації", пільг з бюджету, "схем" і контрабанди.

А прокурори-мільйонери, судді-мільйонери і генерали-мільйонери продовжують очолювати "непримиренну боротьбу" з корупцією…

Якщо Порошенко і Яценюк продовжать і далі займатися імітацією реформ – економіка дасть третій революційний сигнал.

І тоді владу і стару еліту не врятують ні вишиванки, ні Нуланд з Меркель.

До того ж, уважні глядачі помітили, що у першому акті вистави на стіні висить велика кількість автоматів Калашникова…

А значить, не всім представникам влади може так пощастити з втечею, як Януковичу.

2. Війна може все списати. Навіть "під нуль" – владу

На війну влада не тільки списує плачевні результати своєї діяльності.

Наслідуючи Тимчасовий уряд Росії у 1917-му, одним з основних методів протидії назріваючій революції, українська влада обрала розкручування теми патріотизму та єдності влади і народу перед лицем смертельної небезпеки.

Тема дуже сильна. От тільки у виконанні Порошенка, Яценюка та їх соратників вона звучить відверто фальшиво.

Коли офшорні "мінімізатори" платежів в український бюджет перед телекамерою красуються у вишиванках – це викликає не стільки повагу, скільки роздратування.

Президент-"патріот" примудрився навіть не заїкнутись про тісний взаємозв’язок питання прав росіян в Україні, зокрема у Донбасі, з питанням про права українців у Росії. Що вивело б пошук виходу з конфлікту у зовсім іншу площину.

За кожен долар свого майна Порошенко тримається руками, ногами й зубами.

А от інтересами України він відразу погодився поступатися в односторонньому порядку.

І у підсумку опинився за півкроку до поразки у політичному Сталінграді. (див. "Битва за "статус". Путін vs Порошенко", УП 18.11.2014)

Не має значення, які контексти вкладають в перехідні положення Конституції Порошенко і Рада.

Тому що реалізовувати "особливий статус", якою назвою його не маскуй, на практиці буде Путін. "Взаємне" припинення вогню ми вже маємо…

Син президента надійно ховається від передової у Верховній Раді. А синам пересічних українців тато-президент вустами Муженка віддає накази "триматися" з автоматами і шкільними автобусами проти танків і "градів"…

Хтось вірить, що злощасному Іл-76 у тих умовах дозволили б злетіти у повітря, якби на його борту був син президента?

Хтось вірить, що в Іловайську українські солдати не отримали б а ні вчасної допомоги, а ні вчасного наказу про відступ, якби серед них був син президента?

А де вирішив себе реалізувати син полум’яного патріота Пашинського? В обороні Маріуполя чи Пісків? Ні – в "Укроборонпромі".

Коли народ бачить, що у влади дві діаметрально протилежні правди – для себе і для пересічних українців – спекуляції на теми патріотизму і єдності не віддаляють революцію, а наближають її.

Влада не хоче помічати, що вона вже вірить у власну телекартинку значно більше, ніж народ.

Команда Порошенка намагається копіювати улюблений штамп кремлівської пропаганди: виступати проти  російського (українського) президента у такий важкий час може лише ворог Росії (України).

Справжній патріот Росії (України) повинен беззастережно об’єднатись навколо Путіна (Порошенка).

Хто проти влади – той агент Америки (Кремля).

Не допоможе…

3. Остаточну юридичну оцінку дій Порошенка, Яценюка та їх соратників у кращому разі даватимуть прокурори, призначені НАСТУПНИМ президентом. У гіршому – озброєна революційна юрба

Президенту та іншим не варто забувати, що Порошенко не вічно призначатиме прокурорів.

Не варто сподіватись, що Шокіну і Матіосу вдасться поставити крапки і всі кінці надійно заховати у воду.

Цілком може виявитись, що "подвигів" Муженка, Яреми, Шокіна, Гонтарєвої вистачить на кримінальні статті і для самого Порошенка.

Те ж саме стосується і прем’єра та його команди.

Якщо до того часу доведений до кризової межі народ не візьметься чинити самосуд…

Особливо якщо врахувати, що Кремль зробить все можливе, щоб підготовлений Порошенком і Яценюком Третій майдан переріс у форму хаосу і розгулу мародерства та насильства.

Якщо влада створила причини революції – привід і революціонери завжди знайдуться.

Перевірено історичною практикою.

Геннадій Люк, для УП